Про Пресвяту Євхаристію

• 

Деталі

Категорія: ДУХОВНІСТЬ

Опубліковано: Середа, 18 червня 2014, 20:04

Перегляди: 12347

 

«Наш Спаситель на Тайній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано, встановив Євхаристійну Жертву Свого Тіла і Крові, щоб увічнити жертву Хреста впродовж віків, аж до Свого приходу, і щоб довірити Церкві, Своїй улюбленій Нареченій, спомин про Свою смерть і Воскресіння: таїнство благочестя, знак єдності, звʼязок любові, Пасхальна трапеза, у якій Христа приймають як поживу, душа сповнюється благодаттю і нам дається завдаток майбутньої слави».

(IІ Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsаnсtum Соnсіlium», 47.)

 

Євхаристія – джерело і вершина церковного життя

Пресвята Євхаристія – це джерело і вершина всього християнського життя. Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, повʼязані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі Самого Христа – увесь духовний скарб Церкви.

Через відправлювання Євхаристії ми вже тепер єднаємося з небесною Літургією й випереджаємо вічне життя, коли Бог буде всім у всьому (Пор. 1 Кор. 15,28.).

Коротко кажучи, Пресвята Євхаристія є стислим змістом і підсумком нашої віри: «Наш спосіб мислення узгоджується з Євхаристією, а Євхаристія, своєю чергою, підтверджує наш спосіб мислення» (Св. Іриней, Проти єресей, 4, 18, 5.).

 

 

Різні назви Пресвятої Євхаристії

– Євхаристія, бо воно є подякою Богові. Грецькі слова εύχαριστεĩν (Лк. 22, 19; 1 Кор. 1 1,24) та εύλογεĩν (Мт. 26,26; Мк. 14,22) перегукуються з юдейськими благословеннями, які прославляють – особливо під час трапези – Божі діла: творення, відкуплення та освячення.

– Вечеря Господня (Пор. 1 Кор. 11, 20.), бо йдеться про Тайну Вечерю Господа зі Своїми учнями напередодні Своїх страстей і про випередження шлюбного бенкету Агнця (Пор. Од. 19,9.) у Небесному Єрусалимі.

– Ламання хліба, бо цей обряд, типовий для юдейської трапези, був використаний Ісусом, коли Він, як Господар столу (Пор. Мт. 14,19; 15, 36; Мр. 8, 6. 19.), благословляв і pоздавав хліб – особливо під час Тайної Вечері (Пор. Мт. 26, 26; 1 Кор. 11, 24.). По цьому ламанні хліба Його знають учні після Його Воскресіння (Пор. Лк. 24, 13-35.). Цим виразом перші християни називатимуть свої євхаристійні зібрання (Пор. Дi. 2, 42. 46; 20, 7. 11.). Цим вони виражають, що всі, що споживають один ламаний хліб – Христа, входять у спільність з Ним і творять з Ним віднині одне Тіло (Пор. 1 Кор. 10, 16-17.).

– Євхаристійне зібрання (гр. σύναξις), бо Євхаристія здійснюється на зібранні вірних, яке є видимим вираженням Церкви (Пор. 1 Кор. 11, .17-34.).

– Спомин Страстей і Воскресіння Христа.

– Свята жертва, бо вона уприсутнює єдину жертву Христа Спасителя і приєднує до неї приношення Церкви; або ще Свята жертва Служби Божої, «Жертва хвали» (Євр. 13, 15; Пор. Пс. 116, 13. 17.), духовна Жертва (Пор. 1 Пт. 2, 5.), Жертва чиста (Пор. Мал. 1, 11.) і свята, бо завершує і перевищує всі жертви Старого Союзу.

– Свята і Божественна Літургія, бо вся літургія Церкви знаходить свій осередок і найстисліший вираз у відправі цього таїнства; у цьому самому значенні її називають також відправою святих таїнств. Називають її також і Найсвятішим Таїнством, бо воно є Таїнством таїнств. Цією назвою позначають також Святі Дари, які зберігаються у кивоті.

– Причастя, бо цим таїнством єднаємося з Христом, Який робить нас учасниками Свого Тіла і Своєї Крові для утворення єдиного Тіла (Пор. 1 Кор. 10, 16-17.); Євхаристію називають ще «святеє» (гр. τà άγια; лат. sancta) (Апостольські постанови, 8, 13, 12; Дидахе, Вчення 12 апостолів, 9, 5; 10, 6.) – це перше значення «сопричастя святих», про яке говорить Апостольський Символ віри – хліб ангелів, небесний хліб, ліки безсмертя (Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2.).

 

 

Розвиток установлення Пресвятої Євхаристії

 

• Знаки хліба і вина

У центрі відправи Євхаристії є хліб і вино, які завдяки Христовим словам і прикликуванню Святого Духа стають Тілом і Кровʼю Христа. Церква, вірна наказові Христа, продовжує чинити, на Його спомин, аж до дня Його славного приходу те, що Він вчинив напередодні Своїх страстей: «Він узяв хліб...», «Він узяв чашу з вином...».

Ставши таїнственно Тілом і Кровʼю Христа, знаки хліба і вина продовжують також означати доброту творіння. Так, при Принесенні Дарів ми дякуємо Творцеві за хліб і вино (Пор. Пс.104, 13-15), плоди «праці людини», але насамперед за «плоди землі» і «виноградної лози», дари Творця. У жесті Мелхіседека, царя і священика, який «виніс хліб і вино» (Бут. 14,18), Церква вбачає прообраз своєї власної жертви.

У Старому Союзі хліб і вино приносяться як жертва поміж первопдодами землі на знак вдячності Творцеві. Та вони набирають нового значення в контексті Виходу: опрісноки, що їх Ізраїль їсть кожного року на Пасху, нагадують поспіх визвольного виходу з Єгипта; згадка про манну небесну в пустелі завжди пригадуватиме Ізраїлеві, що він живе хлібом Слова Божого (Пор. Втор. 8,3). Нарешті, наш щоденний хліб є плодом Обіцяної Землі, запорукою вірності Бога Своїм обітницям. «Чаша благословення» (1 Кор. 10,16) наприкінці юдейської Пасхальної вечері додає до святкової радості вина есхатологічний вимір – очікування месіанського відновлення Єрусалима. Ісус установив Свою Євхаристію, надаючи нового й остаточного значення благословенню хліба і чаші.

Чуда помноження хлібів, коли Господь мовить благословення, ламає і через Своїх учнів роздає хліб, щоб нагодувати натовп, провіщають багатство цього єдиного Хліба – євхаристійного (Пор. Мт. 14, 13-21; 15, 32-39.). Знак перетворення води у вино в Кані Галилейській (Пор. Ів. 2, 11.) вже заповідає Годину прославлення Ісуса. Цей знак заповідає завершення весільного бенкету в Царстві Отця, де вірні питимуть нове вино (Пор. Мр. 14, 25.), що стало Кровʼю Христа.

Перше заповідання Євхаристії розділило учнів, як і заповідання Його страстей стало для них причиною обурення: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» (Ів. 6,60). Євхаристія і Хрест є каменем спотикання. Це та сама містерія, і вона не перестає бути приводом поділу. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів. 6, 67) – це запитання Господа лунає через віки, у ньому міститься запрошення Його любові – щоб ми відкрили, що Він один має «слова життя вічного» (Ів. 6, 68) і що прийняти у вірі дар Його Євхаристії – це прийняти Його Самого.

 

 

• Установлення Євхаристії

Полюбивши Своїх, Господь полюбив їх до кінця. Знаючи, що прийшла година покинути цей світ і повернутися до Свого Отця, під час вечері Він обмив учням ноги і дав їм заповідь любові (Пор. Ів. 13, 1-17.). Щоб залишити їм запоруку цієї любові, щоб ніколи від Своїх не віддалитися і зробити їх учасниками Своєї Пасхи, Він установив Євхаристію як спомин Своєї Смерті і Свого Воскресіння і наказав Своїм апостолам чинити її аж до Свого повернення, настановивши їх тоді священиками Нового Завіту.

Три синоптичні Євангелія і св. Павло передали нам розповідь про встановлення Євхаристії; зі свого боку, св. Іван наводить слова Ісуса, сказані в синагозі в Капернаумі, слова, які приготували встановлення Євхаристії: Христос називає Себе хлібом життя, який зійшов з неба (Пор. Iв. 6.).

Ісус вибрав час Пасхи, щоб сповнити те, що Він заповів у Капернаумі: дати Своїм учням Своє Тіло і Свою Кров:

«Настав День Опрісноків, коли треба було жертвувати Пасху. Ісус послав Петра та Йоана: «Ідіть, – сказав, – та приготуйте нам Пасху, щоб ми її спожили». (...) Пішли вони (...) І приготували Пасху. І як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з ним. І Він до них промовив: «Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами, перш ніж мені страждати, бо кажу вам, Я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві». (...) І, взявши хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: «Це Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин». Так само чашу по вечері, кажучи: «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22,7- 20; Пор. Мт. 26, 17-19; Мр. 14, 12-25; 1 Кор. 11, 23-26.).

Святкуючи Тайну Вечерю зі Своїми апостолами під час Пасхальної трапези, Ісус надав юдейській Пасці її остаточного значення. Справді, перехід Ісуса до Свого Отця через Смерть і Воскресіння, нова Пасха, випереджується у Тайній Вечері і святкується у Євхаристії, яка завершує юдейську Пасху і випереджує останню Пасху Церкви у славі Царства.

 

 

• «Чиніть це на Мій спомин»

Заповідь Ісуса повторювати Його жести і слова «аж доки Він не прийде», вимагає не лише згадувати про Ісуса і про те, що Він учинив. Вона передбачає літургійне святкування апостолами та їх наступниками спомину про Христа, Його життя, Смерть, Воскресіння і Його заступництва перед Отцем.

Від початку Церква була вірною цій заповіді Господа. Про Церкву в Єрусалимі сказано:

«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах. (...) Щодня вони однодушне перебували у храмі, ламали по домах хліб і поживу приймали з радістю і в простоті серця» (Ді. 2,42. 46).

Переважно «першого дня тижня», тобто в неділю, день Воскресіння Христового, християни збиралися, «щоб хліб ламати» (Ді. 27), Від тих часів і до наших днів відправа Євхаристії не переривається, тому сьогодні ми зустрічаємо її скрізь у Церквах із тотожною основною структурою. Вона залишається центром життя Церкви.

Так Божий народ у своєму паломництві, від одної євхаристійної відправи до іншої, звіщаючи Пасхальну містерію Ісуса «аж доки Він не прийде» (1 Кор. 11,26), наближається «вузькою дорогою Хреста» до небесного бенкету, коли всі вибрані сядуть до трапези Царства.

 

 

Літургійна відправа Євхаристії

 

• Служба Божа упродовж віків

Маємо свідчення з ІІ-го століття св. Юстина Мученика про головні риси Євхаристійної відправи. Вони залишились такими ж до наших часів для всіх великих літургійних родин. Ось що він пише близько 155 року, щоб пояснити поганському імператорові Антоніну Пієві (138-161рр.), що роблять християни:

«У день, названий днем Сонця, відбуваються збори в одному місці всіх тих, хто живе в місті чи в селі.

Читаються спогади апостолів і писання пророків, наскільки дозволяє час.

Коли читач закінчує, той, хто головує на зібранні, промовляє слово, щоб спонукати і закликати до наслідування тих гарних речей.

Згодом ми всі разом встаємо і молимося» «за нас самих [...] і за всіх інших, де б вони не були, [...] щоб отримати благодать виконувати в житті добрі діла і зберігати заповіді, щоб таким чином осягнути вічне спасіння.

По закінченні молитви ми вітаємо один одного поцілунком.

Згодом тому, хто головує над братами, приносять хліб і чашу з вином, змішаним з водою.

Він їх приймає і воздає хвалу Отцеві всесвіту через імʼя Сина і Духа Святого і складає обширну подяку (гр. εύχαριστíαν) за дари, що їх нам Бог зволив уділити.

Коли голова зібрання закінчує молитви і подяку, усі присутні люди радісно виголошують: Амінь!

(...) Коли той, хто головує, закінчив подяки, а народ радісно відповів, ті, кого в нас називають дияконами, роздають кожному з присутніх «євхаристизовані» хліб і вино з водою (εύχαριστíαν: перетворені Євхаристійною молитвою), а також несуть тим, хто відсутній».

(Св. Юстин, Апології, 1, 65.)

Літургія Євхаристії відбувається за основною структурою, яка збереглася впродовж віків аж до наших днів. У ній виділяється два важливі моменти, які утворюють органічну цілість:

– збори, Літургія Слова, з читанням, проповіддю і загальною молитвою;

– Євхаристійна Літургія з принесенням хліба і вина, освячувальною молитвою подяки і Причастям.

Літургія Слова та Євхаристійна Літургія становлять разом «один акт богопочитання»; трапеза, приготовлена для нас на Євхаристію, є водночас трапезою Слова Божого і трапезою Тіла Христового.

Так само відбувалася Пасхальна вечеря Воскреслого Ісуса з Його учнями. Дорогою Він пояснював їм Св. Письмо, а згодом, сівши з ними до столу, «взявши хліб, воздав благословення, розламав і дав їм» (Лк. 24, 13-35.).

 

 

• Порядок відправи

Усі збираються. Християни приходять на це саме місце на євхаристійне зібрання. Очолює його Христос, Який є головною діючою особою в Євхаристії. Він – Первосвященик Нового Союзу. Він невидимо головує на кожній Євхаристійній відправі. Єпископ або пресвітер, який представляє Його (діючи в особі Христа-Голови), головує на зборах, виголошує слово після читань, приймає принесені дари, проказує Євхаристійну молитву. Усі беруть активну участь у відправі, кожен по-своєму: читці; ті, що приносять дари; ті, що роздають Причастя, і весь народ, який, виголошуючи «Амінь!», засвідчує свою участь.

Літургія Слова містить «спомини апостолів», тобто їхні Послання та Євангелія; після проповіді, яка закликає прийняти почуте Слово, яке є справжнім Словом Божим (Пор. 1 Сол. 2, 13.), і втілити його в життя, йде молитва заступництва за всіх людей, відповідно до слів апостола: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі» (1 Тим. 2,1-2).

Принесення дарів: тоді приносять до жертовника хліб і вино, які священик принесе, в імені Христа, у Євхаристійній жертві, у якій вони стануть Його Тілом і Кровʼю. Це той самий жест Христа на Тайній Вечері, «коли Він прийняв хліб і чашу». «Цю чисту жертву приносить Творцеві сама тільки Церква, приносячи Йому з подякою те, що походить від Його творіння» (Св. Іриней, Протії єресей, 4, 18, 4; пор. Мал. 1, 11.). Принесення дарів на жертовнику повторює жест Мелхіседека і вкладає дари Творця в руки Христа, Який у Своїй жертві вдосконалює всі людські намагання приносити жертви.

Збирання пожертв: Від початку разом із хлібом і вином для Євхаристії християни приносять свої дари для роздавання потребуючим. Звичай збирання пожертв (Пор. 1 Кор. 16, 1.), який є завжди актуальний, натхнений прикладом Христа, Який став бідним, щоб нас зробити багатими (Пор. 2 Кор. 8, 9.):

«Багаті і всі, які мають бажання, дають хто скільки хоче; зібране передається голові, а він допомагає сиротам і вдовам, тим, кого хвороба чи інша причина позбавили засобів до життя, увʼязненим, мандруючим – одне слово, він допомагає всім потребуючим» (Св. Юстин, Апології, 1, 67.).

Анафора: через Євхаристійну молитву, молитву подяки й освячення, ми приходимо до центру і вершини відправи:

У Префації (Вступі) Церква складає подяку Отцеві через Христа у Святому Дусі за всі Його діла: за створення, відкуплення й освячення. Уся спільнота приєднується до тієї невпинної хвали, яку небесна Церква, ангели і всі святі, співають Трисвятому Богові.

В Епіклезі вона просить Отця зіслати Свого Святого Духа на хліб і вино, щоб Його силою вони стали Тілом і Кровʼю Ісуса Христа, а ті, що беруть участь у Євхаристії, були одним тілом та одним духом (у деяких літургійних традиціях Епіклеза йде після анамнезу).

У розповіді про встановлення Євхаристії сила слів і дії Христа та сила Святого Духа чинять так, що під видами хліба і вина стають сакраментально присутніми Його Тіло і Кров, Його Жертва на Хресті, принесена раз і назавжди.

В Анамнезі, яка настає після цього, Церква згадує Страсті, Воскресіння і повернення у Славі Ісуса Христа; вона приносить Отцеві жертву Його Сина, Який примирив нас із Ним.

У своїх проханнях Церква підкреслює, що Євхаристія відправляється в сопричасті з цілою Церквою на небі і на землі, з живими і померлими, а також у сопричасті з Пастирями Церкви, з Папою, з єпархіальним Єпископом, з Його пресвітерами і дияконами, з усіма Єпископами цілого світу і їхніми Церквами.

У Причасті, якому передує Господня Молитва і ламання Хліба, вірні отримують «Хліб, що з неба зійшов» і «Чашу спасіння», Тіло і Кров Христа, що віддав Себе «за життя світу» (Iв. 6, 51):

Позаяк цей хліб і це вино, згідно з давнім висловом, були «євхаристизовані» (Пор. св. Юстин, Апології, 1, 65.), «то ця їжа називається Євхаристією, і ніхто в ній не може брати участі, якщо не вірить у правду нашої науки, якщо не прийняв купіль на відпущення гріхів для нового народження і якщо не живе згідно з заповідями Христа» (Св. Юстин, Апології, 1, 66.).

 

 

Сакраментальна жертва: подяка, спомин, присутність

Якщо християни відправляють Євхаристію від самих початків у вигляді, який за своєю суттю не змінився протягом віків у різних літургійних традицій, то це тому, що ми відчуваємо себе повʼязаними заповіддю Господа, даною напередодні Його Страстей: «Це робіть на Мій спомин» (1 Кор. 11,24-25).

Ми сповняємо цей наказ Господа, відправляючи спомин Його жертви. Виконуючи це, ми приносимо Отцеві те, що Він Сам нам дав: дари, Ним створені, хліб і вино, що силою Святого Духа і словами Христа стали Тілом і Кровʼю Христа. Таким чином, Христос дійсно, хоч і містерійним способом, стає присутній.

Отже, ми повинні вважати Євхаристію:

– подякою і хвалою Отцеві,

– жертовним спомином Христа і Його Тіла;

– присутністю Христа силою Його Слова і Його Духа.

 

 

• Подяка і хвала Отцеві

Євхаристія, таїнство нашого спасіння, здійсненого Христом на Хресті, є також подячною жертвою хвали за діло створення. У Євхаристійній жертві все миле Богові творінння представлене Отцеві через Смерть і Воскресіння Христа. Через Христа Церква може приносити жертву хвали в подяку за все, що Бог зробив доброго, гарного і справедливого у всьому творінні і в людському роді.

Євхаристія є жертвою подяки Отцеві, благословенням, через яке Церква виражає свою подяку Богові за всі Його добродійства, за все, що Він учинив через створення, відкуплення й освячення. Євхаристія означає насамперед «подяку».

Євхаристія – це також жертва хвали, якою Церква співає славу Богові від імені всього створіння. Ця жертва хвали можлива лише через Христа: Він єднає вірних зі Своєю Особою, зі Своєю хвалою і заступництвом, так що жертва хвали Отцеві приноситься через Христа і з Христом, щоб бути прийнятою у Христі.

 

 

• Жертовний спомин Христа і Його Тіла – Церкви

Євхаристія – це спомин Пасхи Христа, актуалізація і сакраментальне приношення Його єдиної жертви в Літургії Церкви, яка є Його Тілом. У всіх євхаристійних молитвах знаходимо після слів установлення молитву, названу анамнезом, або спомином.

За Святим Письмом «спомин» (лат. memoriale) – це не тільки памʼять про минулі події, а проголошення чудес, які Бог сотворив для людей (Пор. Вих. 13, 3.). У літургійній відправі цих подій вони стають певним чином присутніми й актуальними. Саме так Ізраїль розуміє своє визволення з Єгипту: кожного разу, коли святкується Пасха, події Виходу стають присутніми в памʼяті віруючих, щоб вони згідно з ними укладали своє життя.

Спомин набирає нового значення в Новому Завіті. Коли Церква відправляє Євхаристію, то згадує Пасху Христову, яка стає присутньою: Жертва, яку Христос приніс на Хресті раз і назавжди, залишається назавжди актуальною (Пор. Євр. 7, 25-27.):

„Кожного разу, коли хресна жертва, у якій «приніс Себе в жертву Христос, наша Пасха» (1 Кор. 5,7 ), відправляється на жертовнику, здійснюється діло нашого відкуплення” (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 3.).

Оскільки Євхаристія є спомином Пасхи Христової, то вона також є жертвою. Жертовний характер Євхаристії виявляється у самих словах її установлення: «Це Моє Тіло, що за вас віддається» і «Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй Крові, що за вас проливається» (Лк. 22, 19-20). У Євхаристії Христос віддає це саме Тіло, яке Він віддав за нас на Хресті, цю саму Кров, яка «за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26, 28).

Отже, Євхаристія є жертвою, бо вона представляє (робить присутньою) хресну жертву, бо вона є її спомином і роздає її плоди:

[Христос] «наш Господь і Бог віддався Богові Отцеві раз і назавжди, вмираючи як заступник на вівтарі Хреста, щоб виконати вічне відкуплення людей. Проте, оскільки Його смерть не повинна була перервати Його священства [Євр. 7,24.27], на Тайній Вечері, «тієї ночі, якої був виданий» [1 Кор. 11,13], Христос бажав залишити Церкві – Своїй улюбленій Нареченій – видиму жертву (як цього вимагає людська природа), у якій відображатиметься кривава жертва, яку Він мав принести єдиний раз на Хресті, у якій перебуватиме памʼять цієї жертви до кінця віку і якою роздається спасенна сила хресної жертви для відпущення гріхів, які ми щодня чинимо» (Тридентський Собор: DS 1740.).

Жертва Христа і жертва Євхаристії становлять єдину жертву: «Це одна і та ж жертва, і Той, Хто тобі приніс Себе в жертву на Хресті, тепер приносить Себе через служіння священиків. Лише спосіб приношення інший. І тому, що в цій Божественній жертві, яка здійснюється у Службі Божій, Той Самий Христос, що один раз приніс Себе у кривавій жертві на жертовнику хреста, присутній і безкровне жертвуеться, ця жертва є насправді жертвою примирення» (Тридентський Собор; DS 1743.).

 

 

Євхаристія також є жертвою Церкви. Церква, що є Тілом Христовим, бере участь у жертві свого Голови. З Ним вона віддається цілковито і приєднується до Його заступництва перед Отцем за всіх людей. У Євхаристії жертва Христа стає також жертвою членів Його Тіла. Життя вірних, їхня хвала, їх страждання, їх молитви, їхня праця поєднуються з життям, хвалою, стражданнями, молитвами й працею Христа і Його цілковитою жертвою і набирають таким чином нової вартості. Жертва Христа, присутня на вівтарі, дає всім поколінням християн можливість злучитися з Його жертвою.

У катакомбах Церква часто зображена у вигляді жінки, яка молиться з широко простертими руками. Як і Христос із простертими на хресті руками, так і вона через Нього, з Ним і в Ньому жертвує себе й заступається за всіх людей.

Уся Церква зʼєднана з жертвою і заступництвом Христа. Папа, який виконує в Церкві служіння Петра, поєднаний із кожною відправою Євхаристії, у якій його згадують як знак і слугу єдності Вселенської Церкви. Місцевий єпископ завжди відповідальний за Євхаристію, навіть коли відправу здійснює пресвітер, його імʼя згадується під час відправи Служби Божої, щоб підкреслити, що саме він є головою місцевої Церкви, серед пресвітерства і дияконів. Спільнота молиться також за всіх служителів, які для неї і з нею приносять Євхаристійну жертву: «Нехай та Євхаристія уважається як правочинна, яка чиниться під головуванням єпископа або того, кого він до неї уповноважив» (Св. ІгнатІй Антіохійський, Послання до Смирнян, 8, 1.). «Через служіння пресвітерів здійснюється духовна жертва вірних у поєднанні з жертвою Христа – єдиного Посередника; вона приноситься їхніми руками від імені усієї Церкви в Євхаристії безкровно і сакраментально, аж до приходу Самого Господа» (II Ватиканський Собор, Декр. « Presbyterorum ordinis», 2.).

До жертви Христа приєднуються не лише члени Тіла Його, які знаходяться ще тут, на землі, а й ті, що вже є у славі небесній: у сопричасті з Пресвятою Дівою Марією і згадуючи її разом з усіма святими чоловіками та жінками Церква приносить Євхаристійну жертву. У Євхаристії Церква з Марією є наче у стіп хреста, злучена з жертвою і заступництвом Христа.

Євхаристійна жертва приноситься також за померлих вірних, «які вмерли у Христі і ще не повністю очистилися» (Тридентський Собор: DS 1743.), щоб вони могли увійти у світло і мир Христа:

«Поховайте це тіло де завгодно! Зовсім не турбуйтеся про нього! Усе, про що я вас прошу, – це згадувати мене при вівтарі Господньому, де б ви не були» (Св. Моніка у передсмертному посланні до св. Августина і його брата: св. Августин, Сповідь, 9, 11, 27.).

«Потім ми молимося [в анафорі] за померлих святих отців та єпископів і загалом за всіх, що відійшли перед нами, вірячи, що буде велика користь для душ, за які молимося у присутності святої і такої величної жертви. (...) Посилаючи до Бога наші благання за тих, що померли, навіть якщо вони були грішниками, ми (...) приносимо Христа, жертвуваного за наші гріхи, завдяки Якому Чоловіколюбний Бог милостивий до них і до нас» (Св. Кирило Єрусалимський, Повчання містагогічні, 5, 9-10.).

Святий Августин прекрасно підсумував це вчення, яке спонукає нас брати дедалі повнішу участь у жертві нашого Спасителя, яку ми приносимо у Євхаристії:

«Це ціле відкуплене місто, тобто зібрання і спільнота святих, принесене Богові як загальна жертва через Первосвященика, Який, уподібнившись рабові, також віддав Себе на страждання за нас, щоб ми стали тілом такого великого Голови. (...) Такою є жертва християн: «Отак і ми: численні – одне в Христі тіло» (Рим. 12, 5). І Церква не перестає відновлювати цю жертву в Таїнстві жертовника, добре відомому вірним, причому вона знає, що в жертві, яку вона приносить, вона сама стає жертвою» (Св. Августин, Про Боже місто, 10, 6.).

 

 

Присутність Христа через силу Його Слова і Святого Духа

 

Христос Ісус, Який умер, а й воскрес і заступається за нас, є присутній багатьма способами у Своїй Церкві: у Слові Своєму, у молитві Своєї Церкви, «де двоє або троє зібрані в Моє імʼя, там Я посеред них» (Мт. 18, 20), у бідних, хворих, увʼязнених (Мт. 25,31-46), у таїнствах, які Він установив, у жертві Служби Божої та в особі служителя. Але понад усім Він присутній «під євхаристійними видами» (II Ватиканський Собор, Конст. «Sасrоsаnсtum Соnсіlium», 7.).

Спосіб присутності Христа у Святих Дарах унікальний. Він вивищує Євхаристію понад усіма таїнствами і робить із неї «наче вінок духовного життя і мету, до якої прямують усі таїнства» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 73, 3.). У пресвятому таїнстві Євхаристії перебувають «правдиво, дійсно і сутнiсно, Тіло і Кров, поєднані з душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже, цілий Христос» (Тридентський Собор: DS 1651.). «Ця присутність називається реальною (realis), не винятково, ніби всі інші присутності не є «реальними», а передусім тому, що вона є сутнісною (substantialis) і через неї Христос, Богочоловік, присутній абсолютно цілий і цілісний» (Павло VI, Енц., « Mysterium fidei », 39.).

Христос стає присутнім у цьому таїнстві через перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Христа. Отці Церкви твердо висловлювали віру Церкви в дієвість Христового Слова і дії Святого Духа для здійснення цього перетворення. Так, св. Іван Золотоустий говорить:

«То не людина чинить, що принесені дари стають Тілом і Кровʼю Христа, а Сам Христос, що був розпʼятий за нас. Священик, що вимовляє ці слова, представляє Христа, але сила і благодать – від Бога. «Це є Тіло Моє», – каже Він. Це слово перетворює принесені дари» (Св. Іван Золотоустий, Проповідь про зраду Юди, 1, 6.).

Св. Амвросій говорить про цю зміну:

Будьмо переконані, «що це не те, що природа створила, а що благословення посвятило, і що сила благословення більша від сили природи, бо благословення змінює саму природу. (...) Боже Слово Христа, яке змогло з нічого зробити те, чого не було, чи не змогло б змінити існуючі речі на те, чим вони не були? Бо не є менше створити природу речей, ніж її змінити» (Св. Амвросій, Про таїнства, 9, 50, 52.).

В Церкві завжди було переконання: через освячення хліба і вина здійснюється зміна цілої сутності (substantia) хліба в сутність Тіла Христа, Господа нашого, і цілої сутності вина в сутність Його Крові; католицька Церква справедливо і точно назвала цю зміну транссубстанціацією (пересуществленням).

Євхаристійна присутність Христа розпочинається з моменту освячення і триває доти, доки існують євхаристійні види. Цілий Христос присутній у кожному з євхаристійних видів і є цілий у кожній їх частині, так що ламання хліба не ділить Христа (Пор. Тридентський Собор: DS 1641.).

 

 

Культ Євхаристії. У відправі Служби Божої ми виражаємо нашу віру в дійсну присутність Христа під видами хліба і вина, зокрема, клякаючи на коліна або низько схиляючись на знак почитання Бога. «Католицька Церква виявляла і продовжує виявляти культ поклоніння, який належить до таїнства Євхаристії, не лише під час відправи Служби Божої, але і поза нею, як найстаранніше зберігаючи освячені Дари, виставляючи їх вірним для врочистого вшанування, носячи їх у процесіях» (Павло VI, Енц. « Mysterium fidei », 56.).

«Святий кивот» спочатку був призначений для достойного збереження Євхаристії, щоб її можна було занести хворим і тим, що не були на Службі Божій. Поглиблюючи віру в дійсну присутність Христа в Його Євхаристії, Церква усвідомила значення мовчазного поклоніння Христові, присутньому у Святих Дарах. Тому кивот займає особливо достойне місце у храмі і є виконаний так, щоб підкреслити і виявити правду про дійсну присутність Христа в Найсвятішому Таїнстві.

Є глибокий зміст у тому, що Христос хотів залишитися присутнім у Своїй Церкві таким незвичайним (унікальним) способом. Оскільки Христос мав покинути Своїх видимим способом, то бажав залишити нам Свою таїственну присутність; оскільки Він мав жертвувати Себе на Хресті за наше спасіння, Він хотів, щоб ми мали спомин тієї любові, якою Він нас полюбив «до кінця» (Iв. 13, 1), аж до дарування Свого життя. Дійсно, Своєю євхаристійною присутністю Він таємниче залишається між нами як Той, що нас полюбив і віддав Себе за нас (Пор. Гал. 2, 20.), і Він залишається у знаках, які виражають і передають цю любов:

«Церква і люди дуже потребують євхаристійного культу. Ісус нас очікує в цьому таїнстві любові. Не шкодуймо часу, щоб піти зустріти Його в поклонінні, у спогляданні, повному віри і готовому до спокутування за тяжкі провини і злочини світу. Нехай наша адорація буде невичерпна» (Іван-Павло II, Посл. «Dominicae Cenae», 3.).

«Присутність справжнього Тіла Христового і справжньої Крові Христової у цьому таїнстві „не можна зрозуміти з допомогою чуттів, – говорить св. Тома, – а тільки єдиною вірою, що спирається на авторитет Бога”. Тому, пояснюючи тексти св. Луки, 22, 19: «Це є Моє тіло, що за вас віддається», св. Кирило каже: „Не запитуй себе, чи це правда, а прийми з вірою слова Господа, бо це Він є Істина, Він не обманює”» (Павло VI, Енц. « Mysterium fidei », пор. св. Тома Аквінський, Сума теології, 3, 75, 1; св. Кирило Олександрійський, Ком. на Євангеліє від Луки 22, 19).

 

 

Пасхальний бенкет

Служба Божа є водночас і нероздільно жертовним спомином, у якому постійно здійснюється жертва Хреста, і святим бенкетом Причастя Тіла і Крові Господа. Але здійснення євхаристійної жертви цілком спрямоване на інтимний звʼязок вірних із Христом через святе Причастя. Причащатися – це означає приймати Самого Христа, Який приніс Себе в жертву за нас.

Вівтар, навколо якого збирається Церква під час відправи Євхаристії, являє собою два аспекти однієї і тієї самої містерії: вівтар жертви і стіл Господа. І це тим більше, що християнський вівтар є символом Самого Христа, присутнього на зібранні Своїх вірних водночас як жертва, принесена за наше примирення, і як небесна Пожива, що нам дається. «Що ж таке вівтар Христа, як не образ Тіла Христового?» – каже святий Амвросій (Св. Амвросій, Про святі таїнства, 5, 7.) і повторює в іншому місці: «Вівтар відображає Тіло [Христа], а Тіло Христа є на вівтарі» (Св. Амвросій, Про святі таїнства, 4, 7.).

 

 

• «Прийміть і їжте з цього всі»: Причастя

Господь звертається до нас із наполегливим запрошенням прийняти Його в таїнстві Євхаристії: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не споживатимете Тіла Людського Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі» (Iв. 6, 53).

Щоб відповісти на таке запрошення, нам слід приготуватися до цієї великої і святої хвилини. Св. Павло закликає до іспиту сумління: «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і пʼє цю чашу. Бо той, хто їсть і пʼє, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і пʼє» (1 Кор. 11, 27-29). Той, хто свідомий тяжкого гріха, повинен приступити до таїнства Покаяння перед тим, як причащатися.

Перед величчю цього таїнства вірний може лише смиренно і з палкою вірою сказати словами розбійника на хресті:

«Вечері Твоєї Тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, сповідаюся Тобі: „Згадай мене, Господи, у Царстві Твоїм”» (Літургія св. Івана Золотоустого, Молитва перед Причастям.).

Щоб належно приготуватися до прийняття цього таїнства, вірні повинні дотримуватися посту, приписаного своєю Церквою (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 919.). Зовнішня постава (рухи, вбрання) повинна виражати пошану, врочистість і радість цієї хвилини, коли Христос стає нашим гостем.

Саме суть Євхаристії передбачає, щоб вірні, якщо вони відповідають вказаним вимогам, причащалися кожного разу, коли беруть участь у Службі Божій: «Дуже рекомендується вірним брати участь у Службі Божій цим найдосконалішим способом, коли вірні після святого Причастя священика приймають Тіло Господнє з цієї самої жертви» (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsаnсtum Соnсіlium », 55.).

Церква зобовʼязує вірних «брати участь у Службі Божій у неділі та свята» і щонайменше один раз на рік приймати Євхаристію, якщо можливо, у Великодній час, приготувавшись у таїнстві Примирення. Але Церква гаряче просить вірних приймати святу Євхаристію у неділі і свята або ще частіше, навіть кожного дня.

 

 

• Плоди Причастя

Причастя збільшує наше єднання з Христом. Прийняття Євхаристії у Причасті приносить як головний плід глибоке єднання з Ісусом Христом. Авжеж, Господь каже: «Хто їсть Тіло Моє і Кров Мою пʼє, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (Iв. 6, 56). Життя в Христі знаходить свою основу в Євхаристійній трапезі: «Як Мене Отець живий послав і Я Отцем живу, так і той, хто споживає Мене, житиме Мною» (Iв. 6, 57):

«Коли на Господні свята вірні приймають Тіло Сина, вони сповіщають один одному Добру Новину про те, що їм даний завдаток життя; подібно до цього ангел сказав Марії Магдалині: «Христос воскрес!» Ось і тепер також життя і воскресіння передані тому, хто приймає Христа» (Фанкит (Молитовне правило), т. 1, Загальне, 237а-b.).

Те, що матеріальна пожива чинить у нашому тілесному житті, Причастя здійснює чудовим способом у нашому духовному житті. Прийняття у святому Причасті Тіла Воскреслого Христа, «оживленого й оживляючого Святим Духом», зберігає, збільшує і оновлює життя благодаті, отримане при Хрещенні. Таке зростання християнського життя потребує живлення євхаристійним Причастям, хлібом нашої мандрівки, аж до нашої смерті, коли воно буде нам дане як пожива в дорогу (святе напуття).

 

 

Причастя оберігає нас від гріха. Тіло Христа, яке ми приймаємо у Причасті, «віддане за нас», а Кров, яку ми пʼємо, «пролита за багатьох на відкуплення гріхів». Тому Євхаристія не може зʼєднати нас із Христом, не очистивши нас водночас від учинених гріхів і не оберігаючи нас від гріхів майбутніх:

«Кожного разу, як їсте хліб цей і пʼєте цю чашу, звіщаєте смерть Господню» (1 Кор. 11,26). Якщо ми звіщаємо смерть Господа, ми звіщаємо також відпущення гріхів. Якщо кожного разу, коли проливається Кров, вона проливається на відпущення гріхів, я повинен приймати її завжди, щоб вона завжди відпускала мої гріхи. Я, що завжди грішу, повинен завжди мати ліки» (Св. Амвросій, Про святі таїнстваn 4, 28.).

Як тілесна їжа служить відновленню втрачених сил, так Євхаристія зміцнює любов, яка в щоденному житті схильна послаблюватися; а ця оживлена любов нищить легкі гріхи. Віддавши Себе для нас, Христос наново оживляє нашу любов і робить нас здатними подолати невпорядковані привʼязання до створінь і вкоренитися в Ньому:

«Оскільки Христос умер за нас із любові, ми, згадуючи Його смерть у часі жертви, просимо Його, щоб дав нам любов через прихід Святого Духа; просимо смиренно, щоб силою цієї любові, через яку Христос хотів умерти за нас, ми також, приймаючи благодать Святого Духа, могли вважати світ розпʼятим за нас, і ми самі були розпʼяті за світ. [...] Отримавши дар любові, вмираймо для гріха і живімо для Бога» (Св. Фульгентій Руспенський, Проти діянь Фабіяна, 28, 17.).

Любов, яку Євхаристія запалює в нас, охороняє нас від майбутніх тяжких гріхів. Чим більше ми беремо участь у житті Христа і чим більше поглиблюємо приязнь з Ним, тим важче нам розірвати цю єдність з Ним через смертельний гріх. Євхаристія не призначена для прощення смертельних гріхів. Це належить до таїнства Примирення. Євхаристія – передовсім це таїнство тих, що перебувають у повній спільності з Церквою.

 

 

Єдність містичного Тіла: Євхаристія творить Церкву. Ті, що приймають Євхаристію, тісніше зʼєднані з Христом. Тому-то Христос єднає усіх вірних в одне Тіло – Церкву. Причастя відновлює, змінює, поглиблює це включення в Церкву, сповнене вже у Хрещенні. У Хрещенні ми покликані творити одне Тіло (Пор. 1 Кор. 12, 13.). Євхаристія здійснює це покликання: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової Крові? Хліб, що ламаємо, хіба не є причастям Христового Тіла? Тому, що один хліб, нас багато становить одне Тіло, бо всі ми спільники одного хліба» (1 Кор. 10, 16-17):

«Якщо ви – Тіло Христове і Його члени, то на трапезу Господню покладене ваше таїнство; ви приймаєте своє таїнство. Ви відповідаєте «Амінь» («Так, це правда!») на те, що приймаєте, і, відповідаючи, підписуєтесь під цим. Ти чуєш слова: «Тіло Христове» – і відповідаєш: «Амінь». Отож, будь членом Тіла Христового, щоб істинним було твоє «Амінь» (Св. Августин, Проповіді, 272.).

Євхаристія зобовʼязує допомагати вбогим. Щоб прийняти у правді Тіло і Кров Христа, віддані за нас, ми повинні бачити Христа в найбідніших, у Його братах (Пор. Мт. 25, 40.):

«Ти скуштував Крові Господа – і не впізнаєш навіть брата свого. Ти зневажаєш стіл цей, якщо не вважаєш гідним твоєї їжі того брата, який був гідний сидіти при цім самім столі Господа. Бог звільнив тебе від усіх твоїх гріхів і запросив тебе до Свого стола. А ти навіть тоді не став милосерднішим» (Св. Іван Золотоустий, Бесіди на І Послання до Коринтян, 21, 5.).

Євхаристія і єдність християн. Перед величчю цієї містерії св. Августин кличе: «О таїнство побожності! О знаку єдності! О узи любові!» (Св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана, 26, 13). Чим болючіше відчуваються поділи Церкви, які розривають спільну затрапезну участь з Господом, тим необхіднішими є молитви до Господа, щоб повернулися дні цілковитої єдності тих, хто вірує в Нього.

 

 

Євхаристія – «завдаток майбутньої слави»

 

У старовинній молитві Церква прославляє таїнство Євхаристії: «О святий бенкете, де Христос є нашою поживою, де оживляється спогад про Його терпіння, де благодать наповняє наші душі, де нам дано завдаток прийдешньої слави». Якщо Євхаристія є спомином Пасхи Господа, якщо, причащаючись з вівтаря, ми також наповнені усім небесним благословенням і благодаттю, то Євхаристія є також випередженням небесної слави.

На Тайній Вечері Господь Сам звернув увагу Своїх учнів на сповнення Пасхи в Царстві Божому: «Кажу вам: Не питиму віднині з цього виноградного плоду аж до дня того, як питиму його новим з вами в Царстві Отця Мого» (Мт. 26, 29) (Пор. Лк. 22, 18; Мр. 14, 25.). Кожного разу, коли Церква відправляє Євхаристію, вона пригадує цю обітницю і її погляд звертається до «Того, Хто приходить» (Од. 1, 4). У своїй молитві вона просить про прихід Господа: «Марана та» (1 Кор. 16,22), «Прийди, Господи Ісусе» (Од. 22,20), «Хай прийде благодать Твоя, а світ цей хай мине!» (Дидахе 10, 6.).

Церква знає, що тепер Господь приходить у Своїй Євхаристії і що Він у ній є серед нас. Однак ця присутність прихована. Тому ми відправляємо Євхаристію, з блаженною надією чекаючи приходу Спаса нашого Iсуса Христа, просячи, щоб ми могли вічно тішитись славою Божою у Його Царстві, коли Він витре кожну сльозу з наших очей; коли будемо бачити Його, Бога нашого, таким, яким Він є, будемо подібні до Нього усі разом і навіки та будемо прославляти Його.

У цій великій надії на нове небо й нову землю, ми не маємо певнішого завдатку, виразнішого знаку, ніж Євхаристія. Справді, коли відправляється це таїнство, чиниться діло нашого спасіння і ми «ламаємо той самий хліб, що є ліком безсмертя, протиотрутою від смерті, щоб жити вічно в Ісусі Христі» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Ефесян, 20, 2.).

 

• Катехизм Католицької Церкви