Проповідь з нагоди складення Довічної професії
- Деталі
- Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ
- Опубліковано: Неділя, 22 червня 2014, 19:59
- Перегляди: 2057
Проповідь, виголошена Протоігуменом Провінції Святого Миколая в Україні, отцем Павлом Райчинцем ЧСВВ, 22 червня 2014 р., на Божественній Літургії, в Боронявському монастирі Отців Василіян, з нагоди складення Довічних обітів Послуху, Чистоти і Убожества, ченцями-василіянами: Еміліяном Гавеєм та Іринеєм Бабинцем.
Євангеліє від Матея: 4, 18-23
В той час, йдучи попри Галилейське море, Ісус побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.»
І ті негайно кинули сіті й пішли за ним.
Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав.
Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним.
І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Високопреподобні Отці і Брати, дорогі Брати і Сестри у Христі!
Сьогодні, у другу неділю по Зісланні Святого Духа, Євангеліє розповідає нам про те, як Ісус покликав за собою своїх перших учнів: Петра і Андрія, та Якова і Йоана, які були рибалками.
«Ідіть за мною, – сказав до них Ісус, коли вони закидали сіті у море, – я вас зроблю рибалками людей».
І вони кинули човен та свого батька, і пішли слідом за Ним. Так само зробили й інші два брати, яких покликав Христос.
У цю неділю, ми маємо можливість бачити на власні очі, як Ісус і в наш час кличе за собою нових учнів, які залишають все і йдуть слідом за Ним.
Щойно ми були свідками, як наші брати-монахи, на все своє життя присвятили себе Богові, склавши йому свої Вічні Обіти Убожества, Чистоти і Послуху, в Чині Святого Василія Великого.
Ця подія показує нам, що Євангеліє, яке ми читаємо і слухаємо, є не лише розповіддю про те, що Ісус колись робив і що навчав. Євангеліє – це книга, яка продовжується в нашому житті. Це книга, в якій записана також історія кожного з нас.
Господь не лише колись кликав за собою учнів, він кличе їх і сьогодні. І Він звертається не лише до когось одного, але промовляє до кожного з нас.
І якраз такі особи, як наші брати, які сьогодні склали Богові вічні обіти, є для нас свідченням, що Бог є близько біля людини, що Його можна чути, що за Ним можна йти, що Його можна наслідувати і робити діла, які Він колись робив.
Хто б з нас не хотів побачити сьогодні Бога?!
Хто б не хотів послухати сьогодні Ісуса Христа?!
Хто б з нас не хотів отримати сьогодні від Ісуса якийсь необхідний для себе дар?!
Якраз сьогодні Бог нам і обʼявляється через людей, які Йому цілковито посвячуються.
Тому що монах, своєю цілковитою посвятою і своїм життям, робить присутнім самого Христа і продовжує Його існування в людській природі серед нас.
(Пор. Іван Павло ІІ, Богопосвячене життя, 76).
Посвячуючи себе Богові через складення Обітів Убожества, Чистоти і Послуху, людина не лише наслідує спосіб життя Ісуса Христа, який був убогим, чистим і послушним. І не лише вчиняє Ісуса сенсом власного життя.
Складаючи ці обіти, монах також намагається відобразити в собі спосіб життя, що його прийняв Син Божий, коли прийшов у цей світ.
(Пор. Там же, 16)
Монах є живою памʼяткою життя і діяння Ісуса Христа. Він є живим продовженням буття і посланництва нашого Спасителя.
(Пор. Там же, 22)
Це є навчання Церкви, і слухаючи це навчання, ми бачимо, що такий спосіб життя є великою гідністю і привілеєм для людини. Але з іншого боку, це також велика відповідальність і велике завдання.
Бог кличе за собою людину і людина відповідає на цей поклик, але щоб жити цим покликом кожного дня, треба прикладати багато зусиль. Тому що кожна людина, навіть та, яку покликав Христос до монашого життя, уражена гріхом, і має спокуси. І чим старанніше хтось хоче слідувати за Христом, тим більше приходиться йому провадити духовну боротьбу з людськими слабостями та гріхами.
В нашому світі, де ми так часто піддаємося на різні спокуси, і так легковажно допускаємося гріхів, духовна боротьба монахів є для нас дуже промовистим закликом.
Замість того, щоб піддатися самолюбству, посвячена Богові особа бореться за ідеал добровільного Послуху і пошану до свободи інших людей.
Замість того, щоб дозволити пристрастям забруднити себе, вона бореться за добровільну Чистоту життя і безкорисливу Божу Любов.
Замість того, щоб піддатися захланності, вона бореться за добровільне Убожество і вміння ділитися з потребуючими Добром.
В цьому світі, де ми так мало часу приділяємо Богові і де на Бога мало хто звертає належну увагу, посвячені Богові особи борються за те, щоб Ісус Христос через них далі жив і діяв серед нас.
На Тайній Вечері, один з Апостолів сказав до Ісуса Христа:
«Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас».
«Скільки часу я з вами, – відповів йому Ісус, – а ти мене не знаєш?
Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: покажи нам Отця?
Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені?
Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, – він творить діла. (…)
Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме…» (Ів. 14, 8-12).
В цьому уривку з Євангелія, міститься ідеал монашого життя.
«Хто мене бачив, той бачив Отця», – сказав Ісус.
Також і монах має бути такою особою, про яку можна було б сказати: «Хто бачив монаха, той бачив Ісуса Христа».
«Хто знає монаха, чув його, отримав щось від нього, той все це отримав від Христа».
«Слова, які проказую до вас, не від себе проказую, – говорив Ісус до апостолів. – Отець, який перебуває в мені, – він творить діла».
Подібно й монах повинен бути такою особою, як казав апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гл. 2, 20).
Це великий ідеал і велика тайна. Та все ж таки, ми бачимо, що хтось живе цим ідеалом і втілює цю велику тайну в своє життя.
Чому таке стається в цьому світі? Чому хтось живе таким незвичним способом життя?
Тому, бо цей спосіб життя є найбільш людським.
Не думаймо собі, що люди, які мають можливість задовольняти будь-які свої бажання та пристрасті, живуть по-людськи.
Не думаймо собі, що хто має усі багатства, кого всі мусять слухати і хто вільний від відповідальності, той є найщасливіший. Якраз буває навпаки.
Ісус Христос показує нам найбільш людський, найбільш світліший і найбільш щасливіший спосіб життя.
А ті люди, які посвячують Йому все своє життя і віддзеркалюють Ісуса у своїй особі, є для нас прикладом і заохотою боротися з нашою гріховністю і неміччю.
Бо коли ми задовольняємо свої гріховні забаганки, ми не живемо по-людськи. Ми якраз живемо проти людської природи, створеної Богом.
Адже не той багатий, хто має багатство у своїх руках, а той, хто має багатство у своєму серці, у своїй душі.
Не той свобідний, кому всі підчиняються, а той, хто вміє послухати іншу людину, і послухати Бога.
Не той є щасливим, кого всі мусять любити, а хто вміє любити сам, не чекаючи за це нагороди.
Людську природу, яку ми в собі маємо, створив не гріх і не Зло, а Бог. Коли ми живемо гріхом, ми живемо проти людської природи.
Людська природа має велику гідність і високе призначення. Цю людську гідність прийшов показати нам Христос, і це продовжують робити своїм життям особи, які сьогодні посвячуються Ісусові і живуть так, як Він жив.
З цього випливає, що монаше життя не замикається саме в собі. Воно показує нам ідеал людського життя взагалі і закликає кожну людину жити цим ідеалом.
Адже життя кожного з нас було б набагато щасливішим, якби ми вміли слухати один одного, якби вміли відкликатися на потреби один одного і якби вміли любити великодушно та безкорисливо.
Ось сьогодні, молоді люди, склали Богові на ціле своє життя, обітниці Послуху, Убожества і Чистоти. Цим своїм вчинком, вони заохочують і нас до того, щоб у своєму житті ми пробували керуватися цими ідеалами.
Бог сьогодні кличе поодиноких людей, щоб вони своєю цілковитою посвятою показували нам, що можливо і краще для нас, жити не так, як диктує нам гріх, а так, як кличе нас жити Христос.
Якщо ми за прикладом Ісуса будемо Убогими, ми ніколи не збідніємо, а навпаки, лише збагатимося.
Якщо ми будемо послушні Послухом Христовим, ми ніколи не станемо невільниками, а навпаки, осягнемо правдиву свободу.
Якщо ми будемо наслідувати Чистоту Ісуса, наша любов стане подібною до Божої любові, яка вища понад людські пристрасті.
Сьогодні ми дякуємо Богові, що кличе за собою нових своїх учнів.
А також дякуємо нашим співбратам, що відкликнулися на поклик Христовий і є йому вірні.
Нехай сьогоднішня подія стане глибокою призадумою для кожного з нас, в якому б стані ми не були.
У кожної людини своє покликання від Бога, але в кожному з цих покликань, нашим ідеалом залишається Ісус Христос, Убогий, Чистий і Послушний.
Отож слідуймо за цим Ідеалом!