Митрополит А. Шептицький і Карпатська Україна

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: П'ятниця, 16 березня 2018, 13:01; Автор: Адміністратор; Перегляди: 5504

Уривок з книги «Карпатська Україна – документи і факти», авторства М. Вегеша.

Розділ 6.1.: Національно-культурні взаємовідносини українців Східної Галичини і Закарпаття в міжвоєнний період (1919-1938).

У 20-30-х роках між Східною Галичиною і Закарпаттям встановилися досить тісні стосунки. Необхідно відзначити, що особливо цьому сприяв митрополит Андрей Шептицький, який постійно акцентував увагу на тому, що галичани і закарпатці – кровні брати, діти єдиної матері – України. У 1922 р. Шептицький здійснив поїздку до США і в Нью-Йорку зустрівся з представником Підкарпатської Русі за океаном О.Костянтином Рожковичем. Останній, будучи духовним управителем організації «Соединение», закликав до єдності закарпатців і галичан, бо, на його думку, „се родні браття, один народ, одна церков, одна мова, одна пісня і однакова доля” [73,1922,12 лист.]. Андрей Шептицький „воззывал всех русинов до єдности, и тогда ми будем свободны, бо на свете є справедливость, яка мусить бити вимерена каждому народови...” [73, 1922, 12 лист.]. Так передавала газета «Свобода» слова митрополита. Додамо тільки, що вони не втратили своєї актуальності й по сьогодні.

Саме «Свобода», яку очолював і визначав її ідейний зміст Августин Волошин, зробила найбільший внесок у висвітлення діяльності галицького митрополита. На її шпальтах ми знаходимо цілий ряд матеріалів з цього приводу. Так, 15 грудня 1927 р. у Львові проходила міжнародна конференція греко-католицького єпископату. Учасників її привітав і дав згоду взяти участь в ній митрополит Андрей [73, 1927, 18 груд.]. Коли аналогічна конференція проходила в Римі, то для участі в ній запросили А. Шептицького. Один з квітневих номерів газети, перераховуючи видатних місіонерів Галичини, називав серед них і А. Шептицького. На думку редакції, він „вздовж і впоперек переїхав цілу Галичину, проповідуючи слово Боже...” [73, 1927, 20 квіт.]. «Свобода» в цілому ряді статей писала про велику і щиру любов галичан до свого митрополита. Коли в Галичині святкували 30-ті роковини його діяльності, галичани вирішили «поставити у Львові шпиталь» на його честь. Газета писала, що „для такої великої душі, такого пастиря по серцю Ісуса найдостойніший дарунок ювілейний, дійсно шпиталь” [73, 1927, 20 квіт.].

Андрей Шептицький уважно стежив за становищем на Закарпатті. Для устійнення контактів він постійно мав у нашому краї своїх представників. Так, довіреною особою Шептицького на Закарпатті був єпископ Д. Няраді. Нещодавно науковий співробітник Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові Оксана Гайова опублікувала цікаві архівні документи, які доводять, що, по-перше, це питання піднімалося ще на початку 20-х років, а по-друге, в курсі всіх справ був Галицький Митрополит Андрей Шептицький, який перебував з Д. Няраді у приятельських відносинах.

Представник ЗУНР в Югославії Григорій Микитей 1 квітня 1920 р. писав у листі до Митрополита Андрея Шептицького: „До мене звернулися деякі наші політики, які стоять в контакті з Чехами з прошенням, щоби я переконав єпископа о. Няраді, щоби він перенісся з Югославії на Прикарпатську (мається па увазі Закарпаття – Авт.) Україну до Ужгороду. Ті одиниці пробували найперше форсувати на це місце о. Жука..., але тамошні люди заявили, що бажають «свого». Тоді, між іншим, д-р. Цегельський перед своїм від'їздом у Америку запропонував єпископа о. Няраді. Покликані чинники були дуже вдоволені з пропозиції, і д-р. Жаткович і прочі члени Директорії просили, щоби знестися з о. Єпископом Няраді.

Тоді д-р. Цегельський звернувся до мене, а для того, що я, як представник, пробуваю в Білгороді та стою в тіснім контакті з єпископом о. Няраді.

На мене вложено задачу переконати єпископа о. Няраді, що його шкода на теперішнім пості, де управляє заледве 15.000, наколи прибувши в Ужгород, буде мати широке поле до праці, зваживши, що буде мати до діла з 300.000 нашого населення. Дальше мені заявили, що він мав би евентуально увійти в склад Директорії. Я мав його наклонити, коли б він згодився переїхати на Закарпаття, щоби він вибрався зараз під покришкою духовних справ до Праги та зложив візиту Масарикови, Гузарови, а відтак поїхав на Закарпаття. Прийняттям його має занятися в Празі д-р. Смаль-Стоцький, а в Ужгороді – радник Нечас...” [45, С. 702-704].

Про близькість стосунків між Андреєм Шептицьким та Д. Няраді свідчить лист Митрополита до Крижевицького єпископа від 27 травня 1936 р. А. Шептицький, описавши засилля комуністичного руху в Галичині, завершує лист словами: „Чи можемо очікувати Вашу Ексцеленцію в Підлютім. Дуже сердечно запрошую. Прошу прийняти вискази моєї сердечної приязні” [45, С. 865-866].

Щодо призначення Д. Няраді апостольським адміністратором краю, то даний акт Ватикану розцінювався тільки як тимчасовий, «в очікуванні створення власної закарпатської митрополії».

Встановилися тісні контакти між А. Волошином і А. Шептицьким, двома відомими релігійними діячами того часу. А. Штефан писав, що А. Волошин ще до початку Першої світової війни тричі побував у Львові і мав розмови з Шептицьким. Коли в жовтні 1938 р. Закарпаття вибороло автономію, галицький митрополит відбув богослужіння у Храмі Святого Юра з приводу створення Підкарпатської держави і уряду. 30 листопада 1938 р. Волошин одержав листа від митрополита Андрея. Шептицький писав: „Трудно представити Вам ентузіазм і радість, з якою ціла наша суспільність, увесь український народ у Галичині, а особливішим способом Церква і Духовенство прийняли відомість, що Ваша Екселенція обняли владу в Карпатській Україні. Уважаємо премудрим зарядженням Божого Провидіння, що Вас вибрало на провідника народові Закарпаття. Тому народові потреба й апостольської любови священика і мудрого проводу педагога, який би його виховував. Такого апостола, християнського педагога дав тому народові, дав нам усім Всевишній у Вашій особі. Зі страхом Господнім і втримуючи нераз віддих, слідимо за кожним Вашим кроком, свідомі небезпек, якими ми з усіх сторін оточені, і безконечно важкого Вашого завдання.

Пересилаючи Вам найщиріші мої побажання, запевняю Вас про щоденні молитви мої за Вашу Ексцеленцію і за підданих Вашій владі наших братів за Карпатами. Нехай Всевишній веде Ваші кроки і нехай наповнює Вас божою премудрістю з небес, щоб Ви змогли повірений Вам нарід допровадити до повної свободи і всестороннього добробуту” [68, 1938, ЗО лист.].

Після звернення А. Шептицького до всього цивілізованого світу з протестом проти переслідувань поляками українців у Галичині, патріотичні сили краю провели ряд акцій підтримки. На сторінках урядової газети «Нова свобода» з'являються десятки статей про важке, безправне становище українського населення Галичини. [68, 1938, 9 жов.].

Не припинялися контакти між цими двома великими мужами України і тоді, коли А. Волошин проживав у Празі. 28 липня 1941 р. А. Волошин в листі до Андрея Шептицького висловив свої міркування щодо створення Українського Патріархату:

„Ваша Ексцеленціє, Милостивий Отче Митрополите! Передовсім сердечно витаю Вашу Ексцеленцію з нагоди ювілею 40-літньої архієрейської служби, а особливо, що добрий Ісус допоміг Вам перейти найгіршу неволю наших часів і визволив Вас з большевизму для дальшої праці душевного відродження нашого народу.

При цій нагоді дозволіть мені піддати одну скромненьку думку.

Для здійснення загального бажання релігійного об'єднання нашого народу, чи не могли б Ви, Милостивий Отче Митрополите, з дозволом св. Отця, звернутися до компетентних репрезентарів української автокефальної церкви з пропозицією, приступлення їх до католицької церкви, так, щоб повстав наш український патріархат.

Українсько-католицький патріархат міг би заспокоїти всі серйозні домагання автокефалістів, а свята єдність з католицькою церквою додала б нашому народові таку моральну силу і підпору, яка принесла б нам найкращі вигляди культурного розвитку і забезпечила б нашу самостійність.

Працю церкви міг би значно підперти, кромі інших інституцій, передовсім українсько-католицький університет, який мав би повстати у Львові, евентуально під веденням оо. Василіян.

Молю Бога, щоб Вам дарував много сили і здоровля для здійснення Ваших ідей” [10, ф. 201, оп. 1 т, спр. 221, арк. 90].

11 грудня 1942 р. А. Волошин, проживаючи в Празі (Под Ліпками, 12), надіслав Андрею Шептицькому наступне привітання:

„Ваша Еміненціє, Високопреосвященний Отче Митрополите!

З нагоди дня св. апостола Андрея прошу прийняти і від мене вирази глибокого поклону, теплого поздоровлення і щирого побажання всього найкращого.

Молю Бога, щоб дарував Вам много ласки, тілесної і душевної сили, дочекатися щасливого вирішення справ нашого народу, особливо же повної свободи для праці нашої Церкви між нашим добрим, але духовно занедбаним народом України.

Вірую, що Ваша благословляюча рука ще виправить туда много здібних працівників на славу Божу, для ширення правдивої цивілізації, що й буде підвалиною щасливішої будучности нашого народу.

Цілую руки і вручаюся св. молитвам.

Ваш покірний син в Христі Августин Волошин” [10, ф. 201, оп. 1 т, спр. 221, арк. 91].

Наводячи ці документи, ми свідомо відійшли від хронологічних меж нашого дослідження. Окремі сучасні дослідники безпідставно твердять, що між А. Волошином і А. Шептицьким майже не було контактів після падіння Карпато-Української держави. Як видно із вищенаведених документів, таке твердження не витримує жодної критики.

Діяльність Андрея Шептицького високо оцінювали директор греко-католицької дівочої учительської семінарії в Ужгороді о. В. Лар, єпископи В. Такач і П. Гебей. Василь Такач вважав, що єдиний рятунок Мукачівської єпархії – це Львів, Митрополит Шептицький. Митрополит А. Шептицький був добре обізнаний із релігійною ситуацією в Закарпатті. „Розмовляючи з Митрополитом, – пригадував о. В. Лар, – я переконався, що він ліпше знає і нашу Мукачівську єпархію, як ми самі. Митрополит з любов'ю говорив про наш нарід, про його глибоку релігійність, чесноту та природню інтелігенцію... Митрополит Андрей сказав, що у своїх молитвах усе згадує Закарпатську Україну. Знав про закарпатські відносини як політичні, так і культурні”. Єпископ П. Гебей писав, що він разом з А. Волошином відвідав Львів, а коли вернулися, то із задоволенням оповідав, „що дуже вплинуло на нього це, коли у Львові почув, що вірні Мукачівської єпархії також українці, – що ми один народ з однією мовою, обрядом і вірою” [170, С. 98].

Сучасний історик церкви о. Атанасій Пекар із Риму відзначав: „... Як би то пожвавити церковно-релігійне життя в Мукачівській єпархії та спинити наступ московського православ'я в тому часі Слуга Божий, на просьбу єпископа Гебея, вислав до Ужгорода сестер Василіянок для ведення бурси для дівчат”. У своєму проповідному листі до Мукачівського владики він писав: „Посилаю Вам найкращі організаційні сили, які маю тут в Галичині, щоб тільки Вам допомогти!”. У 1928 р. А. Шептицький побував на Закарпатті на Чернечій горі біля Мукачева і виголосив проповідь на тему: «Стійте у вірі!». Натовп прочан із захопленням слухав палкі слова митрополита. Всі тішилися, що могли почути голос «нашого Мойсея!». Таким було ставлення найкращих представників закарпато-української інтелігенції та простих вірників до Митрополита Андрея Шептицького.

Вегеш М., Карпатська Україна – документи і факти. Ужгород, в-во «Карпати», 2004.
Розділ 6.1.: Національно-культурні взаємовідносини українців Східної Галичини і Закарпаття в міжвоєнний період (1919-1938).