Свячення

Кандидатом до свячень є Чернець з довічною професією, який виконав програму приготування священнослужителів, передбачену загальною церковною дисципліною.

Чернець для того, щоб прийняти постійний дияконат, повинен виконати відповідну філософсько-богословську програму, сукупна тривалість якої становить три роки; крім того, потрібно дотримуватись традицій власної Церкви свого права про дияконську службу літургії, слова і любові. Якщо згодом такий диякон виявить бажання прийняти пресвітерські свячення, він повинен відповідно і в повному обсязі доповнити богословські студії.

Кандидат, який готується до прийняття пресвітерату, для того, щоб бути допущеним до дияконських свячень, повинен успішно завершити чотирирічну програму філософсько-богословських студій; для прийняття пресвітерських свячень диякон повинен завершити програму приготування священнослужителів.

Період між дияконськими і пресвітерськими свяченнями повинен бути не меншим від трьох місяців, хіба що в окремому випадку Протоігумен вирішить інакше.

Кандидат до дияконату або пресвітерату, щоб бути дозволено свяченим, подає Протоігуменові власноручно написане прохання, яким засвідчує, що свідомо і добровільно приймає свячення й обов’язки, пов’язані з цим свяченням, і навічно присвячує себе церковній службі, одночасно просячи про допущення його до прийняття свячення. Подання прохання передбачає також особисту розмову Протоігумена з кандидатом для з’ясування всього необхідного для прийняття свячень згідно з вимогами Статуту.

Крім цього, кандидат до свячень повинен подати Протоігумену ще такі документи:

1. свідоцтво про закінчення студій;

2. лист–посвідчення про добру поведінку і здібність кандидата, виданий Ректором Осідку студій або Керівником студій, або іншим пресвітером, під опікою якого навчався кандидат;

3. лист–посвідчення, якщо вважає це за потрібне, від Настоятеля Інституту богопосвяченого життя або Настоятеля Чернечого осідку, де кандидат деякий час перебував, про якості кандидата і відсутність канонічних перешкод;

4. свідоцтво про дияконські свячення для кандидата до пресвітерату.

Також вимагається, щоб кандидат до свячень не мав перешкод, передбачених ККСЦ. За наявності таких перешкод, Протоігумен може диспензувати від них кандидата, в межах своєї компетенції; в іншому випадку проситиме через Протоархимандрита про таку диспензу від Апостольського Престолу.

Нікому не дозволено жодним способом з будь-якої причини примушувати Ченця прийняти свячення або придатного згідно з нормами права відвертати від його прийняття.

Тільки через дуже важливу причину, навіть таємну, Вищий Настоятель може заборонити дияконові прийняти пресвітерські свячення, зі збереженням його права на відклик, згідно з нормами права.

Протоігумен за згодою своєї Ради допускає кандидата до дияконських і пресвітерських свячень титулом Чину, даючи відпускні грамоти.

Відпускні грамоти можна дати тільки тому, хто має необхідний вік, гідну поведінку й фізичні та психічні якості, які відповідають прийняттю свячень, хто належно ознайомився з обов’язками священнослужителя і приготувався до їх прийняття і виконання з самопосвятою, та дав докази відповідної зрілості і сталості в чернечому покликанні, виявивши себе здатним до священицької праці за вимогами Статуту.

Відпускні грамоти Протоігумен висилає до єпархіального Єпископа місця, де постійно проживає кандидат, який має прийняти свячення, а іншому Єпископові, якщо єпархіальний Єпископ дав дозвіл або належить до іншої Церкви свого права, або є відсутнім або, нарешті, якщо єпархіальний престол є вакантним і ним керує той, хто не має єпископських свячень, про що повинно бути відомо Єпископові-святителеві в окремих випадках на підставі автентичного документа єпархіальної курії.

Чернець приготовляється до прийняття свячень п’ятиденними реколекціями.

Після уділення свячення, на основі автентичного свідоцтва, виданого Єпископом-святителем, Протоігумен вписує дані в книгу свячень, зазначаючи ім’я висвяченого і його святителя, місце і день свячення, та надсилає повідомлення про свячення до парафії, у якій зареєстровано святу Тайну Хрещення висвяченого.

Усі документи про свячення мають зберігатися в архіві Провінційної Управи, а копія свідоцтва про свячення разом із повідомленням пересилається в архів Головної Управи.

Священик через свячення отримує владу звершувати Святі Тайни, зокрема уділяти святу Тайну Покаяння, однак для важного уділення цієї Тайни він повинен отримати повноваження її уділяти: це повноваження набувається самим правом на підставі уряду або спеціальним наданням з боку компетентної влади. Для отримання цього повноваження новопресвітер повинен успішно скласти іспит перед трьома священиками Чину, призначеними Протоігуменом.

Протоігумен на підставі свого уряду надає новопресвітеру повноваження, бажано письмово, уділяти святу Тайну Покаяння Ченцям Чину, а також тим, які вдень і вночі живуть в його домі.

Щоб новопресвітер міг правосильно уділяти святу Тайну Покаяння іншим вірним відповідно до норм права, він потребує повноваження, яке спеціальним наданням дає Ієрарх місця, де цей новопресвітер має постійне проживання. Про такі повноваження для цього священика просить Протоігумен на підставі проведеного іспиту.

Настоятелі дбайливо піклуються новопресвітерами та призначають їх до виконання таких праць і обов’язків, до яких вони мають дарування і відповідне підготування, і в яких вони могли би вправлятися і дедалі краще вдосконалюватися під проводом досвідченого Ченця-священика.

Новопресвітери повинні плекати замилування до священних наук та старатися поглибити їх пізнання та практичне застосування через участь у курсах, конференціях, доповідях, дискусіях, на теми богословські, моральні, літургійні, душпастирські, правничі та інші, що мають відношення до їхньої праці, які організовують Настоятелі по наших домах чи які відбуваються в інших інституціях.

Протягом перших п’ятьох років нововисвячені священики приготовляють цикл місійних проповідей чи повних реколекцій, під проводом досвідченого проповідника.

ФОРМУВАННЯ І НАВЧАННЯ БРАТІВ

Ченці, які не приготовляються до священичого служіння, вдосконалюють і поглиблюють не лише духовне життя, але й набуті фахові знання і досвід, що згідні з чернечим станом і необхідні Чинові. По змозі й мірою потреби вони здобувають і доповнюють свою фахову освіту навчанням, дотримуючись норм Статуту, здобуваючи навіть відповідні свідоцтва чи дипломи, щоб їхні таланти й здібності могли осягнути в Чині та в Церкві повне використання у служінні та приносили плоди євангельського свідчення любові у щоденному житті.

Праця братів у Чині є різноманітною, відповідно до Господніх дарувань і здобутих навиків, як от: виховна, катехизаційна, викладацька, письменницька, наукова, видавнича, медійна, механічна, технічна, землеробська, домогосподарська та інша корисна праця для Чину й для поширення Царства Божого у світі.

Чернече формування братів із тимчасовою професією передбачає їхнє богословське навчання також тоді, коли вони вивчають інші дисципліни, здобувають фах або присвятили себе іншим завданням. Богословське навчання відбувається під проводом відповідального священика, якого призначає Протоігумен за згодою своєї Ради, згідно з програмою богословського формування для братів.

Протоігумен за згодою своєї Ради встановлює програму та інші види формаційної діяльності для братів, які випрацьовує відповідальний за їхню формацію. Така програма і діяльність передбачають участь братів у різних курсах й заходах, організованих чи то в домах Чину, чи в інших релігійних інституціях, щоб поглибити їхнє знання в богослов’ї, канонічному праві, духовності, східній Літургії тощо.