На служінні Вселенській Церкві. Інтерв’ю з Генеральним Настоятелем Товариства Ісусового

Деталі: Категорія: ЦЕРКВА; Опубліковано: Неділя, 25 грудня 2016, 13:23; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1667

14 жовтня 2016 р., Головним Настоятелем чернечого Ордену Отців Єзуїтів під час виборчої Генеральної Капітули, яка відбувалась у Римі, було обрано 68-річного отця Артуро Соса, венесуельця. Вперше Генералом Товариста Ісусового став не європеєць. Щоб трішки краще познайомитись із Настоятелем усіх єзуїтів, журналіст ватиканського щоденного видання «L’Osservatore Romano» попросив о. Артуро дати розлоге інтерв’ю.

Відповідаючи на перше запитання про те, ким є теперішній Генеральний Настоятель Товариства Ісусового, о. Соса розповів про своє дитинство та юнацькі роки. Серед іншого, о. Артуро зазначив, що для того, аби зрозуміти ким він є, слід взяти до уваги два джерела його виховання: його родину та колегію святого Ігнатія, у якій він навчався від 5 років. Розповідаючи про свою родину, яка вже від трьох поколінь є венесуельською, пригадав, що його дідусь, по маминій лінії походив з Іспанії. О. Артуро зростав у багатодітній сім’ї, він був першим із шести дітей. Саме сім’я стала тим місцем, де він навчився молитись та бути відкритим до інших. Його батько був адвокатом, економістом та політиком, що вимагало від нього частих подорожей по всій країні. Протягом одного року, під час перехідного уряду після диктатури Маркоса Переса Хіменесе, батько виконував обов’язки також і міністра фінансів. Вже змалку Артур часто подорожував разом із своїм батьком. Уже з ранніх років, завдяки прикладові своїх рідних, о. Соса навчився, що для осягнення добробуту кожен повинен зробити свій вклад.

Далі о. Артуро згадав про друге джерело його вихованням, а саме про колегію святого Ігнатія, в якій він навчався протягом майже 13 років, від 1953 до 1966. У тій інституції працювало багато молодих єзуїтів, які після навчання у школі брали із собою хлопців відвідувати хворих у лікарнях чи у села, щоб допомогти землеробам. За словами о. Артуро, роки у колегії були дуже креативними. У той же час він брав участь у марійському товаристві та грав у футбол, баскетбол і волейбол. Після закінчення ліцею він відчув, що для того, аби зробити кращий вклад для спільного добра, йому потрібно вступити до Отців Єзуїтів. Що й зробив 14 вересня 1966 року, незадовго до свого повноліття.

Далі, відповідаючи на запитання журналіста «L’Osservatore Romano» щодо наступних років формування, о. Артуро спершу перерахував етапи початкового виховання, передбаченого Орденом Єзуїтів. Спочатку новіціят, час філософських студій в університеті у Каракасі, потім період праці в кооперативній групі Центру Ґумілла, згодом богословський вишкіл у Римі. У 1977 році його було рукоположено на священика і він повернувся у Венесуелу, щоб закінчити богословські студії та докторську дисертацію з політології. Згодом викладацька діяльність у двох венесуельських університетах. Також майже продовж 20 років о. Соса редагував єзуїтський часопих «Sic». Від 1996 до 2004 року Господь покликав його до виконання обов’язків Провінційного Настоятеля Отців Єзуїтів у Венесуелі, а потім, від 2004 до 2014 року Ректора Католицького Університету у Такіра. У 2014 році тодішній Генеральний Настоятель Товариства Ісусового покликав о. Артуро на служіння до Вічного Міста, зробивши його відповідальним за міжнародні доми Ордену, у яких працювало 400 єзуїтів.

Далі журналіст скерував розмову до теми, що означає бути Генеральним Настоятелем Чину Отців Єзуїтів сьогодні та ще й першим не європейського походження. За словами о. Артуро, те, що сьогодні обрано Головним Настоятелем найбільшого католицького Ордену священика з-поза Європи, то це знак, яким у наш час Церква свідчить про свою вселенськість, подібно, як на рівні всієї Церкви було обрано Папою єпископа з далекої від Європи Аргентини. При цьому о. Артуро Соса забажав наголосити, що цьому посприяла саме місійна великодушність європейців. Понад століття Отці Єзуїти проводили місії поза Європою, що спричинилось до багатокультурності Товариства Ісусового, яке сьогодні присутнє у середовище 10-ох культур, допомагаючи людям та суспільствам ставати більш гуманними, показуючи їм Ісуса Христа, обличчя Боже. Ця багато культурністю є великим багатством Ордену Єзуїтів та усієї Церкви.

А відповідаючи на запитання про актуальне «здоров’я» Товариства Ісусового, яке за останнє століття зменшилось практично вдвічі, о. Соса зазначив, що кількість не є критерієм оцінювання стану Єзуїтського Ордену. Значно важливішим є якість,а не кількість. І саме на це робиться сильний наголос під час формування молодих єзуїтів. Ригоризм єзуїтської формації сьогодні, мабуть, ще більший, ніж колись. Без сумніву, не можна приховувати, що секуляризація та демографічна криза, зокрема, в Європі та Сполучених Штатах Америки, стала причиною великої кризи богопосвяченого життя в Ігнатіянській родині.

Однак, говорячи про виховання, слід також зауважити, що значно поширилась сфера приготування членів Товариства Ісусового, адже сьогодні ще більше, ніж раніше, у Чині готують фахівців у різноманітних галузях, як наприклад у психології, соціальних науках, різних наукових галузях.

«Чому ніколи не з’явилось жіночої вітки Єзуїтського Ордену?» – таким було наступне запитання журналіста ватиканського щоденного видання до Генерального Настоятеля Товариства Ісусового. Відповідаючи на яке, той наголосив: «Дуже багато було і є черниць, які натхнені ігнатіянською духовністю, вони її подіяли і далі поділяють. І хотів би додати, що без жінок просто неможливо навіть подумати про місію Товариства Ісусового». Однак, при зародженні Ордену була групка чоловіків, які вже були рукоположені на священиків, що вирішили жити новим стилем богопосвяченого життя: разом, як товариші та на служінні Вселенській Церкві.

А розповідаючи про сфери місійної діяльності ченців-єзуїтів, о. Генеральний Настоятель вказав на їхню сьогоднішню працю у виховній та науковій ділянках, серед біженців та мігрантів, у боротьбі за соціальну справедливість та у формуванні політичного заангажування. При цьому о. Соса підкреслив, що саме це, разом із духовним життям, є його «пристрастями», тобто, боротьба та контемпляція.

А останнє запитання стосувалось того, чи також сьогодні Отці Ордену Єзуїтів і далі є форматорами та духовними провідниками? На це о. Артуро, з усією переконливістю, відповів ствердно. Сьогодні, ще більше, ніж будь-коли, ченці Ордену Єзуїтів посвячуються тій місії, хоч способи тієї місії змінилися. Ось наприклад, ігнатіянські місячні чи тижневі реколекції, дуже популярні у минулому, стають майже неможливими, тому сьогодні Отчі Єзуїти шукають альтернативні форми, пристосовуючись до ритму сьогодення.

Радіо Ватикан

Фото: http://gc36.org/