Лісова Школа і Табори у Солочині (Карпатська Україна) 1938 р.

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Понеділок, 05 лютого 2018, 17:15; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2692

Лісова Школа — це школа для провідників пластових відділів. Головно для українського Пласту така школа мала велике значення, бо вона мала підготовити теж: і прийдешних провідників народу. Краєва Пластова Старшина Українського Пласту на Закарпатті роками домагалася своєї власної лісової школи. Однак Центральна Управа Скавтів Чехословаччини завжди відмовляла своєї згоди на влаштування української лісової школи.

Деякі українські пластуни записувалися до чеських або словацьких лісових шкіл, щоб набути відповідного пластового вишколу і так прислужитися своїм знанням українському Пластові. Щойно 1935 р. Центральна Управа Скавтів улаштувала у солочинському таборі першу лісову школу на Закарпатті, але для всіх національностей. Інструкторами були чехи і словаки, лиш один українець із СУПЕ — скавтмайстер Данило Козіцький з Праги. У цій школі взяло участь кілька українських пластунів. Однак вона скінчилася фіяском. Чеські інструктори пропагували тут вільну любов, що донеслося і до церковної влади. Тому Краева Пластова Старшина рішуче запротестувала проти таких інструкторів.

Ставши 1937 р. краєвим звітодавцем, Степан Пап-Пугач зразу запланував українську школу на літо 1938 р. і цей свій план представив Центральній Управі у Празі. Прага запротестувала, мовляв закарпатський Пласт не має фахових інструкторів-скавт-майстрів. На це краєвий звітодавєць займенував трьох старших пластунів скобів, «Самітніх Рисів»: Олександра Блистова-Гайдамаку, Михайла Лиса і Романа Балицького-Карася, що покінчили чеські лісові школи, скавтмайстрами. Рівночасно призначив їх на інструкторів першої української Лісової Школи. Празька централя осталась безсилою. Степан ПапПугач у Обіжнику Краевого Звітодавця проголосив іменування вище згаданих ст. пластунів скавтмайстрами і заповів Лісову Школу у Солочині, почавши від дня 21 липня 1938 р.

До лісової школи зголосилося около сорок пластунів і двадцять пластунок. Це був цвіт закарпатського українського Пласту, найвизначніші пластові провідники із середніх шкіл. Командантом табору Лісової Школи був Михайло Блиск, хустський пластун і надпоручник чехословацької армії. Він викладав упоряд і картографію. Із «Самітніх Рисів» викладали: Михайло Лис гімнастику і плекання спорту; Богдан Рубинович-Беркут розвиток пластової ідеології; Олександер Блистів-Гайдамака українську мову, історію і географію України; і Степан Пап-Пугач ідеологію укр. Пласту, пластовий закон, ведення гуртка і куреня. До того інструктором був ще Михайло Бажанськрій-Кудеяр і ще кілька пл. викладачів.

Ця Лісова Школа дала українському Пластові понад 60 пластунів і пластунок скобів, тобто з третім пластовим іспитом. Це все віддані пластуни з останніх років середніх шкіл (гімназії, учит. семінарії, торговельної академії), із усіх кутів Срібної Землі, які бажали дальше працювати над пластовим вихованням закарпатської молоді. Це шістдесят молодих пластових провідників, які мали перебрати ведення куренів по містах і селах Закарпаття. Це був великий задум зв'язкового Степана Пугача: Кожного року випускати з української пластової Лісової Школи стільки фахових пластунів-провідників, щоб по всіх і найменших селах вони могли закладати і вести пластові відділи свідомої молоді.

Учасникам врилася у пам'ять подія останніх днів Лісової Школи. Своє пластове знання вони мали перевести у практику під час великої гри. Всі пластуни й пластунки вийшли в гори між Солочином і Голубинним. Михайло Лис з половиною лісовиків мав напасти і здобути близький вершок гори після приписів гри. Михайло Козичар був назначений проводити обороною гори, щоб не допустити нападаючих на вершок.

Пластунки-лісовички зайнялися санітарною службою, доглядом ранених, перев'язуванням ран, першою поміччю тощо. У цій великій грі було примінене все пластове знання: сіґналізація, спостерігання, перша поміч, ношення хорих, лазання по деревах, затирання слідів і под.

Старші пластуни під проводом команданта табору Михайла Блеска та Степана Пугача повилізали на високе дерево, звідкіля пильно стежили за наступом і обороною лісовиків. І хто подумав би тоді, що не мине й сім місяців, а Михайло Козичар поведе гурток своїх пластунів в обороні Карпатської України проти тяжко озброєної мадярської армії на Краснім Полі?

Джерело: http://www.lsh.plast.org.ua

*************

Табори в Солочині, Закарпаття, 1938

Про табори в Солочині 1938 року знаємо з книги “Пластовий альманах” Степана Папа-Пугача. Нижче подаємо цитату з книги.

Музей-архів Пластового руху отримав у розпорядження фотографії з архіву Богдана Алиськевича, тоді члена КПС Підкарпатської України.

Серед знимок нашу увагу привернули два кадри, що відображають візит оо. Василіян на пластовий табір.

Цьогорічні пластові табори у Солочині при Сваляві це слава закарпатського Пласту. У них брали участь найвизначніші пластуни і пластунки з цілого Закарпаття.

А це таборувала майже уся Краєва Пластова Старшина. Голова: др. Володимир Бірчак; заст. голови: Анна Устіянович; краєвий звітодавець: Степан Пап-Пугач; члени КПС: Іванка Гірна, Оксана Голубінка, Богдан Рубинович. Останні два члени КПС: др. Богдан Алиськевич та Іван Роман хоч навідали солочинський табор і гостювали в нім кілька днів.

Яка любов і відданість до Пласту була у серцях усіх таборовиків видно з того, що як звичайні пластуни так і члени КПС. стояли на струнко перед таборовою командою, а старша с. Береза (Анна Устіянович) стояла в ряді разом з найменшими пластунками.

Цього року перший раз устроїли самостійний табор Вовченят, в якому таборувало 15 хлопців від 5—15 років життя. Одним з гурткових цього табору був хустський пластун Василь Вайда, що кілька місяців пізніше поляг в обороні Карпатської України.

Перші три табори були відпочинкові і напів інструкторські. Тут пластуни готовилися до іспитів. Краєвий звітодавець Степан Пап-Пугач тоді уже проголосив, що у таборі кожний таборовик повинен перейти пластову пробу, перед якою стоїть.

По скінченні цих трьох таборів відкрилася перша українська “Лісова Школа”, ведена вже виключно українськими старшинами й інструкторами. Та про неї пишемо в окремій главі.