Духовна віднова з о. Атанасієм Пекарем, ЧСВВ: «Дух Святий – Утішитель»

Деталі

Категорія: Духовні публікації

Опубліковано: Середа, 12 червня 2019, 12:34

Автор: Адміністратор

Перегляди: 1280

• СЕРІЯ НАУК О. А. ПЕКАРЯ ПІД ЧАС ДУХОВНОЇ ВІДНОВИ.

Духовна наука о. Атанасія Пекаря ЧСВВ «Дух Святий – Утішитель», виголошена ним під час духовної віднови у Василіянському монастирі Св. Йосафата в Глен Кові. (1.VІ.2001 р.)

*******

«Святкуємо П’ятидесятницю і прихід Святого Духа, здійснення обітниці і сповнення надії. Це ж бо велике і святе таїнство» (Стихира на вечірні).

Цими натхненими словами вечірньої стихири, запозиченими з проповіді св. Григорія Богослова (+ 389 р.) про Святого Духа, що її він виголосив 381 р. в Царгороді, ми й починаємо святкувати празник св. П’ятидесятниці, чи пак Зіслання Святого Духа.

Цей празник являється сповненням Христової обітниці, даної апостолам на Тайній Вечері, що він, після свого відходу до Отця Небесного, пішле їм „іншого Утішителя, який перебуватиме з ними повіки” (пор. Ів. 14:16). Зісланням Святого Духа на своїх апостолів Божественний наш Спаситель заснував теж і свою Церкву. Завдяки натхненню Святого Духа постали також і монаші згромадження. Святий Дух натхнув теж і нас, щоб ми, «ради Царства Небесного», вступили до монастиря. Тому й ми можемо завжди надіятися на його поміч у нашому монашому подвизі. Тож для пожвавлення нашого духовного життя пригляньмося трохи ближче таїнству приходу Святого Духа та його ділання в наших душах.

Перед своїм вознесінням на небо Господь наш Ісус Христос наказав своїм учням, щоб вони не покидали Єрусалиму, аж поки «не зодягнуться силою з висоти» (Лк. 24:49), тобто поки він не пішле їм Духа Святого. Обітниця Святого Духа для апостолів не була чимсь новим, бо Божественний наш Спаситель уже під час Тайної Вечері обіцяв їм післати Святого Духа, який мав їм заступити самого Христа: „Я ублагаю Отця мого, і він дасть вам іншого Утішителя, Духа істини, щоб з вами перебував повіки” (Ів. 14:16). Однак прихід Святого Духа мав здійснитися щойно після відходу Ісуса до Отця: „Однак кажу вам, що для вас буде краще, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель не зійде до вас. Але начим я відійду, то пришлю його вам” (Ів. 16:7).

Тому-то Христове вознесіння наповнило серця апостолів новим очікуванням, надією на прихід Святого Духа – Утішителя й вони, як подає Св. Лука, вернулися в Єрусалим «з великою радістю» (Лк. 24:32). Нам здавалося б, що із-за відходу Ісуса апостоли повинні були радше сумувати, ніж радіти. Однак толкователі св. Письма однодумно пояснюють, що головною причиною радости апостолів було прославлення їхнього улюбленого Учителя, який враз із своїм тілом „вознісся на небо й возсів праворуч Отця” (Мр. 16:19) в небесній славі та наново відчинив нам брами Царства Небесного, що їх затворив гріх наших прародичів. І то тим більше, що під час Тайної Вечері Христос запевнив своїх учнів, що він іде, щоб „у домі Отця приготовити і їм місце – щоб і вони були разом з ним” (Ів. 14:2-3). Тому ніколи не забуваймо, що Божественний наш Спаситель також і для нас приготовляє місце «в домі Отця свого», оскільки витримаємо в його любові, тобто в ласці Божій – аж до кінця (Мт. 10:22). Це повинно бути джерелом і нашої духовної радости, за словами Христа: „Радійте, бо ваші імена записані в небі!” (Лк. 10:20)

Наказуючи своїм апостолам не покидати Єрусалиму, Ісус Христос однак не означив своїм учням точного дня зіслання Святого Духа. Він лише неозначено сказав, що вони будуть „хрищені Святим Духом – по кількох цих днях” (Д.А. 1:5). Тож, ожидаючи здійснення Христової обітниці, апостоли зібрались у горниці й „однодумно перебували на молитві” (Д.А., 1:14), щоб гідно і достойно прийняти до своїх сердець обіцяного їм Утішителя, який мав їх просвічувати та кріпити на дусі під час проповідування Євангелії „всім народам” (Мт. 28:19). А св. Лука додає, що разом з учнями молилися теж і „жінки-мироносиці й Марія, мати Ісуса” (Д.А. 1:14).

Нарешті, десятого дня після вознесіння, ранком, біля 9-ої години, їхні очікування здійснились й обіцяний їм Дух Святий, Утішитель, зійшов на них у видимий спосіб та й „зодягнув їх силою з висоти” (Лк. 24:49). Ось якими простенькими словами описав цю епохальну подію в історії спасіння роду людського св. Євангелист Лука:

„Як настав день П’ятидесятниці, всі вони були зібрані на тім самім місці. Аж ось зненацька роздався з неба шум, наче подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнилися Святим Духом і почали говорити різними мовами, як Дух давав їм промовляти” (Д.А., 2:1-4).

Тут слід нам звернути увагу на зовнішні знаки, під якими Святий Дух зійшов на св. Апостолів. Перш за все – шум буйного вітру виразно символізував ту духовну силу, якою Святий Дух сповнив серця св. Апостолів. Відтак Дух Святий появився у вигляді – язиків, бо апостоли мали йти і проповідувати євангелію „усім народам” (Мт. 28:19). Звідси й даний їм дар різних мов, що ними апостоли почали зразу розмовляти (Д. А., 2:6). Далі св. Лука підкреслює, що язики виглядали мов би – вогняні, бо Дух Святий наче той вогонь – спалює і нищить усякий гріх; тим самим він уповні очистив серця апостолів, освячуючи їх ласкою Божою. Як те вогняне полум’я світить, так і Святий Дух, «Дух істини» (Ів. 14:17), просвітив і пригадав апостолам „усе те, що Христос їм заповідав» (Ів. 14:26). Як вогонь зігріває своїм теплом, так само й Дух Святий загрів і сповнив апостолів такою гарячою любов’ю Бога, що вони опісля не вагались віддати за Христа та його навчання і своє життя.

Так ото, опершись на видимих знаках, під якими Дух Святий зійшов на апостолів у день св. П’ятидесятниці, застановімся над трьома головними діяннями Святого Духа, що живе у наших освячених серцях, як запевняє св. Павло: «Ви – храм Божий і Дух Святий перебуває у вас» (1 Кор. 3:16). По перше, Дух Святий – це Дух Божої сили, він наче той «подув буйного вітру» (Д.А., 2:2), «він дише, куди забажає» (Ів. 3:8).

 (Запрестольний образ Зіслання Св. Духа /Й. Бокшай/ - Василіянський храм у Малому Березному - 1932 р.)

*******

• Дух Божої Сили

Через зіслання Святого Духа, Господь наш Ісус Христос одягнув своїх апостолів, як і провістив, «силою з висоти» (Лк. 24:49). Й «охрищені Святим Духом» (Д.А., 1:5), апостоли пішли до нерівної їм боротьби за Царство Христове з тодішним зіпсутим світом, з князем темряви. Спочатку світ тільки насміхався і кпив собі з них. Але численні навернення в короткому часі стривожили ворогів Христа й вони почали апостолів гонити, переслідувати та ув’язнювати. Світ хотів насиллям спинити діяння Святого Духа. Але „слова Божого, – як запевняє св. Апостол Павло, – стримати неможливо” (2 Тим. 2:9). Тож апостоли, колись такі нерішучі й боязливі, тепер безбоязно й сміливо пішли у ворожий їм світ, немов ті „ягнята між вовків” (Лк. 10:3) і відважно проповідували „Євангелію всякому творінню” (Мр. 16:15)- як їм наказав Христос.

Сповнені «силою Святого Духа» (Д.А., 1:8), апостоли були готові за Ісуса піти й на смерть і ніхто не був у силі їх замовчати. А перед могучими цього світу вони однодушно заявляли: „Про те, що ми бачили й чули, нам не можна не говорити” (Д.А., 4:20). А коли їх гонили чи побивали, то вони тішилися, що „за ім’я Ісуса удостоїлися перенести зневагу” (Д.А., 5:41). Ось так ніщо і ніхто в світі не був у силі їх застрашити, чи довести до мовчанки. І так у короткому часі, за неповних 30 років, св. Апостол Павло міг закликати: „По всій землі рознісся їх голос і в кінці світу їхні слова” (Рим. 10:18). Ось сила Святого Духа, дар духовної сили, що його Дух Святий щедро уділяє усім нам, якщо живемо в ласці Божій і стараємося вірно сповнити волю Божу.

Тою самою „силою Святого Духа” Ісус Христос зодягнув і нас у св. Тайні Миропомазання. Це був день нашої П’ятидесятниці, коли ми одержали «Печать дару Святого Духа» (формула миропомазання), і так стали запечатані Святим Духом, як запевняє нас св. Павло: „У Христі Ісусі. Господь Бог помазав нас і поклав на нас свою печать, вливаючи в наші серця завдаток Духа Святого” (2 Кор. 1:22). Те саме свідчить і св. Петро. Бо коли після охрещення дому сотника Корнелія, він поклав на охрещених свої руки, то „Святий Дух зійшов на них, як і на нас напочатку” (Д.А., 11:15), тобто у видимий спосіб.

Тому св. Кирило Єрусалимський (+ 387 р.) запевняв своїх неофітів тими словами: „Коли я помазав ваше тіло св. миром, то ваша душа освятилась і сповнилась Святим Духом... Тому тепер, озброєні силою Святого Духа, мужньо противіться ворожій силі й, перемагаючи її, кажіть: – Я все можу в тому, хто мене укріпляє! (Філ. 4:15)” /Катех. 21, 3/. Тому й нам нема чого страхатися духовної боротьби, наша сила – Дух Святий, що його Ісус Христос обильно вилив на нас у св. Тайні Миропомазання. Тож мужньо й відважно берімся до боротьби за нашу святість і спасіння нашої душі, бо з поміччю Святого Духа й „ми зможемо все, бо він нас укріпляє” (Фил. 4:15). З нашого боку потрібно тільки одне, щоб ми, як напоминає св. Павло, своїми гріхами «не гасили в собі Духа Святого» (1 Сол. 5:19).

 (Новіціят в Монастирі Св. Йосафата у Глен-Кові - США)

*******

• Дух Божої Правди

Вже на початку свого публічного життя Ісус Христос заповідав Апостолам: „Спізнаєте правду і правда висвободить вас” (Ів. 8:32). Тож упродовж трьох років своєї євангельської діяльности Господь наш Ісус Христос безупинно проповідував цю Божу правду, свідчив про неї своїми численними чудами, а на кінець за цю правду він віддав і своє життя. На судищі перед Пилатом він сміло заявив: „Я на те уродився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто любить правду, слухає мій голос”. Пилат однак погордив Божою правдою і, махнувши рукою, мовив: „Е, що таке правда!” (Ів. 18:37-38)

«Сповнений правдою» (Ів. 1:14) й давши незаперечне свідоцтво правді, Божественний наш Спаситель пообіцяв і своїм апостолам дати – Духа правди, що ним був Дух Святий-Утішитель, кажучи: „Коли ж зійде на вас Дух правди, то він наведе вас на всяку правду” (Ів. 16:13). Дух Святий мав пригадати апостолам усе те, що Ісус навчав їх протягом трьох років свого публічного життя, а вони вже призабули (Ів. 14:13).

Ось так у день св. П’ятидесятниці Святий Дух, за обітницею Христа, сповнив св. Апостолів не тільки силою духа, але і осінив їх теж Світлом Божої правди, за яку й вони відтак були готові віддати і своє життя. Як було сказано, шум з неба, наче «подув буйного вітру» символізував ту силу духа, що нею Святий Дух наповнив серця апостолів. А світло вогняних язиків, що спочило „на кожному з них”, представляло собою світло Божої правди, якою Святий Дух просвітив кожного з апостолів. Тим-то дослівно сповнилася обітниця Христа: „Я дам вам слово і мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе опертися” (Лк. 21:15). Колись люди дивувались «словам мудрости», що виходили з уст Ісуса Христа (пор. Мр. 6:2), а по зісланні Святого Духа люди подивляли слова мудрости, що виходили з уст простих і невчених рибалок з Галилеї (пор. Д.А., 2:7). Тому й не дивно, що в короткому часі „по всій землі рознісся їхній голос, і на край світу їхні слова” (Рим. 10:18).

Що це значить посідати Божу правду й бути перейнятим духом Божої правди, можемо ясно доглянути в житті св. Первомученика Стефана, про якого св. Писання свідчить, що навіть учені книжники та фарисеї, які навчались у славних тоді рабінських школах Килікії та Олександрії – „не могли встоятись супроти премудрости й духа, що ним промовляв до них” Стефан (Д.А., 6:10).

Нам слід однак пам’ятати, що посідання Божої правди це не саме тільки теоретичне знання правд св. віри, тобто вивчення Символу віри, але теж і сповнення Божої волі, чи пак збереження Божих заповідей. Ось чому св. Павло називає Божу правду – «послухом віри» (Рим. 1:5), бо ж властиво пізнання Божої правди, тобто наша віра, наказує нам, щоб ми, згідно з Божою правдою вели теж і наше щоденне життя. Це ж навчання Христа, який недвозначно заявив: „Не той, хто кличе до мене: Господи, Господи, ввійде в Царство Небесне; лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі” (Мт. 7:21). Тому св. Павло пригадує нам, що «праведний з віри живе» (Гал. 3:11). Апостол називає праведним того, хто живе «по правді», тобто після Божої правди, після правд св. віри. Пізнати й повірити в Божу правду не так тяжко, але ввести Божу правду в наше щоденне життя, без ласки й натхніння Святого Духа, ми ніяк не спроможні.

Тож у нашому монашому подвизі, що має бути правдивим життям з віри, нам необхідно потрібна поміч Святого Духа. Самі від себе, своїми власними силами, ми ніяк не зможемо побороти нижчу нашу природу – наші тілесні пристрасті та пожадання, які постійно „воюють проти закону нашого ума” (Рим. 7:23), щоб нам жити по-Божому, як Бог приказав. Саме й тому Ісус Христос пригадує нам: „Без мене ви нічого не можете чинити” (Ів. 15:5). Тож щоб ми могли побороти наші тілесні пристрасті та жити по-правді, засадами нашої віри, Божественний Спаситель зіслав нам Святого Духа – Утішителя, щоб перебував з нами (Ів. 14:17) й допомагав нам «жити з віри» (Гал. 3:11) і так постійно змагатись до святости нашого життя. Тому покірно благаймо нашого небесного Утішителя, «Духа істини», щоб він постійно перебував з нами та просвічував наш розум світлом Божої правди й допомагав нам жити з віри, тобто після засад Божої правди. І саме тут криється необхідність постійної молитви в нашому монашому подвизі.

*******

• Дух Божої Любови

З богослов’я знаємо, що Святий Дух, третя Божа особа Пресвятої Трійці, являється уособленням Божої любови; тож де перебуває Святий Дух, там перебуває і Божа любов. Тому св. Павло нас запевняє, що „любов Божа влита в наші серця даним нам Святим Духом” (Рим. 5:5), а відтак ще й додає: „Хіба не знаєте, що ваше тіло – це храм Святого Духа, який живе у вас, його ж ви маєте від Бога” (1 Кор. 6:19). Одне слово, через відродження до життя Божої ласки, Дух Святий перебуває в наших душах і являється в нас джерелом Божої любови.

Силою Святого Духа в нашій душі зав’язується Боже життя ласки, через яке, як повчає св. Петро, ми стаємо «учасниками Божої природи» (2 Пет. 1:4) й «приймаємо духа усиновлення» (Рим. 8:14), тобто стаємо «дітьми Божими» (Рим. 8:16). Тому св. Іван Євангелист із захопленням кличе: „Дітоньки, дивіться, яку велику любов дарував нам Отець Небесний, щоб ми дітьми Божими звались і ними ми є. Любі, ми тепер – діти Божі!” (1 Ів. 3:1-2) А св. Павло ще й додає: „Коли ж діти, то й спадкоємці Божі – співспадкоємці Христа” (Рим. 8:17). Так ото Святий Дух являється в наших душах «завдатком нашого спасіння» (Еф. 1:14).

Завдяки Святому Духові ми живемо у любові в інтимній злуці з Богом. А Бог, як запевняє нас св. Іван Богослов – це „любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому” (1 Ів. 4:16). А де ж Бог перебуває? В небі. Так ото, через Святого Духа, який вливає в нашу душу любов Божу, наша душа вже тут на землі стає небом, бо ж у ній перебуває Бог. Звідси наше серце наповняється почуттям невисказаної радости, душевного вдоволення й того миру, що його, за навчанням Христа: „Світ нам не може дати” (Ів. 14:27). Тому св. Апостол Павло слушно повчає, що плодом Святого Духа являється: «любов, радість і душевний мир» (Гал. 5:22). Одне слово, будучи зодягнені Святим Духом, ми знаходимо в нашому серці Бога і Боже царство вже тут на землі, бо ж царство Боже, за навчанням того ж апостола, – це «праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14:17).

Живучи в ласці Божій і скріплені Святим Духом, ми набуваємо теж небувалої сили духа й готові до сповнення всякого доброго діла. Це ж ми наглядно можемо збагнути в житті святих, хоч би в житті Отця нашого Василія Великого, якого ми подивляємо за його небуденні досягнення. Під впливом ділання Святого Духа наші добрі, хоч би й незначні вчинки, набирають вічної вартості та безнастанно збагачують «скарб наш на небі. А де наш скарб, там і серце наше» (Мт. 6:20-21). Іншими словами, під подихом Святого Духа ми постійно зростаємо в ласці й любові Божій, стараючись у всім сповнити волю Божу, щоб приподобатися одному тільки Богові. Тут саме й криється глузд девізу (кличу) св. Василія: «Все на славу й уподобання Боже!»

Будучи одягненні сяйвом Пресвятого Духа, наша душа, сотворена «на образ і подобу Божу» (Бут. 1:26), віддзеркалює в собі невимовний чар і красу Божої слави, що її до певної міри пізнали апостоли під час Христового переображення на Таворській горі, коли „обличчя Христа засяяло, наче сонце, а його одежа заяскрилась як те світло” (Мт. 17:2). Це засвідчив і сам Христос, запевняючи, що душі „праведних засяють, як те сонце” (Мт. 13:43). Тому св. Тома Аквинацький (+ 1274 р.), знаний середньовічний богослов, без вагання твердив, що наша душа, зодягнена благодаттю Святого Духа, своєю красою перевищає красу цілого світу. Багато святих, хоч би і св. Катерина Сієнська (+ 1380 р.), яка мала від Бога ласку оглядати праведну душу, попала в захоплення (екстаз), а відтак заявила, що „чар і краса усіх квітів й усіх зір небесних, враз із величчю й красою усього видимого світу, ніяк не можуть дорівняти красі й величі праведної душі”, освяченої Духом Святим.

Так ото, сповнені й просвічені дарами Святого Духа, з подивом приглядаймося величі й красі нашої душі; подивляймо чар її Божого життя, завдяки якого ми «стаємо учасниками Божої природи» (2 Пет. 1:4); захоплюймося нашим незбагненим достоїнством дітей Божих – бо саме через Святого Духа ми прийняли Боже «усиновлення й кличемо: Авва! – Отче!» (Рим. 8:15). Бо саме завдяки благодаті Святого Духа, ми маємо смілість назвати Бога своїм Отцем, кличучи: «Отче наш, що єси на небесах!» (Мт. 6:9).

Тож завжди пригадуймо собі, що при св. хрищенні ми були охрещені не тільки водою, але й Духом Святим. При нашім хрещенні Христос і на нас зілляв повноту Святого Духа, щоб Дух Святий перебував з нами та помагав нам на дорозі нашого спасіння. Він же ж «Дух істини», що «наводить нас на всю правду» (Ів. 16:13). Він же ж «Дух сили» (Д.А., 1:8), то хто зможе встоятись проти нас? Разом із св. Павлом і ми сміло можемо закликати: „Я все можу, бо Святий Дух мене укріпляє!” (Фил. 4:13) Сповнені Божою любов’ю, «влитою в наші серця Духом Святим» (Рим. 5:5), ми «перебуваємо в Бозі і Бог перебуває в нас» (1 Ів. 4:16). І саме через Божу любов ми стаємо учасниками Божого життя і зі всіх сил стараємося стати святими, бо той, хто нас покликав до монашого подвигу – святий (пор. 1 Пет. 1:15).

Тож відважно пускаймося до боротьби за Божу правду, за наше освячення й за спасіння нашої душі – бо з нами Бог, який перебуває і скріпляє наші серця Духом своїм Святим. Ми «храм Божий і Дух Божий перебуває в нас» (1 Кор. 3:16), щоб завести нас до життя вічного, до щастя вічного в небі. Тож «вгору піднесім наші серця», і діткнені подихом Святого Духа, покірно благаймо його:

«Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

• < Попередня
• Наступна >