S5 MP3 Player - плагин joomla Mp3

Проповідь Протоігумена в Другу Неділю по Зісланню Святого Духа – 2015 р.

Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ
Опубліковано: Понеділок, 15 червня 2015, 00:01
Автор: Адміністратор
Перегляди: 978

 

Проповідь Протоігумена Провінції Святого Миколая, о. Павла Райчинця ЧСВВ, в Другу Неділю по Зісланню Святого Духа, виголошена в Малоберезнянському монастирі Отців Василіян, 14 червня 2015 р.

Євангеліє від Матея: 4, 18-23.

Йдучи попри Галилейське море, побачив (Ісус) двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.

Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.

І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.

 

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

В сьогоднішньому Євангелії ми чули розповідь про те, як Ісус покликав своїх перших учнів.

В цьому покликанні, міститься також і наше покликання. Ісус і сьогодні приходить до нас, подібно як він прийшов до своїх перших учнів та каже нам: «Ідіть за мною».

Кожен з нас трудиться біля свого життєвого моря. Нам доводиться боротися з бурхливими хвилями подій, ситуацій та випадків. А також доводиться зазнавати різних невдач та тішитись успіхами. Ми всі з вами є тими людьми, до яких приходить Христос, щоб покликати нас за собою.

У кожного свій човен і свої сіті, які означають той маленький світ, який ми довкола себе вибудували, і завдяки якому живемо тут на землі. А Господь підходить до нас та кличе до чогось вищого.

Зазвичай вважається, що Ісус кличе за собою лише вибраних осіб. Тобто одних кличе, а інших оминає. Насправді ж, Ісус кличе за собою кожного з нас. Тому що кожна людина створена на образ і подобу Божу, які в нас зіпсуті гріхом, і кожен з нас покликаний відновити в собі цей образ невидимого Бога. Ми всі повинні прямувати за Христом, тому що Він є досконалим Образом Бога і показує своїм взірцем, як нам цей Образ в собі відновити.

Однак кожен повинен йти згідно того поклику, який до нього звернений. Адже і у апостолів були різні завдання та місії. Кожен з них виконував те, що йому було доручене Богом. Так само і ми всі покликані Богом, однак місія у кожного своя особлива.

Люди, про яких сьогодні згадується в Євангелії, були рибалками. І Христос сказав їм: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей».

Ми також маємо свої стани та професії, дари та здібності. «Ідіть за мною, – каже нам Ісус, – ваше покликання вище і досконаліше».

Здавалось би, що важливого ми можемо зробити? Хтось ще є в дитячому віці, хтось вже вибрав такий стан життя, який неможливо змінити. Є професії, які ми мусимо виконувати. Інші вже в похилому віці. Комусь не дозволяють життєві обставини покинути одне, а обрати інше.

Але Христовий поклик не має перешкод. Він лунає до кожної людини і лунає щодня. «Іди за мною» – з цього Божого голосу починається кожен наш день, протягом усього нашого життя.

Роздумуючи про поклик Христовий, потрібно згадати той євангельський уривок, де розповідається, як двоє учнів ішли в Емаус розмовляючи між собою про події, які тоді сталися: розп’яття, смерть та чутки про Воскресіння Христове (Лк. 24, 13-35). В той час до них приєднався сам Воскреслий Ісус і йшов з ними, беручи участь у їхній розмові. Але вони не впізнавали Його. Ісус пояснював їм тоді Святе Писання, доводив їх до розуміння Істини. І лише при ламанні хліба, вже в Емаусі, вони його впізнали. Вони впізнали Ісуса, коли все зрозуміли…

Співставляючи розповідь про покликання перших учнів та розповідь про подорож учнів в Емаус, ми бачимо, що участь Ісуса в нашому житті є двох видів.

Перша: це Ісус кличе нас за собою. А друга: це Ісус йде з нами, або йде за нами.

В першому випадку людина йде сама добровільно за Христом. А в другому випадку, сам Христос йде за людиною.

Інакше кажучи: якщо ми не в силі ще йти за Ісусом, то Він сам іде за нами. Але наше життя стає лише тоді в правильному напрямку, коли ми йдемо за Ісусом.

Він буде йти за нами доти, поки ми Його не впізнаємо і не досвідчимо у своєму серці, та поки самі не підемо за ним.

Подумаймо сьогодні, в якому напрямку ми тепер живемо? Чи ми самі йдемо за Ісусом, згідно його поклику, чи Він поки що йде сам за нами?

Деколи так виходить в нашому житті, що не ми виконуємо Божу волю та Божий поклик, а Бог мусить виконувати нашу волю.

У своїх особистих молитвах ми рідко коли кажемо: «Боже, яка Твоя воля? Що я повинен зробити? Яким є Твій поклик щодо мене?»

Переважно ми звертаємося до Бога зі своєю волею. Ставимо йому багато різних прохань, вимог, скарг.

Ми мали б йти за Христом тією дорогою, яку він нам показує. А виходить так, що Христос мусить йти за нами тією дорогою, яку ми йому показуємо.

Подивімося, що у світі рідко коли задумуються, яким Бог хоче бачити наше життя. Переважно світ хоче, щоб Бог зробив життя таким, яким його хоче бачити людство.

Ми мали б відновляти в собі Божий образ і Його подобу. Ми мали б будувати своє життя згідно з Божим задумом. Ми мали б щодня роздумувати над тим, яким є Христове покликання щодо нас і щодо нашого суспільства. Ми мали б всі свої старання прикладати до того, щоб співпрацювати з Богом у будуванні Його Царства.

Тим часом, Богові доводиться йти за нами, бо ми вважаємо, що самі знаємо, як нам жити, як поступати, як будувати своє життя і куди прямувати.

Поки Богові прийдеться йти за нами, допоки ми самі не підемо за Ним і за Його покликом, в нашому житті не буде удосконалення і покращення, якого ми так хочемо. Поки ми свого життя не довіримо Богові, доти ми будемо блукати, і воно буде для нас непривабливим та безсенсовним.

Нажаль, такі поняття як «Христовий поклик» та «Божа воля», в сучасному світі змальовуються як щось поневолююче. Виконувати Божу волю та йти за Христом, для багатьох означає якусь духовну в’язницю, де ми мусимо робити не те, що самі хочемо, а те, до чого нас змушує Бог. Насправді ж, Христовий поклик нас лише звільняє, дає нам правдиву свободу.

Церква говорить нам, що: «Свобода досягає своєї досконалості тоді, коли вона спрямована до Бога» (ККЦ, 1731). Поки свобода не закріплена в Бозі, вона може вибирати зло. А вибирати зло – це зловживання свободою, яке веде до рабства гріха.

Подивімося на себе і на своє життя. Чи почуваємося ми свобідними? Чи не обтяжує нас наше життя? Чи можемо ми про себе ствердити, що ми нічим не поневолені?

Якщо добре задуматись, то ми великі і досконалі раби. В нашому житті безліч поневолень, як внутрішніх так і зовнішніх. І часто ми хочемо, щоб Бог, виконуючи наші молитовні прохання, допомагав нам бути ще більшими рабами.

Ми тягнемо Бога за собою своєю дорогою, просимо Його нам допомогти у наших різних бажаннях та справах. Ми молимо Його часто про те, щоб Він надів на нас ще більші кайдани неволі. Тому що в наших молитвах на першому місці ставиться не Христовий, а наш поклик, не Божа воля, а наша – земна.

Коли Ісус сказав, що Він є Хлібом життя і що хто буде їсти цей хліб, то житиме повіки, багато з учнів відійшло від Нього. Тоді Він звернувся до дванадцятьох – тих своїх перших учнів: «Невже і ви хочете відступитися?»

А Петро сказав: «Господи, до кого ж іти нам! У тебе слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що Ти – Божий, Святий» (Ів. 6, 48-69).

І сьогодні Ісус кличе нас за собою, бо Він є правдивою Дорогою і Хлібом Життя, але дає нам можливість відійти. Дає можливість нам йти своєю дорогою.

Але до кого ж нам іти? За ким нам іти, як не за Богом? Хто ще має слова життя вічного крім Бога? Хто дасть нам справжню свободу, як не Бог?

Чому ж тоді ми ще не пішли за Христом? Чому ще не покинули свої розумні переконання та земну мудрість? Чому ще ми ставимо себе вище від Бога? Хіба ми краще знаємо себе і як нам жити, ніж Бог, який нас створив?

Тому нехай відсьогодні нашою щоденною молитвою будуть ось ці слова: «Господи, я йду за Тобою, веди мене, бо лише Ти є життям вічним і моїм життям!»