Курський василіянський монастир (продовження)

Деталі: Категорія: НОВИНИ ЦЕРКВИ; Опубліковано: Четвер, 08 грудня 2016, 19:04; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2067

Володимир ГІЩИНСЬКИЙ

Жоден із василіан, які перебували у монастирі за весь час його існування не перейшов на православ’я. Не добившись бажаних результатів – «упокорити твердих і впертих василіян» і зважаючи на те, що витривалість монахів-мучеників у католицькій вірі дивувала місцевих жителів і вони мали серед багатьох із них визнання й пошану, церковна влада 25 серпня 1842 р. прийняла рішення про закриття курського монастиря. Повна його ліквідація дещо затяглася. Тимчасова курська василіянська обитель остаточно припинила своє фунціонування за наполяганням архієпископа Іліодора тільки 7 листопада 1842 р. Всі монахи-василіяни та світські священики, що перебували на той час в монастирі, були вислані в православні монастирі курської, чернігівської, пензенської, нижнєновгородської, смоленської, орловської, тобольської та інших губерній Російської імперії на «покуту».

Отак по всіх усюдах Росії розкинені були «упорствющие (вперті) базиліяни» у місця свого повільного конання, але тільки не забуття. Подаю, відомий з різноманітних джерел, далеко неповний поіменний перелік василіянських ченців-ісповідників віри на вічну пам'ять сучасним і наступним поколінням василіян. Про декого із них маємо тількі скупі відомості: знаємо тільки ім’я, місце або рік заслання. В різний час в Курському василіянському монастирі-в’язниці перебували: о. Гуторович Микола, ЧСВВ; о.Шиманський Ігнатій, ЧСВВ, о. Гончевський Адам, ЧСВВ, о. Заблоцький Рафаїл, ЧССВ, о .Козакевич Боніфатій, ЧСВВ, о. Краєвський Мартиніян, ЧСВВ, о. Ленартович Венедикт, ЧСВВ, о.Мочарський Йосафат, ЧСВВ, о. Проневич Ігнатій, ЧСВВ, о. Скальський Софрон, ЧСВВ, бр. Соколовський Вартоломей, ЧСВВ, бр. Дзелинський Павло, ЧСВВ, о. Лебель Гераклій, о. Башнянський Ігнатій, ЧСВВ, о. Літинський Варлаам, ЧСВВ, Шуманський Ігнатій, ЧСВВ, о. Сокіл Антін, ЧСВВ, о.Стрілецький Михайло, ЧСВВ, Копецький Венедикт, ЧСВВ, о. Шахновський Яків, ЧСВВ, бр. Ціхоцький Йосафат, ЧСВВ, о. Артамович Тома, о. Давидович Антін, о. Маковецький Петро, о. Малішевський Ігнат, о. Голицець Георгій, о. Носович Тадей та багато інших, імена яких встановити не вдалося. Своїм чернечим подвигом за Христа, єдність Його Церкви, вони встелили собі, всьому Василіянському Чинові найпевніший шлях до признаної прослави у всьому християнському світі і витривалою вірою свого чернечого призвання полишили грядущим поколінням василіянських ченців найдорощу спадщину і найсвітліший заповіт – бути не мертвими, а стати живими каменями віри, які один за одним складають Божу будівлю живої і незнищимої Христової Церкви.

Доречно тут буде згадати й про «перебування-ув’язнення» в курському монастирі-в’язниці, де у свій час відбували ув’язнення монахи-василіяни і Митрополит Андрей Шептицький, велико. (Андрей Шептицкий прийняв чернечий постриг Чину Св. Василія Великого) Його заслання у Курськ мало свою «традицію». Саме тут протягом двох років, із всього часу перебування в Росії в якості царського в’язня, знаходився в засланні Митрополит УГКЦ, василіянин Андрей Шептицкий. Спочатку митрополит проживав у курській гостинниці Поторацького. Але через деякий час його із-за клопотання кн. Віттгенштайн (з роду кн. Борятинських) та кн. Івана Борятинського «ув’язнили» в окремий будинок із садом. Саме в цьому домі 75 р. до того перебували в ув’язненні монахи-василіяни.

Тут в Курську, в будинку-в’язниці Великий Василіянин – митрополит УГКЦ чекав з дня на день на царський військовий суд, який мав вирішити його долю. Царському в’язню митрополиту УГКЦ високим повеління було строго заборонено виходити із своєї кімнати-в’язниці, пізніше будинку-в’язниці і приймати будь-кого, хіба що за окремими винятками і то тільки обов’язково з дозволу місцевих духовних та світських властей, які в свою чергу мали отримати дозвіл на те із Петербурга.

Митрополита Андрея Шептицького всього єдиний раз, на Різдво 1915 р., відвідав владика Боцян. Потрібно було для Митрополита привезти гроші у російській валюті, бо австрійські, які він мав при собі, ніхто не хотів приймати. Царський в’язень змушений був «удержувати власними грішми не тільки себе і слугу, але оплачувати помешкання не тільки для себе, але й для жандармів, які займали кімнату перед його дверима». Боцяну було дозволено відвідати Главу УГКЦ при умові, що зустріч та розмова має відбуватися тільки у присутності жандармського офіцера та що митрополит не буде сповідатися. Привіз Боцян не тільки гроші, але й книжки «…якими митрополит розбивав свій жаль і тугу за суворе в’язничне життє».

Всього єдиний раз, на Великдень 1916 р. митрополиту Андрею Шептицькому царський уряд дозволив вийти у супроводі вищого жандармського офіцера із будинку-в’язниці із святочною візитою на свячене до місцевого латинського пароха. Перебуваючи в цього пароха, митрополит зустрів тут свого канцлера о. М. Яцковського, який будучи засланий до Орла, отримав дозвіл на великодні свята приїхати до своєї сестри яка, була заслана у Курськ. Саме за спогадами о. М. Яцковського маємо можливість дізнатися як вплинуло ув’язнення на стан митрополита Андрея Шептицького «…Ексц. Митрополит так змарнів, що на нім тільки шкіра та кости. Виглядає неначе візантійський Святий».

Незважаючи на важкі обставини свого ув’язнення у Курську, він писав у листі до ген. єзуїтів Мечислава Ледуховського, «…що він не падає духом, тільки шкодує, що його виключено з активної праці для Католицької Церкви…». Однак він не втрачає оптимізму. Передбачаючи, що кінець війни мусить принести якісь зміни, завдяки яким у Росії відкриються нові перспективи перед Католицькою Церквою він у листі до М. Ледуховського із Курська писав «не маю сумнівів, що починається нова епоха».

http://www.misionar.in.ua/