Smaller Default Larger

380 років з дня смерті Митрополита Йосифа Велямина Рутського

 

Сьогодні 5 лютого 2017 року виповнюється 380 років з дня смерті митрополита Йосифа Велямина Рутського. Митрополит Київський Йосиф Іван Велямин Рутський (1574-1637) – одна найвизначніших постатей Руської Унійної Церкви, спадкоємницею якої є наша Українська Греко-Католицька Церква.

Походив, за однією із версій, з православного роду Веляминів, які під тиском московського царя Івана Грозного переселилися у Велике князівство Литовське – в сучасну Білорусь і прийняли кальвінізм. Пройшов довгий шлях конфесійного самовизначення – від кальвінізму через римський католицизм і до католицизму в східному обряді. Здобув блискучу на той час освіту в європейських колегіях та університетах у Празі, Вюрцбурзі та Римі. Ще перед вступом до Віленського монастиря Пресвятої Трійці, у 1605 році написав твір «Виклад одного Русина про виправлення устрою у грецькому обряді», у якому велику роль у справі відродження і оживлення Унійної Церкви покладав на монашество: «Це наше лихо (сумний стан Східної Церкви) походить з двох причин: з браку знання в наших старших (тобто ієрархів) та з браку святості життя», а оскільки ієрархів обирається з монашого стану, то «якщо хочемо мати добрих єпископів, подбаймо про добрих ченців».

Вступивши у 1607 році до Свято-Троїцького монастиря у Вільно, застав там Йосафата Кунцевича, в особі якого здобув опору і підтримку для реалізації ідеї про реорганізацію монашого життя. Адміністративний хист і глибоке духовно-аскетичне життя Йосифа Велямина Рутського стали запорукою того, що вже у 1613 році його було обрано митрополитом.

На першій капітулі п’яти унійних монастирів у липні 1617 року в Новгородовичах митрополит Рутський запропонував і здійснив реорганізацію унійного монашества в дусі правил святого Василія Великого, але на зразок західних монаших чинів, централізувавши його, надавши активної складової, зробив авангардом З’єдиненої Церкви. Така була потреба і виклики часу.

Дбав про інтереси Церкви перед Апостольським Престолом і світською владою, був першим великим екуменістом – перший висував ідеї про унійно-православні собори, дарма, що інша сторона кожного разу в останній момент відмовлялася.

У церковній історіографії (УГКЦ) постать митрополита Йосифа Велямина Рутського, на жаль, довго перебувала немовби в тіні… в тіні святого Йосафата Кунцевича. Деякі історики, підкреслюючи визначну роль святого Йосафата в історії З’єдиненої Церкви, свідомо чи несвідомо применшували роль митрополита Рутського. Мабуть, першим хто звернув на це увагу, був слуга Божий праведний митрополит Андрей Шептицький. Важливою точкою відліку в цьому переосмисленні стало святкування 300-літнього ювілею з дня переставлення до вічності Рутського, яке з великим торжеством відбулося в Римі і Львові. Для ще більшого звеличення цього ювілею митрополит Андрей постановив щорічне проведення Тижня Молитов за святе З’єдинення, а 17 лютого 1939 року у Львові заснував Український Католицький Інститут Церковного З’єдинення ім. митрополита Рутського і затвердив його статут. Андрей Шептицький сам особисто розпочав написання розлогого життєпису Рутського, готуючи ґрунт для майбутнього беатифікаційного процесу. У 1942 році у 18 постанові ІІ Собору Екзархів Апостольського Престолу у Львові йшлося: «Собор поручає молитвам світського й монашого духовенства справу канонізації світлого подвижника св. З’єдинення митрополита Йосифа Велямина Рутського та скоро можливо розпочати потрібні старання в Апостольського престолу»…

Цьогорічні ювілеї 400-ліття Василіянського чину і 380-ліття переставлення митрополита Рутського можуть стати важливим поштовхом до реалізації ідеї митрополита Андрея за прославлення між святими його великого попередника митрополита Йосифа Велямина Рутського. Молімося в цьому наміренні…

о. Єронім Грім, ЧСВВ

http://osbm.in.ua/

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

@Mail.ru