Стаття про о. Йосифа Завадяка ЧСВВ

Деталі: Категорія: ІСТОРІЯ; Опубліковано: Неділя, 30 липня 2017, 12:44; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2869

29 липня 2017 р. Б. на місці замаху на вбивство о. Йосифа Завадяка ЧСВВ, біля с. Рокосово посвячено фігуру Ісуса Христа, який несе хрест.

16 липня 1950 р. у с. Діброва Тячівського району органами МДБ СРСР був арештований о. Йосиф Василь ЗАВАДЯК ЧСВВ. Заведено кримінальну справу № 2773.

Радянська влада запідозрила його, як зрештою всіх неугодних, у антирадянській діяльності. (далі точний переказ тексту з використанням притаманної термінології)

Завадяк в період окупації території Закарпаття мадярсько-фашистськими захватчиками систематично в часі проводимих ним богослужінь виступав з проповідями антирадянського змісту, в яких зводив гнусний наклеп на радянську дійсність і комуністичну партію, призивав віруючих докласти всі сили, щоб не допустити радянську армію на Закарпаття.

Після визволення Закарпатської області радянськими військами Завадяк продовжував в церкві виступати з проповідями антирадянського змісту, орієнтуючи віруючих на скору зміну існуючого на Закарпатті державного строю, в результаті якби поразки СРСР у війні з Англією та Америкою.

Арештували і обшукали. Знайшли: паспорт, військовий квиток, свідоцтво про народження, фотокартку, попередження про сплату недоїмки обов’язкового держстрахування на суму 1975 руб. 50 коп., портмоне старе 1 шт., буси з хрестиком 1 шт., зошит записів нановороджених і хрещених [в ориґіналі протоколу: вновьнародженых].

Потім ще 15 грудня 1950 р. прийшов судовий виконавець конфісковувати майно засудженого монаха Йосифа, але мусів скласти Акт про неспроможність.

Отця Йосифа тримали під вартою і допитували у тюрмі № 1 УМВС Закарпатської області у м. Ужгород.

Ми розуміємо, що було поставлено завдання засудити і заслати на Сибір, а все решта – це формальність, видимість чесного і гуманного суду. Однак, вартувало перечитати близько сто сторінок препоганого почерку слідчих, бо самі того не усвідомлюючи, вони нам залишили, попри багато чого знищеного, дорогоцінну пам’ятку про Слугу Божого о. Йосифа Завадяка ЧСВВ. (До речі, хресне ім’я Василь ні разу не згадується у кримінальній справі, лише монаше ім’я Йосиф. І це незвично, бо радянська влада принципово визнавала лише «гражданське» ім’я, таким чином демонструючи зневагу до духовного сану. Всюди фігурує перекручене прізвище «заводяк»).

Перейдімо до фактів, які з точки зору радянської влади доводять злочинність о. Йосифа. (далі переказ з притаманною термінологією)

Дописував до журналу «Благовістник», що друкувався в Ужгороді і являвся друкованим органом монахів ордену Василіян.

Будучи настоятелем монастиря Василіян в с. Боронява, проводив антирадянську агітацію серед жителів села уніятського віросповідання, орієнтуючи їх на Римський Престол, натравлюючи їх проти православ’я. По закінченні Служби Божої говорив таке: «Вірники! Комуністи хочуть ліквідувати нашу церкву, нам треба триматися своєї віри і поклонятися Папі Римському. Я думаю, ніхто не позволить на себе надіти залізне ярмо» – так він говорив влітку 1947 р., як кажуть свідки.

Неодноразово висловлювався, що в Радянському союзі більшовики всі церкви знищили, в них побудували конюшні і клуби. Вів агітацію проти переходу в православ’я. Казав: «В Союзі при владі комуністи, які носять п’ятикутну зірку і червоні знамена, та ви знаєте, що говориться в Біблії про звіра, що намагається пожерти людей; це червоний дракон, що хоче заволодіти всім світом». Ще Завадяк говорив про антихриста. 1946-1947 рр. кожної неділі по обіді одурманював дітей шкільного віку.

Після того, як у с. Сокирниця греко-католики об’єдналися в одну православну церкву, то Завадяк на Пасху 1946 р. в огороді Зайди, котрий на даний час находиться у виправному таборі, святив паски і закликáв людей не ходити в православну церкву, а в монастирську у с. Боронява. Після того нелегального богослужіння, досі об’єднані з православними, греко-католики почали ходити в монастир.

У Бороняві людям говорив, щоб потерпіли трохи, бо скоро все переміниться.

У с. Діброва Тячівського району «з уніятської Біблії» румунською мовою зачитував, оскільки нею вільно не спілкувався, триматися католицької віри, бо скоро все переміниться, а вона буде вічно.

У с. Діброва о. Йосиф остаточно відмовився від прямої пропозиції переходити на православ’я і залишився жити в селі як католицький священик. Його прихистила Магдалина Поп, дружина місцевого пароха, арештованого у 1947 р.

26 серпня 1950 р. відбувся суд у м. Хуст. (далі цитата)

Судова колегія присудила: Завадяк Йосифа Юрієвича по совокупності скоєних злочинів, на підставі статéй 54-10 ч. 2 і 54-13 Кримінального кодексу з санкцією ст. 54-2 КК і застосуванням указу від 26/V-47 року, підвергнути до ув’язнення в поправно-трудовому таборі терміном на двадцять п’ять років, з поразкою в правах передбачених п. а,б,в ст. 29 КК терміном на п’ять років і конфіскацією належного йому майна.

Стаття 54-4 КК СРСР – надання допомоги міжнародній буржуазії: позбавлення волі на строк не менш як 3 роки, з конфіскацією всього або частини майна, аж до вищого заходу соціального захисту – розстрілу.

Ст. 54-13 КК СРСР – активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни: розстріл або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства.

У поданій апеляції о. Йосиф зазначає, що з мадярською адміністрацією ніяк не співпрацював. То доказує два факти. Перший, що 12 лютого 1941 р. був інтернований і висланий зі Закарпаття у с. Нікула, Румунська Трансільванія, а повернувся на Закарпаття 2 серпня 1942 р. Другий факт, що 1944 р. в с. Боронява переховував від мадярського трудового табору п’ятьох місцевих комуністів. Отець Йосиф апелює до них як до достовірних свідків, а не до тих, котрих собі вибрало слідство. Просить про зменшення терміну заслання.

Вийшло так, що пишучи апеляцію 28 серпня 1950 р., о. Йосиф ЧСВВ ще раз на Празник Успіння Богородиці складає ісповідь католицької віри перед Богом і воюючими атеїстами.

Покарання відбував у ГУЛАГу м. Воркута.

ГУЛАГ, м. Воркута, 1953 р. - Святвечір

3 лютого 1956 р. Президія Верховного суду СРСР дії о. Йосифа перекваліфікувала зі статті 54-13 на ст. 54-4 КК УРСР і зменшила термін позбавлення волі до десяти років.

Далі. 16 червня 1956 р. на основі Указу Президії Верховної ради СРСР від 24 березня 1956 р. «Про перегляд справ на осіб, відбуваючих покарання за політичні, посадові і господарські злочини…» постановлено, що Завадяка недоцільно надалі утримувати у виправно-трудовому таборі, з-під варти звільнити зі зняттям судимості. І зазначено, що він календарно відбув 5 років 10 місяців 26 днів і має зараховано 303 робочі дні.

Звільнений 21 червня 1956 р.

20 жовтня 1989 р. Прокуратура Закарпатської області почала процес реабілітації. Дійшли до висновку. (далі стислий переказ)

В період мадярської окупації Закарпаття дії осудженого не виходили за рамки священнослужителя; і не був він на той час громадянином СРСР; у Справі нема ніяких доказів антирадянської підривної діяльності; Завадяк, як видно з показань свідків, виражав власне невдоволення рівнем життя, а не вів контрреволюційну пропаганду; несприйняття осудженим православ’я за радянським законодавством не карається.

У протоколі про процес реабілітації зазначено, що Йосиф Юрієвич Завадяк помер у с. Боронява. (По документах тихо поклали звідки прогнали).

Аж 26 лютого 1992 р. направлено справку про реабілітацію на ім’я рідного брата Юрія у с. Новоселиця Міжгірського району.

Тепер, любий читачу, хоч ти не був свідком, ані понятим, даного судилища, разом з отцем Йосифом добре розумієш події, на відміну від посіпак, котрі думають, що витворюють історію, будуючи свій рай.

Посвячення меморіального комплексу о. Йосифу Завадяку ЧСВВ – 29.07.2017

Ми посвячуємо Пам’ятник на місці, де 4 грудня 1958 р. було вчинено замах на вбивство отця Й. Завадяка. Він, будучи учнем Ісуса Христа у ХХ столітті, ніс Благу Вість – Євангеліє Христове – до найпростіших людей: проповідував у церкві, дописував до «Благовісника», розмовляв по дорозі. Сучасною мовою ми би його назвали мобільним священником. Мобільним не у значенні технологічному, а у євангельському. Він нічим дочасним себе не обтяжував: надів габіт, підперезався, взувся, поклав щось у портфель, взяв руку вервицю й пішов... Хоч в часах Підпілля Церкви габіту не одягав, однак монаша посвята виявлялася назовні через поставу тіла і душі. Таким його застали ті, які прийшли арештувати і обшукати. Ходив хрестив, сповідав, вінчав, хоронив, служив Службу Божу і Причащав. Дивно, що зошит з реєстрацією Хрещень підписаний як Метрика, а в протоколі обшуку названий як «записи вновь рожденных и крещенных» – така назва добре передає значення Святого Таїнства Хрещення, невже атеїсти несвідомо написали християнську істину.

Перебуваючи у тісній злуці з Богом, живучи у мирі і побожно серед тривог і утисків, що їх зазнавали християни, він не міг сидіти безпечно, бо був переконаним, що скоро все переміниться, що після останнього апокаліптичного звіра прийде Ягня Покірне, проколене, але живе, і розтопче звіра своїми ногами – так він правильно розумів останню книгу Біблії Одкровення апостола Івана у світлі свого часу і обставин.

Вільного і завзятого воїна Христового, піхотинця на велосипеді з мечем духовним – вервицею при собі, котрий прийняв заохоту до аскетичного подвижницького життя св. отця нашого Василія Великого, спочатку пригрозили, потім ув’язнили, а коли відпустили тоді побили. Казав: ярмо залізне скінчиться скоро; про себе він сказав – мав 47 років.

Та Слова Божого зв’язати не можливо, а правди не спинити. На тій дорозі біля с. Рокосово спинився земний шлях Слуги Божого. Тепер тут постать Христа з хрестом на плечах. Куди Він йде? Через терпіння до Воскресіння!

А ми що маємо робити? Боротьба триває, йде війна, – ми маємо йти далі..!