Вшанування 20-ої річниці смерті о. Павла Мадяра, ЧСВВ у Малоберезнянському монастирі

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Неділя, 27 листопада 2016, 18:56; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2057

28 листопада цього року минає 20-та річниця переставлення блаженної пам’яті ієромонаха Павла Петра Мадяра, Чину Святого Василія Великого. Останні два роки свого монашого служіння о. Павло провів у Малоберезнянському монастирі св. Миколая, де й похований на монашому цвинтарі. З цього приводу у неділю 27 листопада у рамках монастирської парафії відбулося молитовне вшанування цього ісповідника віри. Службу Божу відслужив і Слово Боже промовив о. Лука Буняк, ЧСВВ.

Після Літургії було відслужено Панахиду за о. Павлом, і представлено презентацію присвячену 20 річниці його смерті. З цього приводу також було видрукувано біографічний буклет та пам’ятну світлину.

Лейб мотивом цієї події стали слова о. Павла:

«Щодо того, що я зробив доброго іншим, то мені здається, що я не зміг зробити нічого доброго. Єдине, що я міг зробити для інших перед смертю, а по смерті ще більше – це з усією свідомістю душі і тіла повторити, що ЄДИНИЙ ДОБРОДІЙ НАШОГО ЖИТТЯ Є ІСУС ХРИСТОС, ЩИРИЙ І МОГУТНІЙ ДРУГ КОЖНОЇ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ. Від коли я мав щастя пізнати Його щирою і правдивою вірою, світ в моїх очах перемінився цілковито. З попереднього життя, коли я ще лише шукав Його навпомацки, назавжди залишилось у моїй душі це сильне почуття моєї нездатності на щось добре… Якраз тому вважаю своє життя найщасливішим.»

Ці слова взяті з власноручного твору о. Мадяра під назвою «Слова з нагоди смерті», написаного 20 березня 1994 року, тобто за два роки до смерті. Тут слід також віддати належне письменницькій спадщині Отця. За своє життя о. Павло написав декілька сотень проповідей, статей на публіцистичну та історичну тематику. Хоч частково вже почала вивчатися його літературна спадщина, проте для загалу вона лишається невідомою. Саме з його творів можна частково зрозуміти його особу, як монаха, священика, письменника, людину.

У його писаннях простежується цілеспрямована віра, яка у всьому покладається на Бога: «Період життя, прожитий нами, коли кругом була одна темнота, коли навіть християни не вірили у Воскресіння нашої Церкви, зобов’язує нас на усе дивитись по Божому.» Ці слова є синтезом логіки і далекоглядності о. Павла, суть яких криється у глибокому закорінені його особи у вірі Христа. Майже 40 років монашого і священичого служіння в умовах підпільної Церкви є плодом цієї віри, і найбільш переконливим доказом правдивого душпастиря.

У своєму Curriculum vitae «З висоти сімдесятиріччя» описуючи свої дитячі літа пов’язані з Різдвом о. Павло згадує: «Віра в Ісуса, що прийшов до нас у Вифлеєм була такою живою, що зокрема на Святий вечір як ми йшли колядувати зі звіздою від хати до хати …ми відчували таку теплоту, таку єдність душ, що здавалося б нашому щастю немає меж.» Тема віри у творах, проповіді в о. Мадяра є основною.

Переживши важкий період підпілля о. Павло, на той час вже будучи літньою людиною, не спішить у лави священників-емеритів, але наче молодий і запальний душпастир, служить на декількох парафіях одночасно. Досі живуть люди, що добре пам’ятають священиче служіння о. Павла на Іршавщині, Виноградівщині та Хустщині.

Решту свого життя о. Павло пережив у боротьбі з хворобами та за письмовим столом, його «вірна подруга» – друкарська машинка, день і ніч, наче фабрика друкувала насіння Божого Слова для духовно голодних душ.

«І ось тепер, коли впереді залишається лише смерть і неможливість змінити щось на тому, що сталось, лишаємо усе на розсудок Божої Справедливості… А саму смерть я вважаю найкращою справою нашої землі, бо ми для того народились, щоб перейти. Як можна бути щасливим у світі, де усе непевне, де усі наші наміри можуть перекрутити, де невдаєсь зробити і те немного доброго, що бажалось зробити» – читаємо у «Слові з нагоди смерти.»

Життя о. Павла під кожним оглядом можна вважати скромним: «Я не був обдарений ніякими великими спосібностями. Здоров’я моє усе життя було слабке і хитке, памʼять слабка, тому всяка наука давалась мені дуже важко, ніяких мистецьких спосібностей, нічого, чим я міг би очарувати чи притягнути людей… Якраз тому, як я тепер бачу, мені так легко вдалось щиро зректися всього і піти за Ісусом, і усе принимати з його рук, будучи вдячним за все-все на світі.»

Його силою був сам Господь, якому він віддав усього себе: «Я приймав життя таким, яким воно є, нікому нічого не насилувати, але завжди ждати ділання Божої ласки, яка має вести і просвічувати усіх людей… Почуття для кого я живу, і свідомість, що Він ще ніколи не програв залишала мене усе спокійним.»

Вшановуючи пам’ять о. Павла Мадяра, священика, василіянина, ісповідника віри ми також маємо можливість ще раз переконатися, що лише віра в Ісуса Христа, Єдиного Доброчинця робить людину сильною та витривалою, у труднощах переможцем а у вічності спасенною.

Подав о. Лука Буняк ЧСВВ

Фото: учасника богослужіння