«Свідки Божої краси» – лист богопосвяченим особам

Категорія: Останні новини
Опубліковано: Вівторок, 06 квітня 2021, 17:51
Автор: Адміністратор
Перегляди: 536

 

«Свідки Божої краси» – така назва листа, оприлюдненого у свято Благовіщення, який кардинал Жуан Браз-де-Авіз та архієпископ Хосе Родріґес Карбальйо – відповідно префект і секретар Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя – надіслали «братам і сестрам богопосвяченим» з нагоди двадцять п’ятої річниці пост-синодального Апостольського напоумлення Івана Павла ІІ «Vita consecrata».

 

Братам і сестрам богопосвяченим,

дякуємо за вас повсякчасно, «за благодать Божу, що була вам дана в Христі Ісусі, бо ви в ньому всім збагатились», і є «покликані до спільности з його Сином Ісусом Христом, Господом нашим» (1Кор. 1,4). У цей драматичний момент ми відчуваємо солідарність з усіма, що «у скорботі та наполегливості» (див. Од. 1,9), не тільки через ситуацію з пандемією, але перш за все, через її наслідки, які дуже близько торкаються нас у щоденних подіях цивільної та церковної спільноти. Богопосвячені брати та сестри покликані від першої особи, щоби пробудити у всіх почуття надії.

Ми не хочемо, щоби пройшла непоміченою 25-та річниця (25 березня 1996 р.) від публікації Апостольського напоумлення святого Івана Павла ІІ «Vita consecrata», яке стало плодом роздумів IX Асамблеї Синоду Єпископів, що відбувся у жовтні 1994 р. У ньому єпископи неодноразово підтверджували, що «богопосвячене життя перебуває у самому серці Церкви як вирішальний чинник її місії [...] Цінний і необхідний дар також для сьогодення та для майбутнього Народу Божого» (Vita consecrata, 3).

У цій ситуації ми відчуваємо заклик та вияв ласки, виражені словами Папи Франциска: «Господи, моє спасіння походить від Тебе, мої руки не порожні, а сповнені твоєї благодаті. Вміти побачити благодать, є вихідним пунктом» (Проповідь, 1 лютого 2019 р). Озиратись назад, перечитувати власну історію – це бачити вірний дар Божий не лише своїм поглядом, але й «поглядом віруючих» (Vita consecrata, 1), усвідомлюючи, що таємниця Божого Царства уже діє в нашій історії та очікує свого повного звершення в небі (там само).

 

Апостольське напоумлення Папи Івана Павла ІІ «Vita consecrata», побачило світ у дуже непевному історичному періоді, який характеризувався суспільною нестабільністю та браком відчуття чіткої ідентичності і приналежності. Вражаючим є те, з якою чіткістю окреслена ідентичність богопосвячених осіб, «ікона Переображеного Христа» (Vita consecrata, 14), який об’являє славу та обличчя Бога-Отця в яскравому сяйві Святого Духа. Богопосвячене життя, як ісповідання Пресвятої Трійці! Насправді тут висловлене прагнення не стільки про те, щоб дати міцну основу ідентичності богопосвячених осіб, скільки про те щоб звернути увагу на оригінальний спосіб сприйняття цієї ідентичності, поєднуючи божественне і людське, відчуваючи той таємничий і світлий зв’язок між сходженням вгору і спуском униз, між трансцендентною висотою і кенотичним пониженням на периферії людства, між піднесеною красотою до споглядання та болісною бідністю, якій потрібно служити.

З цієї плідної інтуїції випливають благородні наслідки.

 

Увесь документ «Vita consecrata» побудований навколо ідеї стосунків, відносин породжених від і в Таїнстві сопричастя Триєдиного Бога. Це спасіння, яке проходить через життя тих, хто бере на себе відповідальність за іншого. Це свідчення, яке походить не від поодиноких осіб, але від братньої спільноти, яка живе тим, що проголошує і цим радіє. Це святість, що є спільнотовою, яка належить не досконалим усамітненим людям, а бідним грішникам, які щодня діляться і дарують одне одному милосердя та розуміння. Це посвята, яка не протиставиться цінностям світу та універсальному прагненню щастя, але, навпаки, сповіщає всім про те, що бути убогими, чистими та послушними має великий потенціал вчинити наш світ гуманнішим, ось це є справжня екологія людини, що дає сенс та рівновагу життю, приносить гармонію та свободу в стосунках з іншими, рятує від будь яких надуживань, творить братерство, дарує красу... Сьогодні богопосвячене життя відчуває, що воно «бідніше», ніж у минулому, одначе живе – завдяки благодаті – у набагато тісніших стосунках із Церквою та світом, з тими хто вірить і тими хто не вірить, з тими хто страждає і є самотнім.

 

Особливий аспект у вимірі стосунків, досягає своєї найвищої точки тоді, коли документ стосується теми формування. Не будь-які стосунки, а такі, що ведуть до того, щоби відчувати в собі ті самі почуття, що і послушний Син Божий, страждаючий Слуга, невинний Агнець.

Це не є цілковито новим елементом, враховуючи, що вже в минулому у ділянці відносин звертались до таких термінів як наслідування, ідентифікація та імітація Христа, однак тут сказано щось інше, а в деяких випадках зовсім нове і безпрецедентне, окрім цього, саме це пропонує Слово Боже (Флп. 2,5). Йдеться про стосунки, які досягають такого інтенсивного та глибокого контакту, що заново відкривають в особі чутливість Сина, в свою чергу образ і втілення чутливості Отця. Ми, християни, насправді, віримо в чуйного Бога: Він чує стогін пригноблених і вислуховує благання вдови; Він страждає з людиною і за людину. Ми хочемо вірити, що богопосвячене життя з його численними харизмами є виразом саме такої чуйності. Можна сказати, що кожен Інститут своєю харизмою підкреслює якесь особливе божественне почуття. Саме з цієї причини формація представлена в Напоумленні як процес, який веде в цьому напрямку: досвідчити тих самих відчуттів, емоцій, почуттів, любові, бажань, смаків, критеріїв вибору, мрій, очікувань, прагнень... які мав Божий Син, Слуга та Агнець.

Це є захоплюючий проект, який чудово і заново поєднує («інтегрує») духовний та антропологічний виміри. Проект, який в дійсності міг би змінити ідею формації з точки зору змісту, методів та часу. Це, нарешті, була би формація цілісна, побудована на скелі вічної любові, що робить вільними, формує людей цілісних, які навчились євангелізувати свою чуттєвість, навчились любити Бога людським серцем і любити людей серцем божественним! Це буде формація, яка триватиме в часі протягом усього життя. І це ще одна велика інтуїція, яку залишається добре зрозуміти, а найголовніше впровадити сьогодні.

 

Якщо Бог є прекрасний, а Ісус Христос є «найкрасивішим між людськими синами», то бути посвяченими Йому є прекрасним. Богопосвячена особа покликана бути свідком краси. У світі, який ризикує впасти у брутальну жорстокість, шлях «pulchritudinis» (краси) здається єдиною дорогою, щоби дійти до істини і зробити її доступною та привабливою. Богопосвячені чоловіки та жінки повинні розбудити в собі самих, та передусім у чоловіків та жінок нашого часу, потяг до того, що є справді красою та правдою.

Отож, красивим, не лише мужнім і справжнім, повинно бути свідчення та проповідь, яку ми проголошуємо, бо красивим є те обличчя, яке об’являємо.

Красивим – повинно бути те, що ми робимо і як це робимо.

Красивим – братерство та атмосфера, у якій ми живемо.

Красивим – храм та Літургія, на яку запрошені всі, бо прекрасно молитися і співати хвалу Всевишньому дозволивши навчатись Його слову.

Красиво – бути разом, зібраним в Його ім’я, працювати разом, навіть якщо іноді це стомлює.

Красиво – бути незайманими, щоб кохати Його всім своїм серцем; бути убогими, щоби виявити, що це Він єдиний скарб нашого життя; бути послушними Його спасительній волі та один одному, щоби шукати Його єдиного.

Красиво – мати серце вільне, яке може приймати біль тих, хто страждає, щоб висловити їм співстраждання Вічного...

Красивим – має бути навіть навколишнє середовище, у своїй простоті та поміркованій творчості: будинок, накритий стіл..., нехай у приміщеннях буде смак та пристойність, щоб усе в помешканні випромінювало присутність та центральне місце Бога.

Краса невимовна – таїнство таємничої краси Вічного. Як то вигукнув апостол Петро на горі Тавор перед осяйністю такого світла та блиску.

Апостольське напоумлення «Vita consecrata», за останні роки безсумнівно позначилося на досвіді та міркуваннях богопосвячених осіб. Ми переконані, що й надалі в майбутньому, воно повинно залишатися орієнтиром для богопосвячених, разом з іншими документами Вчительського уряду CIVCSVA (Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя), які поглибили головні тематики богопосвяченого життя. Насправді ми переконані, що Напоумлення все ще може живити творчу вірність богопосвячених осіб, яка знаходиться в основі богопосвяченого життя у третьому тисячолітті. Відповідати на виклики, які надходять від Церкви та сучасного суспільства, включає в себе зростання у євангельському значенні: «Ми не можемо, – проголошує Папа Франциск – залишатися нерухомими у ностальгії за минулим чи обмежуватися повторенням уже звичних речей, не можемо також жити у щоденних наріканнях. Нам потрібно мужнє терпіння, щоби простувати вперед, досліджувати нові дороги, шукати те, що нам пропонує Святий Дух. І це реалізується у покорі, з простотою, без великої пропаганди та великого розголосу» (Проповідь, 2 лютого 2021 р).

У своїх молитвах ми з довірою звертаємось до Марії, щоби богопоспосвячені брати і сестри могли «свідчити Христа своїм переображеним життям і радісно йшли разом з усіма своїми братами й сестрами до небесного Царства і до немеркнучого світла» (Vita consecrata, 112). Користуючись нагодою вітаємо всіх вас і бажаємо вам усякого добра у Господі, Він є усім для нас богопосвячених.

 

Ватикан

Урочистість Благовіщення Господнього, 25 березня 2021 року