Вшанування Св. Священномученика Йосафата за участю монаших спільнот Мукачівської греко-католицької єпархії в рамках Ювілейного року у Василіянській Провінції Св. Миколая

Категорія: Останні новини
Опубліковано: Вівторок, 24 листопада 2020, 21:00
Автор: Адміністратор
Перегляди: 624

 

24 листопада 2020 р. Б., у Мукачівському монастирі Отців Василіян відбулося вшанування Св. Священномученика Йосафата в рамках Ювілейного року у Василіянській Провінції Св. Миколая, в якому взяли участь чернечі спільноти Мукачівської греко-католицької єпархії.

Очолив богослужіння Протоігумен Провінції Св. Миколая о. Франціск Онисько ЧСВВ, з яким при престолі співслужили: о. Даниїл Дербаль ЧСВВ (Настоятель Мукачівського монастиря та Провінційний вікарій), о. Теодор Мацапула ВС (Синкел у справах монашества МГКЄ), о. Франческо Андольфатто, (ректор місійної семінарії «Redemptoris Mater»), о. Теодор Станинець (Згромадження Собору Пресвятої Богородиці – Джублик).

Вітаючи представників монаших спільнот, Протоігумен зазначив, що цього року, як вже анонсувалося на різних рівнях, Василіянська Провінція Св. Миколая розпочала 2 листопада Ювілейний рік, присвячений монашій реформі Василіяського Чину на Закарпатті.

„Тому саме сьогоднішнє свято ми обрали для того, щоб в рамках згаданого Ювілейного року воно стало нашим спільним монашим святом, спільною зустріччю і молитвою усіх богопосвячених спільнот Мукачівської греко-католицької єпархії, в якій ми виконуємо своє служіння.

Адже саме Святий Йосафат разом з Й. В. Рутським, своєю монашою посвятою, своїм священничим та єпископським служінням, дав поштовх оновленню східного монашества і цілої східної Церкви, увінчавши цю посвяту мученицькою смертю у 1623 році.

Його приклад є великим натхненням для нас – сучасних монахів і монахинь, а його історія і особа є для нас промовистим знаком того, що Господь є керманичем своєї Церкви, і в той час, коли вона здавалось би занепадає, Він обдаровує її оновленням, завдяки своїм святим, яких для цього кличе.

Оновлення монашого життя і цілої Церкви Св. Йосафат розпочав із своєї келії.

Так – саме звідси воно починається і саме такою є Церква, якою є вона в монаших келіях.

Тому запрошуємо усіх Вас, дорогі співбрати і сестри у монашестві, вшанувати Св. Йосафата саме тим, що було для нього найціннішим – літургійною монашою молитвою.

Вона займала найбільшу частину його життя як ченця і саме звідси він зродився як богослов і полеміст, катехит і проповідник.

Нехай звідси зроджується і наша монаша ревність, якої сьогодні не менше очікує від нас Господь наш і Вчитель Ісус Христос.

Нехай за прикладом Св. Йосафата і за його молитвами, Христос і сьогодні буде в нас і через нас живий і діяльний у цьому світі, а кожен з нас нехай буде його автентичним свідком, через якого приходить те оновлення, яким є сам Христос – єдина наша Дорога, Правда і Життя.”

Опісля Протоігумен запросив усіх прослухати історичну довідку про передумови, початок, перебіг і плоди Василіянської реформи на Закарпатті, яку зачитав о. Лука Буняк ЧСВВ (Провінційний секретар та Настоятель Малоберезнянського монастиря).

Відтак Протоігумен розпочав Велику Вечірню з Литією, під спів монашої родини, яку в цей день творили в молитві різні спільноти богопосвяченого життя, що діють в межах Мукачівської єпархії.

На завершення Вечірні відбулося винесення мощей Св. Йосафата, які Протоігумен виставив на тетраподі для приклоніння й молитви.

Після цього монашество помолилося «Під Твою милість прибігаємо…» у стіп Мукачівської чудотворної ікони Божої Матері.

У своєму подячному слові, скерованому до всіх представників монаших спільнот, Протоігумен о. Франціск підкреслив, що „сьогодні ми єднаємося в молитві з усіма нашими покровителями і оновителями, які зараз без сумніву всі разом оточують Божий Престол і споглядають на наші спільноти з великими очікуваннями і надіями.

На завершення цієї спільної монашої молитви, мабуть всім нам хотілось би почути від наших засновників, чого вони очікують від нас сьогодні.

Дозвольте поділитися, що ми, як василіянська спільнота, переживаємо споглядаючи на нашого Оновителя – Святого Йосафата, – запросив Протоігумен.

– Коли він постукав до монастирської брами Віленського монастиря, йому мусів відчинити сам архимандрит, бо він був одинокий мешканець монастиря.

Середовище, в якому знаходився монастир і сам він був далеким від чернечих ідеалів, за якими Йосафат формував свої погляди на монаше життя.

Це було життя молодого ченця без товариства, без порад досвідчених, а тим більше – без живих прикладів.

Тим не менше, цей чернець одразу сам організував своє життя за прикладом Отців Сходу, практикуючи на собі їхнє життя, в молитві, роздумах, читанні й покуті. А живих прикладів заступили йому життя Святих.

Для нас цей приклад сьогодні є надзвичайно важливим і промовистим.

Ми звикли орієнтуватися на загально-статистичну і актуальну ситуацію в світі та в Церкві.

Відповідно до цього ми теж звикли визначати, яким повинен бути рівень нашого теперішнього монашого життя і взагалі майбутнє наших спільнот.

Якщо загальна ситуація в світі і місцевій Церкві є такою, що не вселяє надії на розвиток монашества, то відповідно й наша особиста надія теж стає такою, а відтак і сам спосіб нашого життя набирає той рівень, який панує довкола нас.

Св. Йосафат для нас сьогодні постає в першу чергу як той, що жив вірою у дію і силу Святого Духа, а не вірою у тодішню загальну ситуацію в Церкві.

Він вірив у поклик Господній, а не в те, що йому прогнозували сучасники.

Замість вченої і впорядкованої єзуїтської спільноти, чи кращих духовних і церковних можливостей нез’єдинених монастирів, він обрав те, що по-людськи було безнадійним і приреченим на зникнення.

Але саме тому, що він обрав те, до чого його кликав його єдиний Вчитель Господь, а не те, що йому пропонувало церковне середовище, саме тому, що він вірив лише у дію Святого Духа, а не в аналітичні прогнози, саме тому невдовзі довкола нього зібралася численна кількість послідовників.

Це не були просто ті, хто хотів його наслідувати. Це були ті, кого кликав Господь.

Бо Він, – як виникає з життя наших Святих Засновників, – лише тоді кличе, коли є довкола кого збирати своїх нових учнів.

Тобто коли в монастирях є ті, хто вірує виключно в Нього одного і живе виключно Ним одним.

Коли є ті, хто орієнтуються не на сприятливе середовище, а самі творять його, згідно з Божим покликом, а не згідно існуючої ситуації.

Коли Господні ченці є не песимістами, які із-за загальної кризи просто доживають своє покликання, а вогненні стовпи, незгасаючою іскрою для яких є Божа Любов, як це було в житті нашого Святого.

Чи можемо ми бути такі, як Св. Йосафат, як Св. Василій, як кожен наш Засновник і Засновниця?

Велика подяка Вам, дорогі співбрати і сестри, що прибули сьогодні спільно виразити цю нашу віру у силу і дію Святого Духа, якою жили наші Засновники.

Нехай той же Господній Дух, розпалює усіх нас вогнем їхньої монашої посвяти, щоб і сьогодні вона принесла нам те, завжди потрібне оновлення Церкви Христової.”

Після пам’ятної фотографії, ченці і черниці зустрілися за спільною трапезою, під час якої мали змогу поспілкуватися і поділися одні з одними особливістю своєї щоденної монашої посвяти.

 

*******

 

 

 

 

*******