Досвід служіння василіян Провінції Св. Миколая у підпіллі аналізували на семінарі в м. Айхштетт, Німеччина

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: П'ятниця, 22 листопада 2019, 18:29; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1333

Доповідь і презентацію на тему "Монах перед личиною звіра: досвід опору українського чернецтва тоталітаризмові на прикладі Василіянського Чину на Закарпатті" представив науковий співробітник Інституту історії Церкви Українського католицького університету д-р Володимир Мороз під час наукового семінару "Християни під пануванням тоталітарних режимів від 1945 до 1960-х рр.: Виклики повсякденного життя у громадах", який відбувся 16-20 листопада 2019 р. в м Айхштетт, що в Німеччині.

Семінар провели спільно Інститут церковної та культурної історії німців у Центрально-Східній та Південно-Східній Європі (Тюбінґен), Інститут історії Церкви Українського католицького університету (Львів), Collegium Orientale (Східна Колегія, Айхштетт).

У своїй конференції Володимир Мороз звернув увагу учасників події на те, що перед масштабними радянськими репресіями василіяни Закарпаття уже мали досвід переслідування з боку угорської окупаційної влади 1939-1944 років. Тут дослідник говорив, зокрема, про арешти василіян о. Антонія Станканинця, о. Антонія Мондика, о. Діонізія Дребітка, о. Полікарпа Лозана та інших і їх примусове виселення режимом адмірала Міклоша Горті до Трансільванії.

Далі доповідач показав хронологію ліквідації василіянських монастирів на Закарпатті у 1945-1950 роках і долі численних монахів. З ченців тільки один, о. Богдан Мересій, покинув Церкву, і один, бр. Теодозій Сочка, перейшов на російське православ'я. Утім, він повернувся до Греко-Католицької Церкви, коли вона вийшла з підпілля, і служив у Боронявському монастирі до смерті у 1992 р.

Решту отців перейшли крізь табори і тюрми (дехто загинув там, як о. Костянтин Голиш і о. Атанасій Максим - останній у Румунії). В ув'язненні побували і, повернувшись, служили у підпіллі отці-василіяни Діонізій Дребітко, Йосиф Завадяк (убитий у 1958 р. радянськими агентами за своє служіння), Полікарп Лозан, Іван Сідей, Антоній Станканинець, Богдан Тодавчич, Миколай Шепа. Німецьким учасникам семінару було цікаво почути, що оо. Станканинець і Тодавчич служили у засланні в Середній Азії та Казахстані також німцям римо-католикам.

Далі Володимир Мороз згадав про служіння отців-василіян Бориса Краснобродського, Павла Мадяра, Мелетія Малинича.

Але особливу увагу вчений приділив аналізу василіянських джерел, у яких міститься інформація про історію ГКЦ та служіння 1945-1960-х років. Передусім ішлося про твори о. Павла Мадяра та о. Мелетія Малинича, які, на переконання доповідача, є дуже важливими, бо дозволяють поглянути на історію Церкви доби переслідувань саме з боку Церкви, а не слідчих КДБ, як це дозволяють робити матеріали відкритих архівів СБУ. Тобто, ці дві групи джерел доповнюють одна іншу.

Окрім того, автор доповіді згадав про інші василіянські джерела названого періоду, а також про фонди унікального архіву усної історії, який є в Інституті історії Церкви УКУ.

Вибрані цитати з василіянських джерел із доповіді Володимира Мороза:

"Одною з так наперед запланованих смертей була смерть Йосифа Завадяка, ЧСВВ. Він вернувсь з тюрми і тому, що тут-там доходили про нього вісті, що тишком відвідує вірників, на одній розмові його попередили, щоби забравсь і виїхав у східні області. Він сказав, що не поїде, хіба що його знова вивезуть. А так йому буде краще, бо принаймні його будуть стеречи перед жуликами. Але тому, що він працював в росвигівських каменоломнях і доїжджав ровером на роботу, одного дня, коли він вертавсь з роботи, на нього наїхала воєнна машина з недалекої воєнної часті, і роздавила. В тій машині сидів сам директор каменоломні. Братові на міліції лиш стільки сказали: «Ну що ж, був священник». Слідства не було жодного, покараний ніхто не був. (о. Павло Мадяр)

"В 1958 році був цілий ряд неприємних потягі урядових чинників. Арестовали одного молодого священника за те, що той написав письмо до митрополита в тюрму. З того розвинулось огромне слідство і були проведені всюди обшуки, забрано множество літератури, переважно старої, з усіх сторін звучали грімкі погрози. Одного священника забрали з його хати, коли там в неділю до обіду молився за закритими дверями. Двері урвали, від нього вирвали чашу з рук, зневажили Пресв. Евхаристію, а самого священника демонстративно повели селом, як в’язня, на сільську раду, не дивлячись на то, що в той час з [православної] церкви йшли назустріч сотні людей. Священникові на суді дали вісім років за те, що він не перестав заниматись священничими справами, хотя вже перед тим відсидів з 25 7 років. То саме повторилось і тепер: з 8 років відсидів 4, а потім був відпущений: «из за [отсутствия] состава преступления»". (о. Павло Мадяр)

"Найкращою хвилею свого робочого стажу уважаю працю на коровнику в східних областях 1964 року. Це було в три роки після операції і удалення двох доль правої легені, коли я ще користавсь пільгами пенсії. Там, в тій самітній хаті серед степу, недалеко від місця роботи, недалеко від прекрасних лісів, в близькості вишневого саду, а відтак «баштана», звідки можна було купувати дуже дешево в необмеженій кількості червоних динь, ми провадили майже райське життя. Неділю проводили ідеально по-христіянськи, відтак відвідуючи поочередно сусідні ліси, ставки або просто поля; любувались безконечним богатством нашої країни, в якій бракує, на жаль, лиш одно, бракують люди." (о. Павло Мадяр)

"Боронявські люди дуже побожні, люблять свою церкву і шанують свою Боронявську чудотворну ікону Матері Божої. […] Бувало, прийдуть люди з сіл Драгово, Сокирниці, чи з Колочави, чи з Хуста, чи якогось іншого села, то обійдуть довкола колючого дроту три рази з піснями, а потім палять свічки і на колінах моляться зі сльозами до своєї Чудотворної Мамки Боронявської. Дехто навіть на колінах робив обхід навколо церкви, просячи таким способом у своєї заступниці милості і захисту. То хіба можна було втриматися від сліз, дивлячись, як бабка, що не може ходити, на колінах повзе біля того колючого дроту довкола церкви." (бр. Мар'ян Щока)