Памʼяті брата Юліяна Юрія Миговича ЧСВВ

Деталі: Категорія: РІК НОВОМУЧЕНИКІВ ХХ ст. - 2016; Опубліковано: Субота, 08 лютого 2014, 17:58; Перегляди: 2387

В місяці лютому більше ніж 100 років тому, народився брат Юліян Мигович ЧСВВ, життя якого було тісно повʼязане з історією Мукачівської Чудотворної Ікони Божої Матері. Саме родина цього брата-василіянина, на прохання Настоятеля Мукачівського монастиря, довший час переховувала Ікону Божої Матері під час панування Радянської влади, а потім і сам брат Юліян зберігав її у підпіллі в своєму помешканні. Пропонуємо Вам ознайомитися з біографією та фотографіями цього ченця.

Народився Юрій Мигович 2 лютого 1911 року, у Сваляві на Закарпатті.

У 1920 році розпочав навчання у місцевій школі, але після закінчення шостого класу, вимушено припинив навчання, щоб допомагати вдома на господарстві, адже батько Юрія помер через рік після його народження у 1912 році, тому юнак, як тільки йому виповнилося 16 років, взяв на себе чоловічу роботу по дому.

У 1929 році, Юрій вступив до Мукачівського монастиря Отців Василіян, отримавши згодом чернечу рясу і нове імʼя Юліян. Закінчивши новіціятський вишкіл, брат Юліян почав вчитися швейній справі і став монастирським шевцем. Монаша спільнота в Мукачеві нараховувала в той час близько 40 осіб, для яких бр. Юліян разом з іншими шевцями, виготовляв чернече вбрання, а також шив оздоблення для церкви та монастиря.

В цей час, у Василіянському монастирі в Мукачеві, була виставлена старовинна Ікона Божої Матері «Покровителька Закарпаття» (1453 р.), яку Отцям Василіянам подарував Папа Пій ХІ у 1926 році. Виготовляючи різні оздоблення для цієї Ікони, що набирала в народі дедалі більшого пошанування, бр. Юліян навіть не припускав, що саме з нею буде в особливий спосіб повʼязане його подальше життя.

В 1933 році, бр. Юліян вступив у чехословацьку армію, в якій відбував військову службу до 1935 року.

Повернувшись з військової служби, оселився в Мукачівському монастирі і далі зайнявся швейною справою.

У 1946 році, тодішній Настоятель Мукачівського монастиря о. Полікарп Булик ЧСВВ, остерігаючись за долю Ікони Пресвятої Богородиці, вирішив виставити для публічного почитання її копію, а оригінал передав на зберігання родичам саме брата Юліяна Миговича ЧСВВ до Сваляви.

Остерігання Василіян не були безпідставними, адже у 1947 році Радянська влада ліквідувала Мукачівський монастир Отців Василіян, а всіх його ченців, серед яких був також бр. Юліян, насильно вивезла до Імстичівського монастиря.

Коли у квітні 1950 року було також ліквідовано Василіянський монастир в Імстичеві, бр. Юліян далі залишився мешкати тут разом з іншими ченцями, але це було можливим не довго, адже в цей час влада вже ліквідувала не лише усі Василіянські монастирі на Закарпатті, але й також цілу Греко-католицьку Церкву, яка відтоді перейшла «в підпілля».

Ще у 1948 році був виданий указ арештувати бр. Юліяна, як монаха за його релігійні погляди і відмову зректися греко-католицької віри. Цей указ був введений в дію 5 травня 1950 року. Бр. Юліяна увʼязнили на півтора роки в Запорізьких виправних таборах.

Повернувшись з увʼязнення, бр. Юліян, за попереднім письмовим проханням до влади, оселився у свого брата Івана Миговича в м. Сваляві, де в строгій таємниці переховувалась Мукачівська Ікона Божої Матері. Для цієї Ікони брат Юліян став немовби «духовним Йосифом», опікуючись нею та рятуючи її від «радянського Ірода».

Продовжуючи далі в підпіллі бути монахом-василіянином, брат Юліян оселився в с. Бистрий, Свалявського району, і тут сховав Ікону. Містячи в собі цю святу річ, житло бр. Юліяна стало схожим на духовний вертеп, який хоч і був убогим, але одночасно – також і найбагатшим місцем на землі. До цієї Ікони, на якій зображені Пресвята Богородиця та Дитятко Ісус, час-від-часу, приходили поклонитися і помолитися інші Василіяни, серед яких був тодішній Протоігумен закарпатських Василіян о. Антоній Мондик ЧСВВ, а також о. Мелетій Малинич ЧСВВ, о. Павло Мадяр ЧСВВ та інші ченці. Немов «євангельські мудреці», вони відвідували місце зберігання Ікони потай, так щоб «Ірод» не міг про це дізнатися та здійснити свій «ворожий візит».

Проживаючи в с. Бистрий, бр. Юліян влаштувався на роботу помічником у Свалявському ЛПХ, де працював до 1954 року, після чого йому вдалося влаштуватися шевцем у Свалявському сільськогосподарському підприємстві.

У 1955 році він почав працювати у Свалявській швейній майстерні, з якої перейшов на іншу роботу у 1966 році.

З часом, за бр. Юліяном було встановлено нагляд і місце його проживання почали часто навідувати представники органів НКВД. Піклуючись про долю Ікони, за порадою о. Антонія Мондика ЧСВВ та о. Мелетія Малинича ЧСВВ, було вирішено передати її на зберігання родині Ляховичів до м. Мукачева. І від цього моменту існування ікони опинилося в таємниці, яку Василіяни пильно оберігали від покоління до покоління: Протоігумен о. Антоній Мондик ЧСВВ повідомив її своєму наступнику о. Павлу Мадяру ЧСВВ, а той – о. Мелетію Малиничу ЧСВВ і так вона перейшла до наших часів, коли у 1998 році Василіяни перевезли її до Малоберезнянського монастиря, а відтак – до нового Мукачівського монастиря, де 16 липня 2009 року, вона була виставлена у монастирській каплиці для прилюдного почитання.

До 1990 року, коли було легалізовано Греко-католицьку Церкву і почали відновлювати свою діяльність Василіянські монастирі на Закарпатті, бр. Юліян проживав у с. Бистрий та працював на різних державних роботах. Протягом років «підпілля», він щонеділі і свята приходив на Службу Божу до о. Мелетія Малинича ЧСВВ, який мешкав у Сваляві.

Хоч бр. Юліян не був священиком, однак ревно працював у підпіллі як монах, поширюючи духовну та молитовну літературу, яка була в той час великою цінністю. Також він передавав для вірних інформацію, де і коли той чи інший священик буде служити Божественну Літургію. Крім того, в часах атеїстичного режиму, бр. Юліян «проповідував» Євангеліє прикладом свого життя і своєю незламною вірою в Бога. Для багатьох християн – греко-католиків, він був по-особливому промовистим знаком того, що незважаючи на будь-який режим і в будь-яких умовах, навіть коли всі храми і монастирі закриті, ніхто і ніщо не може знищити віру і покликання людини, що палає в її серці. Насильно опинившись поза монастирськими мурами, він далі продовжував жити монашим життям, зберігаючи Обіти Убожества, Чистоти і Послуху, які колись склав Богові в монастирі. В умовах підпілля, це було дійсно великим свідченням того, наскільки цінним для людини може бути Бог.

На початку 90-х років, після відновлення Імстичівського монастиря Отців Василіян, бр. Юліян оселився в цій обителі, де вже мешкали о. Павло Мадяр ЧСВВ, о. Миколай Шепа ЧСВВ і бр. Марʼян Щока ЧСВВ. Тут він прожив до 31 жовтня 1995 року, коли відійшов до вічності. Поховали бр. Юліяна Миговича ЧСВВ на монашому цвинтарі в с. Імстичеві.

Нехай буде йому вічная памʼять!

о. Франціск Онисько ЧСВВ

Брат Юліян Мигович ЧСВВ в Мукачівському монастирі Отців Василіян