ІСТОРІЯ ПРОВІНЦІЇ: 1. Заснування - Ліквідація

Деталі

Категорія: Історія Провінції Св. Миколая

Опубліковано: Середа, 27 липня 2011, 21:27

Перегляди: 22068

ОРГАНІЗАЗІЯ ЧЕРНЕЧОГО ЖИТТЯ НА ЗАКАРПАТТІ

Монаше життя на Срібній Землі, як і на інших українських землях, розквітало за правилами св. Василія Великого. Реформа й об'єднання українсько-білоруських монастирів в один, т.зв. Василіянський Чин під проводом митр. Йосифа В. Рутського († 1637) і св. Йосафата († 1623) відбилися, до певної міри, теж на чернечих спільнотах Закарпаття. Тим більше, що визначні закарпатські ченці з Мукачівського монастиря, захоплені унійними ідеалами, підтримували тісні стосунки з Київською митрополією і правдоподібно, прийняли Правила Рутського. Тоді, закарпатські монахи присвоїли собі назву − Василіяни (до половини ХVІІ-го сторіччя вони називали себе тільки загальним ім'ям - монахи).

Мукачівські владики, аж до смерти єп. Юрія Г. Бізанція, були одночасно архимандритами Святомиколаївського монастиря і їм підлягали всі закарпатські монастирі, хоч вони не були між собою тісно пов'язані. Спроба об'єднати закарпатські монастирі в одну Провінцію наступила щойно після смерті згаданого Владики 1733 p., після похорону якого, ігумени монастирів: Березнянського, Імстичівського, Краснобрідського і Зачівського − признали «законное послушаніе» ігуменові Мукачівського монастиря, який був зобов'язаний їхні монастирі «ведлуг регули святой − посипати и о них попеченіе мати». Так першим протоігуменом став тодішній ігумен Святомиколаївського монастиря на Чернечій горі, о. Григорій Булко ЧСВВ († 1742), від якого властиво зачинається список Василіянських Протоігуменів на Закарпатті.

Ієромонах Йоанікій Базилович ЧСВВ

Мукачівські владики, які й далі мали свою резиденцію при Святомиколаївському монастирі на Чернечій горі, не хотіли втратити нагляд над монастирями. Однак, у 1766 р. єпископ Михайло Ольшавський був вимушений покинути Чернечу гору. З того часу закарпатські Протоігумени, які перебували в новоспорудженому монастирі на Чернечій горі, могли вже вільно управляти підлеглими собі монастирями і довели їх під кінець ХVІІІ-го сторіччя до повного розквіту. «Золота доба» монашого життя на Закарпатті тривала більш-менш до смерті славнозвісного протоігумена о. Йоанникія Базиловича ЧСВВ († 1821 p.).

МОНАША РЕФОРМА

За часів Австрійської імперії, в рамках якої опинилися теж західно-українські землі (1772 p.), чернецтво перейнялося вільнодумними ідеями, що призвело до повного упадку церковної карності й легковаження духовного життя.

Тому 1852 р., Папа Пій IX наказав провести канонічну візитацію усіх монаших Чинів і Згромаджень імперії. Візитатором закарпатських Василіян назначено Пряшівського Владику, єп. Йосифа Ґаґанця (1843-1875), який у вересні 1856 р. провів візитацію і уклав для Василіян нові Правила.

Але Протоігумен о. Інокентій Левканич ЧСВВ пішов по лінії мадяризаційної політики і довів Закарпатську провінцію ОО. Василіян до жалюгідного стану.

Синод духовенства Мукачівської єпархії, який відбувся в Ужгороді 8-10 листопада 1903 p., під проводом єп. Юлія Фірцака (1891-1912), заохочений успіхом Добромильської реформи ОО. Василіян в Галичині, представив Владиці план реформи закарпатських Василіян, що її мали провести ОО. Василіяни з Галичини або мадярські ОО. Єзуїти.

Владика Фірцак не хотів, щоб реформу проводили мадярські ОО. Єзуїти, остерігаючись цілковитої мадяризації завмираючого Чину. З іншого боку, Владика боявся, що мадярська влада не погодиться на те, щоб реформу проводили галицькі Василіяни, щоб не допустити до відродження закарпатських українців.

Ієромонах Йоаким Хома ЧСВВ

Справою реформи мав зайнятися Протоігумен о. Йоаким Хома ЧСВВ, але вибухла світова війна, і реформа відтягнулася ще на кілька років. В наслідок війни настав також політичний поділ закарпатських монастирів. Так на Закарпатті залишилися тільки монастирі Мукачівської єпархії, а саме: в Мукачеві, Ужгороді, Малому Березному, Хуст-Бороняві та Імстичові. Всі вони опинилися на території новоствореної Чехословаччини. Позбувшись мадярської опозиції, о. Протоігумен Хома нарешті зміг без перешкод почати проводити домовленості про здійснення реформи з галицькими Василіянами.

Поки сприяли політичні обставини, Протоігумен Галицької Провінції, о. Анастасій Калиш ЧСВВ приїхав на Закарпаття, щоб на місці розглянути справу реформи й укласти відповідну домовленість між двома Провінціями, яке відтак затвердив Апостольський Престол. Так, 2 листопада 1920 p., до Мукачівського монастиря прибули з Галичини: оо. Єронім Малицький, Гліб Кінах і Полікарп Булик, як також Брр. Помічники: Гавриїл Ханик, Симеон Бужара і Йосиф Нижник.

Осередком Василіянської реформи на Закарпатті став Святомиколаївський монастир на Чернечій горі біля Мукачева, який галицькі Отці не без труднощів перебрали під свою управу, разом з монастирськими добрами щойно на початку грудня 1920 р.

Мукачівський монастир Отців Василіян

Новоприбулі монахи натрапили на великі труднощі, як з боку змадяризованого клиру на чолі із єп. Антонієм Паппом, так і з боку державних чиновників, які тоді підтримували на Закарпатті москвофільство і православний рух. Однак, найбільше перешкод створювали свої „монахи-мадярони”, які були звикли до бездіяльного й вигідного життя, тому всіма силами противилися реформі.

Галицькі Отці, взявши у свої руки Мукачівський монастир, насамперед його відновили й приготували все потрібне для Новіціяту. На початку січня 1921 р. на Новіціят прийшли три перші кандидати з Маріяповчі, а саме: М. Дудаш, М. Євчак і Й. Шандор. Почали зголошуватися теж місцеві кандидати. Так, 28 лютого 1921 р. у Мукачівському монастирі був урядово відкритий реформований Новіціят з 8-ма новиками, з-поміж яких були 6 кандидатів на священиків, а 2 на брр. помічників. Учителем новиків став о. Гліб Кінах ЧСВВ.

З Мукачівського монастиря реформа поступово поширювалась, в міру прибування реформованих ченців, теж на інші монастирі. Вже 1 вересня 1923 р. до реформи був залучений Ужгородський монастир.

Закарпатські Василіяни з Єпископом Павлом Гойдичем ЧСВВ.

У 1924 р. прийшла черга на Святомиколаївський монастир у Малому Березному, який прийняв тоді о. Павло Гойдич ЧСВВ, пізніший єпископ Пряшівський. 26 листопада 1931 р. о. ігумен Петро Котович ЧСВВ, приєднав до реформи Святомихайлівський монастир в Імстичові. Останній, Благовіщенський монастир у Хуст-Бороняві, де вже від 12 серпня 1918 р. був Ігуменом о. Вартоломей Мотринець ЧСВВ, залишився для тих монахів, які відмовились прийняти реформу. Цей монастир перебрали реформовані Василіяни щойно 17 грудня 1938 p., коли новим ігуменом Боронявського монастиря був призначений о. Іван Сатмарій ЧСВВ.

Господь поблагословив кропітку і повну посвяти працю учасників реформи на Закарпатті. Почавши реформу з 8-ма новиками й 2-ма нереформованими ієромонахами, протягом десятьох років вони довели Закарпатську Провінцію до повного розквіту з 129-ма членами, з яких 34 були ієромонахи, 51 брр. помічники та 44 схоластики, крім 19 новиків.

СТВОРЕННЯ ЗРЕФОРМОВАНОЇ ПРОВІНЦІЇ

Конгрегація для Східних Церков, декретом з 2 квітня 1932 p., канонічно створила закарпатську Василіянську провінцію під назвою − Провінція св. Миколая.

11-14 липня 1932 p. відбулася Провінційна Капітула в Мукачеві, на якій було обрано першу Провінційну Управу, у такому складі:

Протоігумен: о. Полікарп Булик ЧСВВ.

Консультори:

1. о. Гліб Кінах ЧСВВ − представник закарпатських монастирів;

2. о. Атанасій Максим ЧСВВ − представник румунських монастирів;

3. о. Миколай Дудаш ЧСВВ − представник мадярських монастирів.

Секретар Провінції: о. Мирон Калинець ЧСВВ.

Прокуратор Провінції: о. Онуфрій Бурдяк ЧСВВ.

Реформа закарпатських Василіян виправдалась не тільки відродженням чернечого життя і багато чисельними покликаннями, але також успішністю праці зреформованих ченців, які запопадливо трудилися для піднесення релігійного й культурного життя на Срібній Землі.

До 1932 р. закарпатські ченці висилали своїх студентів на студії до Галичини. Однак чехословацька влада заборонила ОО. Василіянам висилати туди своїх студентів. Тому вони восени 1932 р. відкрили свій власний схоластикат у щойно відновленому Святомиколаївському монастирі в Малому Березному, де почали навчання 5 студентів гуманістики й 6 студентів філософії.

В Малому Березному Василіянські студенти провчилися тільки два роки. Гуманістику почали вивчати в Мукачівському монастирі, а філософію і богослов’я в Ужгороді. З того часу, закарпатські Василіяни, як пише о. Михайло Ваврик ЧСВВ, ішли «від успіху до успіху та дотримували кроку своїм старшим братам із галицького боку Карпат. Таким чином після Галицької Провінції була це найсильніша вітка Василіянського Чину напередодні другої світової війни».

АПОСТОЛЬСЬКА ПРАЦЯ

В післявоєнних часах, Закарпаття переживало важкі часи релігійної боротьби; у 20-их роках тут почалася завзята агітація православ'я. Православний рух, який часто використовував насилля і злочини, набирав щораз то більшого характеру антитимадярського протесту. Більша частина закарпатського духовенства, на чолі з єп. Антонієм Паппом (1912-1924), надалі орієнтувалася на мадярів і ворожо ставилась до нових панів-чехів. А чехи, з чисто політичних інтересів, бажали ослабити Греко-католицьку Церкву на Закарпатті та внести релігійно-національний поділ серед місцевого населення. На жаль, вірні не були підготовлені до релігійної боротьби й оборони своєї віри. І саме тут стала відчутною потреба місіонерської діяльності місцевих Василіян.

Душею місіонерської праці Василіян на Закарпатті став о. Степан Решетило ЧСВВ, який прибув сюди з Галичини 1924 р. Саме в тому часі у Мукачівському монастирі склав свої монаші обіти о. Павло Ґойдич ЧСВВ. До них долучився також о. ігумен Полікарп Булик ЧСВВ; ці троє ієромонахів, під час Великого посту 1924 p., започаткували на Закарпатті місійний рух, який припинив масовий перехід греко-католицьких вірних на православ'я, підніс їхню релігійну свідомість та утвердив у католицькій вірі.

Під проводом о. Решетила, який залучав до місійної праці не лише своїх співбратів по Чину, але також і єпархіяльних священиків, місійний рух на Закарпатті розвивався з великим успіхом. Однак, знайшлися вороги цього руху, які намагалися усунути о. Решетила із Закарпаття. Чеський уряд кількаразово відбирав від о. Решетила дозвіл на побут у державі, аж поки, при кінці 1928 p., його не відкликали самі Настоятелі до Галичини.

Після від'їзду о. Решетила до Галичини, провідником місій на Закарпатті став о. Полікарп Булик ЧСВВ, який детельно дотримувався плану, що його склав о. Решетило.

Відпуст у Мукачівському монастирі на празник Успіння Пресвятої Богородиці, 1925 рік.

Рівночасно з місійним рухом, Василіяни на Закарпатті започаткували теж і реколекційний рух, який швидко охопив інтелігенцію і молодь шкільного віку.

Під час місій і ре колекцій, Василіяни поширювали набожність до Пресвятого Серця Христа-Чоловіколюбця і створювали гуртки Апостольства Молитви. Поширювалося також набожество до Пресвятої Тайни Євхаристії. Рух Апостольства Молитви на Закарпатті започаткував о. П. Ґойдич ЧСВВ. З того часу, Святовасиліївський монастир в Ужгороді став осередком Апостольства Молитви на ціле Закарпаття. Протягом першого 10-річчя, в Мукачівській єпархії нараховувалося понад 10 000 членів Апостольства.

Найревнішим «Апостолом Христового Серця» був о. Христофор Миськів ЧСВВ, який в 1933-1934 pp. згуртував до Апостольства Молитви Святомиколаївського монастиря в Малому Березному майже цілу Ужанську долину.

о. Христофор Миськів ЧСВВ.

Тріумфом Пресв. Серця Христа-Чоловіколюбця був величний відпуст при монастирській церкві ОО. Василіян в Ужгороді, що відбувся 18-19 червня 1936 р.

До поширення Апостольства Молитви й почитання Пресв. Євхаристії на Закарпатті у великій мірі спричинився популярний місячник «Благовістник», як теж релігійні книжечки: «Найсвяттійше Серце Спасителя», «Девятниця до Найсв. Серця Исуса» та «Молебень до Пресв. Сердця u Суплікація», що їх ОО. Василіяни поширювали між народом у великім числі. Тож цілком слушно «Нова Зоря» у 1938 р. писала: «Якщо тепер на Закарпатті наскрізь процвітає культ Пресв. Євхаристії і Найсолодшого Серця Христового, це безсмертна заслуга ОО. Василіян».

ВАСИЛІЯНСЬКІ ПРОЩІ

Найславнішим відпустовим місцем на Закарпатті був Маріаповчанський монастир, де зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, яка три рази просльозилася (в pp. 1696, 1715 і 1905).

Після першої світової війни Маріаповч опинився на території Мадярщини. Тому Василіяни почали робити старання при Апостольській Столиці, щоб набути для своєї Провінції ікону Матері Божої. 1926 р. Папа Пій XI подарував для Мукачівського монастиря ікону Богородиці, намальовану в Царгороді 1453 p.

Урочисте перенесення ікони Божої Матері на Чернечу гору відбулося у Неділю Всіх Святих 1926 p., при участі великої кількості вірних (понад 30 000). Чин інтронізації ікони довершив Владика П. Ґебей, який віддав в опіку Божої Матері Мукачівську єпархію і всіх її вірних. З того часу вона стала «Мукачівською Заступницею», а Святомиколаївський монастир на Чернечій горі − головним відпустовим місцем цілого Закарпаття. Прощі тут відбувалися у всі Богородичні свята. Найбільш величним був Святоуспенський відпуст, на який збиралося до 50-80 тисяч паломників.

АПОСТОЛЯТ ДРУКОВАНОГО СЛОВА

Від самих початків реформи, Василіяни робили старання, щоб мати власну друкарню. Видавництво та друкарню у Провінції започаткував о. Петро Котович ЧСВВ у 1925 році.

Ієромонах Петро Котович ЧСВВ

Ставши Ігуменом Ужгородського монастиря о. Котович запросив із Жовкви професійного друкаря бр. Партенія Пасіку ЧСВВ, закупив друкарські машини і найняв відповідних працівників. «Видавництво ОО. Василіян в Ужгороді»,внесло неоціненний вклад у поширення релігійної преси й піднесення релігійного життя на Закарпатті між двома війнами.

Завдяки друкарні пожвавилась теж письменницька діяльність Василіян. Від 1927 р. почали вони видавати «Календарь Благовтістника», у якому друкували статті на різні релігійні й повчальні теми. Від 1930 р. Василіяни перебрали від єпархії редакцію «Благовтьстника», який від січня 1935 р. виходив, як «Благовтьстник Пресвятого Серця Христового». У серпні 1935 р. редакцію «Благовтістника» перейняв Василіянський поет і письменник, о. Севастіян Сабол ЧСВВ відомий під псевдонімом «Зореслав», який значно підніс рівень цього місячника.

КУЛЬТУРНО-ВИХОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Святовасиліївський монастир в Ужгороді було споруджено для того, щоб він став осередком виховання закарпатської молоді. У вересні 1912 p., о. ігумен А. Максим ЧСВВ, відкрив при цьому монастирі ліцей, в якому щороку виховувалось 70-90 хлопців.

Ужгородський монастир Отців Василіян

З історією Василіянського ліцею в Ужгороді тісно пов'язані імена визначних її духовних провідників-префектів, таких як о. Павло Ґойдич ЧСВВ (1924-1926); о. Йосафат Роґа ЧСВВ (1931-1934), о. Христофор Миськів ЧСВВ (1935-1937) та о. Полікарп Булик ЧСВВ, який підніс рівень ліцею до статусу класичної гімназії.

Дозвіл на відкриття державної класичної гімназії з українською мовою навчання, Василіяни отримали з Праги влітку 1937 p.

ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ

Провінція св. Миколая під проводом її першого Протоігумена, о. Полікарпа Булика ЧСВВ, все більше й більше розвивалася.

Однак, у половині березня 1939 р. прийшов розвал Чехословаччини. Мадяри тоді наново окупували Карпатську Україну і насилу прогнали всіх монахів Святомиколаївської Провінції, що народилися в Галичині чи Східній Словаччині. Прийшло теж ув'язнення та переслідування місцевих монахів. Тоді управу майже всіх закарпатських монастирів взяли у свої руки мадярські Отці.

За матеріалами: „Нарис Історії Василіянського Чину Святого Йосафата”, Рим 1992

• < Попередня