Глава УГКЦ у Будапешті: «Лише той, хто знає правду, за нею йде і її свідчить, може бути справді вільною людиною»

Категорія: Останні новини
Опубліковано: Понеділок, 13 вересня 2021, 19:35
Автор: Адміністратор
Перегляди: 188

01

 

Часом правда про нас самих може бути гірка. Не люблять правдомовців у сучасному світі, але це єдина сила, яка скидає кайдани, єдина сила, яка дає можливість пережити власну смерть і разом з Христом увійти у воскресіння. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав 11 вересня, у свято Усікновення голови Івана Хрестителя, зібраній на Літургію українській громаді у храмі Святого Михаїла у Будапешті.

Літургію також співслужили: екзарх Харківський Василь Тучапець, Протоігумен Закарпатської провінції отців Василіян Франциск Онисько, душпастир для українців в Будапешті о. Дам'ян Габорій, о. Андрій Белеканич із Василіянського монастиря в Маріяповч та секретар Глави Церкви о. Олег Олекса.

 

Преосвященний владико!

Всечесні та преподобні отці!

Достойна пані Надзвичайний і Повноважний посол України в Угорщині!

Достойні представники українських культурних та громадських організацій, спільнот і товариств в Угорщині!

Люба наша українська громадо!

Дорога молоде! Дорогі діти!

 

Слава Ісусу Христу!

Маю сьогодні особливу місію — передати вам вітання, молитву, знак єдності й солідарності з України, нашої Батьківщини, яка всіх нас породила, яка за всіх своїх дітей, хоч би де вони жили, молиться, страждає і навіть вмирає, спливає кров’ю, захищаючи власну державність. Я сьогодні тут серед вас, щоб ви чули і знали, що ваша Церква-мати вас любить, про вас дбає, готова боронити вас навіть перед могутніми світу цього, говорити від вашого імені, обстоювати ваші потреби й права. Тішимося, що можемо бути разом, єднатися в молитві.

 

02

 

Цими днями Будапешт перетворився на центр усього християнського світу. Ви, можливо, це особливо відчуваєте. Сьогодні всі дороги ведуть до Будапешта, сюди з’їхалися очільники християнських Церков Сходу і Заходу, різних традицій і обрядів: латинського, візантійського, сирійського та навіть українського. У неділю на завершення цього Євхаристійного конгресу прибуде Святіший Отець Франциск, який є знаком видимої єдності Вселенської Христової Церкви.

Цією нинішньою Літургією вінчається мій перший душпастирський візит до вас. Як швидко біжить час! Ми вже три дні разом. Слухали християнське слово Лесі Українки, спілкувалися і чули одне одного, переймали одне від одного радощі й тривоги. Я мав особливу нагоду говорити про вас, про наші і ваші потреби з найвищими очільниками угорської влади. Під час зустрічі з пані послом України ми міркували, що може і прагне зробити Україна для кожного з нас, зокрема тут, в Угорщині.

А сьогодні хочу за всіх вас помолитися, зібрати всі ваші мрії, болі та страждання і покласти їх на престол, щоб наше життя, навіть дуже складне, перетворилося тут через діяння Святого Духа на Тіло і Кров нашого Спасителя. Бо це зміст Євхаристійного конгресу, мета Пресвятої Євхаристії, яку ми разом зібралися святкувати, — зробити нас, християн, членів Христової Церкви, Його єдиним Тілом.

 

03

 

Сьогодні Христова Церква святкує Усікновення голови Івана Хрестителя. Ви щойно прослухали розповідь євангелиста Марка про те, як закінчив свій земний шлях останній із старозавітних пророків Іван Хреститель. Цей пророк знаменує собою завершення певного періоду історії людства, кінець Старого Заповіту, старого часу очікування на прихід Спасителя. Іван Хреститель своєю місією відкриває, передвіщає початок Нового Завіту, вказуючи на Ісуса Христа — Агнця Божого, який іде, щоб узяти на себе гріхи світу.

Опис події дуже цікавий… Євангелист розповідає історію двох осіб — в’язня і царя, Івана Хрестителя та Ірода відповідно. Ірод вважав, що в його руках є життя його підданих, зокрема Івана Хрестителя. І хоча цар мав би бути найщасливішою і найбільш вільною людиною, адже всім керує, він боявся і бентежився, коли слухав в’язня, бо знав, що той говорить правду про нього. Проте не наважувався змінити свого життя через покаяння, — не наважувався жити так, як проповідував Іван Хреститель.

Окрім царя, бачимо в’язня, поневоленого, зі зв’язаними руками, проте він здатний здійснити своїм життям і навіть смертю життєву пророчу місію. Пророк — це не лише той, хто говорить про майбутнє. Це не своєрідний оракул, який відкриває нам таємницю, що з нами станеться в майбутньому, близькому чи далекому. Пророк — це той, хто говорить правду про людину і її життя сьогодні, про істинний зміст і наслідки для майбутнього її бажань і вчинків.

 

04

 

У світлі цієї істини Іван Хреститель та Ірод починають мінятися місцями. Хто ж насправді є невільником? Цар Ірод. Він поневолений своєю хтивістю, його неволя запечатана пристрастями, зокрема вбивчою клятвою, яку він дає блудливій танцівниці на бенкеті. У шаленому запалі Ірод каже: проси в мене, що хочеш. Він виявляє себе зв’язаним власним гріхом, і то на очах у всіх присутніх.

Натомість Іван Хреститель мав волю і свободу говорити правду та упевнено вершити свою місію. Навіть у в’язниці, зі зв’язаними руками, можна бути вільним. Навіть у темному підземеллі можна залишитися духовно і морально вищим від царя, який погруз у злочинах і гріхах. Духовна неволя зробила з останнього ще й убивцю. Зв’язаний цією хтивою клятвою, він посилає слуг, щоб стяли голову Іванові Хрестителю в темниці.

Але хто насправді перший втратив голову? Цар. Він втратив голову через свою нестриманість, свій споживацький шал, своє хтиве і блудливе життя.

А Іван навіть після смерті проголошує правду. Сьогоднішнє євангельське читання розпочинається так. Коли Ірод почув про проповідь Христа, що Він воскрешає померлих, то стривожився і каже: «Іван воскрес із мертвих, тому чудеса діються через нього». Іван зійшов у царство мертвих, щоб там і серед померлих бути передвісником Христа, який свого часу прийде, щоб звільняти від смерті в’язнів самого аду.

 

05

 

Тепер спитаймо себе: яку правду про мене і про вас хоче нам нині сказати Боже слово? Що ми, святкуючи цю драматичну подію відходу до вічності пророка Івана Хрестителя, чуємо в цій історії?

Ми живемо, так би мовити, на зламі часів. Хто уважно спостерігає за життям світу, той розуміє, що з початком пандемії старий світ, у якому ми всі народилися і до якого звикли, більше не існує. На наших очах народжується щось цілковито інше. Ми починаємо інакше спілкуватися одне з одним. Інакше починаємо вибирати спосіб, як нам збиратися на молитву. По-інакшому розуміємо зміст і завдання нашого християнського свідчення.

Іван Хреститель сьогодні питає мене і вас, чи, бува, ми не є в’язнями власного споживацтва, своєї хтивості та блудливості. А ще він може сказати: святкуючи Усікновення моєї голови, придивіться, чи ви, бува, не втрачаєте голови від примарного блиску дочасного світу, що швидко минає, сучасних дивних ідеологій, теорій? Чи ви є вільними, уповні того слова, і здійснюєте свою християнську місію в цей новий час і в нових обставинах? Бо лише той, хто знає правду, за нею йде, її свідчить, може бути справді вільною людиною. Каже Христос: «Коли ви пробуватимете в Моїм слові, справді будете учнями Моїми; і ви пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8, 31–32)!

 

06

 

Часом правда про нас може бути гірка. Не люблять правдомовців у сучасному світі… Але це єдина сила, яка скидає кайдани, дає можливість пережити власну смерть і разом із Христом увійти у воскресіння. Ми, українці, тепер є голосом правди, яку ніхто не хоче чути, сьогодні правда про біль України ріже вухо могутніх світу цього. Цю неоголошену і донині незакінчену війну вже охрестили забутою або замовчаною війною. Ми часом так турбуємо сумління царів цього світу, що вони спершу готові нас слухати, а потім затуляють вуха, щоб нас ані не чути, ані не бачити. Подібно Ірод слухав Івана, бентежився, але тримав його у в’язниці, а в кінці, зв’язаний клятвою, стяв йому голову…

Перед нами стоїть ще одна дуже важлива місія — пізнати правду про самих себе, про своє коріння, про Христа, про Його навчання, яке дає життя і свободу. Бути християнином третього тисячоліття — це наше покликання. Хочу сьогодні побажати всім вам, щоб навіть тут, в Угорщині, ви залишилися собою. Ми разом робитимемо все, що в наших силах, аби ви могли зростати в християнській вірі, молитися українською мовою, мати свою українську церкву, школу і навіть свій дитячий садок, щоб ви не загубилися на цій землі. Від нас залежить, як ми використаємо цей час, це місце, цю нагоду для свідчення правди про нас і християнської віри в Бога. Будьте вдячні цій країні, що вас приймає. Учіться і працюйте, здобувайте навіть найвищі суспільні становища та долучайтеся своєю працею до спільного блага того народу і того суспільна, у якому живете. Пам’ятайте слова великого Кобзаря: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають… І немає злому на всій землі безконечній веселого дому».

 

14

 

Нехай Іван Хреститель, пророк, предтеча, буде для нас взірцем. Він не боявся прийти до царя і посвідчити йому істину. Легше закрити вуста пророка і стяти йому голову, ніж на голос його правди змінити власне життя. Тож хай ця відвага пророчого голосу Церкви в сучасному світі буде нашою спільною силою. Тоді від української громади інші люди вчитимуться, як любити своє, як бути вірним Богові та Україні.

Особлива молитва за діточок, які сьогодні є тут… Мрію приїхати до вас ще не один раз і хотів би, щоб ці діточки привели своїх дітей до нашої Церкви і щоб нас тут ставало щоразу більше. Хай кожен із вас розшукає ще десяток українців, які живуть в Угорщині, і допоможе знайти їм дорогу до своєї Церкви і громади. Бажаю вам будувати і свято берегти єдність у лоні української громади, жити в єдності Церкви і народу. Наша давня пісня каже: «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай». Амінь.

 

† СВЯТОСЛАВ,

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

 

 

07

08

09

10

11

12

13

14