Папа Франциск в соборі Святої Софії: загальний огляд подій

Деталі
Категорія: ЦЕРКВА
Опубліковано: Понеділок, 29 січня 2018, 16:27
Автор: Адміністратор
Перегляди: 2112

 

Неділя, 28 січня 2018 р., запишеться золотими літерами в історії української громади в Римі. Цього дня, на запрошення Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави і Отця УГКЦ, Папа Франциск відвідав український собор Святої Софії, де зустрівся з місцевою громадою та численними вірними, що прибули з різних куточків Італії, світу та з України.

Для Святішого Отця ці відвідини мали також особистий характер. Ми звикли чути з його уст українське християнське вітання «Слава Ісусу Христу!». Цього вітання малого Хорхе Берґольйо навчив український священик салезіянин Степан Чміль, який після другої світової війни душпастирював серед українців у Аргентині. Майбутній Папа прислуговував йому під час Святої Літургії. Пізніше о. Степан прибув до Риму, де згодом отримав єпископські свячення з рук Блаженнішого Йосифа Сліпого. В Римі він відійшов до вічності сорок років тому, 22 січня 1978 року, а його тлінні останки спочивають у крипті собору Святої Софії.

Кількатисячна громада привітала Святішого Отця, який прибув з 20-хвилинним випередженням запланованої програми, багатоголосою українською колядкою. Папу зустрів Блаженніший Святослав, який провів його до собору Святої Софії. На порозі храму його привітали представники молоді, що разом з Папою випустили в небо білу голубку, як символ миру. Прийнявши традиційний коровай, Папа звернувся зі словами привітання до присутніх, подякувавши за запрошення і гостинність та проказавши молитву за мир в Україні.

Увійшовши до храму, Святіший Отець благословляв дітей, зокрема, хворих. Далі він привітався з присутніми єпископами та представниками громади. Увійшовши разом з Блаженнішим Святославом до святилища, він проказав молитву перед престолом.

Вітаючи достойного гостя, Баженніший Святослав, насамперед, представив життя та діяльність української греко-католицької громади в Італії, символом єднання якої є цей собор, споруджений Блаженнішим Йосифом Сліпим. «Протягом 18 років, – розповів Глава УГКЦ про одного зі своїх попередників, – він перебував у радянських концентраційних таборах. Після звільнення в 1963 році він виявив бажання збудувати цю святиню, яка не тільки є катедрою нашої Церкви в Римі, але передусім меморіалом, який не дає змоги забувати про численні християнські церкви, знищені в Радянському Союзі, про мільйони жертв нацистських і комуністичних переслідувань».

Блаженніший Святослав зазначив, що «протягом багатьох років крипта цієї базиліки була єдиним місцем, де родини могли пом’янути та помолитися за своїх загиблих рідних і близьких, не знаючи, де вони поховані, чи не маючи змоги зробити це на місці їхнього поховання». І серед них був блаженний мученик Омелян Ковч, якого проголошено покровителем священиків УГКЦ.

«У цьому таборі смерті, у пеклі на землі, він писав, що бачить Бога, “єдиного і того самого для всіх − українців, євреїв, поляків, латишів і литовців” (З листа Блаженного до рідних)», – вів далі Глава УГКЦ, зазначивши, що його попередник Любомир Гузар встановив високу відзнаку на честь цього блаженного, якою нагороджують людей, «які в сучасному світі, пошматованому антилюдськими ідеологіями та війнами, будують мости для зближення різних Церков, релігій і народів». «Саме тут, в Італії, – додав він, – ми хочемо, щоб наша Церква через своїх вірних і пастирів продовжувала справу Блаженного Омеляна. Саме вчора у цьому соборі відбулася урочиста церемонія вручення цих відзнак».

Блаженніший Святослав також зазначив, що український народ вважає Святішого Отця «справжнім посланцем і будівником миру, миру справжнього та справедливого», якого особливо прагнуть серця в Україні. «Ми вдячні Вам, що пам’ятаєте про наш народ у своїх молитвах, за гуманітарну акцію “Папа для України”. Дякуємо за те, що Ви пробуджуєте совість європейського континенту, робите її чуйною до бідних, страждаючих, мігрантів і жертв несправедливості. Дякуємо за те, що Ви стали для нас посланцем Благої вістки Христа, за те, що проголошуєте спасіння тим, хто відчуває відчай і безнадію. Дякуємо, що відвідали нас тут у Римі! Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України! Благословіть нас, Святіший Отче!» – підсумував він.

Далі промовляв Святіший Отець, який опісля запросив всіх проказати молитву до Пресвятої Богородиці та разом з Блаженнішим Святославом уділив благословення.

 

 

Діти з місцевої громади подарували Папі мозаїку карти України в кольорах національного прапора та ляльки-мотанки. Від громади Святіший Отець отримав ікону Пресвятої Богородиці Оранти, вишиваний рушник та глечик з українським медом, а Посол України при Святому Престолі вручила від імені України факсиміле Пересопницької Євангелії. Представники Комітету вшанування блаженного Омеляна Ковча та цьогорічних лауреатів відзнаки на його честь подарували ікону блаженного.

Опісля Святіший Отець зійшов до крипти, де помолився при гробі єпископа Степана Чміля, поклавши перед ним запалену свічку. Вийшовши з храму, він знову звернувся до присутніх з кількома словами, запевнивши у своїх молитвах та прохаючи молитися за нього. А далі, уділивши своє благословення, вітався з вірними, які вигукували слова вдячності та любові. Перед від’їздом він разом з Блаженнішим Святославом знову випустив в небо білих голубів.

 

************

 

 

 

Я прийшов сюди, щоб сказати вам, що я з вами — близький до вас серцем, своєю молитвою, я з вами, коли звершую Таїнство Євхаристії. Там я прошу Князя Миру, щоб зброя замовкла. Я також Його прошу, щоб ви більше не були змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя для своїх близьких...

Ваше Блаженство, дорогий брате Святославе, дорогі владики, священики, брати і сестри, я усіх вас сердечно вітаю і щасливий бути сьогодні разом з вами. Я дякую вам за вашу гостинність і за одвічну вірність, — вірність Богові та наступнику Святого Петра, — за яку вам неодноразово довелось платити дорогою ціною.

Входячи до цього святого місця, я з радістю споглядав ваші обличчя. Той факт, що сьогодні ми зібралися тут у братньому спілкуванні, спонукає нас подякувати також за багатьох тих, кого сьогодні немає поряд з нами, але які стали відображенням люблячого Божого погляду зверненого на нас. Насамперед я хочу згадати ці три особистості: перша — це кардинал Сліпий, сто двадцять п'яту річницю з дня народження якого завершуєте святкувати. Він хотів і збудував цю сповнену світла базиліку, щоб вона стала яскравим пророчим знаком свободи в ті роки, коли ви не мали доступу до жодних святинь. Однак, своїми пережитими стражданнями, принесеними в жертву Господу, він спричинився до зведення іншого храму, ще більшого і прекраснішого — з живих цеглин, якими є ви (див. 1 Петра 2: 5).

Друга постать — це єпископ Чміль, який помер сорок років тому і похований саме тут. Це людина, яка зробила для мене багато добра. У моїй пам'яті залишається живим спогад про те, коли ще молодим хлопцем я прислуговував йому під час Божественної Літургії. Від нього я довідався про красу вашої Літургії, з його розповідей дізнався про живе свідчення віри, глибоко вистражданої і загартованої страшними атеїстичними переслідуваннями минулого століття. Я дуже вдячний йому і вашим численним героям віри — тим, хто, як Ісус, впали наче зерно на хресну ниву, принісши плідний урожай. Тому що справжня християнська перемога — це знак хреста, наш стяг надії.

Третя особа, про яку я хочу згадати, — це кардинал Гузар, який був не тільки отцем і главою вашої Церкви, але й провідником і старшим наставником для багатьох людей. Ви, дорогий Блаженніший, несете його постать в своєму серці, і багато інших людей назавжди збережуть у собі його прихильність, доброту, невтомність і молитовну присутність. Ці свідки минулого були відкриті на Боже майбутнє, а тому сповняють надією сьогодення. Деякі з вас, можливо, мали ласку їх пізнати. Коли ви переступаєте поріг цього храму, згадайте й пам’ятайте про ваших батьків і матерів у вірі, тому що вони є тим фундаментом, який нас підтримує: ті, хто навчав нас Євангелія своїм життям, і сьогодні скеровують нас і супроводжують нас у нашій подорожі.

На шляху вашої римської громади міцним фундаментом є цей душпастирський осередок. Разом з іншими українськими греко-католицькими громадами світу ви чітко передали свою пастирську програму у одному вислові: Жива парафія як місце зустрічі з живим Христом. З них я би хотів підкреслити два слова. Перше — це зустріч. Церква є зустріччю — місцем, де ми зцілюємось від самотності, долаємо спокусу відмежуватися та закритися в собі; місцем, де ми набираємось сили, щоб відкритися. Тому спільнота — це місце, де можна поділитися радощами і труднощами, куди принести тягар свого серця, життєвих негараздів та сум за рідною домівкою. Тут Бог чекає вас, щоб робити вашу надію все міцнішою, бо коли ми зустрічаємося з Господом, все долається надією на Нього. Я бажаю вам, щоб ви завжди черпали тут поживу для земної мандрівки, втіху для серця, зцілення ран.

Друге слово, на яке я б хотів звернути увагу — слово живий. Ісус воскрес і є воістину Живим, і таким ми зустрічаємо Його у Церкві, на Літургії, у Слові. Тож кожна Його громада несе у собі пахощі життя. Парафія — це не музей спогадів про минуле чи символ присутності на якійсь території, парафія — серце місії Церкви, де ми отримуємо і ділимось новим життям, життям, яке долає гріх, смерть, смуток, кожен смуток, і зберігає серце молодим. Якщо віра народжується із зустрічі і промовляє до життя, то скарб, який ви отримали від ваших предків, буде гідно збережено. Таким чином, ви зумієте передати безцінні дари вашої традиції і молодим поколінням, які приймуть віру насамперед тоді, коли вони сприймуть Церкву як близьку і живу.

Я хотів би також висловити слова вдячності багатьом жінкам, які у ваших громадах є апостолами милосердя та віри. Ви є цінним даром, бо якнайкраще свідчите віру в Господа багатьом італійським сім'ям, коли через турботливу та ненав'язливу присутність своїм служінням дбаєте про людей. Я прошу вас розглядати свою виснажливу і не завжди вдячну працю не лише як роботу, а як місію: ви є опорою в житті багатьох людей похилого віку, ви є сестрами, які допомагають їм не почуватися самотніми. Несіть Божу розраду і ніжність тим, хто на схилі віку готується до зустрічі з Ним у вічності. Це велике служіння ближньому, миле Богові, за яке я вам дякую.

Я розумію, що хоча ви тут, ваше серце вболіває за вашу країну, і йдеться не тільки про почуття любові, а й про тривогу, особливо через лиха війни та економічні негаразди. Я прийшов сюди, щоб сказати вам, що я з вами — близький до вас серцем, своєю молитвою, я з вами, коли звершую таїнство Євхаристії. Там я прошу Князя Миру, щоб зброя замовкла. Я також Його прошу, щоб ви більше не були змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя для своїх близьких. Я молюся, щоб у серці кожного ніколи не згасала надія, але щоб відновлювалася відвага йти вперед, відвага завжди починати знову. Дякую вам від імені всієї Церкви, і усім вам та людям, яких ви несете у своїх серцях, уділяю своє благословення. І прошу вас, будь ласка, моліться за мене. 

Франциск

 

 

************

 

 

 

Дякуємо, що відвідали нас тут, у Римі! Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України!..

Святіший Отче!

З великою радістю від імені всієї української громади в Італії, Україні та всьому світі я сердечно вітаю Вас у цій символічній українській базиліці Святої Софії в Римі. Ми вітаємо Вас з відкритим серцем, і відчуваємо себе зігрітими батьківською ласкою нашого отця, Святішого Отця, Наступника святого апостола Петра!

За офіційною статистикою, сьогодні в Італії проживає близько 200 тисяч громадян України, з яких третина – молодші 30 років. Насправді, якщо врахувати незареєстрованих осіб, то ця цифра буде вдвічі більшою. Наші вірні в Італії утворюють 145 громад, що розкидані по всій країні, а щонеділі на Божественну Літургію збирається близько 17 тисяч осіб; на великі свята ця цифра перевищує 70 тисяч осіб. Пастирське служіння під духовним проводом владики Діонісія (Ляховича), Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італії, здійснюють 65 священиків, яких прийняли різні дієцезії латинського обряду. Проте сьогодні не всі українські мігранти охоплені нашою душпастирською опікою.

Душпастирський осередок, який розташований при прокатедральному соборі − ректорії, перебуває в юрисдикції римського вікаріату, надає душпастирську опіку вірним з Рима й околиць. Спільнота головно складається з жінок, матерів, бабусь, які працюють в італійських сім’ях, доглядаючи хворих або людей похилого віку. Є багато молодих сімей з дітьми, які оселилися в Італії на постійно або знаходяться в процесі стабілізації, а також є сім’ї, які прибули з України для лікування дітей. Є також багато молоді, яка працює і навчається у різних університетах Рима.

Ці особи відірвані від рідних і близьких, тому страждають від самотності, часто зазнають приниження людської гідності та зневагу з боку роботодавця. Нерідко вони позбавлені права на недільний відпочинок, не мають змоги брати участі в літургійному та суспільному житті, дбати про власні духовні потреби.

При соборі діє катехитична школа для дітей, молоді та дорослих, а також різні мирянські об’єднання, серед яких: релігійне товариство «Свята Софія», молитовна спільнота «Матері в молитві» та інші. Вони виконують важливу місію суспільного служіння, надають гуманітарну допомогу іммігрантам в Італії (регулярно збирають кошти на лікування дітей), сприяють подоланню гуманітарної катастрофи на Батьківщині, прагнуть полегшити страждання жертв війни в Україні. При соборі діє Український католицький університет, який провадить важливу академічну та наукову діяльність.

Собор Святої Софії в Римі − це особливий і символічний храм для всієї нашої Церкви. Наприкінці 60-х років його побудував кардинал Йосиф Сліпий, наш патріарх та ісповідник віри. Протягом 18 років він перебував у радянських концентраційних таборах. Після звільнення в 1963 році виявив бажання збудувати цю святиню, яка не тільки є катедрою нашої Церкви в Римі, але передусім меморіалом, який не дає змоги забувати про численні християнські церкви, знищені в Радянському Союзі, про мільйони жертв нацистських і комуністичних переслідувань.

Упродовж багатьох років крипта цієї базиліки була єдиним місцем, де родини могли пом’янути та помолитися за своїх загиблих рідних і близьких, не знаючи, де вони поховані, не маючи змоги зробити це на місці їхнього поховання. Серед них − блаженний мученик Омелян Ковч, одружений священик, якого стратили нацисти в концтаборі Майданек (Польща), за порятунок багатьох євреїв, переслідуваних у лихоліття Голокосту. У 2001 році його беатифікував святий папа Іван Павло II під час свого історичного візиту до України, а згодом проголошений покровителем священиків нашої Церкви як автентичний її образ. У цьому таборі смерті, у пеклі на землі, писав, що бачить Бога, «єдиного і того самого для всіх − українців, євреїв, поляків, латишів і литовців» (З листа Блаженного до рідних). На пам’ять про цього свідка віри мій попередник кардинал Любомир Гузар встановив високу відзнаку, якою нагороджують багатьох людей, котрі в сучасному світі, пошматованому антилюдськими ідеологіями та війнами, будують мости для зближення різних Церков, релігій і народів. Саме тут, в Італії, ми хочемо, щоб наша Церква через своїх вірних і пастирів продовжувала справу блаженного Омеляна. Саме вчора в цьому соборі відбулася урочиста церемонія вручення цих відзнак. Члени комітету та особи, які мали честь їх отримати, сьогодні є тут серед нас.

Те, що саме тут, у крипті собору, Ви, Святіший Отче, вшануєте пам’ять Вашого вихователя в Аргентині, салезіанина, владику Степана Чміля, який упокоївся в опінії святості, є для нас даром Божого провидіння. За Вашим свідченням, Святіший Отче, саме через особу єпископа Чміля Ви дізналися про Українську Греко-Католицьку Церкву, переслідування, яких вона зазнавала, і, незважаючи на це, залишилася вірною Єпископові Рима та воскресла в Божій благодаті на рідних землях 25 років тому.

Ваша Святосте! «Які гарні на горах ноги того, хто несе добру новину, хто звіщає мир, хто несе добру новину, хто звіщає спасіння», − говорить пророк Ісая. Підтвердження про візит Папи стало прекрасною новиною для нас. Наш народ вважає Вас справжнім посланцем і будівником миру, − миру справжнього та справедливого. Цього миру так сильно прагнуть у нашій країні, яка вже чотири роки страждає від російської агресії, що спровокувала в Європі найбільшу гуманітарну кризу після Другої світової війни. Це справжня війна, жертвами якої є сотні тисяч загиблих і поранених і яка змусила мільйони людей покинути свої домівки. Це війна, про яку забула міжнародна спільнота, проте вона щодня спричиняє нові втрати, зумовлені збройними сутичками; люди вмирають від голоду і холоду, від жорстокої байдужості з боку сильних світу цього.

Ми вдячні Вам, що пам’ятаєте про наш народ у своїх молитвах, за гуманітарну акцію «Папа для України». Дякуємо за те, що Ви пробуджуєте совість європейського континенту, робите її чуйною до бідних, стражденних, мігрантів і жертв несправедливості. Дякуємо за те, що Ви стали для нас посланцем Благої вістки Христа, за те, що проголошуєте спасіння тим, хто відчуває відчай і безнадію. Дякуємо, що відвідали нас тут, у Римі! Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України!

Благословіть нас, Святіший Отче!

Із синівською пошаною, глибокою єдністю та найщирішими вітаннями у Христі

+ Святослав