Пасхальне привітання Протоігумена о. Франціска Онисько ЧСВВ (2023)

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Субота, 15 квітня 2023, 22:18; Автор: Адміністратор; Перегляди: 772

Дорогі брати і сестри у Христі!

Від імені Ченців Василіян Провінції Святого Миколая в Україні, щиросердечно вітаю Вас з празником Воскресіння Христового!

Як ніколи до цього часу ми вітаємо Вас з перемогою життя над смертю! Вітаємо з перемогою добра над злом і миру над ненавистю!

Нам звичайно що потрібно зробити ще багато чого для того, аби ці слова: воскресіння, життя, мир і добро стали власноручно спеченою Пасхою в наших руках.

Але з іншого боку ці слова вже живуть в нас, в наших серцях і є нашою рушійною силою у боротьбі до осягнення цієї Пасхи перемоги і миру.

Однак ми висловлюємо сьогодні наші привітання одні одним не лише зі святом якоїсь ідеї. Сьогоднішнє свято не є лише святом нашої віри і наших сподівань. Цей день є більшим, ніж просто день наших найбільших очікувань.

Євангеліє у ці дні розповідає нам про одну з жінок мироносиць, Марію, яка перша застала гріб Ісуса порожнім. Після того, як вона сповістила про це апостолам і коли вони налякані повернулися від гробниці до себе, вона знову пішла до порожнього гробу і там плакала (Йо. 20:1-18).

«Жінко, чого плачеш?» − спитали її ангели, яких вона побачила тоді в порожній гробниці.

«Узяли мого Господа, − відповіла їм вона, − і не відаю, де покладено його.»

А потім, побачивши, як вона собі подумала, садівника, каже до нього: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, − а я заберу його.»

Але це був не садівник, це був сам Ісус. І це була найважливіша зустріч між тою жінкою і воскреслим Христом.

Читаючи цю розповідь складається враження, що Марія не так переймалася, що Ісус помер, а що його немає в гробниці, що його забрали. Вона прийшла, щоб намастити його тіло миром, бо цього не встигла зробити в п’ятницю. Вона навіть не збентежилась появою ангелів. «Узяли Господа мого…» – ось чим вона була збентежена, − «… і не знаю, де його поклали».

Сьогодні, коли ми зібралися довкола празника, змістом якого є «порожній гріб», наша увага по особливому звернена ось на цю жінку. Апостоли прибігли на її звіщення про порожній гріб, подивилися і побігли знову до себе, зачинившись від страху перед юдеями. А вона знову пішла до порожнього гробу, плачучи там, бо не знала, де шукати свого Господа.

Що шукаємо ми сьогодні в цьому храмі, який наче порожній гріб сповнений ангелів, що звіщають нам: «Христа немає тут, він воскрес із мертвих!»? Адже є різниця між тим, що привело апостолів до гробниці Ісуса, і тим, що привело сюди цю жінку. Прийти переконатися, що гріб справді порожній і прийти, щоб знайти тіло Ісуса – це дві різні причини.

Якою є та причина, що привела мене сьогодні до події Воскресіння Христового? Чи я є одним з тих, хто як і всі йдуть щороку переконатися, що гріб справді порожній? Переконатися, що Христа немає тут, бо він Воскрес і його немає чого шукати тут, серед мертвих – серед нас?

Тож чи не варто нам сьогодні залишитися при цьому порожньому гробі з цією євангельською Марією, аби розділити її переживання, її пошуки? Чи не варто нам сьогодні спробувати пережити Воскресіння Христове разом з нею?

«Жінко, чого ж ти плачеш, − спитав її тоді Ісус, якого вона спочатку прийняла за садівника, − кого шукаєш?» «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, − а я заберу його.»

Ще недавно Пасха – цей великодній хліб, який ми приносимо з іншими стравами для посвячення і споживання, був можливо для нас лише формальним символом цього свята.

Сьогодні ж ми з великою чутливістю приносимо і посвячуємо кожен свою Пасху, бо цей символ життя тепер справді дуже відчутний для нас – бо це символ мого особистого життя, яке щодня обривається у війні, яку переживає Україна.

Сьогоднішньою нашою Пасхою є український народ, тому це вже не просто хліб, а живе тіло, єдине тіло, яке складається з кожного із нас.

«Я – хліб життя», – сказав був Ісус юдеям і своїм учням. «Я − хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це − тіло моє за життя світу.» (Йо. 6:48-51)

Євангеліє описує (Йо. 6:60-66), що тоді юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: «Як отой може нам своє тіло дати їсти?» Почувши це, багато з-поміж учнів Ісуса говорили: «Жорстока ця мова! Хто може її слухати?» і відступилися від нього та більше з ним не ходили.

Ми б також ще недавно не розуміли таких слів, але сьогодні ми їх не просто розуміємо – ми живемо цими словами.

Якби не тіло України, якби не та Пасха, яку ми всі сьогодні творимо, якби не той хліб, яким ми щодня живимося і який щодня віддає за нас своє життя і який щодня «ламається» за нас, то не було би для нас сьогоднішнього Воскресіння.

Ось тому нам як ніколи потрібно у це свято їсти цьогорічну Пасху по-інакшому. Їсти її справді як щось святе, як хліб життя, в якому покладене не одне життя.

Ось тому нам як ніколи потрібно у це свято стати біля порожнього Господнього Гробу з тією євангельською Марією і плакати, шукаючи Господа, адже лише він є Хлібом Життя, завдяки якому ми маємо силу боротися навіть крізь хрест, смерть і гріб, якими сьогодні так позначена наша земля.

Господи Ісусе, Воскреслий з мертвих!

«Багато їй простилося, бо багато полюбила» − так ти сказав про жінку, що прийшла була одного разу і намастила твої ноги миром, обмила їх своїми слізьми та обтерла своїм волоссям (Лк. 7:36-50).

«Кому ж мало прощається, той мало любить», − додав ти тим, хто засуджував тоді її.

Сьогодні вона стоїть біля твого порожнього гробу і плаче. Вона шукає тебе і не знаходить. Вона так перейнята втратою тебе, що навіть надприродні явища її не захоплюють.

Ця жінка є для нас сьогодні великим символом у наших переживаннях.

«Я − воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши − житиме! (…) Віриш тому?» − так спитав ти її тоді, коли помер її брат Лазар, якого ти потім воскресив.

Сьогодні, Господи, смерть намагається полонити нашу землю. Але ми стоїмо сьогодні біля твого порожнього гробу.

І хоч багато сьогодні сліз тут ллється серед нас, ми не перестаємо шукати Тебе, бо Ти є Воскресінням, Ти − є нашим сьогоднішнім святом, нашою Перемогою, нашою Пасхою, нашим воскреслим Тілом, яке хоч і вмирає, але все одно живе життям вічним.

Так, Господи, сьогодні є свято, бо це свято є в першу чергу Твоїм, а тому воно є і нашим, бо ми живемо Тобою, віруємо в Тебе і творимо з Тобою одну Пасху, одне життя, і одну з Тобою перемогу над злом, творимо наше єдине з Тобою Воскресіння.

У Христі Ісусі,

о. Франціск Онисько ЧСВВ

Протоігумен

15 квітня 2023 року Божого

Монастир Отців Василіян – Малий Березний

Осідок Провінції Св. Миколая в Україні