27/10/2017
«Поняття реформи пов’язане з оновленням, а керує ним на шляху аж до наших днів ключове співставлення між першістю і синодальністю чи колегійністю, яке було головним та особливим предметом уваги ІІ Ватиканського Собору», – мовив кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу під час презентації книжки «Реформа та Реформи у Церкві. Відповідь», що вийшла з під пера монсеньйора Аґостіно Маркетто.
Кардинал Паролін підкреслив, що так, як зазначається у книзі, католицький спосіб діяння не ґрунтується на логіці «або-або», але на логіці, яка об’єднує та вміє створити новий важливий синтез, не виключаючи, але поєднуючи рації двох протилежних сторін. Це стосується також і понять, які є виразними антитезами, як от «новизна» і «традиція», обоє з яких потрібними.
Повторюючи слова Папи Венедикта ХVІ, Державний Секретар Святого Престолу говорив про «оновлення у безперервності єдиного суб’єкту Церкви», відкидаючи непослідовність та відхід від минулого. На його думку, якщо втратити критерій «необхідної послідовності», то можна вийти на шлях реформ, які не можливо здійснити справді по-католицьки.
Реформи завжди повинні розпочинатися від навернення серця людини до Христа та в плеканні серця, яке завжди вирізняло Церкву в її історичних подіях, незважаючи на те, що потрібно змінювати структури та критерії організації. А згадуючи про реформу Римської Курії, яку вирішив здійснити Папа Франциск, кардинал Паролін підкреслив, що вона триває і вже зроблено деякі важливі кроки, дотримуючись об’єднавчої логіки реформування.
«Першість та синодальність, традиція та оновлення», – такими головними критеріями, на переконання кардинала, можна охарактеризувати зміст книги Аґостіно Маркетто, яка є свого роду «пам’яткою» для здійснення будь-якої реформи та пригадуванням того, що, лише беручи до уваги протиставлення в якійсь справі, можна знайти нову та тривалу рівновагу. У виданні зроблено критичний огляд процесу реформ у Церкві та подано ряд порад на основі ІІ Ватиканського Собору. Автор намагався охопити двохтисячорічну історію Церкви, з особливою чутливістю до душпастирського, місійного та екуменічного вимірів.