«Парафіяльна спільнота – це основна клітина церковного організму»

Деталі: Категорія: ЦЕРКВА; Опубліковано: Четвер, 12 вересня 2013, 15:44; Перегляди: 1500

11 вересня 2013 р., в Брюховичах на Львівщині відбувся семінар для координаторів програми «Жива парафія» архиєпархій, єпархій та екзархатів УГКЦ в Україні. Темою семінару, який провів о. Віталій Тарасенко, було пасторальне планування. У зустрічі також взяли участь Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ та владика Тарас (Сеньків), Апостольський адміністратор Стрийської єпархії УГКЦ.

Звертаючись до координаторів, Глава Церкви сказав, що протягом останніх двох тижнів, перебуваючи у Львові, він провів багато різних зустрічей. Спілкуючись із людьми, Предстоятель Церкви зауважив, що більшість із них ставлять запитання про парафію і її функціонування, адже це основна клітина церковного організму. «Пригадую, як минулого року, коли ми з владикою Тарасом брали участь у Папському Синоді на тему „Нова євангелізація як передавання віри”, дехто з отців говорив, що сьогодні парафія в Католицькій Церкві виглядає як сплячий гігант. Якщо цього гіганта не розбудити, тоді руху нової євангелізації не буде... Натомість будуть різні „супровідні рухи” до парафій: молодіжні, світських осіб, мирянських організацій. Такі організації наберуть великих розмахів через те, що парафія як така спить», – розповів Блаженніший Святослав.

«Тепер щодо структури парафії. Ви знаєте, що Синод Єпископів УГКЦ розробляє новий устав парафіяльних спільнот. Ми працюємо над ним уже два роки, щоб, впроваджуючи стратегію в життя, показати взірець тої живої парафії, яку хочемо мати», – вів далі мовець.

На переконання Верховного Архиєпископа УГКЦ, сьогодні існують дві парафіяльні крайнощі. Це існування парафії, устав якої був у РПЦ ще в часи Радянського Союзу і який сьогодні існує в православних Церквах. А це означає, що така парафія – це «церковна двадцятка, яка наймає священика, проте він там не має голосу», тобто це своєрідна самоуправна громада. А інша крайність полягає в існуванні парафій, в яких тільки священик має голос і більше ніхто. «Ми усвідомлюємо, що правда є десь посередині. Бо священик повинен бути душпастирем, але він повинен пам’ятати, що не єдиний у парафії. Бо ж парафія є спільнотою», – підкреслив Блаженніший Святослав.

Торкаючись теми планування парафіяльної спільноти, Глава УГКЦ запевнив, що сьогодні у світі кожна єпископська конференція шукає модель ефективного душпастирювання. В Україні існує проблема, яка полягає в тому, що «велика кількість нашого духовенства взагалі не душпастирює». Уявлення про те, яким чином потрібно служити в парафії, неоднакове. Часом священика у парафії майже немає. Він приїжджає лише в неділю і свята, щоб відслужити Літургію. У такому разі, на думку Предстоятеля УГКЦ, про планомірне душпастирство взагалі не можна говорити.

«Я думаю, що завдання планувати душпастирство є одним із стимулів, щоб воно було взагалі. Якщо мова йде про приклади ефективного душпастирства в наших парафіях, то скажу, що воно хаотичне, непланомірне. Тому планування є важливим питанням у контексті нашої стратегії. Бо це нормальний спосіб існування католицької парафії у світі», – додав наостанок Глава УГКЦ.