Прощання із о. Доротеєм Шимчієм ЧСВВ

Деталі
Категорія: Останні новини
Опубліковано: Вівторок, 06 грудня 2016, 21:05
Автор: Адміністратор
Перегляди: 2967

 

В понеділок, 5 грудня 2016 року, відбулася поминальна Божественна Літургія та похорон найстаршого ченця василіянського чину, о Доротея Шимчія, який помер на 102 році життя.

Архиєрейську Божественну Літургію очолили високопреосвященніший Митрополит і Архієпископ Тернопільсько-Зборівський кир Василій (Семенюк) та преосвященніший владика кир Йосафат (Мощич) – єпископ-помічник Івано-Франківський.

Божественну Літургію співслужили понад 50 священиків з різних куточків України, а у похоронній процесії взяли участь сотні вірян храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього ОО. Василіян, велика кількість жителів м. Бучача та його околиць.

 

Народився на Бучаччині в селі Старі Петликівці (тоді Бучацький повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина, нині Бучацький район Тернопільська область, Україна) у сім'ї Сильвестра Шимчія та Євдокії з роду Остапишин. Брати: Василь, Андрій та сестра Ганна.

Навчався спочатку в сільській школі, а в 1928 р. за рекомендацією пароха о. Володимира Гука поступив на навчання в Місійний інститут ім. св. Йосафата у Бучачі при василіянському монастирі.

30 серпня 1932 р. вступив до Крехівського новіціяту за магістра о. Павла Теодоровича.

1 березня 1933 р. мав облечини, та з василіянським габітом він отримав нове ім'я — Доротей — на честь священномученика єпископа Доротея Тирського (255—362).

По складенні перших обітів (15 квітня 1934 р.) брат Доротей навчався два роки на схоластикаті в Лаврові (1934—1936) і рік на риториці в Добромилі,де 8 серпня 1937 р. він склав вічні обіти. Опісля вивчав філософію в Кристинопільському монастирі (1937—1939), а 1 вересня 1939 р. розпочав студіювати богослов'я у Лаврові, де його застала Друга світова війна.

За таких складних і непевних обставин, аби зберегти молодше покоління і виховати нових священиків, керівництво провінції вирішило переправити всіх братів студентів з Лаврова (їх тоді було понад 20 осіб) до семінарії в місті Оломоуц в Чехії, де під проводом своїх же василіянських професорів вони вивчали богословські предмети з жовтня 1939 до січня 1941 р. Коли німці закрили семінарію в Оломоуці, всі студенти-василіяни переїхали до Праги, де продовжили навчання у Карловому університеті.

У Празі 14 травня 1942 р. Преосвященний Миколай Дудаш, ЧСВВ, єпископ Гайдудорозької єпархії в Угорщині рукоположив диякона Доротея на священика. У травні 1943 р., після кількох місяців примусових робіт при будівництві енергорозподільника для вугільних шахт в Моравській Остраві (Чехія), до яких василіянських студентів і молодих священиків примусила німецька окупаційна влада, о. Доротей повернувся до Галичини, а 15 липня того ж року відслужив свою першу Божественну Літургію в рідних Старих Петликівцях. Потім працював у Кристинополі у державній гімназії катехитом і у Великих Мостах як адміністратор парафії, одночасно був професором катехитики для василіянських студентів у Святоюрському монастирі в Кристинополі. Наприкінці 1946 р. разом із о. Методієм Ничкоюта о. Панкратієм Нюнькою і Петром Бальцаром виїхав через Словаччину на Захід, а після отримання паспортів — ще далі за океан, до Бразилії.

 

Призначений до резиденції в містечку Пітанґа, з якої мав обслуговувати віддалені душпастирські осередки в колоніях, розкиданих на віддалі багатьох кілометрів одна від одної і від резиденції. Такі відвідини о. Доротей здійснював верхи на коні, а одна така подорож могла тривати не раз і цілий місяць. Про початки своєї праці в Бразилії він описав у книзі «Перший мій рік у Бразилії» (Прудентопіль, Бразилія, 1983). Згодом працював у Ірасемі (1948 р.), де крім душпастирських обов'язків, викладав риторику й українську мову братам-студентам. В 1949—1954 рр. — директор Малої семінарії ім. св. Йосифа в місті Прудентопіль, а з лютого 1954 р. до січня 1961 р. — магістр новіціяту в Іваї (тоді теж в 1954—1959 рр. був ігуменом). В тому періоді коротко був також редактором Українського «Місіонаря» в Бразилії (Missionário Ucraíno no Brasil) і в 1953—1959 рр. за протоігуменства о. Йосафата Роґи, ЧСВВ, виконував уряд консультора провінції.

З 1961 по 1964 рр. о. Доротей був магістром новиків у Апостолес (Аргентина), потім наступні роки (1964—1969) працював серед українських переселенців спочатку там само — в Апостолес, а згодом Посадас, доїжджав і до Парагваю, щоб і там духовно підтримати українців греко-католиків. В 1970—1979 рр. о. Доротей Шимчій був протоігуменом віце-провінції Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Аргентині і як протоігумен був делегатом на генеральну капітулу Василіянського Чину в 1976 р. По завершенні протоігуменського мандату душпастирював у Обері та Буенос-Айресі. Всюди, де бував, о. Доротей ревно проповідував Боже Слово, провадив церковні товариства Апостольства Молитви і Марійської Дружини, давав місії і реколекції.

 

В 1985 р. о. Доротея призначено до Риму духівником Української колегії св. Йосафата і це служіння він виконував аж до 1992 р.

Після отримання Україною Незалежності в 1991 р. о. Доротей Шимчій, ЧСВВ вперше за понад 40 років відвідав свою родину на Україні. 10 травня 1992 р. вирушив в Україну. З 1992 і впродовж наступних семи років — викладач аскетики і духівник в Івано-Франківській духовній семінарії. А потім і аж до сьогодні — в Бучацькому монастирі; духівник, сповідник, реколектант і письменник.

Помер 3 грудня 2016 року на 102 році життя в монастирі Воздвиження Чесного Хреста Господнього оо. Василіян, що в Бучачі.

 

Творчі надбання та літературно-духовний спадок

За матеріалами: osbm.in.ua

Фото: о. Іпатій Ващишин, ЧСВВ