S5 MP3 Player - плагин joomla Mp3

Вшанування о. Юрія Станинця

Категорія: Останні новини
Опубліковано: Четвер, 11 квітня 2019, 19:06
Автор: Адміністратор
Перегляди: 549

 

10 квітня 2019 р. Б., в с. Нижнє Болотне, Іршавського району, у місцевій загальноосвітній школі, відбулося вшанування греко-католицького священика Юрія Станинця – українського письменника та громадського діяча, депутата Сойму Карпатської України і члена Національної спілки письменників України, присвячене 25-м роковинам з дня його відходу до вічності.

Саме в цьому селі (тодішній Нижній Шард) народився о. Юрій 5 вересня 1906 р. і пізніше став священиком, письменником – потужним представником високомайстерної соціально-психологічної літератури українського Закарпаття ХХ століття.

Серед найвідоміших творів Ю. Станинця: Повість «Юра Чорний», повість «Червона йонатаночка», роман «Сусіди», а також «Автобіографія», оповідання, новели, етюди і проповіді.

 

З нагоди 25-ої річниці його відходу до вічності (11 квітня 1994 р. Б.), колектив Нижньоболотнянської школи, під проводом Директора і модератора заходу Наталії Половки, організував «Літературну зустріч», в програмі якої було представлено чимало цікавих моментів з життя і творчості о. Юрія Станинця. Насамперед прозвучав уривок з «Автобіографії» о. Юрія, а відтак відбулися презентації буктрейлеру та скрапбукінгів авторства місцевих учнів на теми творів о. Ю. Станинця. Крім того, присутні мали можливість переглянути мультфільм, створений на основі сюжету оповідання «Нова шапка». Між презентаціями звучав музичний виступ вокального ансамблю вчителів «Сусідоньки», який виконав улюблені пісні відомого земляка.

Опісля відбулася екскурсія по Літературному музею Ю. Станинця «Червона йонатаночка», яку провели учні та керівник музею Марія Роман. Цей музей було відкрито у місцевій школі 17 травня 2012 р. Він нараховує 115 експонатів. З 2014 р. тут відкрито етнографічний відділ.

На завершення цього заходу шанувальники творчості Ю. Станинця, серед яких були письменники, журналісти, отці Василіяни, мали змогу висловити свої думки та враження. Між іншими, своїми спогадами про Юрія Станинця поділилися подружжя Ребриків: п. Іван та п. Наталія, які повернули в літературний процес його творчість, а також лауреат Шевченківської премії – поет Петро Мідянка.

Слово мали теж представники духовенства, зокрема місцевий парох о. Іван Костак, який наголосив на важливості такого роду заходів, подякувавши за це організаторам та вчителям.

На запрошення Директора і модератора зустрічі, слово мав теж о. Франціск Онисько ЧСВВ – Секретар Василіянської Провінції Св. Миколая, який взяв участь у цьому заході разом з о. Лукою Буняком, ЧСВВ, прибувши з Малоберезнянського монастиря.

О. Франціск найперше подякував за можливість взяти участь у цьому вшануванні, а також відзначив, що протягом усіх виступів та презентацій панувало відчуття, що уся ця зустріч є по-особливому «живою» – живою не лише зі сторони організаторів, дітей, що виступали та учасників, але й зі сторони того, кому присвячена ця зустріч – неймовірно відчувалася жива присутність самого о. Юрія. Тому о. Франціск побажав вчительському колективу, щоб під їхнім проводом це «життя» ніколи не переривалося – щоб цінності, які подає нам о. Юрій у своїх творах, наново оживали у творчості учнів і в їхньому вихованні.

Важливою частиною вшанування Ю. Станинця була молитовна пам’ять про цього отця-письменника. Як у приміщенні школи, так і на цвинтарі, де похований о. Юрій разом із своєю дружиною Маргаретою, була відслужена Панахида, яку відправили за участю присутніх згадані священнослужителі.

 

*******

 

В день пам’яті Ю. Станинця варто пригадати те, що писала про нього Наталія Ребрик: «Усяка розмова про Юрія Станинця зводиться до того, що доля сипнула йому щедрою рукою неабиякого літературного таланту, та не дала можливості вповні зреалізувати себе, хоч в 30-40-х роках письменницький голос Юрія Станинця звучав впевнено й багатообіцяюче. Та, власне, й критика називала його твори “новим вкладом в скарбницю нашої літератури”, “скарбом, що дався новому Підкарпаттю”, а книги “небуденним” літературним явищем, тексти якого читаються “з великим інтересом і правдивим задоволенням”; пророкувала, що ще “много протече води, доки сучасникам якоюсь новою збіркою удасться догнати оповідання Юрія Станчука”. Води справді протекло “много”. Але ні сучасники, ні нащадки так і не змогли дорівнятися до краси Станинцевого слова. Станинцеві тексти – це тільки Станинцеві тексти. Їх не сплутати ні з якими іншими, їх легко вирізнити серед сотень найвишуканіших: вони пахнуть йонатанками й ізабеллою, квітнуть рожами й хризантемами, зігрівають теплом і любов’ю... Як твердить письменник Петро Мідянка, “ми ще лише відкриваємо для себе материк добірної Станинцевої прози...”.

Отець Юрій Станинець розділив долю свого народу: зазнав тортур у тюрмі, переслідувань угорським і радянським режимами, та не озлобився до світу, можливо, тому, що був добрим священиком і жив за приписом законів – Божого і Людського.

«... в його творах годі шукати озлобленості до світу. Є добро і зло, любов і ненависть, радість і печаль. І є людина, яка хоче жити в цьому світі за законами честі і справедливості...» (Іван Ребрик).

У своїх щоденниках о. Юрій пізніше зізнається: «Я остався разом з моїм народом, приймаючи удари напасника, але не відступаючись. Я разом з кращими синами мого народу пішов у закарпатський Дахау – Ковнер, щоб перенести всі страхіття й муки цеї катівні, щоб ще раз освятити кров’ю свою землю...»