Пасхальне привітання Протоігумена Провінції Св. Миколая в Україні – 2021

Деталі

Категорія: Останні новини

Опубліковано: Субота, 01 травня 2021, 16:18

Автор: Адміністратор

Перегляди: 1349

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Високопреподобні Отці, Брати і Сестри у монашестві,

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

Щиросердечно вітаю Вас з величним і світлим празником Воскресіння Христового!

В цю ніч наші храми символізують гробницю, у якій був похований розп’ятий Христос. Пасхальну молитву ми розпочинали з т. зв. «Надгробного богослужіння», в якому з жінками, Никодимом та Пресвятою Богородицею, оплакували померлого Христа. Але після обходу храму, ми увійшли до порожньої гробниці, у якій вже немає мертвого Христового тіла, лише ангели, які звіщають нам радісну новину, що Христос воскрес.

В такий спосіб, наша Літургія дозволяє нам знову наново переживати цю подію Воскресіння Христового. Але ця Літургія теж закликає нас йти далі – вона закликає нас шукати Воскреслого Христа, а не лише прославляти Його Воскресіння у підніжжя його порожньої гробниці.

«Узяли Господа мого, і не знаю, де його поклали» – такими словами озвалася Марія до Ісуса, ще не впізнаючи Його, коли він спитав її, чому вона плаче.

Чи сповнені й ми сьогодні цими сльозами, що й вона?

Чи в наших великодніх кошиках ми принесли ось це оповите сльозами прагнення, яке проголошує нам сьогоднішня Літургія та Євангеліє? – Прагнення знайти мого Господа.

А якраз саме це і є єдина справжня причина сьогоднішньої радості – Пасха, якою є сам Христос.

Тому ми сьогодні молимося насамперед за те, аби наші серця, які ми сьогодні можливо принесли до наших храмів порожніми і схованими, стали сповнені тією Пасхою, якою є Воскреслий Христос.

«Не може Син нічого робити від себе самого… – так казав Ісус про своє співвідношення до Отця – що Отець робить, те так само й Син робить» (Ів. 5:1-19). «Я і Отець – одне» (Ів. 10:30), – доповнив потім Він.

А перед своєю смертю він сказав своїм учням: «Без мене ви нічого чинити не можете» (Ів. 15:5). Відтак у своїй молитві до Отця висловив прохання: «щоб вони були єдині, як ми» (17:11-22).

Отже Христос не є якоюсь закритою в собі монадою і недосяжним для нас божеством. В ньому є, як він і сам казав, постійне відношення до свого Небесного Отця.

Але ми чуємо також, що в ньому є теж постійне відношення до кожного з нас. Як Христос відданий Отцеві і не є сам по собі, а лише в цілковитій єдності з Ним, так він постійно з’єднаний із кожним з нас.

Тому й наше життя і взагалі наша внутрішня природа, теж повинні стати такими самими – цілковитою відкритістю та відданістю Ісусові.

Ми тому й називаємося християнами, бо з природи належимо Христові.

Ми створені за тією самою природою, яка є в Ньому.

Ми не створені до закритості у своїй внутрішній гробниці.

Ми створені для живого відношення з Богом.

Ми створені для його Життя.

Ці правди сьогодні лунають від самого Воскреслого Ісуса, який попри нашу закритість із-за гріховності, стоїть поряд з кожним із нас, як біля тієї заплаканої Марії Магдалини.

Ми, як і вона, нераз настільки перейняті своїми земними переживаннями, своїми проблемами, своїми уявленнями, що не зауважуємо Воскреслого Ісуса, який очікує сьогодні зустрічі з нами. І здавалось би, ми переймаємося в нашому житті важливими справами й проблемами та їхнім вирішенням, але ми не переймаємося Ісусом. Ми переймаємося собою. А це й веде нас до смерті – до внутрішнього завмирання.

«Хто себе збереже, той себе погубить» – казав Христос. А ми так намагаємося себе зберегти…

«Хто ж себе погубить заради мене, той себе спасе» – додав Ісус. А ми так уникаємо цього, аби цілковито погубити себе в Бозі…

Хоча якраз це і є нашим Воскресінням – погубити себе в Бозі, тобто цілковито себе йому віддати, цілковито довірити Йому своє життя, зробити його своєю єдиною «проблемою».

Нам здається, що якщо ми себе віддамо, то нічого у нас не залишиться – що ми себе втратимо. Але якраз це і є гріховне розуміння себе самого і свого життя. Це свідомість, яка поранена гріхом і насправді саме ця свідомість спричинює наше постійне завмирання.

Лише при зустрічі з Воскреслим Ісусом, як ми будемо чути цими днями в євангельських розповідях, людська свідомість апостолів ставатиме інакшою – Христовою свідомістю, і саме така свідомість є для нас природньою та властивою кожному з нас, вільною від гріха.

Це розуміння того, що «я», моя особа, є одночасно тим, чим я володію і тим, що найменше мені належить, бо це «я» ми маємо не від себе і не для себе.

Ми є від Бога і для Бога, і це не означає, що ми його невільники. Це означає, що ми по справжньому вільні. Бо ми стаємо самі собою лише тоді, коли себе покидаємо, а знаходимо себе, коли єднаємося з Богом.

Ось в чому полягає Воскресіння – у єдності з Богом. Ісус є Воскресінням. Його нам понад усе потрібно шукати. Зустріч з Ним, моя особиста зустріч з ним – ось що є найважливішою справою / проблематикою мого життя і моєї Пасхи.

Наважитись «погубити» себе задля Нього, тобто цілковито довірити та віддати Йому себе і всі свої плани, бажання, турботи, усіх близьких собі людей, увесь той внутрішній кошик особистих цінностей, або навіть особистих прив’язань – ось що повинно бути основною проблематикою нашого життя. Ось що веде мене до визволення і до воскресіння.

«Пане, якщо ти взяв його, скажи мені, де ти його поклав, і я його візьму» (Ів. 20:15)

Воскреслий Ісусе, такими словами, крізь сльози, говорила до Тебе Марія Магдалина, вважаючи Тебе садівником.

Вона впізнала Тебе Воскреслого лише тоді, коли Ти окликнув її по імені.

Вона побачила Тебе, коли Ти дав їй себе впізнати.

Сьогодні і ми, подібно, зібралися там, де Тебе було поховано.

І хоч ангели сьогодні звіщають, що Тебе немає тут, бо Ти воскрес, наші серця, у своїй глибині, можливо залишаються отяжілі і далекі від Тебе.

Вони можуть радіти лише Тоді, коли Ти окликнеш нас по імені і коли дозволиш себе впізнати.

Обдаруй нас, Воскреслий Ісусе, єдиним цінним для нас даром – зустріччю з Тобою.

Тією зустріччю, яка відбувається в глибині серця – там, де ми так часто завмерлі.

Ми прагнемо не того життя, яке пропонує нам цей світ.

Ми є Твоїми… і ми прагнемо Твого життя… прагнемо нашого природнього життя, бо ж ми від Тебе вийшли і до Тебе прямуємо…

Воскреслий Ісусе, лише Ти один знаєш таємниці наших сердець… і наші приховані страхи й переживання.

Нехай з Твоїм Воскресінням, єдиною таємницею для нас тепер станеш Ти сам, а ми – нехай станемо Твоїми.

З найщирішими пасхальними привітаннями й побажаннями,

о. Франциск Онисько ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая

• < Попередня
• Наступна >