Проповідь Святішого Отця з нагоди Стрітення Господнього та ХІХ Міжнародного дня богопосвяченого життя

Деталі: Категорія: РІК БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ - 2015; Опубліковано: Неділя, 08 лютого 2015, 13:21; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2501

Очима нашого серця ми споглядаємо ікону Божої Матері Марії, яка йде з Немовлям Ісусом на руках. Вона приносить Його у храм, представляє Його людям, щоб Він міг зустрітися зі своїмнародом.

Обійми Марії є немов би «драбиною», якою Божий Син зійшов до нас, драбиною Божої прихильності. Про це ми чуємо в першому читанні, в Посланні до Євреїв: Христос стався «в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архієреєм» (2,17). Цей Ісусів шлях є подвійним: Він зійшов, став подібним до нас, щоб повернутися до Отця разом з нами, вчиняючи нас подібними до Себе.

У нашому серці ми можемо споглядати цей рух, представляючи сцену Євангелія: Марія входить в храм з Немовлям на руках. Богородиця йде, несучи свого Сина, але це Він йде передНею й веде Її цим шляхом Бога, Який прийшов донас нате, щоб ми могли прямувати до Нього.

Ісус пройшов нашим шляхом, щоб показати нам новий шлях, тобто «нову й живу дорогу» (пор. Євр 10, 20), що нею є Він Сам. Для нас, богопосвячених осіб, це єдиний шлях, практичний і безальтернативний, яким ми повинні простувати з радістю і витривалістю.

Євангеліє аж пʼять разів наголошує на послусі Марії і Йосифа «Господньому закону» (пор. Лк 2,22.23.24.27.39). Ісус не прийшов чинити Свою волю, але волю Отця; і це – як Він говорив – була Його «їжа» (пор. Ів 4,34). Отже, хто слідує за Ісусом, той стає на шлях послуху, наслідуючи Господнє умиротворення; понижуючись і вчиняючи власною волю Отця, аж до винищення і упокорення себе самого (пор. Флп 2,7-8). Для богопосвяченої особи поступати вперед означає понижуватися у служінні, тобто поступати тимже шляхом Ісуса, Який «не вважав за здобич свою рівність із Богом» (Фил 2,6). Понижатись, роблячись слугою, щоб служити.

Цей шлях приймає форму чернечого правила, позначеного харизмою засновника, пам’ятаючи, що незамінним правилом для усіх є завжди Євангеліє. Святий Духже у Своїй безмежній креативності, виражає його у різних правилах богопосвяченого життя, які зроджуються з наслідування Христа, тобто з цього шляху пониження у служінні.

Завдяки цьому «законові» богопосвячені особи можуть здобути мудрість, яка не є абстрактною здатністю, але ділом і даром Святого Духа. Найочевиднішим знаком такої мудрості є радість. І ця євангельська чернеча радість є плодом простування цим шляхом пониження разом із Ісусом… І коли нам сумно, то слід запитати себе: «Як я живу цим виміром кенозису?».

У розповіді Стрітення Ісуса в храмі цю мудрість представляють особи похилого віку, Симеон та Анна, які були слухняними Святому Духові (про це говориться три рази), ведені та натхнені Ним. Господь дав їм мудрість через довгу мандрівку шляхом слухняності Його законові, послуху, який, з одного боку, усмиряє та понижує, але з другого – охороняє та запалює надію, так що вони тепер стали креативними, бо сповнені Святим Духом. Вони також створили своєрідну літургійну чинність навколо Святого Дитяти, що входить у храм: Симеон прославляє Господа, а Анна «проповідує» спасіння (Лк 2,28-32.38). Як і у випадку Марії, також старець Симеон бере Дитя на свої руки, але, насправді, це Дитя приймає його і веде. Літургія першої вечірні нинішнього свята висловлює це ясно і красиво: «senex puerum portabat, puer autem senem regebat», тобто «старець носив дитя, проте дитя вело старця». Як Марія, молода мама, так і Симеон, похилий «дідусь», несуть на руках дитину, але це та дитина, яка сама веде їх обох.

Цікаво відзначити, що в цьому дійстві не молодь виявляється креативною, але особи похилого віку. Молоді, як Марія та Йосиф, слідують шляхом слухняності Господньому закону; старші особи, як Симеон і Анна, бачать у дитині сповнення Закону і Божих обітниць. Вони здатні святкувати: вони креативні в радості і в мудрості. А Господь діянням Святого Духа перемінює їх слухняність і мудрість.

Іноді Бог може дати дар мудрості молодій людині, але тільки, якщо вона готова йти шляхом послуху та покори у Святому Дусі. Цей послух і ця покора не є теоретичними, але підкоряються логіці Воплочення через покору і послух засновникам, через покору і послух конкретним правилам, через покору і послух настоятелям, через покору і послух Церкві. Йдеться, отже, про конкретну покору і послух.

Через витривалість на дорозі послуху, дозріває особиста та спільнотна мудрість, й тоді стає можливим пристосування правил до вимог часу: справжнє «оновлення», у дійсності, є ділом мудрості, загартованої в покорі та в послусі.

Скріплення та оновлення богопосвяченого життя відбувається через велику любов до чернечого правила, а також через здатність споглядати та прислухатися до похилих віком у своєму згромадженні. Тоді «скарб», харизма кожної чернечої родини, оберігається, одночасно, і послухом, і мудрістю. На цьому шляху ми захищені від того, щоб наша посвята звершувалася у легкий спосіб, у спосіб, що не втілюється, наче це була б якась гноза, що зводила б чернече життя до «карикатури», карикатури, в якій актуалізується наслідування без зречення, молитва без зустрічі, братське життя без спілкування, послух без довіри, і любов без трансцендентності.

Ми теж сьогодні, як Марії і як Симеон, хочемо взяти Ісуса на руки, тому що Він виходить назустріч своєму народові. Звичайно, ми зможемо це зробити, якщо намагатимемось збагнути таємницю Христа. Ми ведемо людей до Ісуса, але в свою чергу також дозвольмо, щоб Він провадив нас. Це те, чим ми повинні бути: провідниками, яких провадять.

Нехай Господь через заступництво Діви Марії нашої Матері, Святого Йосифа, Святих Симеона і Анни, дарує нам те, що ми просили Його у вступній молитві, щоб «ми були представлені Йому вповні оновлені в дусі». Амінь.

Свято Стрітення Господнього

ХІХ міжнародний день богопосвяченогожиття

Папа Франциск, базиліка Св. Петра у Ватикані, пн, 02.02.2015

Джерело: osbm.info

http://w2.vatican.va

Переклад: о. Йоанікій Чверенчук,ЧСВВ