«Апостол Серця Христового»
- Деталі
- Категорія: РІК НОВОМУЧЕНИКІВ ХХ ст. - 2016
- Опубліковано: П'ятниця, 22 червня 2012, 19:33
- Перегляди: 2622
«АПОСТОЛ СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО»
Отець Христофор Гавриїл Миськів ЧСВВ
СЛІДАМИ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО
Гавриїл Миськів, у чернецтві Христофор, народився 21 травня 1905 року у селі Слободніца (теперішня Хорватія), яке в той час належало до Австрії. Його рід – по батькові, який теж звався Гавриїл Миськів – походив із села Чабарівка, Гусятинського повіту. А мати, Катерина, з роду Назарук, емігрувала тоді молодою дівчиною із села Цеблів, повіт Сокаль, Галичина. Батьки Гавриїла були хліборобами. Вони мали п’ятеро дітей, з яких Гавриїл був найстаршим. Окрім Гавриїла, в сім’ї Миськів були ще дві дівчини, Марія і Анна, які померли замолоду. Були також два хлопці: Петро й Володимир. Петро також вступив до Василіянського Чину і отримав чернече ім’я Павло.
Гавриїл. о. Христофор (1920 р.)
Початкову школу, Гавриїл Миськів закінчив у рідному селі Слободніца в роках 1911-1916. Опісля, продовжив навчання у бурсі отців Францішканів в Славонському Броді. Під проводом францішканів, Гавриїл захопився монашим життям і вирішив вступити до Ордену Братів Менших. Однак, коли Гавриїл зізнався в цих намірах своєму Владиці Діонізію Няряді, то єпископ вплинувши на юнака, спрямував його до Василіянського Чину. Четвертий рік свого навчання в гімназії (1920-1921), Гавриїл закінчував вже у Вараждині, з наміром після закінчення вступити до Чину Святого Василія Великого.
27 вересня 1921 р., Гавриїл Миськів вступив на Новіціят у Мукачівському монастирі отців Василіян на Закрпатті, під провід тодішнього Вчителя новиків о. Гліба Кінаха ЧСВВ. Приймаючи чернечий одяг, Гавриїл отримав чернече ім’я Христофор.
о. Христофор з мамою, вітчимом і братами − Петром і Володимиром
10 травня 1923 року, брат-новик Христофор склав Богові у Мукачівському монастирі, перші тимчасові обіти убожества, чистоти і послуху.
Після складення обітів, бр. Христофор розпочав навчання у Лаврівському монастирі. У цій тодішній «святині наук», він поринув у вир гуманістичних наук, які закінчив протягом 1923-1926 років.
7 квітня 1927 року, на святого Благовіщення Пресвятої Богородиці, у Мукачівському монастирі, бр. Христофор склав довічні обіти.
У 1928 році, бр. Христофор продовжив своє навчання у Добромильському монастирі, а опісля – у Кристинопільській обителі.
Влітку 1932 року, бр. Христофор повернувся на Закарпаття, де невдовзі на свято Різдва Пресвятої Богородиці 21 вересня 1932 року, у Малоберезнянському монастирі прийняв Святу Тайну Священства.
Перша Служба Божа (22.09.1932)
НЕВТОМНИЙ «БОРЕЦЬ ХРИСТА» І «АПОСТОЛ СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО» НА ЗАКАРПАТСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
Після священичих свячень, отця Христофора призначили префектом і професором Василіянських студентів у Малоберезнянському монастирі. Саме в тому часі, 1932 року, на Закарпатті була канонічно оформлена зреформована Василіянська Провінція Святого Миколая, до якої належали всі Ченці-Василіяни Закарпаття, Угорщини, Румунії та Югославії, з осідком у Мукачівському монастирі. Першим Протоігуменом зреформованої Провінції було обрано Впр. о. Полікарпа Булика ЧСВВ. Якраз при Малоберезнянському монастирі було засновано Осідок студій Провінції Святого Миколая. В цьому Осідку, розпочали свою діяльність чотири професори-василіяни, серед яких був також о. Христофор та дванадцять студентів Провінції.
Між студентами на Чернечій Горі у Мукачеві (1937 р.)
Під час своєї професорської діяльності у Малоберезнянському монастирі, о. Христофор також поглиблював свої знання Богослов’я та Духовності. Зокрема, о. Христофор поглиблено студіював твори Святого Василія Великого і намагався застосувати їх у своєму особистому монашому житті.
Від Святого Василія Великого – «вогненного стовпа» серафимської любові до Бога, також і серце о. Христофора спалахнуло особливою любов’ю до Христа-Чоловіколюбця, який об’явив нам незбагненну любов свого Пресвятого Серця. Захоплений „покликом Христа”, о. Христофор слідуючи повчанням Св. Василія, намагався стати „борцем Христа” за Боже Царство тут на землі. Звідси у нього бралася надлюдська сила, апостольська ревність і невгамовне бажання все більше й більше працювати для Церкви і Василіянського Чину.
У Малоберезнянському монастирі, о. Христофор не задовольнявся лише викладацькою та виховною діяльністю серед василіанських студентів. Чимало праці він вкладав у місійну та душпастирську діяльність серед місцевої молоді та довколишніх парафіях, де завзято проповідував Боже Слово.
Саме в тому часі, о. Христофора призначила провідником Апостольства Молитви, за допомогою якого, Василіяни поширювали між вірними набожество до Пресвятого Серця Христового та пожвавлювали участь людей у Святих Тайнах Сповіді і Євхаристії.
о. Христофор − провідник Апостольства Молитви у Малоберезнянському монастирі
Головним центром Апостольства Молитви був Мукачівський монастир, натомість інші Монастирі Василіянської Провінції Святого Миколая, були „розсадниками” набожества до Серця Христового у своїх околицях.
В Малоберезнянському монастирі, Апостольство Молитви почало розвиватися з весни 1928 року, коли при монастирській церкві було засновано перший гурток Апостольства. На початках, організацію Апостольства Молитви у Малому Березному проводив о. Микола Дудаш ЧСВВ, який поширив це молитовне Товариство також в інших селах Березнянщини. Опісля, о. Мар’ян Станканинець ЧСВВ, залучив до Апостольства також місцевих дітей і молодь.
о. Христофор з членами Апостольства Молитви у Малому Березному
З початку 1933 року, провід Апостольства Молитви при Малоберезнянському монастирі перейняв о. Христофор, який взявся до цієї праці з великим завзяттям і ревністю. За два неповних роки, під його проводом, число членів Апостольства Молитви зросло із 516 до 1.330 осіб, серед яких було також багато мужчин. Варто звернути увагу, до цього часу, в Апостольстві Молитви були задіяні передусім жінки та діти. І саме о. Христофор згуртував вісім спільнот мужчин, які нараховували понад сто осіб. У своєму звіті до Протоігумена від 01.09.1934 р., о. Христофор писав про Апостольство Молитви наступне:
„Протягом 1934 року, прибуло 333 нових членів, між якими є також кілька десятків мужчин. Досі мужчини трималися від Апостольства Молитви досить далеко.
Членство Апостольства зібране з усіх довколишніх сіл. Два села, Ставне і Дубриничі, відлучилися від нас і створили свої самостійні центри.
Найкраще процвітає Апостольство Молитви у Малому Березному, Мирчі, Зарічеві і Заброді, тому що там обрано добрих ревнителів (провідників гуртків).
Цього року, відновлено Апостольство Молитви у Великому Березному, Беґиня-Пастілі й Руській Мочарі; приступили й нові села: Сіль, Розтоцька Пастіль і Перечин. Найдальше лежить Перечин, віддалений звідси на 20 км.
Члени Апостольства Молитви поділені на гуртки по 13 осіб, на чолі з ревнителем чи ревнителькою. Осібно мужчини, жінки і дівчата. Діти теж зорганізовані у гуртки по 6 осіб, зі своїм старшим провідником, який виконує роль ревнителя”.
„На мою думку, життя Апостольства Молитви стоїть дуже високо. Майже всі члени сповідаються і причащаються, дуже мало таких, які б опускали участь у Святих Тайнах. Більшість з них сповідаються у першу неділю місяця в Монастирі або по парафіях, бо вже й парохи по селах переконалися, що людей треба часто сповідати. Решта вірних відбуває свою сповідь в інші неділі.
В першу неділю місяця, о 8-ій годині ранку, читана Свята Літургія, з виставленням Найсвятіших Тайн, на якій переважно діти приступають до Святого Причастя. Відтак, о. 10-ій годині співана Свята Літургія з проповіддю про Пресвяте Серце Ісуса, на якій звичайно причащаються старші члени Апостольства Молитви. Після обіду, співаємо Молебень до Серця Христового із Суплікацією, після чого, проводяться збори Апостольства. На зборах, крім поточних справ, пояснюється місячне намірення Апостольства й переповідається життя того Святого, якого призначено заступником на даний місяць. Крім загальних зборів, відбуваються теж і збори ревнителів, на яких обговорюється організаційне життя Апостольства Молитви, розглядаються одне за одним правила Апостольства й подається наука про аскетичне, тобто духовне життя”.
о. Христофор з першопричасниками (1935 р.)
„Багато користі приносить, заснована у 1933 році, духовна бібліотека (цю бібліотеку заснував сам о. Христофор). Це, мабуть, перша бібліотека-випозичальня на Закарпатті, яка вже має кілька сотень книжок. Тут народ «жадний книжки», особливо біблійних оповідань і життя святих”.
„На празники Пресвятого Серця Христового і Велику П’ятницю при Божім Гробі, члени Апостольства Молитви, за порядком відбувають адорацію Євхаристійного Христа. Діти з Апостольства виступали також з концертом на празник Святого Миколая і на празник Серця Христового. Взагалі, діти дуже люблять релігійні пісні, вірші і виступи. Вони радо читають релігійні оповідання і з захопленням слухають розповіді про життя Святих.
Намагаюся зібрати охочих дітей – окремо хлопців й окремо дівчат – і щотижня проводжу з ними зустрічі. Це дуже заохочує дітей, їх духовно виховує і прив’язує до своєї Церкви”.
Свою працю між дітьми, о. Христофор міг ще краще розгорнути, коли його призначили катехитом в школах сіл Мирчі і Малого Березного.
Однак, вже у вересні 1934 року, о. Христофора перевели до Мукачівського монастирі, де він продовжив виховну працю між Ченцями-Василіянами, які проходили тут Вступний курс до Василіянського чернечого життя і Новіціят. Окрім виховної діяльності, о. Христофор займався також проводом молоді в довколишніх парафіях.
У своїх Споминах з 1959 року, о. Христофор писав:
„В організуванні дітей при Апостольстві Молитви, багато мені допомогли місцеві вчителі. Місто Перечин було твердинею українства. Тут я призначив вчительку Ганну Добеївну головною ревнителькою дитячих гуртків на цілу околицю. Ця побожна і ревна вчителька залучила до цієї праці всіх вчителів. Вони організовували збори в школі і щодня проводили в своїх класах духовне читання. Кілька разів я відвідував чисельну Перечинську школу і міг бачити, як діти радо слухали катехитичні науки, а опісля відпроваджували мене зі співом на залізничну станцію. Сестра Ганни, Марія Добеївна, була геніальною позашкільною організаторкою молоді, якій ніхто не міг дорівняти в у проведенні виступів молоді”.
Члени Апостольства Молитви (1934 р.)
В повоєнних часах, на Закарпатті між молоддю став популярним Український Пласт. Щоб надати цій організації релігійного духу, о. Христофор Миськів ЧСВВ, разом із о. Іваном Сатмарієм ЧСВВ, самі вступили до Пласту при торгівельній академії, якою управляв о. Августин Волошин і стали для членів Пласту капеланими.
У закарпатському Пластовому Альманаху написано:
„ОО. Василіяни чинно підтримували пластовий рух на Закарпатті й брали участь у всіх пластових святах” (Рим 1976, с. 121).
В цьому ж Альманаху розміщена фотографія о. Христофора, з його відвідин пластового табору у Солочині.
Таким чином, завдяки о. Христофору, Василіяни брали активну участь у проводі і виховання пластової молоді.
У 1937 році, о. Христофор був переведений до Ужгородського монастиря, де до 1937 року займав становище Префекта Василіянської гімназії.
о. Христофор − студент богослов’я (1930 р.)
Під час свого перебування в Ужгородському монастирі, о. Христофор зорганізував молодіжні релігійні організації «Борці Христа» і «Товариство Українських Католицьких Студентів Св. Володимира» (ТУКС).
В роках 1937-1939, о. Христофор поглиблював свої знання Карловім університеті в Празі, спеціалізуючись в математиці і фізиці. Крім того, він також паралельно навчався у Українському Вільному Університеті в Празі на філософічному факультеті, де успішно закінчив вісім семестрів.
Саме в цьому часі, о. Христофор взявся до організування закарпатського студентства в ТУКС св. Володимира, про що він пізніше писав у своїх Споминах:
„Організація «Борців Христа» гарно розвивалася, часто влаштовувала публічні виступи та відкрила свою власну бібліотеку при інтернаті Отців Василіян у м. Ужгороді. Члени організації були правдивими борцями за християнські ідеї й українського духа. І не тільки хлопці, але й дівчати визначалися великою відвагою і второпністю”.
В наслідок Віденського арбітражу, дня 2 листопада 1938 року, визначні міста Закарпаття: Ужгород, Мукачево і Берегово опинилися на території Угорщини. Тоді, столицею Карпатської України став м. Хуст, а Василіяни перенесли свою класичну гімназію до Великого Бичкова, куди переїхав також о. Христофор. Звідси, о. Христофор брав активну участь у відбудові Карпатської України та завзято працював як військовий капелан у Карпатській Січі. Про участь Василіян у відродженні Срібної Землі, він писав у своїх Споминах:
„Без нашої праці, поглиблення національно-релігійної свідомості у Карпатській Україні, відбулось би зі значним спізненням і напевно не увінчалось би такими гарними успіхами. (…) Це свідчить, що духовенство виконує не тільки чисто релігійну працю та що їхня праця виходить теж на користь батьківщини”.
НА НОВИХ ЗЕМЛЯХ
В середині березня 1939 року, розпалася федеральна Чехословаччина. Тоді, мадярські війська насильно окупували Карпатську Україну. Із-за того, що о. Христофор, як капелан Карпатської Січі, брав активну участь в обороні карпатських кордонів, з боку мадярського уряду йому грозило ув’язнення.
Однак, о. Христофору вдалося уникнути арешту й добратися до Праги, де він продовжив своє навчання з філософії, яке закінчив 23 травня 1939 року. В Чехії, він проживав у Мельнику, неподалік Праги, у монастирі Отців Капуцинів.
В тому часі, о. Йосиф Мартинець ЧСВВ, з яким о. Христофор разом вчився, став Протоігуменом Аргентинсько-Бразилійської Провінції Василіянського Чину. Дізнавшись про ситуацію, в якій опинився о. Христофор, Протоігумен о. Йосиф одразу запросив його на місійну працю до Бразилії.
оо. Христофор і Павло Миськів у Трієсті (1950 р.)
Після остаточного призначення від Протоархимандрита о. Д. Ткачука ЧСВВ, о. Христофор прибув до Бразилії у вересні 1939 року і оселився у Василіянському Монастирі св. Йосафата в Прудентополі.
У Бразилії, о. Христофор продовжив працю у проводі Апостольства Молитви, виголошував ре колекції та займався місіонерською діяльністю.
ЗАСНОВНИК УКРАЇНСЬКИХ КАТЕХИТОК
Віддавшись цілковито душпастирській праці між українськими поселенцями у Бразилії, о. Христофор відразу спостеріг, що навіть при найбільших стараннях Василіян, молодь у віддалених колоніях підпадає відчуженню. Це зумовило, що він взявся до заснування українського світського товариства «Апостолок Серця Ісусового» (АСІ), яке опісля урядово перейменували на «Інститут Катехиток Серця Ісусового (ІКСІ)». За мету для АСІ, о. Христофор поставив особисте освячення членкинь і світський апостолят між українцями.
Учасниці катехитичного курсу в Прудентополі з о. Христофором (1952 р.)
16 листопада 1950 року, Священна Конгрегація для Східних Церков, канонічно потвердила Устав Товариства Апостолок Серця Ісусового. У 1964 році, Катехиток Серця Ісусового вже було 59 з обітами, 12 новичок і 14 кандидаток. Їхнє служіння значно полегшило працю бразилійських місіонерів на розкинутих українських колоніях та пожвавило катехизацію між українською молоддю в занедбаних поселеннях Бразилії, Аргентини та Парагваю. Гірчичне зерно, посаджене о. Христофором у бразилійську ріллю, попри різні труднощі, розрослося в розлоге дерево (Мт. 13, 31) і в результаті ІКСІ було піднесене до гідності Інститутів Папського Права декретом Конгрегації для Східних Церков дня 12 червня 1971 року.
МІСІОНЕР І АПОСТОЛ У БРАЗИЛІЇ, АРГЕНТИНІ І ПАРАГВАЇ
Окрім кропіткої праці над заснуванням Інституту Катехиток Серця Ісусового, о. Христофор сам провадив місійну діяльність по колоніях, провадив церковні організації та працював в редакції Місіонаря.
У Бразилії, о. Христофор довів Апостольство Молитви до повного розквіту. Новизною в Апостольстві Молитви у Бразилії, були гуртки молінь за Україну.
Преосвященний Кир Йосиф Мартинець ЧСВВ на візиті в Інституті КСІ (1969 р.)
На початку червня 1941 року, о. Христофор зорганізував величний з’їзд Апостольства Молитви у Прудентополі, на який прибула молодь з найвіддаленіших українських поселень. З того часу, почитання Пресвятого Серця Христового глибоко закоренилося по цілій Паранщині. Подібно як на Закарпатті, о. Христофор духовно збагачував молодь, плекав у їхніх серцях набожество й пошану до Пресвятої Євхаристії, проводив з нею нічні адорації та заохочував до частого Святого Причастя.
Крім душпастирської, місійної й організаторської праці, о. Христофор був залучений до виховної праці між Василіянами.
Філософія і Новіціят в Іваях (1952 р.)
У 1948 році, у Бразилії було засновано самостійну Василіянську Провінцію, в якій о. Христофора призначили Протоконсультором.
В лютому 1950 року, о. Христофора переведено з Прудентополя до Іваїв, де він прийняв уряд Настоятеля і викладав філософію василіянським студентам.
Зі студентами філософії в Іваях (1950 р.)
У 1956 році, о. Христофор був призначений Провінційним економом та переїхав до Понта-Гросси, де прийняв провід Преображенської церкви, яку за його почином споруджено ще у 1947 році. Тут він також збудував простору резиденцію, в якій, у 1964-1970 рр. був розміщений Осідок Провінції.
Як Провінційний економ, о. Христофор продовжував теж розбудову семінарії св. Йосифа у Прудентополі.
Із-за труднощів, які виникли в о. Христофора у Бразилії, 1962 року, він розпочав місійну працю в Аргентині. У містечку Обера, провінції Міссіонес, він розпочав будову Колегії для Катехиток Серця Ісусового. Також в Обері, разом з о. Орестом Карплюком ЧСВВ, о. Христофор відновив давній Василіянський осідок, який із-за браку сил, Василіяни були змушені опустити у 1948 році. Звідси ці два Василіяни розгорнули широку місійну діяльність. Щоб поширити Боже Слово у найвіддаленіші куточки Оберівщини, о. Христофор у 1964 році започаткував радіоапостолят.
о. Христофор (сидить 3-ій зліва) з Братами на Новіціяті в Іваях (1970 р.)
У своїй ревності за спасіння українських душ, о. Христофор почав цікавитися українськими поселеннями у Парагваї. Сюди він відправив Катехиток Серця Ісусового, які у вересні 1963 року осілися у м. Енкарнасіон, де започаткували українську радіопередачу катехизму.
На початку 1966 року, о. Христофор повернувся до Куритиби, де його призначили Настоятелем та доручили закінчувати будівництво Студійного дому.
ВІДХІД ДО ВІЧНОСТІ
Довголітня важка праця, великі клопоти й болючі переживання, звалили з ніг вірного борця Христа і вже у 1968 році він важко занедужав.
Після довгої і важкої недуги, о. Христофор Миськів ЧСВВ упокоївся в Господі 7 червня 1973 року у Прудентополі.
Похорон блаженної пам’яті о. Христофора відбувся у неділю Зіслання Святого Духа, під проводом українських Владик у Бразилії Преосвященного Кир Йосифа Мартинця ЧСВВ та Преосвященного Кир Єфрема Кривого ЧСВВ. У похоронних богослужіннях взяли участь понад двадцять Василіян Бразилійської Провінції разом з Провінційною Управою. Крім того, в похороні взяли участь майже всі Катехитки Серця Ісусового, Сестри Служебниці НДМ та інші монахині, Василіянські студенти і брати, учні малої семінарії св. Йосифа і велика кількість мирян.
Похований блаженної пам’яті о. Христофор Миськів ЧСВВ на монастирському цвинтарі у Прудентополі.
На закінчення похоронної проповіді, Преосвященний Владика Кривий ЧСВВ сказав: „Сьогодні ми можемо сміло проголосити о. Христофора «Апостолом Христового Серця»!”.
Матеріали зібрав о. Франціск Онисько ЧСВВ
Джерело:
- Пекар о. Атанасій, „Апостол Серця Христового”, Життєпис о. Христофора Г. Миськова, ЧСВВ, Рим-Прудентопіль, 1980.