Методичний підручник Василіянських місій Отця Корнила Срочинського

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Неділя, 16 жовтня 2016, 12:57; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2836

(У 200-ліття його появи: 1772-1972)

Ір. Назарко, ЧСВВ

До найсвітліших постатей «золотої доби» Василіянського Чину 18-го ст. належить о. Корнило Срочинський (1731-1790).

Немає потреби подавати тут перелік подрібних біографічних даних його життя, бо зробив це дуже вичерпно в окремій розповідці про нього о. Роман Лукань, ЧСВВ, саме перед вибухом другої світової війни в 1939 р. Тому однак, що ця вартісна праця збереглася в дуже малому числі примірників в одній чи другій бібліотеці і не вспіла досягнути наукових кругів, її переклад з деякими дрібними доповнюваннями подав на сторінках «Записок ЧСВВ» о. М. Ваврик, ЧСВВ, у своїй новій студії п. т. «О. Корнило Срочинський, ЧСВВ, історіограф і проповідник» (т. ІХ/ІП, 3-4 1960, 429-39). Ось для того згадаємо тільки, що о. Срочинський, уроджений в Селиськах б. Перемишля 17.XI.1731, по скінченні філософії в перемиській єзуїтській колеґії, вступив до Василіянського Чину 1754 р. в Добромилі та по однорічнім новіціяті й урочистій професії відбув чотиролітній курс вищих богословських студій в святоюрському василіянському манастирі. Після священичого рукоположення 29.VI.1759 р. о. Корнило був відразу іменований місіонером у Замості і там працював успішно продовж п'ятьох років. Коротко був він ігуменом в Угорниках коло Отинії, а 1766 р. став ігуменом і настоятелем василіянської місії в Кристинополі. Так зумів собі приєднати панів Потоцьких, що фундатор Франциск Салезій Потоцький власним коштом збудував для Василіян манастир і церкву в Кристинополі, доручивши всі справи і фонди о. Срочинському. Року 1775 Василіяни спровадилися до нової обителі. Як ігумен, о. Срочинський положив для тієї обителі найбільші заслуги з усіх її настоятелів. При кожній нагоді гаряче проповідував Боже слово, для парафіян заложив церковні братства та зорганізував шкілку для дітей. При цьому ще мав час виїздити й проводити місії для народу.

Крім тієї великої адміністраційної та місійної праці, о. Срочинський ще написав понад сорок різних творів. Важніші вичисляє о. М. Ваврик. Нас тут зокрема інтересує чи не найважніший твір о. Срочинського з ділянки місіології. Оце в місяці лютому 1770 р., під час канонічної візитації кристинопільського монастиря, протоігумен о. Інокентій Матковський доручив о. Срочинському написати книжку про спосіб і методу василіянських місій для народу. Вже це вказує на небуденні здібнощі о. Срочинського, що за три місяці, тобто до кінця травня, він цю працю виконав і дав їй такий наголовок: «Methodus paragendi Missiones Apostolicas in Provincia Ruthena O. S. Basilii Magni». Ця книжка вийшла друком у почаївській друкарні тільки в сотні примірників у 1772 р. і по сьогодні залишається неоціненним набутком василіянської місійної літератури. Книжка налічує понад 130 сторін і має в додатку: «Katechizm krótko zebrany … na missyach Zakonu S. Bazylego W.», якого автором є теж мабуть о. Срочинський. Одинокий примірник тієї книжки з катехізмом, а також оригінальний рукопис о. Срочинського був до війни (1939 р.) в Центральній Бібліотеці OO. Василіян у Львові.

У 300-ліття смерті Митроп. Й.В. Рутського 1938 р. відбувся в Жовкві василіянський місійний зʼїзд, на якому відомий історик Чину, о. Роман Лукань, ЧСВВ, мав дві блискучі доповіді: першу, коротшу про історію місій у Василіянському Чині, а другу, основну про методу василіянських місій у XVII і XVIII століттях, за вище наведеним твором о. Срочинського. Для учасників цього зʼїзду – це була справжня ревеляція. На основі цього, що ми вспіли пригадати з тієї неоціненної доповіді, як теж на основі праці о. Хойнацького, що реферує «Methodus Missionum» о. Срочинського, ми зробимо несмілу спробу бодай у головних зарисах зʼясувати методику тодішніх василіянських місій для народу.

Праця о. Срочинського ділиться на дві частини: на частину суто місійно-гомілетичного характеру і на частину богослужебну, про богослуження, відправи, обряди та посвячення під час місій. Праця Хойнацького обумовлена самою темою більше займається другою частиною праці о. Срочинського. Нас натомість інтересує перша, гомілетична частина праці о. Срочинського, бо саме в ній, а не в богослуженнях ярко виступає методика василіянських місій XVIII ст.

о. Христофор Миськів ЧСВВ з Апостольством молитви при Малоберезнянському монастирі - 1934 р.

Перед влаштуванням місій о. Срочинський пригадує настоятелеві місії, що він мусить дістати для місіонерів власть з Риму: Розрішати навіть від гріхів задержаних самому Папі Рим., благословити хрестики, медалики, вервиці та інші предмети, надавши їм відповідний відпуст, а, вкінці, і власть упривілеєного престола на т.зв. Служби Божі за душі в чистилищі. Відтак настоятель місії мав повідомити Ординаріїв обох обрядів: руського й латинського, що в даний час, в означеній місцевості відбудеться св. місія. Зокрема в нашого Ординарія настоятель місії мав просити дозволу відправляти Службу Божу під голим небом та просити його Архиєрейського благословення.

Три до чотири тижні перед місією один місіонер виїздив на місце місії, щоби: 1) вибрати церкву для місії (найбільшу й найвигіднішу в околиці), 2) влаштувати відповідну проповідницю для голошення Божого слова, 3) вистаратися про відповідну дарохранильницю для виставлення Найсв. Тайн, 4) построїти й розложити сповідальниці й 5) вибрати відповідне місце на перебування місіонерів.

Сама місія не сміла ніколи зачинатися в будень, але завжди в неділю або в якесь свято. Для цього, як каже о. Срочинський, існував окремий обряд т.зв. «Ritus introducendae missionis». Місіонери їхали на місію завжди зі своїм доволі великим місійним хрестом. У неділю рано, як пише о. Срочинський, в год. 8-ій або 8.30 місіонери приходили зі своїм хрестом на означене місце (звичайно під церкву), проти них виходила місцева процесія, до якої долучувалися процесії сусідних парафій деканату. Коли вони стрінулися, один місіонер підносив свій хрест кажучи: «Мир вам», а другий місіонер читав грамоти з дозволом на місію від Папи Рим. і від місцевого церковного начальства, відтак говорив коротке поучення про місію (brevisinstructiodemissione), кропив усіх свяченою водою і зачиналася процесія довкола церкви. Напереді йшли діти, відтак мужчини, жінки, дівчата, клир, місіонери зі своїм хрестом, а на кінці ввесь нарід. Під час тієї процесії співали: «Днесь благодать св. Духа нас собра» й інші пісні. Перед самими дверима церкви співали богородичен: «Милосердія двери отверзи нам, Богородице Діво». І, коли всі ввійшли в церкву, один місіонер служив читану Службу Божу, а після неї другий місіонер говорив ще коротку заохоту і подавав подрібний порядок богослужень, наук, катехизацій, процесій і т.д. Копії цього порядку були прибиті на церковних дверях, стовпах і деревах. Це все описане в першій главі праці о. Срочинського п.н. «De agendis ante missionem».

Відпустовий празник у Мукачівському монастирі ОО. Василіян - 1928 р.

У другій главі п.н. «De agendis in ipsa iam missione», найперше подається точний порядок богослужень і поучень на кожний день – «Ordo devotionum et doctrinarum totius diei singulis diebus in missione servandus». – Місія тривала звичайно два тижні і її давали звичайно два місіонери. Були теж, але рідко, місії однотижневі. Коротших місій не знали.

О. Срочинський каже, що в час місії мають необхідно відправлятися всі церковні богослуження, тобто: утреня, часи, вечірня і повечірʼя. Отже рано, вже в год. 5-ій, відправляли утреню і перший час. Після того один місіонер мав читану Службу Божу і ранню місійну проповідь. Після короткої перерви, около год. 8-ої другий місіонер проводив катехизацію з дітьми й старшими. Катехизація зачиналася молитвою «Царю небесний», а кінчалася проказуванням тричі «Отче наш» і тричі «Богородице Діво» за фундаторів і благодітелів св. місії. Катехизацію переводили на базі символа віри. Як був час, то ще переводили т.зв. контроверзію (controversio), в якій місіонер ставляв народові питання на релігійні теми, а нарід відповідав. Контроверзії оберталися довкола св. Тайн, установи Церкви, першенства св. Петра, справ Унії і т.п.

В год. 10-ій була співана Служба Божа, під час якої кілька священиків причащали вірних. Відтак місіонер виголошував другу, довшу місійну науку, молитви за душі в чистилищі, а в саме полуднє на голос дзвона всі проказували «Ангел Господен» і розходилися домів.

Після полудня, в год. 2-ій, була друга катехизація, відтак відправлялася вечірня і повечірʼя, а коло 5-ої год. була велика вечірня місійна проповідь – одна з найважніших. Звичайно, на цій проповіді було найбільше слухачів, бо місіонери заздалегідь заповідали, що вечірні проповіді є найважніші. Після тієї проповіді відбувалася процесія довкола церкви, а відтак у церкві були спільні вечірні молитви з прилюдним іспитом совісті, що його проводив місіонер, який і кропив нарід свяченою водою. На кінець місіонер подавав ще народові клич-гасло, на тему якого буде завтрішнє розважання під час першої проповіді. Н. пр., коли наступного дня мала бути проповідь про спасіння душі, то в навечірʼя місіонер подавав народові таке гасло: «Яка користь людині, хоч би вона й увесь світ позискала, а душу свою занапастила?» Перед проповіддю про смерть: «Ти порох і в порох обернешся», з черги: «Раз призначено людині вмерти, а потім суд» і т. п. Після цього, звичайно, при звуках пісні: «Пречистая Діво, Мати руського краю», нарід відходив до своїх домів.

«Процесійний обхід храму»

Немає сумніву, що – так сказати б – «хребетним стовпом» місійних проповідей у XVIII стол. були науки про вічні правди. Це ствердив на основі праці о. К. Срочинського, о. Роман Лукань, ЧСВВ, у згаданій доповіді на місійному зʼїзді в Жовкві. Це підтверджує теж і Хойнацький пишучи: «Короткий висказ (гасло) уніяти заміняють виразом: вічні правди, які в час місії подаються на ніч».

Після великої проповіді про ціль людини, слідували деколи дві проповіді про спасення душі, дві проповіді про гріх; відтак велика проповідь про пекло, а щойно після неї про смерть і про чистилище. Цю останню проповідь місіонер говорив, звичайно, на цвинтарі, а наступного дня теж Служба Божа за душі в чистилищі була на цвинтарі. З черги йшла проповідь про покуту, друга проповідь про відкладування покути і його небезпеки, а відтак про Боже милосердя. Ця проповідь була обовʼязкова, навіть у час тільки однотижневої місії. – Ось так виглядав скелет проповідей про правди вічні в системі о. К. Срочинського.

У двох наступних параграфах о. Срочинський говорить про сповідь і сповідників (De confessione et confessariis) і про св. Причастя (De communione Eucharistiae). Сповідь зачиналася третього, або четвертого дня св. місії і можна було сповідатися під час усіх богослужень та проповідей, контроверзій. Можна було сповідатися також і в латинських священиків, але причащатися треба було обовʼязково в свому обряді. Перед св. Причастям місіонер коротко пояснював значення св. Причастя і проводив короткі акти віри, надії, любови й т. п. Хтось був окремо призначений рахувати число тих, що запричащалися, подавав це число на картці місіонерові, а цей вписував в окрему місійну книгу.

Т. зв. станових проповідей тодішні місіонери не знали. Це пізніший післявоєнний (1920-1 роки) вклад модерних місіонерів у василіянську місійну систему, взяту з Франції і Німеччини.

Василіяни - 1940 р.

У дальших розділах своєї праці о. Срочинський говорить про різні обходи й процесії в часі місії. Процесію влаштовувано щодня, особливо ж вечорами, і то з Найсв. Тайнами. Після процесії о. місіонер співав суплікацію «Святий Боже, святий кріпкий, св. безсмертний, помилуй нас», благословив нарід Найсв. Тайнами, а на кінець усі співали: «Под твою милость». Згаданий О. Хойнацький говорить, що це зовсім латинські обрядові практики, але хіба годі повністю погодитися з ним, як взяти під увагу згаданий спів «Святий Боже» і «Под твою милость».

На місію приходили із сусідних сіл цілі процесії. Тоді місіонер виходив з місцевою процесією на стрічу новоприбулій процесії, коротко вітав прибулих, говорив про значення св. місії, обі процесії змішувалися разом і з піснею на устах входили на місце св. місії.

У часі місії місіонери часто згадували про милостиню, як покутний чин. Були окремі кружки мужчин і жінок, які збирали милостиню. Місіонерам о. Срочинський це забороняв. А, коли зібрали більшу суму, один місіонер розділював милостиню між бідних. Але о. Срочинський наказує, що першенство мають ті, які сповідалися. Коли збірка була більша і ще гроші залишилися, можна було за них справити лямпаду, кадильницю, чи що-небудь потрібне для церкви, в якій відбувалася місія.

Молитви за душі в чистилищі тривали цілий день (звичайно в пʼятницю). Тоді в процесії брали участь тільки чорні, або червоні хоругви. – Рано, після читаної Служби Божої, місіонер говорив про любов ближнього, яка – за словами о. Срочинського – має бути не тільки «Amor affectivus», але й «Amor effectivus» т.зн. виявлена вчинками супроти померлих ближніх. Катехиза й контроверзія оберталися довкруги теми чистилища, співана Служба Божа була на цвинтарі, після неї парастас; кожне прошення з сугубої єктенії за усопших місіонер співав з іншого боку церкви, а кінчав возгласом перед церковними дверима. В церкві співали «отпуст» і «вічная памʼять».

У передостанній день місії (звичайно в суботу попол.) відбувалося посвячення місійного хреста, велике водосвяття, і посвячення зел. Каже о. Срочинський: «Якщо в усі великі празники відбувається за обрядом Східньої Церкви водосвяття – то тим паче воно повинно бути на закінчення місії». Зараз на початку місії, місіонери повинні були порозумітися з парохом, а відтак з майстрами про розміри місійного хреста, матеріял, написи на ньому так, щоб перед кінцем місії хрест був готовий. Хрест мав бути досить великий, з корпусом і з тривалого дерева. Над головою Розпʼятого Христа мали бути ініціяли голгофтського напису: «Ісус Назарянин Цар Іудейській» – ІНЦІ. На оборотній стороні на лівій половині поперечки мав стояти напис: «Хрест», а на правій половині поперечки: «св. місії». На поздовжному стовпі мали бути слова: «Отців Василіян, місії н.пр. кристинопільської, року..., місяця... дня... Отже цілість напису звучала: «Хрест св. місії OO. Василіян (манастиря) чи місії кристинопільської і дата». У сам день спорудження хреста, попол. в год. 2-ій, була коротка катехизація, а контроверзію вже опускали, бо з церкви на подвірʼя виходила процесія, відбувався чин водосвяття і посвячення зел. Майстри міцно вбивали хрест у землю, місіонер посвячував місійний хрест, усі співали: «Кресту Твоєму покланяємося Владико» – з поклонами, а потім місіонер говорив проповідь на тему: «Ми не залишимо вас сиротами, але оставляємо вам іншого місіонера – цей св. хрест». Тут же під хрестом відбувалися спільні вечірні молитви (з піднесеними руками), вечірній іспит совісти, тут місіонер заповідав порядок завтрішнього закінчення місії, всі співали: «Претерпівий за нас страсти» і в мовчанні розходилися до своїх домів. Мовчанка була обовʼязкова.

Мукачівський монастир - 1944 р.

Закінчення місії має в методі о. Срочинського свій окремий обряд. Отже закінчення місії завжди відбувалося в неділю, або в якесь свято. Кілька днів перед тим місіонери пригадували народові про це закінчення, про позискання папського благословення з відпустом і про посвячення окремих місійних памʼяток. У навечірʼя місіонер подавав народові останнє, якесь загальне гасло на все життя, н. пр.: «Змарноване життя – це страчена вічність», або: «Радше смерть, ніж тяжкий гріх!» і т. п.

У сам день закінчення місії була утреня, перша читана Служба Божа й проповідь, згодом загальна катехизація, в часі якої місіонер переводив з дітьми іспит з релігії, питаючи їх про найважніші правди св. віри, про св. Тайни, молитви і т. д. Кількох хлопчиків і дівчат, що найкраще відповідали, діставали від місіонера молитовники, хрестики, вервиці, чи образки.

У контроверзії місіонер подавав короткий зміст усього, що досі було сказане і напоминав, щоб люди уникали зла, чинили добро, стояли непохитно при св. вірі, виконували релігійні практики і т. п. – Після співаної Служби Божої була процесія, в якій брали участь церковні братства, ктитори, фундатори, й місцева знать. Процесія відбувалася з Найсв. Тайнами, на її закінчення співали: «Тебе Бога хвалим», «Спаси Господи, люди твоя» і «Под твою милость». Відтак місіонер благословив свяченою водою місінні памʼятки, пояснював відпусти до них привʼязані, говорив останню проповідь про витривання в добрім аж до смерти, пояснював значення папського благословення, його торжественно уділював народові і, на кінець, коротко прощався: дякував ктиторам, священикам, віддавав обновлений нарід у руки їх священників і казав: «Більше не побачимося, хіба на долині Йосафата». Тоді процесії відходили, нарід відпускався, місія була закінчена, «а місіонери – за словами о. Срочинського – мали кудись скритися перед очима людей».

Останній розділ праці о. Срочинського говорить про те, що треба чинити після св. місії. Місіонери мали списати окремий акт про відбуту місію, в якому подавали місце й дату місії, кількість місіонерів, їх приналежність до даного манастиря, чи місійного осередку, число тих, що висповідалися, кількість процесій і т. п. О. Срочинський подає кілька формулярів цього акту. Цей акт списувано в трьох копіях: одну висилано до Єпископа, другу місіонери забирали з собою, а третю залишали парохові. – Дивне, що про віднову місії о. Срочинський не згадує ні словом.

Маріаповчанський монастир - 1943 р.

Немає сумніву, що «Methodus Missionum» о. Срочинського обовʼязував василіянських місіонерів XVIII століття в руській провінції, як збір методичних напрямних зібраних на приказ Протоігумена (о. І. Матковського) і за тією методою місіонери влаштовували місії для народу.

Для нас праця о. Срочинського має велику вартість, а під методологічним оглядом, хоч не можна притримуватися всіх приписів, особливо урядових, проте в самій методиці місій: порядку проповідей, молитов, гасел і т.п. можна нею покористуватися з немалим хісном і сьогодні.

Крім цього в василіянському музеї – архіві в Мондері (Алберта) зберігається ще одна цінна, досі невідома збірка рукописних проповідей о. К. Срочинського п.н.: «Sermones sacri pro Festis Sanctorum. Variis in locis ac temporibus habiti per P. C. Sroczynski OSBM, 1770». Всіх проповідей є 34. Одна з них писана тодішньою руськогалицькою мовою, інші по-польськи. Велика шкода, що не збереглися Марійські проповіді о. Срочинського, бо в них він уже тоді виступав здеклярованим звеличником Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, в дусі свого Чину й нашої Церкви.

Для нас важне те, що в тій збірці є кілька місійних проповідей о. Срочинського «Sermones missionariae», що напевно були зразками василіянської місійної реторики, як його «Methodus Missionum».

Повністю погоджуємося з автором статті про мондерську збірку проповідей о. Срочинського, який пише: «Якщо порівняти проповіді о. Срочинського з проповідями наших старших проповідників, яких уважаємо клясиками проповідництва, то можемо без пересади сказати, що проповіді о. Срочинського зовсім не уступають щодо своєї форми й змісту проповідям Ґалятовського, Барановича, Радивилівського, чи якого іншого світоча нашого проповідництва ХVІІ-ХVІІІ ст.».

Вже вище згадане свідчить, що імʼя о. Корнилія Срочинського, мабуть триваліше ніж у мoнастирській історіографії, записалося нестертими буквами на сторінках проповідницько-місійної діяльності Василіянського Чину в його золоту добу. Особливо ж у методології василіянських народних місій о. Срочинський виявився як тонкий знавець свого предмету. З висот сьогодення нам виразніше видно його безцінну місіонерську спадщину, що його її він передав на власність свому Чинові.

ЗАПИСКИ ЧСВВ, Секція ІІ, Том ІХ (ХV), Вип. 1-4.
Фотографії: Архів Провінції Св. Миколая.