Роль Святого Духа в богопосвяченому житті

Деталі: Категорія: МОНАШЕ ЖИТТЯ; Опубліковано: Понеділок, 13 червня 2016, 18:16; Автор: Адміністратор; Перегляди: 4968

Роздуми над основами християнського та монашого життя: Роль Святого Духа.

Біблійні тексти:

Йо: 14, 16-17. 26-27; 15, 26-27; 16, 7-15;

Рим: 8, 1-27; 1 Кор 12-13; Гал 5, 22-25

«Утішитель, Святий Дух, якого Отець в імʼя Моє зішле, Той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам».

«Коли зійде Дух істини, Він і наведе вас на всю правду, – Він-бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане. І прославить він Мене, бо з Мого візьме і звістить вам».

Дух Святий говорить не в своє імʼя, а в імʼя Отця і Сина. Він пригадує те все, що вчинив Ісус Христос, та продовжує Його дію в історії і в кожному з нас.

Святий Дух – це утішитель, провідник осіб, спільнот, Церкви та історії. Але треба Йому дати простір у серцях, спільнотах та в Церкві, аби Він міг свобідно діяти.

Святий Дух в історії спасіння

Святий Дух відіграє особливу роль в історії спасіння. Він проникає у всі створіння, ширяє над водами, вдихає у ніздрі людини. Він говорить через пророків, сходить на Марію, Ісуса та Апостолів...

Через Святого Духа Боже Слово стало тілом і поселилося між нами. Він сходить на Ісуса Христа в ріці Йордані і дає початок Христовій місії на землі.

Після Вознесіння, воскреслий Христос, посилає Святого Духа на Апостолів і починається місія Церкви на землі – аж до кінця віків. Саме завдання Святого Духа – це єднати християн з Богом і між собою в одну, соборну й Апостольську Церкву, в одне Христове Тіло, в одне таїнство сопричастя. «Де Церква, там є Дух Святий. Де є Святий Дух, там Церква», як каже Св. Іриней. Святий Дух обʼєднує Церкву в одну спільноту, її оживлює і одухотворює, обдаровує різними дарами й харизмами.

На Божественній Літургії Святий Дух сходить на нас і на освячені дари, роблячи нас одне з Христом, одним Божим народом – одне царське священство.

Богослов Олівʼє Клеман каже, що Святий Дух є немов той «невидимий двигун всесвітньої історії, який, хоч з трудом і навпомацки, ступає в напрямку відмінности у єдності та єдности в різноманітності. В цьому процесі обʼєднана Церква виконує функцію закваски у світі».

Святий Дух – це той, хто палає любовʼю. Він розподіляє харизми, обдаровує мовами і розбиває «вавилонську вежу», в якій люди не змогли знайти спільної мови. Він дає харизму апостольства та єдности, а особливо обдаровує кріпкою та творчою любовʼю.

Всі християни є помазані Святим Духом, прийняли Його «печать» (Тайна Миропомазання) та стали храмом Святого Духа (пор. 1 Кор. З, 16; 2 Кор. 6, 16). Святий Дух свідчить про те, що ми – діти Божі, які прийняли духа усиновлення, тому маємо право кликати Отця як «Авва!» і молитись «Отче наш!».

Святий Дух у житті богопосвяченої особи

Як уже сказано, Святий Дух дається для усіх через таїнство Хрещення і Миропомазання – всі-бо охрещені водою і Духом Святим (пор. Ді. 1, 5). Хто приймає печать Духа Святого, той тим самим є Ним просякнутий і «напоєний» (1 Кор. 12, 13).

Дія Святого Духа у житті християнина продовжується і зміцнюється слуханням Божого слова і участю у Божественній Літургії, як також сприйманням «хрещення духа і вогню», тобто терпінь і різних життєвих випробувань.

Завдяки Святому Духові починається нове життя у Христі і в любові Отця, адже «любов Божа влита в серця наші Святим Духом» (Рим. 5, 5). Отож початок духовного життя співпадає з усвідомленням Божої любови, яка наповняє серце людини діянням Святого Духа та проймає все її психічне і тілесне життя: інтелектуальні, вольові й чуттєві виміри; її рішення, слова й поведінку. Тому діяння Святого Духа в людині поширюється також на все її оточення. Адже у Святому Дусі християнин пізнає себе як Божу дитину, і того ж Духа передає іншим людям та світові.

Духовна людина знає, що Бог її любить і вона любить Бога тією ж любовʼю. Цією ж самою Божою любовʼю любить себе і ближнього та всі створіння. Любов одна та одне сопричастя любови, що єднає небо і землю. Єдність у відмінності, відмінність у єдності.

Святий Дух відкриває справжній простір для свободи дітей Божих: «Де Дух Господній – там воля» – каже св. Апостол Павло (2 Кор. З, 17). Свобода дітей Божих докорінно відрізняється від концепції свободи, створеної модерною філософією за кличем: «моя свобода кінчається там, де починається твоя». Свобода Духа збудована на ось якій основі: «Все Моє – Твоє, Твоє ж Моє» (Йо. 17, 10), на причастю дарів Святого Духа: усе моє буття є для тебе, а твоє для мене. Це свобода не тільки «від», ані «через», а «разом»: вільними з Богом та з іншими людьми.

Особливо «духовною особою» – людиною любови – повинні буті ті, які одержали Божий поклик і покинули все «заради Божого Царства». Ті особи утверджують свою монашу ідентичність у Святому Дусі, стають пророками Духа, і Дух Святий через них говорить. Вони своїм життям любови і молитвою «творять епіклезу Духа над світом». Тому в молитві богопосвячена особа стає духовною матірʼю і отцем – «пнеуматікос» та носієм Духа – «пневматофорос».

Отже, завдяки діянню Святого Духа монах стає «ставрофором» – хрестоносцем, «богоносцем», «духоносцем», «преподобним» Святій Трійці. Він, таким чином, є символом майбутніх благ. Богопосвячена особа стає людиною сопричастя і спільноти, живою євхаристією, і тим самим душею Церкви. Тому ченці якоюсь мірою є Благовіщенням і Богоявлінням, Стрітенням і Преображенням, страдниками і покутниками, та одночасно благовістителями Воскресіння, Вознесіння і Праворуч сидіння. Вони, завдяки дії Святого Духа стають іконами Пресвятої Трійці, духовним іконостасом для світу, живою літургією.

Святий Дух у чернечих спільнотах

Дари Духа окремих осіб переходять на інших, створюючи сопричастя дарів Святого Духа: чернечі спільноти. Саме тому Святий Василій Великий уважає, що спільне життя стоїть вище від самітного: «Кожний з цих дарів приймає людина не для себе, але для інших. Сила Святого Духа, що в одному є наявною, нестримно переходить на всіх... У спільному житті кожний має спроможність вживати свій дар, уділяючи його іншим. Тоді кожний збирає плоди дарів, немовби зі своїх» (ШПр 7, 2).

Саме Святий Дух творить простір (гр. «хора»), в якому відбувається життя спільноти і зберігається «причастя дарів Святого Духа й у Святому Дусі». Кожний монах має якийсь дар від Святого Духа. Монахи діляться між собою своїми матеріяльними й духовними надбаннями і обмінюються служіннями (пор. ШПр 7, 2). Таким чином духовні особи не відмежовуються від себе. Кожний діє в імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа, і тим самим в імʼя ближнього, в імʼя монашої спільноти та в імʼя Церкви – так ченці стають серцем і душею Церкви.

Святий Дух надихає також засновників чернечих спільнот і, якоюсь мірою, творить засновницьку харизму, яка перетвоюється в особливу духовність окремих монаших сімей.

Апостольське повчання Богопосвячене життя каже, що «богопосвячені особи мають бути дійсними знавцями сопричастя і жити його духовністю, як очевидці й творці того ж плану єдности, що згідно з Божим задумом є завершенням людської історії... Життя у сопричасті дійсно стає знаком для світу й притягальною силою, яка веде людей до віри в Христа» (БЖ 46).

Давайте простір для Святого Духа

Духовна людина дає свободу для Святого Духа, щоб діяв і провадив її, як Він хоче. Святий Дух шанує свободу людини. Якщо особа, спільнота або Церква не відкриє простору для Святого Духа, то Він не зможе діяти у них і через них. Святий Дух діє разом – синергічно, з особами та інституціями.

Через Святого Духа Бог Отець присутній у світі своєю любовʼю і добротою; присутній також Ісус Христос своєю проповіддю і ділами, страстями, смертю і Своїм воскресінням.

Вже сказано, що треба відкрити в серці простір для діяння Святого Духа, щоб Він діяв у нас і через нас і тим самим ми стали вільними Божими дітьми. Якщо людина не дасть себе провадити Духом, то залишається рабом різних похотей. Якщо серце заповнене різними земськими справами, як же тоді Дух буде діяти в ньому? Треба очистити серце, зробити його храмом Святого Духа, бо, як каже св. Апостол Павло, «тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить» (1 Кор 2, 14), бо закон духа – життя, мир, свобода... (пор. Рим 8, 2. 6, 15).

Відкрити серце для Святого Духа не легка справа. Вона вимагає постійної праці, аскези, щоб долати вроджені життєві пожадливості: гординю життя, погоню за владою і славою, самолюбство...

На жаль, в чернечому й церковному житті буває таке, що, хоча на початку зібрань моляться «Царю Небесний...» і просять проводу Святого Духа, проте дуже скоро про Утішителя забувають. Залишають Святого Духа на боці і кожний старається захищати свої позиції чи навіть свою «духовність», замість бути чутливими до того, що Дух Божий хоче у даному часі та місці. Святий Євангелист Йоан закликає «випробовувати духів» – звідки вони походять (1 Йо 4, 1; пор. 1 Кор 12, 10) – від Бога чи від нашого особистого та спільнотного самолюбства.

Пресвята Богородиця і свобода для Духа Святого

Пресвята Богородиця – це найкращий приклад, як треба дати себе провадити Святим Духом і одночасно бути повністю свобідними.

Пресвята Богородиця протягом усього свого життя цілковито відкрита для свого Господа. В дусі та істині вільна від себе, щоб бути Господньою рабинею: «Ось я Господня слугиня, нехай зо мною станеться по Твоєму слову!» (Лк 1, 38) і вільна для служіння іншим. Вона дає цілковиту згоду, щоб Господь Бог через Духа Святого поселився в її лоні, і дає простір, щоб Божий дух її провадив до кінця життя. Тим вона стає найбільш вільною людиною. Вільна, щоб на слово Боже пуститися в дорогу до Вифлеєму; вільна, щоб родити в стаєнці; вільна, щоб утікати до Єгипту і повернутися до Назарету. Вільна, щоб почути докір 12-літнього Ісуса: «Хіба ви не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» та настільки чутлива, щоб «зберегти всі ці слова в своєму серці» (Лк 2, 49. 51); вільна, щоб сказати: «Вина в них немає...», – і почути докір: «Що Мені, жінко, а й тобі?» (Йо 2, 3-4); вільна, щоб бути осторонь, бо каже Христос, що «мати Моя і брати Мої це ті, що слухають слово Боже і його виконують» (Лк, 8, 19-21).

І всеціло вільна під хрестом. Вона стоїть, як її Син умирає, не панікує. У Євангелії сказано, що вона «стояла» – не ридала, і Ісус може їй довірити: «Ось матір твоя... ось син твій» (пор. Йо 19, 25-27). Вона була настільки вільною, що Христос не потребував їй обʼявлятися після Свого воскресіння: євангелисти принаймні нічого такого не записали.

Тим-то Богородиця є найвищим прикладом свободи Божої дитини і проводу Святого Духа. Боже слово – це її пожива, її роздумування. Богородиця вільна, щоб служити... Служить в потребі для Єлисавети, чуйна на брак вина в Кані Галилейській, присутня на Голготі і разом з учнями на зібранні у вечернику. Ніщо і ніхто її не знеохочує, не розчаровує... Абсолютно (непорочно) вільна від себе, тому абсолютно вільна для інших.