«Ми – діти Марії» - Духовна віднова з о. А. Пекарем ЧСВВ

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Субота, 28 квітня 2018, 15:10; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1606

СЕРІЯ НАУК О. А. ПЕКАРЯ ПІД ЧАС ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ.

Духовна наука о. Атанасія Пекаря ЧСВВ на тему «Ми – діти Марії», виголошена ним під час духовної віднови у Василіянському монастирі Св. Йосафата в Глен Кові. (2001 р.)

*******

Під час новіціяту, в празник Покрова Преч. Діви Марії, всі ми посвятилися з СИНІВСТВО Божої Матері, і як приписують наші Конституції його щороку відновляємо. Стати СИНОМ МАРІЇ значить беззастережно віддатися під її Материнський Покров. Тому, як діти Марії, ми з великим довір'ям прибігаємо під її материнську опіку, шукаючи в неї душевної помочі й потіхи. І як кожна добра дитина любить і шанує свою рідну матір, так і нам слід любити й шанувати Пречисту Діву Ма рію – нашу Небесну Матір.

Слово "мати" – це найдорожче й найбільш популярне слово в цілому світі. Воно пригадує нам віддану любов і посвяту нашої рідної матері, якої радістю і щастям була чи є радість і щастя її дітей, для яких вона живе і з любови до яких вона готова на всяку жертву. Мати завжди готова стати до охорони своїх дітей, навіть з пожертвуванням свого життя. Ось головна причина, чому всі ми любимо й почитаємо Пречисту Діву Марію, вона ж бо наша люба Мати.

Подібно як наша рідна мати привела нас на цей світ серед болів і терпіння, так само й Пречиста Діва Марія, серед болів і терпіння свого материнського серця, стоявши під хрестом свого розп'ятого Сина, прийняла нас за своїх дітей й обняла нас своєю материнською любов'ю, жертвуючи свого найдорожчого Сина за спасіння душ наших. А любий її Син саме тоді, коли конав розп'ятий на хресті, в особі свого любого учня, віддав нас в опіку своєї Непорочної Матері, цими словами: "Жінко, це син твій!" А звернувшись до свого учня, якого "він любив", мовив: "Це мати твоя!" (Ів. 19:26-27). З того часу всі ми, що повірили в Ісуса Христа, стали дітьми Пречистої Діви Марії і почитаємо її, як нашу небесну Матір і Заступницю.

Почитання Пречистої Діви Марії таке давнє як давнє й саме християнство. Воно почалось уже в день благовіщення, коли архангел Гавриїл вітав її словами: "Радуйся, благодатна, Господь з тобою!" (Лк. 1:28) А св. Єлисавета, натхнена Святим Духом, неначе потверджуючи цей ангельський привіт, додала: "Благословенна ти між жінками!" (Лк. 1:42) Від того часу у Христовій Церкві не було місця, ні часу, коли б вірні не славили Пречисту Діву Марію, як це вона своїм пророчим духом і провістила: "Ось бо віднині ублажатимуть (величатимуть) мене всі роди" (Лк. 1:48).

Особливе почитання Божої Матері – це світла традиція нашого східного обряду, це теж і цінна перлина віри нашого народу. Воно сягає до апостольських часів, бо християни від самих початків зверталися до Пречистої Діви Марії з великим довір'ям і любов'ю і зразу після Господньої молитви, звеличували її словами архангельського привіту: "Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з тобою; благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого, бо ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших".

А в своїх скорботах і терпіннях вірні з великим довір’ям благали її: "Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими в скорботах не погорди, але від бід визволи нас, єдина Чиста і Благословенна". Тут слід зазначити, що слово "милість" – у грецькому тексті тут не передається словом: елеос – милосердя, помилування (як у: Господи, помилуй), але словом: скепе, що означає: охорону, покров, заступництво. Тож перші слова цієї молитви треба розуміти: "Під твою охорону (покров) прибігаємо, Богородице Діво!" Сама молитва постала десь у ІІІ ст. під час жорстоких переслідувань християн. Вона й дала початок празника – Покрови, коли Пресвята Богородиця з'явилася у Влахернському храмі зі своїм омофором, розпростертим над зібраним на молитву народом, на знак, що вона оборонить місто від ворожого нападу.

Отці Східної Церкви – це ревні почитателі Пречистої Діви Марії. Опираючись на слова архангела Гавриїла: "Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього отінить тебе, тому й святе, що народиться з тебе назветься Син Божий" (Лк. 1:35), вони від самих початків звеличували Марію як дівственну Матір Сина Божого, назвавши її – Богородицею, бо через неї Син Божий прийняв на себе "тіло й оселився між нами" (Ів. 1:14). Тому св. Григорій Богослов (+ 389 р.) без найменшого вагання заявив: "Усякий, хто не признає Пречисту Діву Марію – Богородицею, відпав від правдивої віри".

Коли ж відтак Царгородський патріярх Несторій поставив під сумнів традиційну назву Пречистої Діви Марії – Богородиця, називаючи її тільки – Христородицею, тобто матір'ю Христа-чоловіка, цілий християнський світ обрушився, а вселенський собор, що відбувся 431 р. в Ефезі, осудив Несторієву єресь і врочисто проголосив Богом об'явлену правду Богоматеринства Преч. Діви Марії, признавши їй заслужений титул БОГОРОДИЦІ. Ось так назва – Богородиця стала догматичною основою почитання Марії у св. Церкві.

Врочисте проголошення божого материнства Марії Ефезьким собором саме й започаткувало новий період почитання Пресвятої Богородиці та у великій мірі причинилося до встановлення її празників, почавши з празником Успіння, який вже початком VІ-го ст. поширився по цілому Сході, а пізніше перейшов і на Захід. Те саме сталося і з іншими богородичними празниками.

З прийняттям християнства на українські землі прийшло також і почитання Пречистої Діви Марії, символом чого може послужити ікона Пресв. Богородиці – звана Одигитрія (Супутниця), яку княгиня Анна принесла зі собою до Корсуня, де вийшла заміж за князя Володимира. Правдоподібно, що св. Володимир, охрестивши Русь-Україну, саме під її впливом здвигнув у Києві перший соборний храм, тобто Десятинну церкву, у честь Успіння Пресвятої Богородиці. А нам слід пам'ятати, що саме Святоуспенський празник на Сході став завершенням прослави божого материнства Преч. Діви Марії, подібно як Великдень став завершенням прослави божества Господа нашого Ісуса Христа.

У І-ій книзі Царів читаємо, що після того, як Соломон став помазаний на Ізраїльського царя, старший його брат Адонія, збунтувався проти нього. Тож лякаючись помсти Соломона він тайкома поспішив до Соломонової матері – Ветсавії і благав її, щоб вона заступилася за нього перед царем Соломоном, який напевно не відмовить їй, бо – "Воно неможливо, щоб син не вислухав просьби своєї матері". Ветсавія змилосердилася над Адонієм і пообіцяла вставитися за нього перед Соломоном.

Коли ж відтак повідомили Соломона, що його мати прийшла з просьбою до нього, то він прихапцем вибіг їй назустріч і, привітавшись з нею, запровадив її до престольної вітальні. А своїм слугам наказав, щоб по правиці його трону негайно поставили позолочений ослін, на якому посадив свою матір. Коли ж відтак Соломон засів на троні біля своєї матері, то вона, нахилившись до нього, мовила: "Є у мене до тебе просьба, мій сину, не відмов мені". Соломон же ж запевнив її: "Проси від мене, що тільки бажаєш, моя мамо. Я ж твій син, тож тобі нічого не відмовлю!" (1 Цар. 2:13-20).

На основі священного передання, якого початки сягають до кінця II ст., Пречиста Діва Марія померла в Єрусалимі і була похована в Гетсиманськім городі, де відтак (поч. VI ст.) над її гробом був споруджений величавий храм Успіння Пресв. Богородиці. На день її смерти, ведені Святим Духом, зібралися в Єрусалимі всі Апостоли, крім св. Томи. Вони ж, після смерти Божої Матері, занесли її пресв. тіло до гробу й накрили його квітами, а сам гріб забезпечили кам'яною плитою. Нарешті третього дня прибув і св. Тома. Вийшовши з іншими Апостолами на гріб Марії помолитися, просив відсунути надгробний камінь, щоб бодай так міг попрощатися з нею. Коли ж відсунули плиту, то ввесь гріб був сповнений квітами, але тіла там не було. Над ними тоді рознісся спів Ангелів. Всі зрозуміли, що Христос взяв свою Матір враз із тілом і душею до неба.

На основі цього передання церковні письменники вже від IV ст. почали писати про останні дні Пречистої Богородиці, а проповідники відтак славили Божу Матір як "взяту з тілом і душею до неба". Св. Іван Дамаскин (+ 748 р.) у празник Успіння виголосив три проповіді, в яких він ясно представив загальне вірування християн про правду внебовзяття Пресв. Богородиці враз з тілом у душею. Бо ж, за його словами, "годилося, щоб той, хто зберіг при своїм різдві її дівицтво, зберіг і її тіло нетлінним після її смерти". У своїй же 3-тій успенській проповіді, звертаючись до Пресв. Богородиці, він кличе: "Твоє ж непорочне тіло, вільне від усякої змази гріха, не осталося у землі".

В нашій богослужбі на празник Успіння яскраво відбивається традиція і віра св. Церкви в чудесне успіння Божої Матері, тобто її взяття на небо з тілом у душею, що виразно засвідчує кондак празника: "У молитвах невсипущу Богородицю, а в заступництві непохитне уповання – не втримали в собі гріб і смерть, бо її, як Матір Життя, покликав до життя той, хто в її повсякчас дівственне лоно вселився".

Подібно як цар Соломон, так поступив зі своєю матір'ю й Ісус Христос. Взявши її з тілом і душею до неба, він увічав її Царицею неба і землі й посадивши її, подібно як Соломон, по правиці свого небесного трону, радісно закликав: "Проси від мене, моя Мати, що тільки бажаєш. Я твій Син, тож нічого тобі не відмовлю!" (1 Цар. 2:20). Про коронацію Марії в небі свідчить сам Іван Євангелист, який, описуючи в книзі Одкровення своє небесне видіння, свідчить, що він бачив на небі "Жінку, зодягнену в сонце і місяць під її стопами, а на її голові вінець із дванадцяти зірок" (Одкр. 12:1).

Ось так Пречиста Діва Марія, взята враз з тілом і душею до неба й коронована Царицею неба і землі, стала нашою "бездоганною заступницею" перед Богом і заносить наші просьби до Сина свого, нашого Божественного Спасителя, як це ми просимо від неї в наших молитвах: "Преславна Приснодіво, Богородице, прийми наші молитви й донеси їх Синові твоєму і Богові нашому, щоб тебе ради спас душі наші".

Заступництво Божої Матері безмежне, бо що ж може відмовити любий Син своїй Матері? Тож про що-небудь Божа Мати просить свого Сина, він завжди вислухає її, бо ж "могутня молитва Матері до милоердя Владики" (Богородичен, Час 6). Тому вірні від найдавніших часів покладали велику надію на поміч і заступництво Пресвятої Богородиці і з дитинним довір'ям зверталися до неї у всіх своїх потребах, величаючи її "спасінням роду християнського".

З таким великим довір'ям звернувся до Пречистої Діви Марії і наш богобійний князь Ярослав Мудрий, який 1037 р. віддав свій престольний город Київ та й увесь свій народ під опіку й охорону Пресвятої Богородиці. На пам'ять того, що він віддав своє столичне місто під Покров Божої Матері, Ярослав дав спорудити над головними, т. зв. Золотими воротами Києва церкву св. Благовіщення, щоб, як пояснює митрополит Іларіон у своїм знаменитім "Слові про закон і благодать" - ангельський привіт, що його Архангел Гавриїл приніс Пречистій Діві Марії, зносився теж і над цим містом. Марію, каже він, Архангел вітав словами:

Радуйся, Благодатна, Господь з тобою!" А город цей, тобто Київ, він вітатиме: "Радуйся, благовірний городе, Господь з тобою!" З історії знаємо, що 1240 р., коли татари облягали золотоверхий Київ, то вони всіма силами старалися проломити Золоті ворота, але це їм не вдалося. Над ними чувала Пресвята Богородиця. Зате вони проломили, через інші, т. зв. Ляцькі ворота, де не було ікони Матері Божої, і так сплюндрували ціле місто.

Здвигнувши відтак величавий собор св. Софії, князь Ярослав Мудрий над головним престолом у святилищі дав поставити монументальну мозаїку Богородиці – Оранти, яка підносить свої благальні руки до неба, вставляючись перед своїм Сином за ввесь український народ. Протягом довгих століть Київ, а з ним і собор св. Софії, зазнав багато разів повного знищення й руїни, однак велична ікона молитовної Богородиці залишилася ненарушеною по нинішній день. Звідси народ і назвав її: Нерушима стіна.

Богородиця – Нерушима стіна це наглядний доказ матірної опіки Божої Матері над нашим українським народом, який від самих початків прийняв її за свою Матір, звеличуючи її як "Матір руського краю". Пресвята Богородиця опікується усіма християнськими народами, що з любов'ю посвятилися під її материнський покров, однак ні одному з них вона не виявила стільки матірної любови й опіки, як нашому українському народові. Свідком того можуть нам послужити численні чудотворні її ікони на українських землях, через які вона в чудесний спосіб зливала свою любов і благословення на наш страдницький народ.

Як колись, стоячи під хрестом свого розп'ятого Сина, Марія тяжко боліла і співстраждала з його терпіннями, так само вона й за час довгих століть боліла та співстраждала з нашим поневоленим народом. Всі ми пригадуємо собі, як-то рідна наша мати боліла й виявляла нам свою ніжну любов саме тоді, коли ми, занедужавши, простягали свої немічні рученята до неї, благаючи її помочи й опіки. Так само й наш знедолений народ, протягом довгих сторіч, зі сльозами в очах простягав знемощілі свої руки до небесної Матері, благаючи від неї помочи та розради. А вона, як рідна наша мати, завжди спішила нашому народові з поміччю й охороною.

І чим більше наш поневолений народ страждав, то тим виразніше виявлялася над ним опіка й охорона Божої Матері, яку наш народ з вдячністю оспівував: "Ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла. Чи у горю, чи в недолі, цього земного життя". Тому й не дивно, що вже з давніх часів на наших землях відбувалися в честь Марії численні прощі, і наш народ з великим довір'ям горнувся до чудотворних її ікон, щоб вимолити собі і своїм рідним її помочи й заступництва.

А Марія? Наче у відповідь на це дитинне й безмежне довір'я нашого народу, широкою мережею своїх чудотворних ікон накрила українські землі. У багатьох випадках вона явно співтерпіла з недолею нашого народу, проливаючи в чудесний спосіб материнські свої сльози, доказом чого можуть послужити її численні Плакучі чудотворні ікони, згадати б тільки: Верхратську, Крехівську, Гошівську, Тернопільську чи Самбірську, а на Закарпатті: Маріяповчанську та Клокочівську; а їх багато-багато більше.

Як колись біблійна Естера, так і Божа Мати, зі сльозами в очах кликала до свого Божого Сина: "Як мені дивитися на те лихо, що спадає на мій народ?" (Ест. 8:6) Ось так зі сльозами в очах, як та "Скорбна мати", ввижалась Марія відомому нашому поетові Павлові Тичині (коли ще був глибоко віруючим). У згаданій своїй поезії Тичина представив Марію, як вона з тяжким болем свого серця проходила по українських землях, бо в терпіннях поневоленого нашого народу вона вбачала терпіння свого розп'ятого Сина. А до Христових учнів, які з тугою шукали Ісуса, кликала: "Ідіте в Україну, заходьте в кожну хату, і там вам покажуть тінь його розп'яту".

Так ото в своїх терпіннях і стражданнях наш народ довгими віками плекав свою ніжну любов до Пречистої Діви Марії та набирав до неї великого довір'я, що його з таким пієтизмом описав незабутній наш Кобзар у чудовім заспіві до поеми – Марія.

"Все упованіє моє,

на Тебе, пресвітлий мій раю,

на милосердіє Твоє,

все упованіє моє,

на Тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх Святих,

Пренепорочна, благая.

Молюся, плачу і ридаю,

воззри, Пречистая, на них,

отих окрадених і сліпих,

невольників і подай їм силу,

Твого мученика – Сина,

щоб хрест свій - кайдани,

донесли до самого краю.

Достойно пітая, благаю,

Царице неба і землі,

воньми їх стону і пошли,

благий кінець, о Всеблагая!"

Зі змаганням нашої любови й довір'я до Божої Матері зростає в нас також і наше щире бажання їй приподобатися, наслідуючи її величні чесноти та спосіб її непорочного життя. Таке щире бажання змагається в серці кожної дитини, начим вона збагне ніжну любов і беззастережну опіку своєї матері. Тому кожна дитина, яка починає вчитися штуки життя, пильно приглядається своїй матері, та старається її наслідувати і все чинить так, як їй наказує її люба мати.

Подібно й ми, зростаючи в любові й почитанні Божої Матері, повинні пильно приглядатися її величному життю та вірно наслідувати її в нашому щоденному житті й виконувати все те, що вона нам, своїм любим дітям, наказує. Ось у чім полягає правдиве набоженство до Пречистої Діви Марії, як це заповідають Отці II Ватиканського собору: "Вірні нехай завжди пам'ятають, що правдива набожність до Пресвятої Богородиці не полягає ані в безпліднім і скороминаючім почуванні серця, чи в якійсь пустій легковірності, але випливає з правдивої віри, яка веде нас до визнання надзвичайної її величі й святости, й заохочує нас до дитинної любові й наслідування її чеснот" (Про Церкву, ч. 67).

Нам усім слід пам'ятати, що Пречиста Діва Марія була, як її називає св. Василій, "освяченим храмом", вона вела святе життя. Сповнена Святим Духом і вільна від усякого, хоча б і найменшого гріха, вона стала – Святою над святими. І саме святість Марії закликає й нас до святости. Тим більше, що ми вступили до монастиря саме тому, щоб ставати святими. Як дітям Марії, нам треба жити життям Божим, життям ласки. Ласка Божа – це найцінніший наш скарб. Тож не марнуймо її, але з дня на день зростаймо в ласці Божій "перед Богом і людьми" (Лк. 2:52), як у ній зростала Преблагословенна Діва Марія, наша небесна Мати.

А що гріх окрадає нас з Божої ласки, тому нам треба за всяку ціну остерігатися від гріха. Наслідувати Пречисту Діву Марію означає перш за все боротися проти гріха і проти всего того, що нас веде до гріха. Ми діти Марії, яка "розчавила голову змія" – тобто диявола (Бут. 3:15). Вона не тільки що народилась непорочною (без пороку, без гріха), але непорочною вона осталась і за ціле своє життя. Тому й ми, споглядаючи на Пречисту Діву Марію і при її помочи мужньо берімся до боротьби з гріхом і наступом диявола, який, як остерігає св. Петро: "мов той лев ревучий ходить навколо нас, шукаючи, щоб нас пожерти" (1 Пет. 5:8). Пам'ятаймо, що допускаючись гріха, ми стаємо, за словами Христа, "невольниками гріха" (Ів. 8:34). Подібно повчає і св. Іван Євангелист: "Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. А хто народився від Бога, той не чинить гріха" (1 Ів. 3:8-9).

Тож, під час цього замаєного місяця, присвяченого Пречистій Діві Марії, стараймося поглибити наше набоженство до нашої небесної Неньки і з ніжною любов'ю та довір'ям прибігаймо під її материнський покров у всіх наших потребах, головно під час спокус проти обіту св. Чистоти. При помочі нашої непорочної Матері, стараймося за всяку ціну викоренити з нашого серця всякий гріх, щоб нам жити життям Божої ласки, бо тільки так ми докажемо, що ми любимо Матір Божу "не пустим тільки словом і язиком, але ділом і правдою" (1 Ів. 3:18). Так ми станемо теж й учасниками її небесного блаженства, як запевняє нас Христос: "Блаженні чисті серцем, бо вони Бога уздрять" (Мт. 5:8).

Ось що то значить любити і почитати Пречисту Діву Марію, як нашу Матір і небесну Заступницю, вона ж бо являється "спасінням роду християнського".

Пресвята Богородице, спаси нас!

о. А. Пекар – Глен Ков (США) – 05.05.2001