Smaller Default Larger

Монастир Св. Йосафата у Глен Кові (США)

 

  • Коротка історія монастиря Св. Йосафата у Глен Кові, написана о. Левом Голдейдом ЧСВВ.

На північному березі Лонг Айланду (Long Island), вздовж побережжя острова, 25 миль на схід від Нью Йорку розташовані численні міста і села, серед яких є Глен Ков і Латтінтаун. Згадані містечка мають понад триста років і сягають ще перед революційних часів, коли Сполучені Штати зовсім ще не були Сполучені Штати.

 

Не так ще в давному часі, в одному із цих містечок, а саме в Латтінтаун, повстала можливість заснування українського монастиря східного обряду. Це було 72 роки тому, в 1944 року, коли Отці Василяни прийшли сюди і заснували монастир, який знаний до цього часу як Монастир Святого Священномученика Йосафата. Ось його коротенька історія.

Charles H. Pratt, (засновник Standard Oil, гріб якого знаходиться в церковній каплиці візантійського стилю на цвинтарі неподалік від території монастиря), John Paul Getty, w. D. Guthrie i J. E. Aldred (менш знаний підприємець), хотіли себе влаштувати на північному березі острова. В 1910 році вони викупили територію приналежну до Латтінтаун і піднесли її до рівня маленького містечка з 60 будинками і магазинами, спільними зусиллями будуючи також чудові особняки для себе вздовж морського побережжя. Маючи в руках великий капітал вони створили сильне місцеве самоврядування, яке прирівняло їх до інших міліонерів того часу, які заселювали цю саму частину побережжя, яке було також знане як «Золоте Побережжя».

J.E. Aldred збудував в англійському стилі Elizabethan-Tudor, особняк на території приблизно 100 акрів землі, яку він купив. Він почав будівництво в 1916 році і назвав цей дім Ormston House (його секретарки і майбутньої дружини дівочим прізвищем). Витрати, які він вклав в будівництво сягають приблизно 3 мільйони доларів, дуже велика сума на той час. Все внутрішнє оздоблення дому має англійський стиль: каміни, вітражі, панелі і цілі стіні оброблені горіховим деревом, а підлога в деяких місцях викладена мармуром. Великий парк навколо також в англійському стилі. Він навіть спровадив домових слуг з Англії, щоб створити наскільки можливо подібну атмосферу життя багатого англійського промисловця.

Відомий архітектор, Bertram B. Goodhue, був один з тих, хто спроектував 74 кімнатну віллу. Henry W. Rove, відповідальний за будівництво господарського комплексу: стаєнь, конюшень, і будинків для працівників. J. Selmer Larson, скульптор, збудував фонтани і виробив скульптури. Інші майстри, як наприклад, Olmsted Brothers (знані за їхнє проектування і будівництво Нью-Йоркського Центрального Парку), попрацювали над впорядкуванням землі утворюючи чудовий парк.

John Aldred був власником акцій Gilette Safety Razor Company, New York Gas Company, та великих прибуткових підприємств Нью-Йорка. Але його головним капіталом була гідроелектростанція. Це можна побачити на гербі, який знаходиться над центральними дверима особняка. На ньому зображені: бобер, пересікаюча лінія, яка репрезентує дамбу, єпископська мітра, що представляє знатне походження родини Aldred. Слід також згадати те, що він був власником підприємств, а саме: the Massachusett’s Power and Light Company, the Quebec Power and Light Company, між багатьма іншими.

Будучи на вершині своєї кар’єри, його дохід становив приблизно 80 мільйонів доларів, враховуючи також позичку коло 70 мільйонів доларів для розвитку гідроелектростанції в Італії під час Мусолінського панування. Можна сказати, що він був в якійсь мірі і причетний до освітлення Базиліки св. Петра в Римі, де ще в 40 роках вживали великі свічники для освітлення храму.

Всьому цьому прийшов кінець, коли Конгрес проголосив недовіру, видаючи ряд законів, в яких число монопольних компаній були систематично демонтовані. Все це, разом з великим оподаткуванням “Capital Gains taxes”, “Income taxes”, “Property taxes”, разом із загальнодержавними і місцевими, спричинили послаблення для вищого суспільства. Mr. Aldred в інтервю для New York Telegram в жовтні 1942 року сказав: вони (влада) можуть забрати від мене мої гроші і мою працю, але вони не можуть взяти від мене мої спогади і задоволення, яке я маю в речах, які збудував і в яких я мав успіх. Він сплатив всі свої борги, продаючи навіть дорогі меблі зі свого дому, залишаючись з $ 60,000. Все ще це була добра сума грошей на той час, але в порівнянні з тим, що він мав, він став повним банкротом. В 1944 році за старанням о. Максима Марківа, за $ 75,000 Ormston House і вся посілість перейшли в руки оо. Василян.

Щоби детально розказати, як дісталася в руки оо. Василян ця посілість, скільки зусиль і труднощів було вкладено, щоб відкрити цей монастир, не є ціллю цієї коротенької розповіді. На закінчення можна сказати тільки те, що за цих 72 роки Монастир Святого Йосафата здобув свою славну історію. Більша половина монахів Василіян, які трудилися і трудяться на теренах Північної Америки, мають безпосереднє відношення до цього місця. Всі вони відновили чи розпочали свій монаший подвиг, свою місію в церкві для Божого люду, приготовляючись в Монастирі Святого Йосафата. Він і до сьогодні продовжує свою місію за словами свого першого господаря Mr. Aldred: «Я знаходжу задоволення в тому, що я бачу, що все, що я створив і збудував − має успіх».

А ми можемо тільки додати «для більшої слави Божої, для добра української церкви і всіх людей. Амінь!»

 

  • О. Лев Лоуренс Голдейд, ЧСВВ

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Агрегатор новин

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції