Cинтез Аскези Св. Василія Великого

• 

Деталі

Категорія: ВАСИЛІЯНСЬКА ДУХОВНІСТЬ

Опубліковано: П'ятниця, 04 жовтня 2013, 08:37

Перегляди: 3077

 

У писаннях Св. Василія Великого немає чіткої різниці між ченцем і мирянином; в них побутує тільки назва – християнин. Усі ми, ченці і миряни, зобовʼязані одним законом Христа: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий (Мт. 5, 48). Тому із Аскетичних творів, синтез яких тут поданий, можуть користати не лише монахи, але й миряни.

СИНТЕЗ АСКЕЗИ

СВЯТОГО ОТЦЯ НАШОГО

ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

З 22 листа: «Про досконалість чернечого життя»

 

• «Хоч у богонатхненому Писанні є багато речей, які годиться зберігати тим, які бажають угодити Богові, у цій короткій пригадці я намітив торкнутися тільки тих речей, стосовно яких ви мене запитуєте. Скажу про те, чого я навчився з богонатхненого Писання. [...]
• Отож: треба, щоб християнин мав такі думки, які були б гідними його небесного покликання, та щоб вів життя гідне Христового Євангелія.
• Жодна річ не повинна віддаляти християнина від пам’яті про Бога, від Його волі й судів.
• Християнин, який в усьому став досконалішим від виправдань Закону, не повинен божитися й говорити неправди.
• Він не сміє хулити, ані лихословити, ані сперечатися, ані мститися, ані відплачувати злом за зло, ані гніватися.
• Він повинен бути терпеливим, зносити всі кривди та вчасно напоумлювати того, хто кривдить. А слід робити це не з бажання помсти, а лише для того, щоб виправити брата, як це велів Господь.
• Не треба говорити щось проти неприсутнього брата, щоб його понизити, бо це лихословлення, хоч би воно й було правдою. Тому треба віддалятися від того, хто лихословить свого брата.
• Не можна розмовляти про пусте. Не слід заводити балачок, які не приносять жодної користі слухачам, ані не служать потрібним взаєминам, на які дозволив Господь. Тому ті, що працюють, нехай намагаються працювати в мовчанці. А бесідують нехай ті, що їм довірено розсудливо орудувати словом на збудування віри, щоб не засмучувати Святого Духа.
• Не можна ставати невільником вина, ані уживати надмірно м’яса та й, узагалі, не слід ніколи шукати приємності в їжі чи напитках. Бо ж той, хто бореться, повинен бути стриманим у всьому. З речей, даних кожному для вжитку, нічого не треба вважати за власне або переховувати їх. Однак треба дбати про кожну річ, як про Божу, і не зловживати тим, що хтось викинув чи занедбав, коли часом таке трапиться.
• Тому ніхто не повинен уважати себе самого паном, але слугою – на служіння братам. [...]
• Не можна нарікати навіть при нестачі необхідних речей і при праці, бо право судити про кожну річ мають тільки наставники.
• Не потрібно кричати чи робити якихось знаків чи жестів, у яких виявляється гнів або забуття про Бога.
• Голосу слід уживати в міру потреби.
• Не годиться відповідати братові зарозуміло та гордо, або з таким настроєм робити йому прислугу. Але в усьому і з усіма треба поводитися скромно і з пошаною.
• Не личить також підступно моргати очима й робити хитрі знаки чи жести, які спричиняють братові прикрість або вказують на те, що ми ним погорджуємо.
• В одязі та взутті не слід шукати краси, бо це ознака пустоти. Тому для потреб тіла слід вживати дешеві речі.
• Не витрачати нічого понад потребу або для хизування, бо це марнотратство.
• Також не годиться шукати слави й побиватися за першенство.
• Кожний повинен уважати всіх вищими від себе, і треба бути завжди послушним.
• Хто може працювати, нехай даром не їсть. А й той, хто зайнятий якоюсь із тих справ, що робляться на славу Христа, повинен ревно працювати з усіх сил.
• Кожну справу слід робити згідно з думкою настоятелів; навіть їсти й пити треба на славу Божу.
• Не слід також переходити від одного зайняття до іншого без схвалення тих, які поставлені розподіляти різні обов’язки, хіба що якась необхідна потреба змушує допомогти слабшому.
• Кожний нехай залишається там, де йому призначено, і нехай не втручається у справи, які йому не повірені. [...]
• Не треба заздрити, як іншого хвалять, і тішитися з чужих помилок.
• У дусі Христової любові треба співчувати з терплячим братом, сумувати через його немочі і радіти з його успіхів.
• Не можна бути байдужим супроти тих, що грішать, або мовчки схвалювати їхні вчинки.
• Той, хто напоумлює, нехай це робить лагідно, з Божим острахом, щоб виправити того, хто провинився.
• А той, кого напоумлюють чи кому дають догану, нехай радо приймає перестороги, бачачи в них власну користь. [...]
• Кожний, по змозі, повинен уважно вислухати того, хто має щось проти нього.
• Не треба пам’ятати образи тому, хто згрішив і кається, але зі серця йому прощати.
• Коли хтось каже, що кається з якогось гріха, то він повинен не тільки шкодувати, але й чинити плоди, гідні покаяння. [...]
• Сонце нехай не заходить у гніві на брата, щоб ніч не розділила їх обох і не залишила непрощеної провини на день Суду.
• Також не треба зволікати з виправленням свого життя, бо завтрашня днина непевна. Багато бо тих, що мали немало гарних задумів, не дочекались наступного дня.
• Так само не можна піддаватися ситості черева, бо з цього походять нічні сновидіння.
• Також не сміємо надмірно працювати й переступати меж необхідності, як каже Апостол: „Маючи поживу та одяг, цим будемо вдоволені”(1 Тим. 6, 8). Бо те, що понад потребу вважається захланністю, а захланність – це ідолопоклонство.
• Тому не годиться любити гріш, ні нагромаджувати багато безкорисних речей.
• Треба, щоб той, хто наближається до Бога, став убогим і був пройнятий Божим страхом, згідно зі словами: „Тіло моє тремтить від страху перед Тобою, я присудів Твоїх боюся”(Пс. 119, 120).
• Дав би Господь, щоб ви прийняли ці мої слова з радістю і приносили на Божу славу плоди, гідні Святого Духа, за Божим уподобанням і з поміччю Господа нашого Ісуса Христа. Амінь».