«У Церкві і для Церкви» – Богопосвячене життя в таїнстві Церкви

Деталі

Категорія: Останні новини

Опубліковано: Четвер, 15 жовтня 2020, 10:18

Автор: Адміністратор

Перегляди: 1385

Уривок з Апостольського повчання «VitaConsecrata» Св. Папи Івана Павла ІІ про місце, роль і значення богопсвяченого життя в Церкві.

• Розуміння Церкви як такої, що складається з самих лише священиків і мирян, не відповідає намірам її божественного Засновника…
• Сам Ісус, коли звав окремих осіб залишити все та йти за Ним, встановив цей спосіб життя…
• Присутнє в Церкві від самих початків богопосвячене життя ніколи не зникне, бо воно становить її засадничий елемент, який виражає її внутрішню сутність.

• «Добре нам тут бути»: богопосвячене життя в таїнстві Церкви

29. Під час Переображення Петро говорить від імені всіх інших Апостолів: «Добре нам тут бути» (Мт. 17, 4). Споглядання Христової слави, хоча й опановує повністю його розум і серце, однак не відділяє його від інших, але радше тісніше пов’язує його з «ми», тобто зі спільнотою Апостолів.

Цей вимір «ми» спонукує нас до роздумів над місцем богопосвяченого життя в таїнстві Церкви. Роздуми сучасних богословів над сутністю богопосвяченого життя поглибили вчення Другого Ватиканського Собору. У світлі цього вчення викристалізувалась свідомість, що чернеча професія незаперечно належить до життя і святості Церкви /52/. Це означає, що присутнє в Церкві від самих початків богопосвячене життя ніколи не зникне, бо воно становить її засадничий елемент, який виражає її внутрішню сутність.

Переконливо про це свідчить той факт, що життя за євангельськими радами глибоко пов’язане з таїнством Христа. Воно має обов’язок у той або інший спосіб свідчити про присутність у світі того способу життя, що його Він обрав і на який Він вказав як на абсолютну есхатологічну цінність. Сам Ісус, коли звав окремих осіб залишити все та йти за Ним, встановив цей спосіб життя, якому, за діянням Святого Духа, в наступних століттях судилось розвинутися у різних формах богопосвяченого життя. Отже, розуміння Церкви як такої, що складається з самих лише священиків і мирян, не відповідає намірам її божественного Засновника, як про це знаємо з Євангелій та інших книг Нового Завіту.

• Нова й особлива посвята

30. В традиції Церкви монаша професія вважається особливим й плідним поглибленням посвяти, отриманої у тайні Хрещення: встановлений через Хрещення внутрішній зв’язок із Христом переростає в дар повнішого і більш явного уподібнення до Нього, що виражається й реалізується через професію євангельських рад /53/.

Однак ця нова посвята відрізняється від першої (тобто від Хрещення), бо вона не є її необхідним наслідком /54/. Дійсно, кожна відроджена у Христі людина покликана на те, щоб за допомогою уділеної їй через Духа благодаті, зберігати притаманну її станові життя чистоту, послух Богові й Церкві, а також розумну незалежність від матеріальних дібр, адже всі покликані до святості, яка полягає у зростанні любові /55/. Проте Хрещення само по собі не закликає до безженства й дівства, до зречення дібр, чи послуху настоятелеві у формах, притаманних євангельським радам. Тому життя за євангельськими радами – це особливіший дар Божий, який дається не всім, як підкреслює сам Ісус, коли говорить про добровільне безженство (див. Мт. 19, 10-12).

Більше того, це покликання супроводжується особливим даром Святого Духа, щоби богопосвячена особа могла відгукнутись на власне покликання і місію. Тому, як свідчать літургії Сходу й Заходу, в обряді монашої професії та посвяченні дівиць, Церква прикликає дар Святого Духа на обрані особи і долучає їхнє приношення до жертви Христа /56/.

Чернеча професія, тобто життя за євангельськими радами, це також і послідовний розвиток тайни Миропомазання; однак вона виходить поза звичайні вимоги цього таїнства, завдяки силі особливого дару Духа, який відкриває шлях до нових можливостей та плодів святості й апостольства, як про це свідчить історія богопосвяченого життя.

Щодо священиків, які складають професію євангельських рад, то саме життя доводить, що тайна Священства знаходить особливу плідність у цій посвяті, оскільки вона вимагає і сприяє тіснішому зв’язку із Господом. Священик, який складає професію євангельських рад, краще переживає в собі повноту таїнства Христового завдяки особливій духовності власного Інституту й апостольському вимірові притаманної йому харизми. В особі священика покликання до священства й богопосвяченого життя глибоко й динамічно зливаються воєдино.

Безцінним скарбом у житті Церкви є також ченці священики, які цілковито віддаються контемпляції. В служінні передусім Євхаристії вони виконують діло Церкви і для Церкви, до якого вони долучають самопожертву в сопричасті з Христом, який приносить себе самого Отцеві задля спасіння цілого світу /57/.

• Відносини між різними станами християнського життя

31. Згідно із задумом Господа Ісуса, життя Церкви здійснюється в різних формах, між якими існують варті окремого розгляду взаємовідносини.

Через відродження у Христі всі вірні є однаково гідні; всі покликані до святості; всі співдіють у розбудові єдиного Христового Тіла, кожен згідно з власним покликанням й отриманим від Святого Духа даром (див. Рим. 12, 3-8) /58/. Рівна гідність між усіма членами Церкви є ділом Духа, і ґрунтується вона на Хрещенні й Миропомазанні, а скріплюється Євхаристією. Однак ділом Духа є також відмінність. Саме Він творить Церкву як цілісну спільноту сопричасників у різноманітності їхніх покликань, харизм і служінь /59/.

Покликання до мирянського життя, до священнослужіння і до богопосвяченого життя можна вважати парадигмами, тобто зразками, бо всі інші окремі покликання, взяті поодинці чи всі разом, силою багатства Божого дару в той чи інший спосіб беруть свій початок у цих загальних покликаннях або ж ведуть назад до них. Крім того, вони прислуговуються одне одному, співпрацюючи для зростання Тіла Христового в історії і для ширення його місії у світі. Через прийняття Хрещення й Миропомазання у Церкві всі є посвячені, але священицьке служіння й богопосвячене життя передбачають цілком конкретне покликання й окрему форму посвяти, необхідну для здійснення особливої місії.

У посланництві мирян, які повинні «шукати Царства Божого, займаючись дочасними справами й влаштовуючи їх по-Божому» /60/, вистачає посвяти Хрещення й Миропомазання, спільної для всіх, хто творить собою Народ Божий. Ті, що несуть священицьке служіння, окрім цієї основної посвяти, отримують ще й посвяту рукоположення, аби продовжати в часі апостольське служіння. Богопосвячені особи, які обирають дорогу євангельських рад, отримують нову й особливу посвяту, яка хоча й не належить до святих Тайн, але зобов’язує їх наслідувати – у безженстві, убожестві й послусі – життя Ісуса, як він і заповідав своїм учням.

Хоча ці різні категорії членів Церкви є виявом єдиного таїнства Христа, однак вони мають свою специфіку: для мирян, але не виключно лише для них, це – діяльність у світі; для духовенства – служіння; для богопосвячених осіб – уподібнення до Христа, чистого, вбогого й слухняного.

• Особлива цінність богопосвяченого життя

32. У цій гармонійній сукупності дарів на кожне з основних станів життя покладено завдання у своєму власному середовищі виявляти той чи інший вимір єдиного таїнства Христового. Якщо в голошенні євангельської благовісті в повсякденному житті особливе завдання покладене на мирян, то у сфері церковного сопричастя незамінне служіння виконується тими, що становлять священицький стан, передусім Єпископами. Вони, Єпископи, мають обов’язок провадити Народ Божий, навчаючи Слова, уділюючи святі Тайни й виконуючи священний уряд у церковній спільноті, яка є цілісною, ієрархічно побудованою спільнотою /61/.

Якщо говорити далі про святість Церкви, то необхідно визнати об’єктивну вищість богопосвяченого життя, яке віддзеркалює спосіб життя самого Христа. Саме тому в ньому найбагатше об’являються євангельські цінності й найдосконаліше здійснюється мета Церкви – освячення людства. Богопосвячене життя проголошує і в певний спосіб випереджає життя майбутнього віку, коли прийде повнота Царства небесного, яке вже нині присутнє в окремих його плодах і в тайні /62/, і коли ті, що воскреснуть, не будуть ані одружуватися, ані виходити заміж, але будуть як ангели Божі (див. Мт. 22, 30).

Дійсно, Церква постійно вчить про велику цінність досконалої чистоти, задля Царства /63/, бо вона слушно вважається «дверима» до всього богопосвяченого життя /64/. Церква так само дуже шанує покликання до подружнього стану, яке робить подругів «свідками й співпрацівниками плідності Матері-Церкви, на знак і на участь у тій любові, якою Христос полюбив свою Невісту і пожертвувався задля неї» /65/.

В такій загальній перспективі, спільній для всього богопосвяченого життя, існують відмінні між собою шляхи, які взаємно себе доповнюють. Монахи й монахині цілковито посвячені спогляданню Бога в особливий спосіб представляють Христа, який молився на горі /66/. Богопосвячені особи, що живуть активним життям, показують Христа, який «проголошує Царство Боже для народу, чи оздоровлює хворих і калік, навертає до кращого життя грішників, або благословляє дітей і чинить всім добро» /67/. Окремим способом служать наближенню Царства Божого посвячені Богові у Світських Інститутах особи, які поєднують у собі цінності своєї посвяти та світськості. Переживаючи свою посвяту у світі та в єдності зі світом /68/, вони «намагаються наповнити всяку дійсність євангельським духом, щоб сконсолідувати й зростити Тіло Христове» /69/. З цією метою вони беруть участь в євангелізаційному посланництві Церкви, даючи приклад особистого свідчення християнського життя, самовідданого вдосконалення дочасної реальності згідно з Божим наміром, співпраці у служінні церковній спільноті, – все це відповідно до світського характеру притаманного їм життя /70/.

• Свідчити Євангеліє Блаженств

33. Одним з основних завдань богопосвяченого життя є постійно нагадувати охрещеним про фундаментальні цінності Євангелія, «свідчити в яскравий і окремий спосіб, що світ не може переобразитися й віддатися Богові без духа євангельських Блаженств» /71/. В такий спосіб богопосвячене життя постійно нагадує Божому Народові, що на влиту в серця Святим Духом Божу любов (див. Рим. 5, 5), треба відповідати святістю життя, своєю поведінкою відображаючи сакраментальну посвяту, яку Бог довершує у Хрещенні, Миропомазанні або в тайні Священства. Справді, необхідно йти від святості, яку уділюють святі Тайни, до святості щоденного життя. Богопосвячене життя самою своєю присутністю у Церкві освячує життя всіх віруючих, як духовенства, так і мирян.

З іншого боку, не треба забувати, що свідчення інших покликань також допомагають богопосвяченим особам цілісно переживати єдність в її різних проявах із таїнством Христа і Церкви. Завдяки такому взаємному збагаченню богопосвячене життя може виразніше й ефективніше виконувати свою місію: вказувати іншим братам і сестрам на необхідність зосередження на тому мирі, який має прийти, і стриміти до осягнення остаточного щастя у Господі.

• Живий образ Церкви – Нареченої

34. У богопосвяченому житті надзвичайно важливим є шлюбний вимір, що вказує на обов’язок Церкви жити в повній і виключній посвяті своєму Женихові, подателеві всіх благ. У цьому шлюбному вимірі, властивому цілому богопосвяченому життю, саме жінка віднаходить власну ідентичність, відкриваючи особливу істинність своїх стосунків з Господом.

Промовистим є новозавітній текст, що говорить про Марію й Апостолів, зібраних у молитовному очікуванні Святого Духа (див. Ді. 1, 13-14). В ньому можна добачити живий образ Церкви-Нареченої, сповненої уваги до знаків Жениха й готової прийняти Його дар. У Петрові та в інших Апостолах бачимо передусім вимір плідності їхніх діянь, що знаходить своє виявлення у церковному служінні, яке стає знаряддям Духа та веде до народження нових дітей через голошення Слова, уділювання святих Тайн і пастирську опіку. В Марії в особливий спосіб виявляється вимір шлюбної сприйнятливості до божественного життя, завдяки якій воно може плодоносити в лоні Церкви, оточене її неподільною дівственною любов’ю.

Богопосвячене життя найчастіше взорується на прикладі Марії – Нареченої Діви. З її дівственної любові постає особлива плідність, яка сприяє народженню і зростанню божественного життя у серцях /72/. Слідом за Марією, новою Євою, богопосвячена особа виявляє свою духовну плідність у готовності прийняти Слово, щоби своєю безумовною посвятою і живим свідченням працювати для побудови нового людства. Отже, Церква повністю виявляє своє материнство, як через доручене Петрові голошення Божої благодаті, так і через відповідальне прийняття Божого дару, за прикладом Марії.

Зі свого боку християнський люд знаходить у священицькому служінні засоби до спасіння, а в богопосвяченому житті – заохоту, щоб у повноті любові дати свою відповідь в інших різних формах християнського служіння /73/.

• ДЖЕРЕЛА:

52        Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція про Церкву Світло народів, 44.

53        Див. Іван Павло II, Апост. повчання Дар відкуплення (25 березня 1984): AAS 76 (1984), 522-524.

54        Див. Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція Світло народів, 44; Іван Павло II, Промова на загальній Авдієнції (26 жовтня 1994), 5: L’Osservatore Romano, ТІ жовтня 1994, с. 4.

55        Всел. Собор Ватиканський II, Конст. Світло народів, 42.

56        Римський Требник, Обряд чернечих обітів: урочиста професія ченців (ч. 67) і черниць (ч. 72); Euchologion sive Rituale Graecorum, Officium parvi habitus id est Mandine, pp. 384-385.

57        Див. Св. Петро JXaM\a\ü,Liberqui appellatur «Dominus vobiscum» aclLeonem eremitam: PL 145, 231-252.

58        Див. Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція Світло народів, 32; Кодекс Канонічного Права, кап. 208; Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 11.

59        Див. Всел. Собор Ватиканський II, Декрет про місійну діяльність Церкви До народів, 4, 12, 13.

60        Всел. Собор Ватиканський II, Конст. Світло народів, 31.

61        Див. там же, 12; Іван Павло II, Апост. повчання Християни -миряни(ЗО грудня 1988), 20-21 : AAS81 (1989), 425-428.

62        Див. Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція про Церкву Світло народів, 5.

63        Див. Тридентський Собор, с. XXIX, кап. 10: OS 1810; Пій XII, Енцикліка Священне дівство ( 15.3.1954): AAS 46 (1954), 176.

64        Див. Пропозицію 17.

65        Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція про Церкву Світло народів, 41.

66        Там же, 46.

67        Там же.

68        Пій XII, Моту пропріо Primo feliciter (12 березня 1948), 6: AAS 40 (1948), 285.

69        Кодекс Канонічного Права, кап. 713 § 1; Кодекс Канонів Східних Церков, кан. 563 § 2.

70        Див. там же, кан. 713 § 2. Специфічний термін «духовні члени» вжите в тому самому кан. 713, § 3.

71        Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція про Церкву Світло народів, 31.

72        Св. Тереза від Дитятка Ісуса, Автобіографічні манускрипти, 2: «Бути Твоєю Нареченою, о Ісусе (...) бути, через злуку з Тобою, матір’ю душ».

73        Див. Всел. Собор Ватиканський II, Декрет про пристосоване оновлення чернечого життя Досконалої любові, 8, 10, 12.

• < Попередня
• Наступна >