ПУБЛІКАЦІЇ ЮВІЛЕЙНИЙ РІК В ПРОВІНЦІЇ |1920-2020| Празник Св. Архистратига Михаїла в Імстичівському монастирі – у рамках Ювілейного року в Провінції Св. Миколая
Празник Св. Архистратига Михаїла в Імстичівському монастирі – у рамках Ювілейного року в Провінції Св. Миколая
- Деталі
- Категорія: ЮВІЛЕЙНИЙ РІК В ПРОВІНЦІЇ |1920-2020|
- Опубліковано: Субота, 21 листопада 2020, 21:07
- Автор: Адміністратор
- Перегляди: 1141
21 листопада 2020 р. Б., в Імстичівському монастирі Отців Василіян відбулося вшанування небесного Покровителя цієї чернечої обителі – Св. Архистратига Михаїла, у рамках Ювілейного року в Провінції Св. Миколая з нагоди 100-ліття від початку монашої реформи Василіянського Чину на Закарпатті.
Святкову Божественну Літургію очолив Протоігумен Провінції Св. Миколая о Франціск Онисько ЧСВВ, з яким співслужили: Ігумен Імстичівський о. Полікарп Погоріляк ЧСВВ, Настоятель Мукачівський о. Даниїл Дербаль ЧСВВ, Намісник Малоберезнянський о. Лука Буняк ЧСВВ та інші ієромонахи-василіяни та пресвітери, зокрема о. Кипріян Зейкан ЧСВВ (Боронявський монастир), о. Михайло Станко ЧСВВ (Імстичівський монастир), о. Михайло Погоріляк ЧСВВ (с. Боржавське). о. Юрій Бровдій (с. Боржавське). Інші священики уділяли вірним св. Тайну Покаяння. Співали Літургію місцевий парафіяльний хор і дяки храму.
У проповіді Божого Слова з нагоди цього свята, Протоігумен зосередив роздуми найперше над значенням духовного меча з яким перед нами постає Архистратиг Михаїл, як воєноначальних небесних сил. Цим мечем, згідно зацитованих в проповіді слів Апостола Павла, є Слово Боже.
Покровителькою всіх тих, хто як свій меч духовний має Слово Боже, Протоігумен вказав Пресвяту Богородицю, яка як ніхто інший прийняла в себе Слово Боже, берегла Його у своєму серці і Ним жила.
„Сьогодні нашими покровителями, – наголосив Протоігумен, – ми бачимо ще інших святих постатей – це наші співбрати, монахи-василіяни, які жили і боролися духовною боротьбою в цьому монастирі 100-ліття перед нами.
Цього року 2 листопада в нашій Провінції ми розпочали Ювілейний рік з нагоди початку монашої реформи на Закарпатті. І сьогоднішнє свято є одним із центральних у цьому 100-літньому ювілеї.
Першим Настоятелем, який розпочав і звершив тут монашу реформу був о. Петро Котович разом з іншими своїми співбратами.
Це була та ж сама духовна боротьба, яку ще започаткував Архистратиг Михаїл – боротьба за те, щоб Господь був в нашому житті справді Богом і нашим Життям.
Це була боротьба за те, щоб найближчі його воїни – монахи, жили гаслом «Хто як Бог!», і щоб їхнім святим мечем було Слово Боже, тобто сам Христос.
Це була боротьба за те, щоб в цих монаших святинях, панував той закон, яким був наповнений нерукотворний храм Божий – храм, яким є Пречиста Діва Марія, а її закон – це Покора і Послух Божому Слову.”
Цю проповідь Протоігумен завершив наступною молитвою:
Господи Ісусе,
Сьогодні ми зібралися довкола Тебе, який постаєш перед нами у своєму Слові – в Євангелії.
Це твоє Слово, перед яким в покорі схиляємося, оточене усіма небесними силами на чолі з Архистратигом Михаїлом.
Царицею і Храмом твого Слова є Твоя Пресвята Богородиця.
А воїнами – носіями цього Слова, наче свого меча, є теж наші співбрати монахи.
Сподоби й нас Найсвятіший Царю бути носіями твого меча – носіями Тебе Самого – носіями Твого Слова в наших серцях.
Нехай галас цього світу і його дочасна мелодійність, не заглушують в нас Тебе, хоч би й звучали всі нараз, бо лише у Тебе є слова життя вічного, як визнав апостол Петро. І лише Ти Один є нашим Життям Вічним!
Нехай наша боротьба, Всемогутній Господи, теж закінчиться тими словами, якими звернувся апостол Павло до свого учня Тимотея: „Я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу.” (Тим. 4:6-8)
В цій боротьбі чекаємо і ми на Твою появу, Ісусе!
- Після Божественної Літургії і молитви за Україну «Боже, Великий, Єдиний…», о. Лука Буняк ЧСВВ зачитав для присутніх історичну довідку про передумови, перебіг і плоди монашої реформи, з особливим наголосом на проведення її в Імстичівському монастирі.
„26 листопада 1931 р. о. ігумен Петро Котович ЧСВВ, приєднав до реформи Святомихайлівський монастир в Імстичові – було сказано в довідці.
Побачивши в якому стані знаходиться монастирська церква, він одразу взявся до її відновлення. Розмалювати церкву о. Петро доручив професору Василю Короліву Старому (1879-1943) – українському громадському діячу, письменнику, видавцю і художнику. Розпис монастирської церкви в с. Імстичово, вважався фундаментальною малярською працею цього художника.
Будучи Настоятелем Імстичівського монастиря, о. Петро проводив місії для місцевого населення, виголошував реколекційні науки для священиків і монахинь, організовував конференції у читальнях, поширював релігійні видання і пресу, яка видавалася в Ужгородській василіянській друкарні і т. п.”
«Нехай буде вічна пам’ять нашим співбратам-василіянам, які розпочали справу Реформи Василіянського Чину на Закарпатті і попри численні труднощі заклали тут міцну основу для його розвитку й добра цілої Церкви Христової!» – цим окликом була завершена історична частина.
- У своєму подячному слові з нагоди цього ювілейного святкування, Протоігумен звернув увагу, що „на ювілейному банері, який був підготований з цієї нагоди, ми бачимо в першу чергу першого реформованого Ігумена цього монастиря – о. Петра Котовича ЧСВВ, а також і сам монастир, яким він був на початку реформи.
Разом з цим, ми подали дві загальні фотографії наших співбратів-попередників.
Одна – це з часу початку реформи, на якій є всі ті, хто розпочинав цю велику справу.
В тому числі ми можемо побачити тут і всіх Ченців, які проживали у цьому монастирі від початку його реформи. Тут є згаданий вже Ігумен о. Петро, як також о. Діонісій Жаткович ЧСВВ, бр. Мар’ян Мороз ЧСВВ та бр. Атанасій Татинець ЧСВВ. Це ті перші духовні воїни, які під покровом Св. Арх. Михаїла почали справу оновлення монашого життя в цій обителі.
Однак поряд з фотографією початку реформи, ми подали не менш важливу історичну фотографію, яка була зроблена саме тут в Імстичеві. Це знимка усієї василіянської спільноти перед остаточною ліквідацією цього монастиря тодішнім тоталітарним режимом у 1950 році – рівно 70 років тому.
Тут ми бачимо вже інших духовних воїнів-монахів, які аж до 90-их років, під покровом Св. Арх. Михаїла, берегли Христову Церкву у підпіллі. Це в першу чергу найбільш знані нам о. Павло Мадяр ЧСВВ, о. Петро Орос ЧСВВ, який тут є у василіянському габіті. Це є прямим свідченням, що перед підпіллям він став Василіянином.
Тут є також чимало інших знаних нам Ченців, які на чолі з Протоігуменом о. Антонієм Мондиком ЧСВВ, залишили нам себе в цій фотографії на спомин перед початком немилосердної битви за те, «Хто як Бог!».
Сьогодні ми в покорі складаємо подяку Богові за цих воїнів, які зберегли і передали нам Христову Віру.
Ми дякуємо Господу й за всіх інших, знаних і незнаних нам християн, які жертвували собою, як в боротьбі у справі оновлення монашого життя, так і протягом усього подальшого підпілля й мучеництва.
Велика подяка й усім тим Ченцям, які після легалізації нашої Церкви, знову взялися за оновлення цієї Обителі.
Безмежна подяка й усім вам, дорогі жителі цього прекрасного села і вірні цього монастирського храму, за великодушну й жертвенну любов ваших сердець, яку ви завжди проявляєте до цього святого місця.
Нехай цей монастир, під опікою Отців, що сьогодні тут служать і за вашою допомогою, дорогі парафіяни й вірні, осягне те оновлення, якого сам Господь очікує від цього місця.
Нехай ця обитель стане квітучим і родючим Господнім Виноградником, де всі ми зможемо черпати для себе Життя Вічне, яким для нас є сам Господь.”
- Після подяки місцевого Ігумена о. Полікарпа та многоліття, Протоігумен промовив молитву до Св. Архистратига Михаїла, після чого відбулося окроплення свяченою водою і мирування.
*******
ПРОПОВІДЬ ПРОТОІГУМЕНА
Впр. о. Франціска Онисько ЧСВВ
з нагоди празника Св. Арх. Михаїла в рамках Ювілейного року
Високопреподобні Отці,
Преподобні Брати і Сестри у монашестві,
Дорогі Брати і Сестри у Христі,
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми вшановуємо нашого Покровителя – Св. Архистратига Михаїла, якому посвячений цей монастир.
Цього архангела, який стоїть на чолі усіх небесних сил, зображають з мечем, неначе воїна.
І справді Книга Одкровення (12:7-8) розповідає нам про Михаїла та його ангелів, як про воїнів:
„І настала війна на небі; Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі.
І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселену, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені”.
В додаток до цього ми зустрічаємо в Євангелії ще й такі слова Христові:
„Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч.” (Мт. 10:34)
Здавалось би важко погодити між собою ці дві сфери: служіння Богові і буття воїном, який орудує зброєю.
Але Апостол Павло у своєму посланні до Ефесян (6:11-17) допомагає нам зрозуміти значення цієї зброї:
„Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. (…) Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже.”
Правда, справедливість, готовність, віра, спасіння і Слово Боже, як меч духовний – ось що є зброєю християнина.
Святе Письмо у книзі Одкровення зображає нам духовну боротьбу у виді битви на полі бою.
Але й навіть у військовій земній мудрості є твердження, що битву виграється чи програється не на полі бою, а набагато скоріше – в умі і серці воїнів.
Тому й Ісус, коли говорить нам про боротьбу і меч, має на увазі – життя Словом Божим.
Ім’я Михаїл означає «Хто як Бог». Ось що є його мечем – це гасло, суттю і силою якого є те, що немає нічого вищого у цьому світі від Бога.
І кожен, хто приписує собі головну роль у своєму житті, буде повержений, бо лише Господь є для нас головним.
Поки ми цього не зрозуміємо і не визнаємо в глибині свого серця, то Архистратиг Михаїл буде не захищати нас, а виступати проти нас.
В сьогоднішньому святі перед нами постає ще один воїн над воїнами, для якого Слово Боже було невід’ємною частиною усього життя – це Пресвята Богородиця.
Вона, як ніхто інший, прийняла в себе Слово Боже, берегла Його у своєму серці та Ним жила.
Вона була від віків обрана і стала в нашій історії матір’ю Бога – Слова.
Вона є покровителькою всіх нас, які за її прикладом та вслід за Архистратигом Михаїлом, живуть Словом Божим і Його зберігають у своєму серці.
Її покора, її слухняність Божому Слову, увінчали її як Царицю Неба і Землі.
Ось що є нашим Царством і ось якою силою ми покликані його здобувати.
Бо ж „Царство Небесне здобувається силою; – каже Христос, – і ті, що вживають силу, силоміць беруть його.” (Мт. 11:12)
Але сила ця – не та, що в наших руках, чи навіть умах.
Силою нашою є те, коли ми є цілковито у Христових руках. Нашою силою є лише він Один.
Христос є нашим мечем і цей меч лише тоді має силу, коли ми приймаємо Його як Пресвята Богородиця у глибину свого серця і живемо ним так, наче б без Нього ми й не могли б дихати.
Сьогодні нашими покровителями ми бачимо ще інших святих постатей – це наші співбрати, монахи-василіяни, які жили і боролися духовною боротьбою в цьому монастирі 100-ліття перед нами.
Цього року 2 листопада в нашій Провінції ми розпочали Ювілейний рік з нагоди початку монашої реформи на Закарпатті. І сьогоднішнє свято є одним із центральних у цьому 100-літньому ювілеї.
Імстичівський монастир приступив до реформи пізніше – у 1931 році. Першим Настоятелем, який розпочав і звершив тут монашу реформу був о. Петро Котович разом з іншими своїми співбратами.
Це була та ж сама духовна боротьба, яку ще започаткував Архистратиг Михаїл – боротьба за те, щоб Господь був в нашому житті справді Богом і нашим Життям.
Це була боротьба за те, щоб найближчі його воїни – монахи, жили гаслом «Хто як Бог!», і щоб їхнім святим мечем було Слово Боже, тобто сам Христос.
Це була боротьба за те, щоб в цих монаших святинях, панував той закон, яким був наповнений нерукотворний храм Божий – храм, яким є Пречиста Діва Марія, а її закон – це Покора і Послух Божому Слову.
Ці наші співбрати, яких пам’ять ми сьогодні вшановуємо, під покровительством Арх. Михаїла, присвятили своє життя цій духовній боротьбі і для всіх нас вони є сьогодні заохотою продовжувати її.
Не ми розпочинали цю боротьбу і не нам її завершувати. Але продовжувати її з усією самопосвятою – це найбільш достойне завдання нашого життя.
Продовжувати, щоб передати, подібно як зробив це свого часу Апостол Павло.
І як наші попередники передали свою боротьбу нам.
Господи Ісусе,
Сьогодні ми зібралися довкола Тебе, який постаєш перед нами у своєму Слові – в Євангелії.
Це твоє Слово, перед яким в покорі схиляємося, оточене усіма небесними силами на чолі з Архистратигом Михаїлом.
Царицею і Храмом твого Слова є Твоя Пресвята Богородиця.
А воїнами – носіями цього Слова, наче свого меча, є теж наші співбрати монахи.
Сподоби й нас Найсвятіший Царю бути носіями твого меча – носіями Тебе Самого – носіями Твого Слова в наших серцях.
Нехай галас цього світу і його дочасна мелодійність, не заглушують в нас Тебе, хоч би й звучали всі нараз, бо лише у Тебе є слова життя вічного, як визнав апостол Петро. І лише Ти Один є нашим Життям Вічним!
Нехай наша боротьба, Всемогутній Господи, теж закінчиться тими словами, якими звернувся апостол Павло до свого учня Тимотея: „Я вже готовий на ливну жертву, і час мого відходу настав. Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу.” (Тим. 4:6-8)
В цій боротьбі чекаємо і ми на Твою появу Ісусе!
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Слава Ісусу Христу!
*******
