Про важливість мети в житті монаха

Деталі: Категорія: МОНАШЕ ЖИТТЯ; Опубліковано: Середа, 29 липня 2015, 18:53; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2228

Бесіди авви Мойсея про важливість мети в житті монаха записав Касіян Римлянин.

Усі галузі науки та мистецтва мають свою мету і свій результат, тож той, хто посвятив себе науці, мистецтву чи якомусь ремеслу, охоче зносить заради них усі труднощі й нестатки.

Хлібороб, наприклад, терпить спеку й холод, невтомно оре та розпушує землю, маючи за мету очистити її від бурʼяну й зробити ще родючішою. Інакше не досягне бажаного результату – тобто щедрих жнив, щоб прогодувати себе і примножити свій достаток.

Купець також, незважаючи на небезпеки, що підстерігають його на суші й на морі, ризикує, але сміливо береться до цього ремесла. Його ціль – прибуток, а результат – насолода від прибутку.

Воїн не зважає на небезпеки в битвах, ні на труднощі походів: він має за ціль підвищення у чині, а результатом є користь від цього чину.

Подібно й подвижництво має свою мету і свій результат, задля котрих невтомно та радісно треба зносити всі труди. Заради них нас не гнітить мізерність пісної страви, а веселить знемога від чувань. Не можемо ніяк насититися Писанням, і не лякає нас уже ні безнастанна праця, ні відречення від усього, ні бідність, ані жахи безмежної пустелі.

А ви, що зреклися вітчизни, свого роду й усього світу та принад його, що розпочали мандрівку і, пройшовши через стільки країн, прийшли до нас, людей простих і неосвічених, скажіть: Яка ваша ціль? І про який результат ви думали, коли зважилися на це і переносите все це так бадьоро? (Св. Йоан Касіян Бесіди, 1.2, Авва Мойсей [23, 2.255-296]).

А яка наша ціль, щоб дивлячись на неї й не ухиляючись від праведного шляху, ми змогли отримати Царство Небесне? Коли ми зізналися, що не знаємо, старець відповів:

Кінець подвижницького життя – це Царство Боже, а мета – чистота серця, без якої неможливо досягнути того бажаного кінця. Ця мета спільна для всіх. А особливою метою монашества є удосконалення в любові. Тому монашество – це стан людини, яка прагне до християнської досконалости при сповненні обітів убогости, поміркованости і послуху. Ця досконалість полягає в тому, щоб, відкинувши від себе все, що перешкоджає любові Божій, через послушництво присвятити себе Богові і любовʼю обʼєднатися з Ним.

Прикувавши свій зір до цієї мети, ми повинні своє життя спрямувати немовби в одне русло. І якщо хоч трохи відхилимось від нього, мусимо відразу ж повернутись до його споглядання.

Апостол Павло стверджує, що кінець подвижницького життя – життя вічне: «маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне» (Рим. 6, 22). А ціль наша – чистота серця, яку він справедливо називає святістю, без якої неможливо досягнути цього кінця... в іншому місці він сказав: «Брати, я не вважаю, що осягнув уже мету; на одне лиш зважаю: забуваю те, що позаду і змагаюся до того, що попереду, женусь до мети, по нагороду високого Божого покликання в Христі Ісусі» (Флп. З, 13-14). (Св. Йоан Касіян, Бесіди, 1.4, Авва Мойсей [23, 2.297]).