Smaller Default Larger

Як прийде смерть… (Зореслав)

 

Як прийде смерть, – ми не чужі собі!

Ми зустрічалися не раз, нівроку,

Поглянула, всміхнулась, далебі,

І відійшла полями тихим кроком.

 

Як прийде смерть, я прошепчу: «Вітай!

Вже досить гри на схованки між нами.

Лиш, будь ласкава, ніжно пригортай

Твоїми невблаганними руками.

 

І поцілуй до сну, щоб я заснув

З усмішкою до ясних зір небесних,

З надією на соняшну весну,

На гомін дзвонів радісних, воскресних».

 

Ген по той бік я Богові вклонюсь:

– Ось я, – скажу. – Ласкавий будь, о Пане! –

Йому за Україну помолюсь

І вартою-бійцем над нею стану.

 

А поки що без смутку і без слів

Хай порох мій під зорями спочине,

Під шум сосон, під гураґан вітрів,

Під кущиком червоної калини.

 

(10 листопада 1973 р.)

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

о. Севастіян Сабол, ЧСВВ (ЗОРЕСЛАВ)

 

Авторські права 2020 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.