Блаженний священномученик Теодор Ромжа

Деталі: Категорія: ІСТОРІЯ; Опубліковано: П'ятниця, 01 листопада 2013, 13:06; Перегляди: 2886

Під час апостольського візиту до України Святіший Отець Іван Павло II проголосив 28 новомучеників, серед яких єпископа Мукачівської єпархії ГКЦ Теодора (Ромжу).

В Мукачівській Греко-Католицькій Єпархії, день вшанування памʼяті священномученика Теодора – 31 жовтня. В Українській Греко-Католицькій Церкві – 1 листопада.

Владика Теодор свого часу мріяв стати місіонером в Росії. Він став місіонером, але для свого народу. Цікаво, що наказ про його вбивство особисто віддав Сталін.

Отець Василь Рудейко, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові, розповідає про життя і смерть блаженного священомученика Теодора (Ромжі).

Цього разу наша розмова матиме історично-літургійне забарвлення. Бо вшановуючи 1 листопада памʼять блаженного священномученка Теодора (Ромжу), ми одночасно пригадуємо невід’ємну сторінку історії нашої Церкви та й всього українського народу.

Відомо, що блаженний Теодор свого часу мріяв стати місіонером у Росії, проте виконував це служіння на українській землі…

Теодор (Ромжа) народився у с. Великий Бичків на Закарпатті в християнській родині. Із дитинства намагався бути в церкві, прислуговував, читав Апостола, допомагав співати богослужіння. І, напевно, із юнацьких років мріяв стати священиком. Коли він закінчив семінарію, єпископ послав його вчитися до Рима в Григоріанський університет. Під час навчання в Римі Ромжа захоплювався східним обрядом. Він брав участь у богослужіннях у церкві Святого Антонія, яку відвідували росіяни. І навіть перевівся до Папської колегії «Руссікум», де і почав формуватися як «східний» священик. Розповідають, що він часто намагався дотримуватися «чистого» східного обряду. І вже повернувшись в Україну, коли був парафіяльним священиком і викладачем Ужгородської духовної семінарії, старався впроваджувати цей східний культ. Знаємо, що в нього була борода, що на той час було не притаманно для греко-католицького духовенства. Отець Теодор намагався дотримуватися уставів богослужіння у східному обряді, так як він цього навчився в «Руссікумі». Під час навчання у нього з’явилася ідея місійної діяльності. Відомо, що одним із його духівників був єзуїт, який славився своєю місійністю. Тому Ромжа мріяв стати місіонером у Росії, проповідуючи Євангеліє. І до цього він готувався. На жаль, у Росію він так і не поїхав, натомість «Росія прийшла до нього» в Закарпаття. Таким чином, він зміг себе реалізувати в тому, чого навчився.

Дивним було рішення Святого Престолу стосовно Теодора Ромжі. У 33 роки він стає єпископом Мукачівської єпархії ГКЦ. Отже, це був наймолодший єпископ в усьому католицькому світі.

Насправді, це рішення, на мою думку, було очевидним. У Ватикані розуміли, що насувається більшовизм, а з ним російська культура, тому поставити нового єпископа, який би не був шанувальником східного обряду, а, навпаки, відстоював греко-католицькі принципи богослужіння і богослов’я, було б невдалим кроком. Теодор Ромжа був ідеальним кандидатом на єпископство. Він виглядав як «східняк», гарно служив у синодальному обряді, якого навчився в «Руссікумі». Як показує його діяльність, він цілковито оправдав сподівання і потреби того часу. Він бачив досвід Галичини і діяльності в ній радянської влади, знав священиків, які сумнівалися у своїй вірі і могли перейти на православ’я. Таких отців він заохочував їхати на навчання за кордон, щоб уникнути спокуси вибору. А тих, хто залишався, він укріплював.

Його діяльність на той час була ідеальною. Цього найбільше боялася комуністична влада. Бо він не йшов на конфлікт, проте дотримувався своєї позиції, обстоював принципи віри, богослужіння, проводив різні реколекції, що збирали багато людей, тобто рухався в тих рамках, які не стали викликом для радянської влади. І це було для влади найгірше.

Парадоксально, що такого молодого єпископа невеликої єпархії боялися радянські високопосадовці і ретельно готувалися до його вбивства…

Операція усунення єпископа Теодора планувалася досить довго. За Божим промислом, це не вдалося здійснити з першого разу. Спочатку владику просто хотіли переїхати вантажівкою. Після невдалого наїзду єпископ залишився живим. Його хотіли тоді добити (разом із тими, хто його супроводжував). Та й це не вдалося. Однак у шпиталі, де єпископ оговтувався від аварії, медсестра-енкаведистка ввела йому в організм отруту. Внаслідок цього він помер.

Щоб запобігти напливу людей на похорон владики, більшовики заблокували всі можливості добратися до місця його поховання. Того дня транспорт не функціонував. Проте все одно попрощалися з єпископом прийшло багато людей.

Категорія «блаженних» є новою для нашої Церкви. Як відомо, під час свого апостольського візиту до України Папа Іван Павло II проголосив 28 новомучеників УГКЦ, серед яких і Теодора (Ромжу).

На мою думку, ми, як Церква, ще не усвідомлюємо, яким чином повинно відбуватися проголошення святих у нашій східній традиції. Варто пригадати досвід проголошення блаженним Йосафата (Кунцевича). Його проголосили римо-католики святим, а вже після цього і УГКЦ прийняла його як святого. У Католицькій Церкві є два ступені проголошення святих. Спочатку вони стають локальними святими – блаженними, а тоді вже проголошуються святими всієї Церкви.

У випадку Східних Церков, які є частиною Католицької Церкви, немає змісту проголошувати когось блаженним. Для нас блаженні, яких проголосив Папа, вже є святими. До владики Теодора (Ромжі) потрібно звертатися як до священномученика без додатку «блаженний». Це штучний термін у нашому календарі і, гадаю, тут є над чим замислитися і Літургійній комісії УГКЦ, і Синоду Єпископів УГКЦ. Адже варто подумати про систему проголошення святих.

Щодо проголошення святих в інших Церквах, зокрема, у Православній Церкві, то тут фактом проголошення є написання богослужінь для святого. Тому затвердження з боку Синоду Єпископів цієї Церква і Патріарха когось святим вже вважається проголошенням його святим.

Парадоксом нашої традиції є те, що Папа Іван Павло II проголосив для нас 28 нових мучеників, а тільки декілька з них мають богослужіння. Сьогодні немає взагалі жодного офіційно затвердженого літургійного тексту мученикам на рівні всієї Церкви.

То все ж таки чи є в УГКЦ літургійне вшанування блаженних?

Воно має, радше, місцевий характер. Це означає, що місцевість, із якої походить святий, може мати свій літургійний текст, яким вона вшановує його пам'ять. Але для всієї УГКЦ таких текстів поки що немає. Існує, наприклад, Молебень до блаженного Теодора (Ромжі), але його статус як офіційного молитовного тексту, є невизначеним. Однак Синод Єпископів УГКЦ вже звернувся до Літургійної комісії УГКЦ із проханням і вказівкою створити текст служб поодиноких новомучеників.

Обставини життя, в яких проповідував Боже Слово владика Теодор, були складними. Зараз ми живемо у незалежній державі, УГКЦ посідає належне їй місце, проте доносити Боже Слово до вірних душпастирям не стало легше…

Ситуація Церкви не змінилася і рідко коли змінювалася. Ми схильні думати про мучеництво як про щось минуле. Проте більшовицький і нацистський режими показали, що готовність до мучеництва є актуальною завжди. Сьогодні, коли ми згадуємо памʼять священномученика Теодора (Ромжі), то повинні дивитися на тих християн, які зараз страждають в Сирії, Єгипті.

Проповідування Слова Божого є особистим свідченням, а не просто його проголошенням через сучасні медіа. Бо медіа ніколи не замінять живої людини, в серці якої говорить Христос. Новомученики нашої Церкви змогли це показати. У їхньому серці живе сам Христос, який промовляє до нас. Серед них є і миряни, які сповідували Христа.

Розмовляла Руслана Ткаченко

За матеріалами: news.ugcc.org.ua

Відеоверсія розмови про бл. священномученика Теодора