Інтерв’ю з єпископом-помічником Мукачівської Греко-Католицької Єпархії

Деталі: Категорія: ЦЕРКВА; Опубліковано: Вівторок, 28 січня 2014, 17:00; Перегляди: 1759

В інтерв’ю, яке владика Ніл Лущак ЧБМ, єпископ-помічник Мукачівської Греко-Католицької Єпархії, дав закарпатській газеті «РІО», були заторкнуті, зокрема, питання Майдану, звинувачення діяльності Греко-Католицької Церкви в Україні та питання церковної єдності.

‒ Нещодавні події, пов’язані зі звинуваченнями щодо діяльності Греко-Католицької Церкви в Україні, а пізніше зі спростуванням заяв, викликають чимало запитань. Яка ваша думка щодо заборони перебувати на Майдані саме греко-католицьким священикам?

‒ Присутність священиків на Майдані є дуже позитивною. Пізніше цю думку висловило й наше духовенство, ієрархія греко-католицької церкви. Священик повинен бути там, де люди цього потребують. Блаженніший Святослав дуже гарно зацитував слова Святішого Отця Франциска, що священик завжди повинен відчувати «запах свого стада», як вівчар запах своїх овець. Можливо, дехто цього не розуміє, але покликання і суть священика бути там, де його вірні. Святіший Отець дуже часто тепер повторює, що священики повинні бути не лише попереду, а й усередині і позаду своєї пастви, аби бачити немічних і їм допомагати.

Чому саме до нашої церкви був спрямований той лист із Міністерства культури, то важко вказати причини. На Майдані активну участь бере духовенство й Православної Церкви Київського Патріархату, й Автокефальної Православної Церкви. Я думаю, що духовенство цих трьох церков є однаково активним. Тому важко відповісти, чи, можливо, є якісь упередження щодо нашої Церкви. Але наша Церква завжди є з народом і це її дуже гарна риса. Ми не дивимося на те, що про нас кажуть можновладці, а думаємо про те, як сподобатися Богові.

‒ Яке ваше ставлення до Майдану і подій, які сьогодні переживає Україна? Чи не виникало бажання приєднатися до протестувальників?

‒ Із великим хвилюванням дивимося на те, що відбувається на Майдані. Особливо спочатку, після побиття студентів і журналістів, всі ми були стурбовані цим, бо це явно був акт насилля, і коли до такого доходить, то, звичайно, люди не можуть мовчати. Раділо серце, коли збиралося мільйонне віче і народним виступам передували молитва, гімн країни.

Звичайно, що виникало бажання поїхати на Майдан, як і в кожного, хто хвилюється за нашу країну, але є й інші обов’язки, і просто не було можливості. Але серцем, напевно, багато хто з нас перебуває там.

‒ Якби ви могли щось змінити в сучасних умовах, то на що найперше звернули би увагу?

‒ Змінити на краще нашу ситуацію може тільки те, коли ми будемо мати більше згоди, більше порозуміння між собою. Сьогодні акцент робиться на різниці між Східною і Західною Україною. Я думаю, що це перебільшення, бо й хороші духовні люди є незалежно від того, де вони проживають. Але я думаю, що нас постійно хочуть розділити. Ми не маємо права піддаватися на такі оцінки.

Найголовніше ‒ прагнення жити добрими вартостями. Звичайно, що це справедливість. Церква вчить тому, що справедливе суспільство в демократичному сенсі завжди є мирним. 1 січня, коли в Католицькій Церкві відзначають День миру, Папа Франциск казав, що за мир ми повинні боротися, бо немає такого, що він сам прийде, але кожен із нас повинен старатися приносити цей мир, починаючи зі своєї родини, потім міста чи села, де народився і живеш, а вже потім він пануватиме у країні. Фундаментом миру є суспільство, побудоване на справедливості, де всі люди мають рівні

‒ Зараз багато говорять про єдину церкву в Україні. Наскільки можливі такі зміни?

‒ Починаючи з Другого Ватиканського собору, значна увага приділяється екуменізму, тобто об’єднанню церков. Справа єдності — це наша велика мрія і, може, одна з найгарніших. Бо таким є бажання Ісуса Христа, щоб не було поділу. Я би сказав, що це є туга, мрія кожного доброго священика і християнина. Але ця праця дуже непроста і довголітня. Треба просто бути витривалим, шукати добрі стосунки і в жодному разі не іронізувати. На це також впливає економічна ситуація у країні. Якщо країна економічно слабенька, то важко говорити про щирі стосунки між священиками, бо діє конкуренція за виживання.

‒ Як гадаєте, чи не «загубило» чогось християнство за дві тисячі років свого існування, наскільки деформується віра в сучасному світі?

‒ Я думаю, найбільше Боже диво — що віра дійшла до нас у тому початковому стані, якою нам її передав Ісус. Деформувалася вона там, де люди відійшли від церкви, там загубилася гарна традиція, яка тривала тисячоліття. Від Ісуса це світло йшло століттями, незважаючи на ситуацію в Середньовіччі, в часи Французької революції, Просвітництва. Але церква зберегла те світло таким непорушним.

Розмовляла: Наталія Каралкіна

Фото: Яноша Немеша

За матеріалами: rionews.com.ua