Василіянський монастир у Перемишлі

Деталі: Категорія: МОНАСТИРІ ЧСВВ; Опубліковано: Понеділок, 29 червня 2015, 11:06; Автор: Адміністратор; Перегляди: 7152

Автор: Анізія Путько-Стех

15 грудня 1913 року, в Перемишлі поселилися монахи ЧСВВ в купленому будинку при вулиці, тоді Св. Івана, а нині Салезіянській, і тут заснували монастир та каплицю.

У 1914 р. повстав задум побудови церкви. На превеликий жаль, дорога до реалізації того задуму виявилася довгою й тернистою від самого її початку. В першу чергу потрібно було зібрати кошти, що не було простим, ані легким. Але завдяки жертовності перемишлян, вдалося зібрати досить велику суму грошей. За частину з них оо. Василіяни закупили землю під будову і будівляні матеріали. Решта, з трудом зібраних грошей, втратила свою вартість в часі першої Світової війни, а зібрані будівельні матеріали конфіскувала австрійська армія.

Акцію побудови церкви відновлено щойно в 1924 р., за великою підтримкою тодішнього Перемишльського єпископа (нині блаженного) Йосафата Коциловського (ЧСВВ). Але й тоді не обійшлося без різного роду перешкод. Тодішній польський уряд міста Перемишля всіляко намагався завадити в побудові церкви. Кілька разів, на вимогу уряду, потрібно було міняти архітектурні плани. В кінці оо. Василіяни мусіли погодитися на побудову церкви не по середині власної площі як хотіли, а в кутку при самій вулиці. Початково заплановану величаву церкву, треба було будувати набагато меншою, вузькою, без бічних нав. 80 років тому, 17 квітня 1935 р., Перемишльський Владика Йосафат Коциловський, звершив Чин освячення нової церкви Співстраждання Пресвятої Богородиці на перемиському Засянні.

Нажаль, лише 10 років церква служила не лише монахам, але й вірянам Перемишля та околиць, бо вже у жовтні 1945 р. Служба Безпеки (УБ) комуністичної Польщі, наказала оо. Василіянам покинути свій монастир і церкву, щоб таким чином затерти всякі сліди існування в Перемишлі монастиря (ЧСВВ), монастирської церкви і українців загалом. Будівлі монастиря і церкви призначено на потреби Воєводського державного архіву. За наказом уряду Перемишля, обитель мала бути пристосована до потреб архіву, але у такий спосіб, щоб втратила сакральний характер і ніколи більше не могла слугувати потребам релігійного культу. Із всіх трьох куполів знято хрести. Усередині церкви споруджено залізобетонні стропи, які роздерли нутро на 3 частини, установлено ліфт і побудовано залізні сходи, брутально зруйновано іконостас і всі розписи, розібрано зовнішні сходи і закрито вхід до церкви, щоб ніхто навіть не подумав, що це колись була церква. У чудовій колись театральній залі в підвалах церкви, усі розписи, всі фрески і усі портрети визначних церновних та громадських діячів збечещено і покрито шаром тинку. У монастирі розмістилися бюро архіву.

Здавалося, що церква замовкла назавжди. Але оо. Василіяни ніколи не змирилися з тим і довгих 50 років старалися про поверння від держави Польщі своєї власності. Старалися про це почергово: ієром. Павло Пушкарський, ієром. Йосафат Романик, ієром. Мелетій Білинський, та нажаль безуспішно.

Щойно в 1991 році тодішній Протоігумен ЧСВВ, а нині єпископ Василь Медвіт позитивно завершив важку і затяжну боротьбу. Саме 1 жовтня 1991 р Майнова Комісія ухвалила рішення віддати церкву і монастир отцям Василіянського Чину з застереженням, що ще 5 років цілий комплекс буде вживатися архівом. Таким чином, щойно 25 жовтня 1996 р. тодішний Протоігумен ЧСВВ (нині також єпископ) Володимир Ющак, отримав вимріяні ключі до цілої обителі, а властиво до татальної руїни.

Першим ігуменом Перемишльського монастиря ЧСВВ призначено ієром. Тимотея Феша. На його плече ліг тягар повернення будівлі сакрального характеру. Свою важку працю о. Т. Феш почав від служіння богослужінь у зруйнованому, і збезчещеному, але вже власному театральному залі в підвалах церкви.

10 березня 1997 року, в перший день Великого посту о. Тимотей Феш з великим запалом, посвятою, серйозністю і відповідальністю почав реалізовувати поставлені перед ним виклики. Справа не була легкою, бо церква була в цілковитій руїні. Крім того, потрібно було поконувати велику неприхильність, щоб не сказати, ворожість тодішньої влади Перемишля, яка всіляко намагалася завадити у веденні ремонтних робіт, ускладнюючи всі адміністрацийні полагодження, ставлячи щораз нові й нові, майже не можливі до виконання вимоги. До того ж, брак фінансів змусив о. Тимотея просити українську громаду про жертвенність. Поконуючи всі перешкоди, при помочі Господа Бога і Покровительки церкви Пресвятої Богородиці, а також небайдужих людей доброї волі, які відгукнулися на заклик о. Тимотея, ремонт поволі просувався вперед. Розпочато від розібрання залізнобетонних стропів, ліфту і залізних сходів, положено новий тинк на внутрішні стіни, покладено підлогу. Далі побудовано вхідні сходи і відкрито вхід до церкви, відновлено фасад. Колишній театральний зал, пристосовано до відправ богослужінь. Уставлено іконостас, престол, тетрапод, проскомидійник, і свічники. В цій провізоричній капличці почали регулярно правитися богослужіння не лише для монахів, але також мирян. Монастир треба було пристосувати до умов, в яких могли б замешкати монахи і студенти із новозаснованої тут Семінарії. У зв’язку з тим, в цілому будинку було змінені або відновлені вікна, замонтовано систему опалювання, замінено електричну мережу. Територію монастиря заново огороджено, а в городі побудовано приміщення у вигляді каплиці, в котрій знайшли свій притулок різні елементи зі зруйнованих церков і монастирів.

На свято Чесного і Животворящого Хреста, в 1997 р., Преосвященний митрополит Перемишльсько-Варшавський Архієпископ Кир Йоан Мартиняк і Владика з Канади, Северіян Якимишин (ЧСВВ), довершили посвячення хрестів на всі три куполи. Щоб будівлі надати вигляд церкви, хрести було поставлено на копулах тимчасово, бо дах і куполи потребували ремонту, якого в той час неможливо було доконати. (Варто згадати, що в часі монтажу хреста на головному куполі, трапилася дивна подія, якої свідками були о. Тимотей і групка людей, серед яких і авторка статті, які знизу обсервували радісний момент повернення церкві Її християнського обличчя. В часі, коли робітники працювали над укріпленням хреста, на його вершок сів голуб і неустрашенно сидів доти, доки робітники не закінчили встановлювати хрест, а після того знісся вгору і по хвилині зник. Пам’ятаю зворушливі слова о. Тимотея, який сказав «Це Дух Святий»).

В 1999 році уставлено в церкві іконостас і все потрібне до богослужінь. Завдяки титанічній праці о. Тимотея Феша, церква неначе воскресла змертвих і наново почала жити духовним життям. Монастир заповнився чинцями і студентами Духовної Семінарії в основному з України. Цей надзвичайно важкий період надлюдської, самовідданої, жертвенної, повної посвяти праці о.Тимотея Феша і людей доброї волі над піднесенням з руїн збезчещеного церковно-монастирського комплексу і повернення йому сакрального і духовного характеру, увінчався радісною подією, якої 15-ліття святкуємо, бо саме в неділю 13 травня 2000 року, Преосвященний Митрополит Перемишльсько-Варшавський, Кир Йоан Мартиняк, у співслужінні з єпископом Василем Медвідом (ЧСВВ), Єпископом Вроцлавсько-Ґданським Володимиром Ющаком (ЧСВВ) і численним духовенством, відслужив Архієрейську Божественну Літургію та урочисто вдруге посвятив монастирську церкву Співстраждання Пресвятої Богородиці отців ЧСВВ в Перемишлі.

Однак до повного відновлення колишньої краси храму, ще була далека дорога. Почергові Ігумени, а саме: о.Юліян Коваль, о. Григорій Столиця, о. Ігор Гарасим, вклали свій вагомий внесок у відбудову церкви. Але чергова хвила капітального ремонту почалася весною 2009 року з приходом вдруге до Перемишльської обителі нинішнього Ігумена ієром. Юліяна Коваля, який як і о. Тимотей, опинився перед численними викликами. Знову повстала проблема фінансів. Нащастя, на численні заклики о. Юліяна, відгукнулися українці як із Польщі, так і з діаспори, тому при великому особистому заангажуванні, працьовитості, безкомпромісності, супроти всіляких перешкод і відданості о. Юліяна Коваля, можна було продовжувати справу, розпочату о. Тимотеєм Фешом. На тому етапі також не обійшлося без неприхильності влад Перемишля. Наперекір всім клопотам і труднощам, о. Юліянові вдалося відремонтувати дах, відновити всі три куполи, покрити їх мідною бляхою і наново поставити на них хрести, оновити інсталяції громозводів, виконати ізоляцію фундаментів церкви та монастиря, щоб забезпечити перед вологістю, побілити стіни у нутрі церкви і ззовні, відновити Трапезну, від реставрувати, після жорстокої наруги над мистецтвом, театральний зал у підвалах церкви й довести його до першовигляду.

Нині цей святий, многостраждалжний храм Співстраждання Пресвятої Богородиці оо. (ЧСВВ) в Перемишлі (хоч ще чекає на покриття стін розписами), живе повнотою релігійного життя. Його надзвичайно складна історія є доказом того, що в нім живе потужний дух самозбереження і ніким незборима воля існування, на перекір недругам .

Анізія Путько-Стех

Фото: osbm.org.ua