Smaller Default Larger

Богопосвячені особи – як учні з Емаусу!

Дорога до Емаусу – євангельська історія, що розповідає про двох подорожніх, які на своєму шляху зустрічають воскреслого Ісуса.

Євангелист Лука побудував свою розповідь про двох учнів з Емаусу за схемою подорожі – «туди і назад».



  • «Двоє з них ішли в село, на ім’я Емаус» (Лк. 24, 12).

«Учні були в дорозі» – дорога завжди передбачає певний маршрут та можливість зустрічі. «Сам Ісус наблизившись, ішов разом з ними» – особистий супровід це привілей для подорожніх. «Зостанься з нами» – пропозиція творити спільноту разом. «І він увійшов, щоб зостатись» – оновлена життєва реальність яка перемінює. Так то, для цих двох учнів, зовнішня дорога змінюється на внутрішній шлях, шлях духовний та особистий.

 

  • «Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали» (Лк. 24,31).

Ця подорож учнів стає для них переходом від розпачу до надії, від смутку до радості, від хреста до воскресіння. Богопосвячені особи, монахи та монахині, які обрали життя за євангельськими радами: убожетсва чистоти і послуху, також є учнями Ісуса. Монаша посвята черпає свій сенс із воскресіння. Адже саме воскресіння є знаком того нового життя, яке може дати лише воскреслий Христос. Монаша посвята містить у собі відбиток остаточної перемоги Христа і тому монахи та монахині покликані в першу чергу особисто зустріти Христа, його пізнати, та свідчити про нього у світі.



  • «Хіба не палало наше серце в нас у грудях?» (Лк. 24,32).

Монаше життя – це ідеал, до якого Бог запрошує людину серце якої палає. І тому покликання до монашого життя можна прийняти тільки у світлі віри. Це благодать, що проникає в душу людини. Це нескінченна радість, яка наповнює існування незрозумілою радістю. У монастир вступають тільки ті, хто погоджується померти. Точніше, ті хто бажає і прагне померти. Померти для світу, щоб народитися для Бога. Монаше життя, у своїй сутності, виражає відстороненість від усього природнього. Саме тому, між людьми, воно зазвичай викликає подив та зачудування. Монаше життя це вибір який неможливо пояснити, а тим паче зрозуміти. Це ласка Господа. Дар Святого Духа. Благословення Бога Отця.

  • «І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим» (Лк. 24,33).

Учні, що йшли до Емаусу, після зустрічі з Ісусом повертаються назад до Єрусалиму. Але вони вже не ті самі. Тепер вони інші, перемінені. Вони відчули присутність Воскреслого у їхньому житті. Всі ми також знаходимося у дорозі. Наше життя – це подорож. І ця подорож має точно визначену мету. Як важливо для нас мандрувати не поодинці. Важливо не чутися самотніми. Адже, це наша спільна мандрівка, разом з Ісусом. Це він приходить до нас і йде поряд з нами.

 

  • «Там зустріли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними» (Лк. 24,33).

Пережитий досвід зустрічі з воскреслим Ісусом – не закінчується сам у собі, але триває завше. Більше того, саме цей досвід породжує завжди нові зустрічі: брата з братом, сестри з сестрою. Вступний курс до монашого життя, новіціят, перші обіти, вічні монаші обіти, монаша спільнота, нове життя… Історія не зупиняється. Подорож продовжується і відкривається завжди нова дорога. Як в історії двох учнів з Емаусу!

 

  • «Христос справді Воскрес!» (Лк. 24,34).

Тих молодих хлопців, які прагнуть пройти дорогу свого життя удвох із Воскреслим Господом, ласкаво запрошуємо вступити в новіціят до монашого життя, при Боронявському Монастирі Чину Святого Василія Великого.

 

о. Кипріян Зейкан ЧСВВ (Маґістер Новіціяту)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції