Smaller Default Larger

Глава УГКЦ: «Надання нам патріархату має велику місію – пояснити православним сутність служіння Папи Римського»

 

Якби ми справді хотіли почути слово патріарха Йосифа про те, що нам сьогодні потрібно робити, він би нам сказав будувати патріархат. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у Києві 9 лютого 2018 року під час відкритої дискусії «ПАТРІАРХ ЙОСИФ СЛІПИЙ: БУТИ СОБОЮ!» на завершення Ювілейного року, присвяченого 125-літтю з дня народження патріарха Йосифа Сліпого.

«Знаю, що ця тема дуже делікатна й широка. За більше як 50 років свого дозрівання, осмислення в нашій Церкві вона набула різних вимірів: емоційного, наукового і навіть суспільно-політичного. Я не можу зараз проаналізувати всіх аргументів за і проти, але моїм завданням є спонукати вас до дискусії, а відтак до серйозної праці, аби той патріархат, який нам заповідав патріарх Йосиф, який ми маємо обов'язок розвивати і збудувати, можна було осягнути, як цю корону на Главі нашої Церкви, про яку писав патріарх Йосиф», – сказав Блаженніший Святослав.

Архиєрей представив учасникам дискусії текст Заповіту патріарха Йосифа… І звернув увагу на чотири документи, які, на його думку, є надзвичайно важливими і цінними щодо теми патріархату УГКЦ. Зокрема, це лист ще митрополита Йосифа Сліпого до папи Павла VI, датований 19 серпня 1963 року, в якому тодішній митрополит просить надати нашій Церкві патріархат, і документ наших єпископів, учасників Другого Ватиканського Собору, котрі звертаються до Папи в контексті соборових діянь з проханням про патріархат. Також Глава УГКЦ нагадав про душпастирський лист блаженнішого Любомира від 2004 року, який для нас сьогодні є мостиком із 60-х років до нашої дійсності.

 

 

Блаженніший Святослав нагадав, що патріарх Йосиф писав: «І вас, мої любі діти, прошу ніколи не відмовляйтеся від патріархату своєї страдної Церкви. Ви ж живучі існуючі її діти...» Під цим листом і дальше він уже підписувався як «патріарх Йосиф». «Наступна фраза є надзвичайно важлива, тому що вона висловлює внутрішній онтологічний зміст нашої Церкви: «Тому заповідаю вам: моліться, як дотепер за Патріарха Києво-Галицького і всієї Руси, безіменного і ще невідомого. Прийде час, коли всемогутній Господь пришле його нашій Церкві і оголосить його ім'я. Але наш патріархат ми вже маємо…» І саме на тих словах, що ми патріархат уже маємо, я б хотів застановитися на основні тих документів і листів до Святішого Отця...» – додав Предстоятель.

За словами Глави УГКЦ, патріарх Йосиф бачив єдиний патріархат в Україні. Він розумів його екуменічне значення і екуменічний вимір. «Це Заповіт. І тепер перед нами завдання, як його розуміти і як його втілювати», – вважає Архиєрей.

«Патріарх Йосиф говорить, що ми вже є патріаршою Церквою. Говорить про різні етапи історії українського християнства Київської Церкви, згадує різного роду дискусії, які велися унійною і православною частиною Київської Церкви. Відтак певні змагання, певні думки, наміри, які зроджувалися в різних європейських столицях, зокрема у Ватикані, аби довести, що ми є патріаршою Церквою. Ми маємо всі необхідні права й ознаки, яким відповідає Церква, яку можна назвати патріаршою. І так і казав: «Тому, Святіший Отче, прошу надати нашій Церкві патріархат», – розповів Предстоятель.

 

 

Глава Церкви також заявив про абсолютну актуальність пастирського листа Блаженнішого Любомира (Гузара), датованого серпнем 2004 року про утворення устрою Української Греко-Католицької Церкви. «Блаженніший Любомир у цьому листі говорить так. Наш патріархат – це не є самоціль, наш патріархат – це є дорога. А що є остаточною метою? Остаточною метою є розквіт і повне життя Київської Церкви. Патріархат – стан душі, як найвищий вияв суті і покликання Церкви. Тому прагнення нашого народу в минулому і тепер встановити патріарший устрій слід розглядати по-церковному, по-божому, а не як самоціль», – зазначив духовний лідер греко-католиків.

За його словами, тут проглядається така нотка полеміки інструментуалізувати тему патріархату з політичною метою... «У цьому листі, – вважає Глава Церкви, – Блаженніший Любомир говорить, що екуменічний вимір є чи не найважливіший. Можливо, найбільш болючий. І скажімо собі відверто, це єдина причина, чому ми ще сьогодні не маємо патріархату». Блаженніший Любомир перелічив п'ять причин, закидів, чому нам не визнають патріаршу гідність. І, на жаль, опоненти патріархату їх подають як аксіому і не передбачають жодних інших точок зору. Глава Церкви нагадав ці закиди: «Перше – патріархат УГКЦ послаблюватиме сопричастя з наступником святого апостола Петра. А отже, послаблюватиме зв'язок з усією Католицькою Церквою. Другий закид – патріархат означатиме створення націоналістично забарвленої Церкви, яка сіятиме ненависть супроти всіх інших. Третє – патріархат УГКЦ став би великою перешкодою для об'єднання християн в Україні. Четверте – створення патріархату УГКЦ означало б нехтуванням прав Московського патріархату, який вважає Україну своєю канонічною територією. І п'яте – патріархат УГКЦ призвів би до збереження уніатизму, який був засуджений як невідповідний шлях для досягнення єдності між усіма християнами».

 

 

«Гадаю, – додав Глава УГКЦ, – це є вичерпний аналіз усіх закидів, які настільки актуальні сьогодні, що їх можна повторювати як аксіому. Годі проти кожного з цих пунктів полемізувати. І навіть Блаженніший Любомир не хотів цього робити. Блаженніший підкреслював, шо ніхто навіть не поцікавився, хто такі греко-католики. Ніхто не приглянувся до тої Церкви, яка хоче бути собою. Я б хотів відповісти на це лише у світлі сучасних дискусій про створення єдиної помісної Церкви в Україні. Бо тоді тих п'ять пунктів можна звести до двох, які, де-факто, повторюють ієрархи православних Церков в Україні».

Перший міф, за словами Глави Церкви, каже, «ну в принципі, дивіться, Греко-Католицька Церква в єдності з Ватиканом, як і УПЦ з Московським патріархатом. Тобто, на думку таких полемістів, є абсолютна відповідність, мовляв, чому ви кажете нам від'єднуватися від МП, якщо греко-католики успішно тримаються Ватикану».

«І тут показується, – відзначив Блаженніший Святослав, – абсолютне нерозуміння ролі Святішого Отця як Вселенського Архиєрея. Тут абсолютно бачиться проекція такої, я б сказав, ще не дуже розвиненої православної аклезіології на поняття Вселенської Церкви. Є одне чітке непорозуміння. Тому, гадаю, наш патріархат має велику місію, аби православному світові пояснити сутність служіння наступника апостола Петра. Абсолютно не послаблюючи нашого з ним сопричастя».

У чому полягає це свідчення? «Звертаючись і пояснюючи, хто ми такі як патріарша Церква в сопричасті з Римським Апостольським престолом, ми маємо сказати: браття православні, ми не є частиною латинського патріархату. Ми будуємо свій. Ми хочемо бути в сопричасті з Римським Апостольським престолом як повноправна помісна Церква свого права, яка несе свідчення єдності Христової Церкви першого тисячоліття, як у сопричасті з Римським Апостольським престолом у першому тисячолітті був Антіохійський патріархат, Єрусалимський патріархат, Константинопольський патріархат і всі інші помісні Церкви», – наголосив Предстоятель УГКЦ.

«Московський патріархат, – переконує Блаженніший Святослав, – цієї церковної пам'яті не має, тому що він зародився і виник уже після так званої великої схизми. Тому їм важко це збагнути. Я ніколи не чув, аби Українська Православна Церква змагалася за свій патріархат. Бо ніколи жоден з теперішніх православних патріархів не претендував і не претендує на роль вселенського архиєрея».

Наступний аксіологічний міф, за його словами, полягає в тому, що єдина помісна Церква в Україні може бути тільки тоді здобута, коли греко-католики відмовляться від сопричастя з Римським Апостольським престолом. І лише тоді може відбутися єднання усіх спадкоємців Київського християнства. «І тут, гадаю, є велике завдання нашої Церкви свідчити і православним Церквам в Україні, і так само Римському Апостольському престолові, як наш патріархат допоможе справі єднання Церков», – наголосив Глава УГКЦ.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

НОВИНИ ЦЕРКВИ

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції