Правила святого Йосафата для своїх священиків

Деталі: Категорія: ЮВІЛЕЙ ЧСВВ - 400-ЛІТТЯ; Опубліковано: Субота, 17 червня 2017, 13:37; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1604

1. Головним обов'язком кожного священика є якнайкраще знати все те, що тут написано, і мати знання як відносно семи Святих Тайн, так і щодо всіх обставин, тут описаних.

2. Священики зобов'язані прикладом свого життя навчати людей побожності, бо добре життя священика є успішною проповіддю для простих людей. Кожен повинен сповідатися перед своїм сповідником, визначеним Архиєпископом, якнайчастіше, але передусім у визначені дні: на Різдво Христове, на Стрітення Господнє, в Першу неділю Великого посту, у Великий четвер, на Вознесіння Господнє, у день святих апостолів Петра і Павла, на Преображення Господнє або Успіння Божої Матері, на Різдво Пресвятої Богородиці, у день святого архангела Михаїла, у день святого отця нашого Миколая; однак буде краще, якщо кожен робитиме це частіше, навіть коли Сповідь буде перед кожною Святою Літургією, бо ангелом називає кожного священика Святе Письмо, і передусім Малахія – у 3 главі. А треба, щоб ангел мав ангельське сумління, якщо він бажає в майбутньому житті панувати у небі з ангелами. Якщо ж усе-таки хтось би інакше чинив, нехай вважає, щоби не був укинений у пекло зі злими ангелами. Каже святий Григорій Богослов, що бути священиком – значить, насамперед самому бути чистим, а відтак очищувати; насамперед самому бути святим, а вже тоді освячувати. Ми ж, пам'ятаючи про наші обов'язки перед нашим Господом, не погоджуємося з тим, що нібито не має провини той із вас, хто з нечистим серцем наважиться відправляти Службу Божу і приймати Непорочного Агнця, споживаючи і п'ючи Його собі на осудження. Перестерігаю, отже, вас у дуже важливій справі.

3. Церковне Правило, хоч би і без Псалтиря, а тільки те, що є в Часослові, кожний священик зобов'язаний відмовляти кожного дня: Полунощницю (навіть без Псалтиря), Утреню - також без Псалтиря і Пісень, Часи, Вечірню - без Псалтиря, Повечір'я - без Пісень. Це не становить для священика жодної незручності, бо Церковне Правило можна відмовляти на ходу, в дорозі, в щоденній одежі, а той, хто знає Правило напам'ять, може відмовляти з пам’яті, аби тільки, по змозі, робити це з увагою. Багато світських людей кожного дня відмовляють Церковне Правило, то чому цього не мали б робити ми, священики? Однак у свята і неділі треба в церкві відмовляти ціле Правило - з читанням Псалтиря і Пісень.

4. Перед Літургією треба відмовити Правило аж до Шостого Часу включно, відтак відмовити кілька молитов перед Святим Причастям - і аж тоді приступати до приготування Пресвятої Жертви, але не робити цього так, як деякі роблять, що, залишивши відправу Часів дякові, самі, не відмовивши Часів, відправляють Проскомидію.

5. Святу Літургію нехай обов’язково служать у кожну неділю і в поодинокі свята, а передусім у празники Христа Господа, в Навечір’я Різдва Христового, на Обрізання Господнє, в Навечір’я Богоявлення і в сам день Богоявлення, і в другий день Богоявлення, а також у Віддання того ж святого Богоявлення; на Стрітення Господнє, на Благовіщення, у Великий четвер, у Велику суботу, у три дні Пасхи, і навіть, якщо це можливо, впродовж цілого Великоднього тижня, у середу після третьої неділі Пасхи - у Навечір’я та в сам день Вознесіння, і в день Віддання цього празника, у три дні Зелених свят і в день Віддання цього празника, на Преображення Господнє і у Віддання празника, на Успіння Пресвятої Богородиці і у Віддання празника, в день святого Симеона, тобто на Новий рік, 1 вересня, на Різдво Божої Матері та у Віддання, на Воздвиження Чесного Хреста і в день Віддання Празника, на Введення в храм Пресвятої Богородиці, а також у свята деяких апостолів, святителів і мучеників, святого Івана Предтечі та святого архангела Михаїла і т.д. Не треба брати до уваги присутність чи відсутність людей, бо чи вони є, чи їх нема, святу Службу Божу треба відправляти; то буде провина людей, які не прийшли, але священик свій обов’язок має виконати.

6. Треба просити урядовців міста, щоби карали світських людей, які не хочуть приходити до церкви.

7. Оскільки світські люди не дуже схильні до Святої Тайни Сповіді, доручаємо священикам, щоби ті кожного Великого Посту, відвідуючи з благословенням кожен дім у селах, приймали сповіді. Це належить обов'язково чинити, навіть якщо би це зайняло цілий Піст; так час Посту буде використаний щонайкраще. Священик може також за один або кілька днів перед своїм приходом оголосити в селах, щоби люди приготувалися до цього постом і здержливістю, наскільки це можливо, впродовж одного, двох або трьох днів. Відтак, прийшовши, священик вислухає їхні сповіді. А щоби ще краще осягнути шляхетну мету, священик може принести зі собою в достатній кількості найсвятіші Тіло і Кров нашого Господа - і після сповіді запричащати людей. Після Святого Причастя священик може поблагословити дім. Але якщо навіть і не запричащаючи, все ж священику треба вислухати сповіді, навіть коли перед тим не було жодного посту. Це тут сказано про віддалені села. А щодо сіл, які знаходяться ближче до церкви, тобто віддалені на чверть милі або на півмилі чи навіть на цілу милю, то про них треба подбати, щоби люди або самі добровільно йшли до церкви, або щоб уряд їх спонукував, від малого до великого, до Святої Сповіді і до Святого Причастя. Так треба чинити в час Великого посту, але під час посту перед Різдвом Христовим не треба людей змушувати, а тільки, відвідуючи їх із благословенням, приймати сповіді, як вище написано, однак без Святого Причастя, - як у віддалених, так і в близьких до церкви селах. Хто би, однак, сам хотів прийняти Тайну Пресвятої Євхаристії, може це зробити. А люди з тих сіл і міст, які мають свої церкви, можуть перед самим Різдвом в церкві очистити своє сумління і запричащатися, спершу гідно приготувавшись; те саме нехай чинять перед Великоднем. До цього, однак, нехай і священики прикладаються своїм переконуванням, а уряд карами, щоби весь народ до Святої Сповіді призвичаювався.

8. У кожне свято в церкві, після Святої Літургії, священики повинні навчати народ робити знак Святого Хреста таким чином: звернені до людей, власною рукою роблять на собі знак Святого Хреста і одночасно кажуть це робити всім, і то не один раз, але повторюючи це, зі словами: "Господи Ісусе, Сину Божий, помилуй нас, грішних". Крім того, нехай навчають тих, котрі не знають "Отче наш", "Богородице Діво", "Вірую в одного Бога", і нехай так роблять у кожне Боже свято. Нехай до того додають, у спосіб, поданий у наших катехизмах, пояснення, що таке - Пресвята Трійця, хто - Христос і хто - Пресвята Діва Марія. Нехай священики навчають вірних, що душа кожного з нас не вмирає, бо вона безсмертна, що для нас існує інше життя, в якому Господь Бог судить діла людей, і злих прирікає на кари вічні, а добрих винагороджує вічним життям. Нехай [вони] також навчають, що на ласку Божу треба заслужити святістю життя, частою молитвою, Святою Сповіддю і Святим Причастям, щоби, відійшовши з цього життя, вони могли успадкувати життя вічне, для якого, за ласкою Божою, всі ми сотворені. Треба також навчати вірних, що після кінця цього світу наші тіла, які тепер віддаємо землі, воскреснуть із мертвих, і добрі (з душею і тілом) перейдуть до життя вічного, а грішники (також із душею і тілом) будуть засуджені на вічні кари. Коли б якийсь священик цю науку занедбав, він підлягає карі деградації, як про це постановляють Канони Святої Церкви: 58-й Канон Апостольський і 19-й Канон VI Собору. Без знання цих справ, які тут були порушені, ніхто не зможе спастися, так само й світська людина, як про це у Символі говорить святий Атаназій.

9. Священики не можуть нічого вимагати від вірних за Хрещення, Сповідь, Святе Причастя, благословення, похорон чи які-небудь свої послуги; мають приймати тільки те, що їм вірні жертвують. Коли б, однак, хтось не мав нічого, що міг би пожертвувати, священик без слова, радо повинен виконати відповідну послугу.

10. Беручи участь у гостинах у людей, навіть найпростіших, нехай священики звертають увагу на поміркованість і пристойність, остерігаючись неповажних жартів, нехай говорять про духовні речі і нехай вертаються додому тверезими.

11. Нехай не досліджують легковажно жодних справ віри, але в простоті серця нехай так думають і говорять, як вірить і завжди вірила Свята Вселенська Апостольська Церква, і нехай не намагаються всього зрозуміти, бо невміло дискутуючи чи говорячи про правди віри, можна в дечому провинитися проти віри. У велемовності, каже Мудрець, не забракне гріха.

12. Нехай кожний священик уважає, щоби не підпорядковуватися світській владі та її судам: якби хтось, злегковаживши свою духовну зверхність, так зробив, він має бути здеградований, як того вимагають Гангрський Собор (Канон 6), Антіохійський Собор (Канони 5 і 26) та Карфагенський Собор (Канон 15).

13. Усі священики повинні підлягати своєму Архиєпископові й виявляти йому цілковитий послух, як про це сказано в 39-му Апостольському Каноні: "Священики і диякони проти волі Єпископа нехай нічого не роблять, йому бо доручені Христові вірні, і він має звітувати за їхні душі". Святі апостоли навчають, що священики, які виявили непослух своєму Пастиреві, в єпархії якого перебувають, не можуть провадити народ. Тому без його волі (або не маючи даної ним влади) вони не можуть приймати сповіді, ані виконувати іншу священицьку працю. Це твердження ширше пояснює коментатор цього Канону; хто хоче - нехай читає. Священики повинні також у звичайних молитвах згадувати свого Пастиря; і якби хтось із них це занедбав - підпадає під деградацію. Про це свідчать Перший і Другий Константинопольські Собори. У Каноні 13 сказано: "Якщо якийсь священик або диякон, думаючи, що знає, нібито його Єпископ упав у гріх, відійшов би від спілкування із ним і не згадував би його в Богослужіннях іще до суду і вироку Синоду всіх єпископів, нехай [такий священик] буде здеградований і позбавлений усяких священичих прав. Ті, хто з ним спілкується, якщо це священики, нехай будуть здеградовані, а монахи і миряни нехай будуть прокляті, доки не навернуться". Цей Канон навчає, що якщо нерозважний священик не згадує в молитвах свого Пастиря, то не він тільки сам заслуговує на деградацію і гнів Божий, але також і ті, хто з ним спілкується, також і в молитвах, стають винними в Божій образі та екскомуніці. Те саме і про єпископів говорить Канон 14 цього ж Собору: якщо хтось із них відмовиться виявляти послух своєму Митрополитові, то заслуговує цим на деградацію і гнів Божий. І тому ми, хранителі Канонів Святих Апостолів і Святих Отців, наказуємо кожному священикові нашої єпархії в усьому їм підпорядковуватися; у такий спосіб вони самі уникнуть прокляття Святих Канонів - і не потягнуть за собою інших. Усе це підтверджує Антіохійський Собор. У Каноні 5 сказано таке: "Якщо священик або диякон з ненависті відвертається від свого Єпископа та його Синоду і встановлює престол, а будучи прикликаний своїм Єпископом, не схоче упокоритися і підпорядкуватися, а будучи прикликаний раз і другий, не послухається, нехай [такий священик або диякон] невідкладно буде здеградований". Про це докладніше говориться в поясненні згаданого Канону.

14. Священики повинні проголосити прилюдно або повідомити всіх людей нашої єпархії, світських вірних і шляхту, щоби без нашого архиєпископського благословення не будували церков. Бо так наказують IV Халкедонський Собор (4 Канон) і Карфагенський Собор (83 Канон).

15. Нехай священики без нашого архиєпископського дозволу і благословення не приймають на вимогу світських людей жодної церкви, і передусім тоді, коли ті не хочуть підпорядкування цих священиків Архиєпископові, і щоби вони виявляли йому непослух. Таких, хто на це наважується, проклято Святими Соборами. Між іншим, Гангрський Собор (Канон 6) виразно затвердив: "Якщо хтось відокремиться від катедральної церкви і, погорджуючи Церквою та не маючи священика, підпорядкованого Єпископові, захотів би виконувати церковні чинності, нехай буде проклятий". Цей Канон виразно каже, що коли б хтось, погорджуючи катедральною церквою, якою безпосередньо управляє Єпископ, збудував собі іншу без згоди Єпископа та за своїм уподобанням прийняв би собі свого священика, - такого цей Собор проклинає.

16. Священики нехай не переходять із парафії до парафії. Хай перебувають тільки у тій, яку ми, Архиєпископ, доручили їхній опіці. Священики не повинні втручатися в справи іншої парафії: нехай дбають лише про свою, як навчають згаданий Вселенський Гангрський Собор (Канони 15 і 16), Лаодикійський Собор (Канон 41) та IV Халкедонський Собор (Канон 20). Коли ж, однак, хтось із священиків наважиться цьому спротивитися, його буде покарано відповідно до Святих Канонів, за винятком випадків, коли священик парафії тільки принагідно користає з послуги іншого священика, або якщо священик якоїсь парафії відмовив би нам у послуху, не згадував би нас у звичайних молитвах; такий священик тим самим стає позбавленим парафії, і така парафія повинна підлягати найближчому священикові, який виявляє нам послух.

17. Коли б якийсь світський уряд втручався би до яких-небудь духовних судів, нехай повідомлять про це все нас, Архиєпископа.

18. Священикам не можна давати дозволу виголошувати з амвона проповіді жодній світській особі. Це забороняє VII Вселенський Собор (14 Канон).

19. Нашим священикам не можна нав'язувати жодних відносин із єретиками, тобто лютеранами, кальвіністами, анабаптистами; в їхніх синагогах священики нехай не бувають, нехай не хоронять їхніх померлих, а також нехай не дзвонять у дзвони для них. Це забороняють Апостольські Канони 45 і 65. Про це нехай священики повідомляють також інших світських людей.

20. Священики нехай не впроваджують у церквах непотрібних звичаїв, як, наприклад, благословляти хрестом людей, стоячи при престолі, або кланятися людям, відходячи від головного престолу до малого під час Великого Входу; ані нехай занадто часто не благословляють людей рукою знаком хреста в часі Святої Літургії, за винятком двох випадків: під час піднесення, вимовляючи слова: "Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови спадкоємство Твоє", і під кінець, коли говорять: "Благословення Господнє на вас". Коли ж священик голосно відчитує Євангелію або відмовляє якусь молитву чи виголошує просьбу, нехай уважає, щоби не замінювати слов'янські слова на руські, але нехай так читає, як написано. Читаючи проповідь або життя Святих Отців, священики можуть їх пояснювати. А в кінці, коли говорять: "Христос істинний Бог Наш..." і т.д., згадуючи Святого біжучого дня, нехай не говорять: "… якого пам’ять святкуємо", але нехай далі просто кажуть: "...і святого Мученика Павла (або інших, і т. д.), і всіх Святих, помилує і спасе нас".

21. Нехай священики нагадують вірним, щоби вони були присутні на Службі Божій аж до кінця. Якщо хтось іще перед виголошенням слів: "Благословення Господнє на Вас" вийде, такий підлягає відлученню, відповідно до IX Апостольського Канону; нехай також священики кажуть людям, щоб ті у свята і в неділі були присутні на Богослужіннях.

22. Коли хтось попросив би, щоб священик його родині або підвладним уділив Святої Тайни Покаяння, і вимагав би від того ж священика посвідки на письмі, що та родина або підвладні справді відбули Святу Сповідь, нехай священик не відмовляє йому у посвідченні або якомусь іншому свідоцтві на письмі, якщо тільки він дійсно прийняв їхню сповідь. Проте не бракує таких нечесних священиків, які, прийнявши від селян деякі подарунки, кажуть, що ті відбули сповідь, хоча вони цього не зробили.

23. Священики нехай ані самі не сповідають, будучи п'яними, ані нехай не допускають до сповіді інших п’яних людей. Нехай вони у той час, коли починають святу справу, намагаються розбудити в собі побожність, нехай очистять сумління від усяких плям, щоб не були такими, якими є ті, які самі брудні, але обмивають від бруду інших.

24. Священики дво- або троєженці, які взяли собі жінок, попри заборону Святих Апостолів (Канон 17), Святого Василія (Канон 12), Неокесарійського Собору (Канон 11), інших Святих Соборів, до того ж усупереч давньому звичаю Святої Східної Церкви, - ці священики за настільки тяжку провину повинні отримати розгрішення від Нас, під умовою розкаяння, і виявляти Нам послух в усьому, що Ми їм присудимо робити. А тим із них, котрі на таку бігамію мали диспензу, навіть і на письмі, від Нашого попередника, отця Архиєпископа Гедеона Брольницького, ця диспенза ніяк не допоможе, бо це суперечить Законам Церкви. І тому кожний такий священик віднині не має права відправляти Святу Літургію і слухати сповіді людей - аж до Нашого дозволу, а коли б хтось у майбутньому наважився тому перечити, той, відповідно до згаданих Канонів буде Нами засуджений і покараний. Однак, беручи до уваги їхню немічність, дозволяємо, щоб вони для завершування Святої Літургії і слухання Святих Сповідей мали помічників - священиків поважних і святобливих. А їм самим, до подальшого присуду, дозволяємо хрестити, уділяти Тайни Подружжя, відправляти Вечірні, Утрені, Часи та інші церковні Богослужіння - за винятком Святої Сповіді і Святої Літургії. Також від дня, коли з волі Божої стали Ми Архиєпископом Полоцьким, якщо б якийсь священик або диякон після смерті своєї першої жінки наважився б одружитися із другою, такий священик або диякон без жодного спротиву має бути відлучений від священства і від Церкви - і має бути трактований як світська людина. А якщо би хтось зі священиків-двоєженців не зміг би знайти собі заступника, тоді найближчий священик-одноженець, який визнає нашу владу, повинен сповідати і причащати парафіян і того священика-двоєженця. За цим нехай пильно стежать сільські декани й архипресвітери.

25. Апостольський Канон під карою екскомуніки забороняє священикам перебувати в корчмах, хіба що під час подорожі, але не для пиятики, а тільки заради вигоди в дорозі. Те саме говорить і Лаодикійський Собор (Канон 24) та Карфагенський Собор (Канон 40). Коли б якийсь священик пересиджував у корчмі й пив, то, відповідно до вищезгаданих Канонів, його буде суворо покарано екскомунікою. Також священик не повинен займатися грою в карти, бо це забороняє Апостольський Канон.

26. Священики і диякони - вдівці нехай не мають вдома жодної жінки, крім матері або тітки, як приписує 3 Канон І Вселенського Нікейського Собору: «Великий Синод рішуче заборонив кожному Єпископові, або священикові, або дияконові, або якій-небудь іншій духовній особі мати вдома жінку - крім матері, або сестри, або тітки, які, будучи єдинокровними, не викликають ніяких підозр». Те саме постановляє згаданий Собор у Каноні 5: «Коли б якийсь вдівець, диякон чи священик, наважився тримати вдома якихось жінок, нехай він буде здеградований».

27. Священики без дозволу не повинні переходити з однієї церкви в іншу. Це забороняє Лаодикійський Собор (Канон 45) і VI Вселенський Собор у Каноні 17. Проте якби хтось це зробив, то нехай його буде позбавлено священства, відповідно до рішень згаданих Соборів.

28. Священики не повинні приймати Тайни Священства від іншого Єпископа, а тільки від того, в чиїй єпархії у них будуть церкви. Забороняє це 35 Апостольський Канон і Антіохійський Собор (Канон 30), а також Вселенський Халкедонський Собор (Канон 5) і Сардикійський Собор (Канон 17).[1] Усі ці Собори такого Єпископа, який висвятив би когось із іншої єпархії, наказують суспендувати, а висвяченого ним священика усунути від виконання священичих обов'язків. Тому якщо хто-небудь в нашій єпархії тепер і в майбутньому це зробить, його буде покарано відповідно до вищезгаданих Канонів. А якщо підступом або якимсь іншим способом таким чином висвячений священик уникнув такої кари, він у майбутньому житті її матиме, якщо в цій затятості помре. Про це нехай усі пам'ятають, тому що деякі нерозважливі вдаються до чужих єпископів, які не знати звідки приходять - і, не показуючи жодних посвідчень на доказ того, що вони є справжніми єпископами, наважуються в чужих єпархіях уділяти свячень, усупереч суворим Декретам і Канонам Соборів. Як наслідок, всі ті, кого вони висвячували, є сумнівними священиками, а всі світські люди, які підпорядковуються тим священикам, заслуговують на праведний Божий гнів, бо їхні Святі Літургії є сумнівними, а Святі Сповіді, поза всяким сумнівом, аж ніяк не можуть бути дійсними. Те саме належить розуміти і про інші Таїнства, які ці псевдосвященики виконують.

29. Священики не повинні бити інших. Про це 27 Апостольський Канон каже: "Духовна особа (Єпископ або священик), який б'є вірного або невірного, нехай буде здеградований". І тому Ми застерігаємо священиків, що ніхто, хто тим гріхом провинився, не може відправляти Богослужіння, не одержавши від Нас, Архиєпископа, розгрішення і покути. А якби хтось наважився після цього гріха виконувати обов'язки свого стану, не одержавши розгрішення і покути, він, відповідно до 27 Апостольського Канону, буде здеградований.

30. В ім'я Бога Живого, заклинаємо всіх наших священиків жити в тверезості й чистоті. Коли б вони були свідомі яких-небудь тяжких своїх гріхів, тобто якщо привелося їм упитись або в чомусь іншому провинитися, треба їм тоді якнайскоріше приступити до Святої Сповіді, і нехай вони не наважуються з обтяженим сумлінням, без Святої Сповіді, відправляти Літургію або інші Богослужіння. Бо гріхи священиків є не тільки перешкодою для них самих в осягненні Божої ласки, але також і для всіх світських людей. А якщо б якийсь священик був спійманий на тому, що, обтяжений тяжкою провиною, відправляє Службу Божу, нехай він буде покараний, як найтяжчий грішник.

31. Декани нехай пильнують, щоби кожен священик старанно цього всього дотримувався, і нехай вони уважно за цим слідкують, а Нас, Архиєпископа, нехай часто повідомляють про недобрі вчинки поодиноких священиків, а також чи порушується, чи ні все, що тут написано. А якщо хтось із деканів цього не зробив би, нехай буде покараний, як за непослух.

32. Якщо б який-небудь священик не захотів брати участі у звичайному щорічному Синоді, Ми його викличемо, а коли, будучи викликаним, він не захоче предстати, то буде засуджений як такий, що провинився проти наказу свого Пастиря, і буде переданий на покарання владі духовній або світській. А ті, які намагалися би цього порядку уникнути, віддавши себе під опіку світських урядів, згідно з Канонами Святих Отців, будуть суспендовані зі священства і прокляті. Якщо ж викликані предстануть і свою неприсутність на Синоді будуть виправдовувати хворобою або якоюсь іншою перешкодою, то нехай під присягою підтвердять, що це було так, а не інакше.

33. Тим усім священикам, протоієреям і дияконам Нашої єпархії, які не взяли участі в цьому звичайному Синоді, наказуємо, щоби прибули в середу, через три з половиною тижні після Пасхи. Якщо вони цього не зроблять, належить із ними так чинити, як приписує відповідний Канон. Тому якщо б вони навіть тоді не могли прийти, наказуємо, щоби прибули до Вітебська або Мстиславля у час, визначений у Нашому 47-му Правилі.

34. Треба, щоби поодинокі священики вивчали Наш коротко списаний Катехизм, який Ми їм дамо. Нехай цього Катехизму навчають також своїх дітей, як і парафіян, і нехай знають, що будуть докладно по ньому опитувані на кожному Синоді і т. д.

35. Нехай священики постараються, щоби кожен із них переписав для себе все те, що тут написано, і нехай кожен перечитує це раз на два тижні, щоби знати правила, надані Нами, і добре їх пам'ятати.

36. Під час Синодів священики повинні приходити до Нас, Архиєпископа, і казати про всі свої труднощі, і питати про те, що треба знати в духовних справах.

37. Усі священики, які з кимось не дійдуть згоди, без жодного виклику, але на вимогу кого-небудь з них, повинні відповідати на Синоді, а також перед Нами, Архиєпископом, коли Ми особисто будемо візитувати церкви Нашої єпархії, і перед Нашими візитаторами, яких пришлемо. Якщо ж однак світські люди будуть мати що-небудь проти священиків, нехай їх прикличуть перед Синод, а священик священикові нехай відповідає на Синоді без жодного виклику.

38. Для священиків, які мешкають далеко, виклик на те, щоби предстати перед Нами, має бути виданий за чотири тижні перед представленням, а для тих, які проживають ближче (20 і кілька миль), - на два тижні. У Церковних Канонах читаємо, що для єпископів, навіть найбільш віддалених, на те, щоби предстати перед Митрополитом, відводилося не більше ніж вісім тижнів. Священики ж, будучи нижчої, ніж єпископи, гідності, на представлення повинні мати менше часу.

39. Священики і диякони не можуть займатися лихвою. Це забороняє 17 Канон І Вселенського Собору і Канон 10 VI Вселенського Собору. Те саме треба забороняти і світським людям.

40. Жоден священик не може самовільно, без Нашої архиєпископської згоди, управляти двома церквами. Це забороняє IV Вселенський Халкедонський Собор (Канон 10).

41. Священики і диякони не повинні підбурювати проти Нас, свого Пастиря, вони не можуть викликати проти Нас жодних заворушень. Винні у таких діях, відповідно до рішень IV Вселенського Халкедонського Собору (Канон 18) і (Канон 4), мають бути здеградовані.[2]

42. Жоден із священиків Нашої єпархії нехай не наважується провадити корчми, бо це забороняє VI Вселенський Собор (Канон 9), винні у цьому будуть здеградовані.

43. Єретичних книжок (проповідей, катехизмів польських і руських, а також інших книг і рукописів, виданих єретиками) жоден священик нехай не відважується ані читати, ані тримати в себе вдома. Це забороняють Апостольський Канон 60 і Канон 9 II Нікейського Собору, а винні у цьому будуть покарані деградацією. Це ж саме треба забороняти робити світським людям.

44. Жодної церковної речі священики не можуть використовувати для власного вжитку. Про це в Апостольському Каноні 72 сказано так: "Якщо духовна особа або світська людина винесла б із церкви свічку, олію чи інше, нехай [вона] буде відлучена [від церкви] і нехай поверне п'ятикратно вартість забраної речі"; і Канон 73 виразно про те саме говорить.

45. Жоден священик або диякон не повинен займатися грою в кості або карти і т. д. Це забороняє Апостольський Канон 41[3], також під страхом кари деградації.

46. Оскільки для священиків з віддалених парафій обов'язок прибуття на Синод, призначений на першу неділю Великого Посту, через великі розливи рік може пов'язуватися з великими труднощами, Ми, дослуховуючись до прохань священиків, зібраних тут, на Синоді, для їхньої більшої зручності постановили наступне. У цей час, а саме: в першу неділю Великого Посту, на щорічний Синод прибути до Полоцька зобов'язані тільки ті священики, які мешкають недалеко від Полоцька, передусім сільський декан Лукомський з підлеглими йому священиками, а також декан Безенковицький, декан Дісненський, декан Борисівський, декан Лепельченський, декан Бобиницький, декан Ясенський, декан Брацлавський і декан Любосянський, так само з усіма підлеглими їм священиками. Для Вітебська призначаємо час на щорічні Синоди у Віддання Празника Успіння Божої Матері, тобто 23 серпня, і в них мають брати участь усі довколишні декани разом із підлеглими їм священиками, і передусім декани Смолянський, Оршанський, Копистенський, Шкловський, Білиницький, а також усі інші священики, які живуть недалеко від Вітебська. Час щорічного Синоду для Мстиславля визначаємо на Різдво Божої Матері, тобто на 8 вересня. Брати у ньому участь повинні декани зі священиками, які належать до їхніх деканатів, а саме: декан Радомиський, Бихівський, Могилівський, Головчинський. У вище вказаний час повинні з'їжджатися всі декани і священики без жодних наших викликів.

47. Декани нехай мають у себе всі ці Наші Правила і нехай подбають, щоби всі підлеглі їм священики мали їх переписані, і щоби часто їх перечитували, як сказано вище. Ті ж декани нехай кожного року візитують підлеглих собі священиків і їхні церкви. І нехай вони це роблять перед Синодами, щоби могли на Синоді відзвітувати Нам про кожного священика, як той поводиться, який порядок у церквах, хто з них двоєженець і т. д. Ті самі декани і священики зобов'язані під час Синодів прийняти від Нас Миро.

48. Декани нехай постараються кожного тижня сповідатися задля духовного поступу і для прикладу іншим підлеглим їм священикам.

Правила і конституції, написані Святим Йосафатом для своїх священиків.

Перекладені з руської мови латинською і долучені до Полоцького процесу в 1628 році.

Той же текст долучено до Процесу в 1637 році.

Примітки належать Альфонсові Ґюпену.

[1] Антіохійський Собор - Канони 13 і 22 (Канон 30 взагалі не існує), Сардикійський Собор - очевидно, все ж таки Канон 15, а не 17.

[2] Йдеться про Собор Трулльський; Канон 34 (а не 4).

[3] Це заборонено Апостольським Каноном 42 (а не 41).