Біографія Йосипа Терелі

Деталі: Категорія: ІСТОРІЯ; Опубліковано: Понеділок, 28 жовтня 2013, 00:00; Перегляди: 6483

Йосип Тереля, невтомний патріот і борець за волю України та Греко-Католицької Церкви в Україні. Народився 27 жовтня 1943 р. в с. Келечин, Міжгірського р-н., Закарпатської області. Помер на вимушеній еміграції в Торонто (Канада) 16 березня 2009 року, а в с. Нижнє Болотне, Іршавського р-н., Закарпатської області.

Й. Тереля народився 27 жовтня 1943 р. в с. Келечин, Міжгірського р-н., Закарпатської області. В цьому ж селі народився Президент Карпатської України о. Августин Волошин.

Виріс Йосип у родині комуністів. Батько в 1949 організував перший у тих місцях колгосп. Мати закінчила Вищу партійну школу при ЦК КПУ. Сам же Йосип з дитинства любив ходити з бабусею в церкву.

Тричі його виганяли зі школи за поведінку і переконання. Коли в 1961 Й. Тереля закінчив будівельне училище, він уже був на обліку в міліції, ходив туди відзначатися двічі на тиждень.

У 1962 вперше засуджений за ст. 222 ч. 2 („незаконне придбання, зберігання, носіння, виготовлення і збут вогнепальної і холодної зброї”) на 4 р. позбавлення волі.

У 1963 Йосип втік із вʼязниці, за втечу засуджений на 5 р. таборів суворого режиму.

У 1965 – нова втеча з табору. Через 7 місяців Йосип прийшов з повинною в КДБ (матері Й. Терелі співробітники КДБ обіцяли, що його простять, позаяк ніяких злочинів, крім утеч, він не вчинив).

01.03.1966 Й. Тереля заарештований і 07.05 засуджений до 7 р. таборів суворого режиму. У таборі зазнав побоїв і знущань.

У 1967 засуджений Кіровоградським обласним судом „за тенденційне висвітлення історії України і наклепницькі вигадки про політику уряду й партії” до 8 років таборів суворого режиму. Інкримінувалися його вірші, записи. Але навіть цей суд визнав, що над Й. Терелею знущалися, що будучи недолітком він був втягнутий у злочинне угруповання, але, крім утеч, ніяких злочинів не вчинив, тому не може бути визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

У 1968 засуджений за „українську націоналістичну пропаганду”. Відбував восьмирічне покарання в Дубровлагу (Мордовія).

За підозрою в організації підкопу Й. Тереля знову засуджений на 3 р. тюремного увʼязнення й у вересні-жовтні 1969 переведений з Мордовських таборів у Владимирську вʼязницю.

1972 р. проти Й. Терелі була порушена нова справа – за поширення віршів З. КРАСІВСЬКОГО і написання своїх віршів. Визнаний психічно хворим і до 1975 утримувався в Сичовській спецпсихлікарні (СПЛ) Смоленської обл., а потім переведений до психлікарні (ПЛ) загального типу в м. Челябінську.

У квітні 1976 Й. Тереля звільнений, визнаний дієздатним, навіть військовозобовʼязаним. Його неодноразово викликали в міліцію, звинувачували в дармоїдстві. Однак, як тільки влаштувався церковним старостою, його відразу звільнили за вказівкою згори. Після цього Й. Тереля влаштувався столяром у районній лікарні.

02.11.1976 Тереля примусово запроторений до Вінницької психлікарні, звільнений 30.11.76.

Наприкінці грудня 1976 направив голові КДБ СРСР Ю. В. Андропову відкритий лист, де описав знущання, яких він зазнав у таборах, вʼязницях, СПЛ, і відмовився від радянського громадянства. У Президію Верховної Ради УРСР Т. направив листа з протестом проти арешту М.РУДЕНКА.

Знову заарештований 28.04.1977. При арешті його повідомили, що ухвала Мукачівського суду від квітня 1976 про зняття з нього примусового лікування скасована і що Берегівський суд знову призначив йому примусове лікування. Його помістили в Берегівськую лікарню, звідки він утік.

10.06.1977 Берегівський районний суд розглянув справу про втечу Й. Терелі із ПЛ і ухвалив перевести його в СПЛ. На суді не було ні самого Й. Терелі, ні його дружини, ні адвоката.

Дружина Й. Терелі, лікар за освітою, подала скаргу до Міжнародної асоціації психіатрів.

На початку вересня 1977 Й. Терелю піймали і помістили в Дніпропетровську СПЛ. Лікуючий лікар визнала симптомом хвороби бажання Й. Терелі виїхати з СРСР.

17.10.1977 С. КАЛЛІСТРАТОВА, Н. МЕЙМАН, П. ГРИГОРЕНКО, А. САХАРОВ виступили з заявою на захист Й. Терелі. Вони констатували, що арешт Й. Терелі і запроторення його в СПЛ – це реакція влади на публікації на Заході його спогадів про Сичовську СПЛ.

За даними дружини Й. Терелі з листопада 1979, він змінився до невпізнання, розтовстів, став флеґматичним і загальмованим, листи пише рідко. Очевидно, це результат дії галоперидолу. З осени 1979 медикаментозне лікування припинене. На початку 1981 Й. Тереля переведений із Дніпропетровської СПЛ у ПЛ загального типу недалеко від дому (Закарпатська обл.).

У вересні 1982 Й. Терелі дозволили повернутися додому. Він заснував «Ініціативну групу захисту прав віруючих і Церкви на Україні» і став її першим головою. До Групи увійшла Стефанія Петраш – дружина політвʼязня Петра СІЧКА і мати політвʼязнів Василя та Володимира СІЧКІВ. Група звернулася до властей України з закликом відкрити раніше закриті церкви й монастирі Української Греко-Католицької Церкви, відновити семінарії у Львові й Ужгороді та послати українських студентів-теологів до Риму й інших європейських міст на навчання.

24.12.1982 Й. Тереля заарештований за звинуваченням у «дармоїдстві» і 24.04.83 у м. Іршава, Закарпатської обл., засуджений до 1 р. таборів суворого режиму.

Звільнившись із табору, знову очолив Групу. З 01.03.1984 за станом здоровʼя передав головування своєму сподвижнику Кобрину. 14.11.1984 у звʼязку з арештом Кобрина проведені обшуки в домі Й. Терелі і в його тітки Марії Фалес у м. Свалява.

Й. Тереля переховувався, але 08.02.1985 був заарештований. У день арешту під час обшуку в нього вдома вилучені особисті записи, багато віршів. Спочатку його помістили в Ужгородську вʼязницю, а 16.02.1985 у Львівську.

У справі Й. Терелі проведені обшуки в Москві й у Читинській обл. Цікавилися участю Й. Терелі у виданні «Хроники текущих событий», «Экспресс-информации», «Бюллетней СМОТ».

20.08.1985 Ужгородський обласний суд засудив Й. Терелю за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання. Йому інкримінували редагування восьми номерів «Хроніки Української Католицької Церкви», поширення «антирадянської» літератури, написання листів, усні висловлювання. Від послуг адвоката Й. Тереля відмовився, захищав себе сам. Винним себе не визнав. Останнє слово суддя обірвав.

Місцева газета «Голос Батьківщини» № 20 за 1986 опублікувала статтю з покликанням на матеріали справи, що нібито свідчать про каяття Терелі Але ті «цитати» суперечать даним про його поведінку на суді.

Етапований у табір ВС-389/36 Пермської обл.

22.02.1987 Й. Терелю звільнили, але він оголосив голодовку з вимогою виїзду на лікування в США чи Канаду. На першу свою заяву одержав відмову. Друга заява була задоволена.

19.09.1987 Й. Тереля прибув в Амстердам.

З 1988 з сім’єю (дружина Олена і троє дітей) проживав у Торонто (Канада). Видав книжку спогадів та роздумів «Свідок» англійською мовою, видавав релігійний журнал.

Після прибуття в Канаду активність Й. Терелі значно пожвавилася. В Торонто він заснував власне видавництво, в якому видавав десятки книжок, головним чином, про порушування людських прав в Україні. Заснував журнали «Хрест», «Монархія і Україна», спричинився до відновлення журналів «Воля і Батьківщина» та «Назарет».

Й. Тереля часто виступав на міжнародних конгресах, конференціях і симпозіумах, зустрічався з найвизначнішими людьми того часу, в тому числі і з Папою Іваном Павлом ІІ. Про нього публікувалося чимало видань і багато його праць. Найвизначніша – автобіографічна книжка «Witness» («Свідок») 1991 р. появилася англійською мовою в США двохмільйонним тиражем і в католицьких колах стала справжнім бестселером. Значним успіхом користувалися і виставки його оригінальних картин та його вірші.

Всі свої прибутки й гонорари за книжки він жертвував на благо України, висилаючи туди не лише свої та чужі видання, але й гуманітарну допомогу. Немалі кошти він жертвував на розвиток української преси та побудову храмів в Україні.

Влітку 1992 р. він разом з американським письменником Дон Мегеном брав участь у великому «Марші миру» у м. Меджугорʼє.

Подібний «Марш миру» Й. Тереля хотів провести у Грушові на Закарпатській Україні, однак його під Братіславою арештувала поліція Словаччини і після дводенного увʼязнення відправила в Австрію, повідомивши, що українська сторона відмовилася надати йому візу.

Повернувшись в Торонто, Й. Тереля намагався легальним шляхом одержати візу в Україну, але безуспішно. Наперекір цьому, Й. Тереля без візи пересік молдавсько-український кордон, побував в Києві, Одесі, Житомирі, Львові і на Закарпатті, щоб наочно побачити як виглядає Україна, за яку він стільки страждав.

Помер Й. Тереля на вимушеній еміграції в Торонто (Канада) 16 березня 2009 року, а на початку липня його тіло було перевезено в Україну і, після похоронної відправи у греко-католицькому храмі в с. Нижнє Болотне, Іршавського р-н., Закарпатської області, віддано рідній землі.

Довідка подана за матеріалами: