Різдвяне звернення Протоігумена Провінції Святого Миколая в Навечір’я Різдва Христового

Деталі: Категорія: Звернення і послання; Опубліковано: Вівторок, 07 січня 2014, 00:30; Перегляди: 3471

Христос Народився!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

Прихід Божого Сина на землю – це настільки велика подія, що Бог приготовляв її протягом багатьох віків. Обряди і жертви, які були в Старому Завіті, а також прообрази і символи, Бог спрямовував до приходу свого Єдинородного Сина на землю.

Народження Ісуса Христа, Бог провіщав устами пророків, які з’являлися один за одним в Ізраїлі. Безпосереднім предтечею Господа, який був посланий приготувати йому дорогу, був Іван Хреститель, який вітав прихід Христа ще в лоні своєї матері.

Кожного року, протягом різдвяного посту, Церква відновлює це очікування Месії. Своїм приготуванням, ми приєднуємося до довгого приготування першого приходу Спасителя і відновляємо бажання Його другого Приходу (Пор. ККЦ, 522-524).

Щороку, перед святом Різдва Христового, ми пригадуємо, що своїм Втіленням, Божий Син з’єднався в чудесний спосіб з кожною людиною, і ми покликані щораз то більше ставати з ним одним цілим (Пор. ККЦ, 521).

Отож, хоч Христос вже народився на цій землі, ми й надалі потребуємо і очікуємо його чудесного народження у наших серцях, в наших, деколи таких духовно убогих, як вифлеємська стайня, сім’ях і родинах, а також у нашому земному світі, який деколи наче Ірод противиться Божому приходу і його царюванню на цій землі.

Святий Григорій Нісський, у своєму повчанні на тему: «Чому Син Божий став людиною?», сказав такі слова:

«Хвора наша природа вимагала оздоровлення; занепала наша природа – потребувала підняття; вмерла наша природа – потребувала воскресіння. Ми втратили участь у добрі, треба було її повернути.

Ми були замкнені в пітьмі, треба було нам принести світло; будучи полоненими – ми очікували визволителя; невільники – очікували рятівника.

Чи ці причини не були важливі? Чи вони не заслуговували на зворушення Бога, щоб Він зійшов аж до нашої людської природи і відвідав її, адже людство перебувало в такому нужденному і нещасливому стані?» (Св. Григорій Нісський, Катехитична проповідь, 15, 3).

З Народженням Христовим, ми стали спасенними і примирилися з Богом. Але в цьому земному житті ми й далі є в небезпеці гріха.

Тому кожна людина, кожен з нас, що народилися далеко після історичного Різдва Христового, потребуємо Його духовного народження в нашому теперішньому особистому житті.

Тому кожного разу, коли ми святкуємо Різдво Христове, ми очікуємо, щоб це Різдво здійснилося у наших серцях. Ми очікуємо, щоб Христос, наче вифлеємська зірка, розігнав гріховну і пристрасну пітьму в наших душах. Ми надіємося, що замість сварок і ворожнечі, в нашому житті лунатиме спів ангелів, які звіщають велику радість.

Ми віримо, що в нашому житті, сповненому тривог і непевної праці, з’явиться міцна основа, яка дозволить нам з впевненістю будувати своє майбутнє – Основа, якою є Христос. Цієї Основи, цього Наріжного Каменя, якого переважно відкидають, ми сьогодні потребуємо в особливий спосіб.

Часто в наші дні ми чуємо різні звістки, які непокоять наші серця. Ми спостерігаємо за подіями, які викликають лише тривогу. Якраз Христос є нашою непохитною основою, яка допомагає нам навіть серед світових буревіїв, зберігати спокій і мир.

Одного разу, коли Ісус Христос вже проповідував Царство Боже людям, він зі своїми учнями перепливав у човні з одного берега озера на інший. В тому часі Ісус заснув і на озері зробилася буря з сильним вітром, і човен почало заливати. Учні, побачивши, що знаходяться в небезпеці, почали будити Ісуса, кажучи йому: «Наставниче, рятуй нас, ми гинемо!»

Ісус встав, погрозив вітрові і розбурханим хвилям, і вони ущухли та настала тиша. Тоді Ісус звернувся до учнів і спитав їх: «Де ж ваша віра?» Вони ж перелякані і здивовані один до одного казали: «Хто це такий, що вітрам і воді повеліває, і вони слухають його?!» (Пор. Лк. 8, 22-25).

Роздумуючи над змістом і повчанням цієї євангельської історії сьогодні, ми можемо зауважити її велику актуальність. У своєму житті ми визнаємо свою віру в Бога, в його Всемогутність і Всевидючисть. Ми віримо, що Бог чуває над нашим життям і допомагає нам. Однак дуже часто ми з переляком звертаємося до Бога про допомогу і порятунок, наче ті учні у човні, в якому уснув Христос.

Ми носимо Ісуса Христа у човні свого життя, але в небезпеці, в труднощах і безвихідних ситуаціях, починаємо панікувати, наче б могли втопитися з Богом у буревіях цього світу. Тим часом, Ісус задає нам сьогодні одне просте запитання: «Де ж ваша віра?»

Невже Христос – Божий Син, який заснув тоді в човні, міг би втопитися у водах, які сам створив?

Невже Христос – Господь, який присутній в наших серцях через своє Воплочення, міг би загинути у цьому світі, який він сам створив?

Там де Христос – нема страху і нема погибелі. Цей Христос, плив тоді з учнями у човні, і розбурхані хвилі не погубили учнів. Цей Христос, що народжується в нас духовно, не дозволить, щоб ми загинули серед згубних течій світу. Потрібно нам лише віри.

Подібна історія трапилася, коли учні пливли у човні, а Ісус ішов до них, ступаючи по воді. В Євангелії розповідається, що апостоли закричали тоді з переляку і казали, що то Привид.

Але Петро звернувся до Ісуса, кажучи:

«Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!»

«Підійди!», – сказав Ісус і Петро пішов до нього по воді, але побачивши, що знявся сильний вітер, налякався і почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» Ісус же вхопив його і сказав: «Маловіре, чому ти засумнівався?» (Пор. Мт. 14, 22-31).

Ці євангельські історії, які мають дуже глибокий зміст, показують нам, яке важливе значення має в нашому житті Ісус Христос. Однак, подібно як колись його учні, ми забуваємо про те, що цей Христос, який народився між нами, як звичайна людина і який завжди є поряд з нами, є одночасно Всемогутнім Богом.

Ось ми прийшли сьогодні до Божого Храму, в якому покланяємося новонародженому Ісусу. Хтось прийшов, як мудреці, хтось – як прості пастухи. Кожен з нас прийшов з різним становищем і з різним станом душі. Хтось сьогодні у спокої і радості, а в житті інших – можливо неспокій і буревій. Не раз ці наші різні життєві становища перешкоджають нам побачити усю славу і могутність Різдва Христового.

Подібно як колись, не всі люди в немічній дитині змогли побачити Божого Сина, так само і ми сьогодні, із-за різних турбот, не можемо побачити Всемогутність Невидимого Бога, який в нашому житті присутній зазвичай у простих і непомітних явищах.

Новонароджене дитя не може говорити і довго ми не можемо зрозуміти, що хоче сказати нам дитина. Не говорив одразу і Христос. І сьогодні він для нас деколи як безмовне дитя, якого ми не чуємо, або не розуміємо, або нам важко повірити в його Всемогутність. Але Церква Христова, яка є його Містичним Тілом, є також і його Голосом. Саме через Церкву, до якої ми всі належимо, Христос звертається до нас словами: «Віруйте в Бога, віруйте і в мене!» (Ів. 14, 1).

Вітаємо всіх Вас з величним празником Різдва Христового, і бажаємо, щоб цей празник побільшив вашу віру в Бога.

Нехай ця віра допоможе всім нам відчувати Бога поряд з собою навіть у найскладніших обставинах.

Христос Народився! Славімо Його!

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен

Провінції Св. Миколая в Україні

6 січня 2014 р. Б.