Катехизм Католицької Церкви про захист миру і уникнення війни

Деталі: Категорія: ДОКУМЕНТИ ЦЕРКВИ; Опубліковано: Неділя, 27 липня 2014, 18:38; Перегляди: 2013

alt

Через лихо і несправедливість, викликані всякою війною, ми повинні робити все, розумно можливе, щоб її уникнути. Церква молиться: «Рятуй нас, Господи, від голоду, пошесті і війни» (ККЦ, 2327).

Мир

Нагадуючи заповідь «Не вбивай» (Мт. 5, 21), наш Господь вимагає миру серця і засуджує аморальність злочинного гніву й ненависті.

Гнів є бажанням помсти. «Прагнути помсти, щоб причинити зло тому, кого слід покарати, не дозволено»; але похвальним є вимагати надолуження «для виправлення пороків і встановлення справедливості» (Св. Тома Аквінський, Сума теології, 2-2, 158, 1, аd 3.). Якщо гнів доходить до свідомого прагнення вбити ближнього чи важко його поранити, то він тяжко суперечить любові; він є смертним гріхом. Господь каже: «Кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові» (Мт. 5, 22).

Добровільна ненависть суперечить любові. Ненависть до ближнього є гріхом, якщо людина свідомо хоче йому зла. Ненависть до ближнього є тяжким гріхом, якщо хтось свідомо зичить тяжкої шкоди. «А Я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі...» (Мт. 5, 44-45).

Пошана до людського життя та до його зростання вимагають миру. Мир – це не тільки відсутність війни, він не обмежується забезпеченням рівноваги сил супротивників. Миру на землі не можна досягти без захисту добра людей, вільного спілкування між ними, пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Він є «спокоєм порядку» (Св. Августин, Про Боже місто, 19, 13.). Він є ділом справедливості (Пор. Іс. 32, 17.) і плодом любові (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 78.).

Земний мир є образом і плодом миру Христа, месіанського «Князя миру» (Іс. 9, 5). Своєю кров’ю на Хресті «Він убив ворожнечу у Своєму тілі» (Еф. 2, 16; Пор. Кол. 1, 20-22.), Він примирив людей із Богом і зробив зі Своєї Церкви таїнство, святий знак єдності людського роду та з’єднання його з Богом. «Бо Він – наш мир» (Еф. 2, 14). Він об’являє: «Блаженні миротворці» (Мт. 5, 9).

Ті, що відмовляються від насильницьких і кривавих вчинків і для захисту прав людини вдаються до засобів захисту, які доступні найслабшим, засвідчують цим євангельську любов, тільки щоб це не чинило шкоди правам та обов’язкам інших людей і суспільств. Вони законно засвідчують вагу фізичних і моральних небезпек, які постають внаслідок насильства, через матеріальне знищення і смерть людей (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 78.).

Уникнути війни

П’ята Заповідь забороняє добровільне знищення людського життя. Оскільки кожна війна приносить горе і несправедливість, Церква наполегливо заохочує кожного молитися і діяти, щоб Божа Доброта звільнила нас від стародавнього рабства війни (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 81.).

Кожен громадянин та кожен, хто при владі, покликані працювати, щоб уникнути воєн.

«Але доки існуватиме небезпека війни і не буде компетентної міжнародної влади, наділеної достатніми силами, доти не можна відмовити урядам, після вичерпання всіх можливостей мирного врегулювання, права на законний захист» (II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 79.).

Треба прискіпливо визначити точні умови законного захисту за допомогою військової сили. Серйозність такого рішення підпорядковує його суворим умовам моральної законності. Для цього водночас потрібно:

– щоб шкода, завдана агресором нації чи спільноті націй, була тривалою, важкою і безперечною;

– щоб усі інші засоби для покладення цьому краю виявилися неможливими або безуспішними;

– щоб були обґрунтовані можливості успіху;

– щоб використання зброї не спричинило лиха і безладдя, важчих, ніж лихо, яке слід усунути. Під час оцінювання цих умов слід враховувати потужність сучасних засобів руйнування.

Це традиційні елементи, перелічені в доктрині про так звану «справедливу війну».

Оцінка цих умов моральної законності належить до розсудливості тих, які несуть відповідальність за загальне добро.

У цих випадках публічна влада має право та обов’язок накладати на громадян зобов’язання, необхідні для національної оборони.

Ті, хто присвячує себе служінню батьківщині військовою службою, є слугами безпеки і свободи народів. Якщо вони вірно виконують свій обов’язок, вони насправді сприяють загальному добру і підтриманню миру (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 79.).

Публічна влада повинна відповідним способом подбати про тих, що задля мотивів сумління відмовляються брати у руки зброю, зобов’язуючи їх іншим способом служити людській спільноті (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 79.).

Церква і людський розум стверджують постійну правосильність морального закону під час збройних конфліктів. «Факт, що війна, на нещастя, розпочалась, не означає, що все стає дозволеним між сторонами, які воюють» (II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 79.).

Потрібно поважати й гуманно поводитися з мирним населенням, із пораненими солдатами та полоненими.

Свідомі дії, які суперечать правам людини та їх загальним принципам, а також накази, які примушують виконувати ці дії, є злочинами. Сліпий послух не є достатнім для оправдання тих, які виконують наказ. Так, винищення народу, нації чи етнічної меншості повинно бути засуджене як смертельний гріх. Існує моральний обов’язок протистояти наказам про геноцид.

«Всілякі воєнні дії, спрямовані, без ніякої різниці, на знищення цілих міст та великих регіонів із їхніми жителями, є злочином проти Бога і самої людини, злочином, який повинен бути суворо і без вагань засуджений» (II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 80.). Небезпека новітньої війни полягає в тому, що власники наукової зброї (особливо атомної, біологічної або хімічної) мають можливість чинити такі злочини.

Нагромадження зброї здається багатьом як парадоксально ефективний спосіб, щоб стримати від війни можливих супротивників. Люди, які дотримуються такої думки, вбачають у ньому найуспішніший засіб, здатний забезпечити мир між народами. Цей спосіб стримування викликає суворі моральні застереження. Гонка озброєнь не забезпечує миру. Далека від того, щоб усунути причини війни, вона ризикує їх збільшити. Витрати величезних коштів на виготовлення все нової зброї перешкоджають надавати допомогу бідному населенню (Пор. Павло VI, Енц. «Populorum progressio», 53.); вони перешкоджають розвиткові народів. Надмірне озброєння примножує причини конфліктів і збільшує ризик їх поширення.

Виробництво зброї і торгівля нею торкаються загального добра націй та міжнародної спільноти. Тому публічна влада має право й обов’язок їх урегулювати. Пошук короткочасної приватної чи групової вигоди не може виправдати заходів, що розпалюють насильство і міжнаціональні конфлікти і порушують міжнародний правовий порядок.

Несправедливості, надмірні нерівності економічного та суспільного розвитку, заздрість, підозрілість і гордість, які лютують між людьми і народами, безперервно загрожують мирові і спричинюють війни. Усе, що робиться для подолання цього безладдя, сприяє будуванню миру та уникненню війни:

«З огляду на гріховність людей, їм завжди загрожує небезпека війни і загрожуватиме аж до повернення Христа. Проте в міру подолання гріха, у спільній любові, люди подолають також і насильство, і здійсняться щ слова: «Вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати» (Іс. 2, 4)» (II Ватиканський Собор, Паст. конст. «Gaudium et spes», 78.).

Катехизм Католицької Церкви