Послання Протоархимандрита о. Ґенезія Віомара, ЧСВВ, на закінчення ювілею 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата

Деталі: Категорія: Документи Головної Управи; Опубліковано: Середа, 29 листопада 2017, 15:02; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2399

Високопреподобні Отці і Преподобні Брати у Василіянському Чині!

Слава Ісусу Христу!

Урочистим святкуванням, за юліанським календарем, свята святого священномученика Йосафата на його батьківщині, у м. Володимирі-Волинському в Україні, 25-26 листопада 2017 року, закінчуємо відзначення ювілею 400-ліття нашого Чину. Трохи швидше до цього відбулися прикінцеві святкування ювілею в інших Провінціях Чину у різних країнах світу.

З ювілеєм 400-ліття Василіянського Чину співпали цього року й інші важливі дати: 150-ліття від проголошення святим священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького, та 380-та річниця від дня смерті ініціатора реформи східного монашества, внаслідок якої утворився наш чернечий Чин, Київського митрополита Йосифа Велямина Рутського. Крім того, у Бразилії цей ювілей співпав із 120-тою річницею перебування й місії Василіянського Чину в цій країні.

Всі Провінції Чину, незалежно від того, в якій Церкві свого права діють і від якого століття починають відлік своєї історії, урочисто відзначили цю важливу для всіх нас дату: реорганізування монастирів з’єднаної з Римом Київської митрополії в одну спільноту, яка тепер носить назву Василіянський Чин Святого Йосафата, спільноту, яка об’єднує монастирі й ченців із різних Церков свого права й різних країн і народів, до якої належимо ми всі.

У цьому посланні з нагоди закінчення ювілейного року хочу звернути увагу всіх нас на кілька важливих знаків, у контексті його святкування, знаків радості й надії.

Служіння у Церкві й для Церкви

Цей ювілей ми відзначали в єдності з цілою Церквою, а передусім – в єдності з Церквами та єпархіями, в яких існують наші монастирі та діють наші спільноти. Інакше й неможливо. Адже ми є частиною Христової Церкви, єдиної, святої, соборної й апостольської, в якій народилися через Хрещення до вічного життя, в якій отримали щедрі Божі дари, зокрема ж дар чернечого, а багато хто з нас і священичого, покликання. У єдності Церкви й сопричасті з її ієрархією та з усіма її дітьми ми віднаходимо себе як спільнота, у щоденному житті молитви, відречення та праці ми віддаємо себе на служіння, як одиниці та як спільнота, для добра Божого народу, зокрема, на служіння церковній єдності, за гарячим прагненням Господа Ісуса Христа, «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21).

Ми всі: Головна Управа та Управи Провінцій, кожна спільнота й усі священики і брати – вдячні єпископам наших Церков, які не тільки були духовно з’єднані з Чином під час святкувань з нагоди ювілейного року, а й підтримали нас, радо відкликаючись на запрошення відзначити події ювілею разом із монастирськими та парафіяльними спільнотами, в яких ми служимо, а також ініціюючи різні заходи у своїх єпархіях: чи то конференції й симпозіуми, чи то святкові академії й концерти духовної музики, чи урочисті богослуження з нагоди цього ювілею.

Визнаючи близькість та сприяння всіх без винятку єпископів, особливу подяку хочу скласти Главі Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішому Святославу (Шевчуку), Верховному Архиєпископові Києво-Галицькому, який розпочав з нами цей ювілей урочистою Святою Літургією, яку очолив у соборі святого Петра в Римі 12 листопада 2016 року. Він також був з нами під час святкування 25 червня 2017 року в цьому ж соборі ювілею 150-ліття від канонізації святого Йосафата, а 12 листопада 2017 року очолив урочисту Святу Літургію в церкві Пресвятої Тройці василіянського монастиря у Вільнюсі, з котрим пов’язані початки нашого Василіянського Чину. Дякуємо Главі УГКЦ і за участь у Міжнародній науковій конференції, яка відбулася 14-17 вересня у Львові, у прощі, разом з іншими єпископами Синоду єпископів УГКЦ, до Гошівського монастиря, а також до інших монастирів, під час цього ювілейного року.

Ця єдність нашого Чину з помісними Церквами та їхніми ієрархами, священнослужителями й вірними, яка так яскраво виявилась під час відзначення ювілею 400-ліття Чину, є великим знаком не тільки для нашої чернечої спільноти, а і для цілої Церкви, об’єднаної у прославі Пресвятої Тройці, в наслідуванні прикладу життя та сповненні заповідей Господа Ісуса Христа. У багатьох країнах світу Церкви, до яких належать спільноти нашого Чину, є в меншості, але це не повинно нас знеохочувати ані засмучувати, як і те, що наші чернечі спільноти в цих країнах не є надто чисельні. Сам Христос виразно запевняє: «Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18, 20).

Урочисте відзначення ювілею 400-ліття Чину дало можливість не тільки нашим ієромонахам і монахам відновитися у вірі, Божій благодаті та впевненості у власному покликанні, але було нагодою щедрих Божих ласк для всіх тих, які протягом усього року брали участь у молитві та богослуженнях, особливо урочистих, в монастирях Чину та в парафіях, доручених проводові наших ченців. Наш Чин особливо вдячний Святішому Отцю Франциску, Папі Римському, який через Апостольську Пенітенціарію надав можливість повного відпусту всім учасникам таких відправ, а єпископам, які очолювали богослуження з нагоди ювілею, надав привілей уділення вірним Апостольського благословення з приєднаним повним відпустом для всіх учасників цих богослужень, які були належно духовно приготовані та виконали потрібні для цього умови. Дякуємо Святішому Отцю також за можливість участі в авдієнції на площі святого Петра у середу 28 червня, в контексті відзначення 150-ліття від проголошення святим священномученика Йосафата, та за слова вітання спільноти нашого Чину з ювілеєм його 400-ліття.

Наша подяка звернена і до вас, дорогі священики, диякони і брати василіяни. Як би міг Господь щедро роздавати свою благодать учасникам богослужень та інших ювілейних заходів у наших монастирях, церквах і парафіях, якби вони не були заздалегідь на належному рівні та з великою посвятою зусиль багатьох людей організовані? Тому відзначаємо з радістю заслуги всіх вас, від настоятелів Провінцій та монастирів – до наймолодших наших співбратів, для яких святкування 400-ліття Чину співпало з роком їхнього покликання до василіянської чернечої спільноти. Особливо потрібно відзначити взаємну підтримку один одного та співпрацю в організуванні заходів з нагоди ювілею різними Провінціями Чину та різними монастирями. Ця співпраця, знаємо, полягала і в спільній участі священиків, дияконів і братів — представників різних Провінцій Чину, і в наданні фінансової допомоги для здійснення важливіших заходів ювілею, і в публікаціях у пресі та інших засобах масової інформації повідомлень та оголошень про плановані події, а також розповідей та репортажів про ті, які вже відбулися. Така співпраця є промовистим знаком нашої єдності й духа спільноти, а передусім братньої любові, яка є новою заповіддю Ісуса Христа та рисою його справжніх учнів (Ів. 13,34-35).

Дорога, яку пройшов наш Чин

Проте не тільки урочисті святкування, переважно з нагоди храмових свят у монастирях нашого Чину та парафіях, де трудяться наші священнослужителі, були частиною програми ювілейного року, хоч саме в них взяло участь найбільше людей і, з певністю, Господь Бог щедро обдаровував усіх їх своєю благодаттю. Не менш важливим був науковий та культурний аспект святкування. Організація симпозіумів, зустрічей, виставок, конференцій, презентацій книг про Чин та його історію і сучасність – у Пряшеві, Брюховичах, Вільнюсі, Львові, Варшаві, Прудентополі, Барановичах, Бучачі, Івано-Франківську, Гошеві, Клуж-Напоці – дала можливість не тільки для зустрічі науковців — дослідників діяльності Василіянського Чину та студентів різних навчальних закладів, а й до наукового опрацювання різних ділянок його розлогої в часі та просторі спадщини. Серед позитивних наслідків цих заходів можна назвати співпрацю вчених різних країн та різних християнських конфесій, виявлення драматичних та славетних сторінок історії нашого Чину та багатьох обставин його діяльності, незнаних як широкому загалові, так і самим нашим ченцям. Крім того, головним лейтмотивом завжди лунала тема взаємин між Чином та Церквою, яка красномовно потверджувала слова Папи Лева ХІІІ: «Поки процвітав Чин, процвітала й Руська (Українська) Церква» (Апост. лист «Особливою охороною» від 12.05.1882 р.).

У цьому плані найважливішою науково-просвітницькою подією була згадана вже Міжнародна наукова конференція у Львові-Крехові 14-17 вересня 2017 року «Чин Святого Василія Великого: історія, сьогодення, перспективи», матеріали якої, сподіваємось, невдовзі вийдуть друком, яка була організована Василіянським Чином Святого Йосафата та Українським Католицьким Університетом, під патронатом Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава і за підтримки Львівської міської ради. Серед інших, важливою науковою подією була й публікація протоколів перших шести капітул Василіянського Чину у серії «Записок ЧСВВ» під редакцією отця Порфирія Підручного, ЧСВВ, та диякона Богдана П’єтночка, ЧСВВ.

Кожний, хто неупередженим оком дивиться на історію Василіянського Чину, який спочатку діяв у єпархіях Київської з’єднаної з Римом митрополії, а згодом і в єпархіях інших Церков свого права різних народів, бачить, як тісно історія та діяльність ченців василіян переплітається з долею та недолею цих народів упродовж століть та з долею й недолею цих Церков. Чин завжди ділив долю народу й Церкви, в яких діяв, тому нерідко був переслідуваний, нищений, а в деяких країнах, де раніше процвітав, і досі є неприсутнім або мало присутнім, передусім у тих Церквах і серед тих народів, де рука державної машини намагалася в різний час повністю або частково знищити з’єднану з Римським Апостольським Престолом Церкву та її авангард – ченців-василіян.

Дякую від імені Чину та його спільнот, які присутні та діють у різних Східних Католицьких Церквах і єпархіях, всім науковцям і дослідникам, які щиро шукають правду та неупереджено й різносторонньо висвітлюють історичні події, привертаючи історії, по багатьох роках заборон і цензури, її питому роль вчительки життя.

З відвагою вдивляючись у майбутнє

Відзначення ювілею 400-ліття Василіянського Чину Святого Йосафата було нагодою згадати із вдячністю та молитовно пом’янути всіх наших попередників у монашестві, а також тих усіх людей, які співпрацювали з ними протягом усього часу історії Чину і які відійшли до вічності. Заклик до такого вшанування і вдячності був однією із тем мого Послання на Великий піст 2017 року. Ми і надалі не повинні забувати молитися за них, як і за тих, що співпрацюють з нами тепер.

Все-таки, не для тих наших отців і братів, які відійшли вже по Божу нагороду, – а багато з них були справді славетними мужами та героїчними й повними євангельського запалу особистостями, – а для нас, що живемо тепер, і для наших наступників був цей рік ювілею. Славна і нерідко болісна історія нашого Чину виявляє нам передусім зрілість та далекоглядність творців чернечої реформи Київського монашества: митрополита Йосифа Велямина Рутського, святого Йосафата Кунцевича та першого покоління ченців новоутвореної Конгрегації Пресвятої Тройці Василіянського Чину, заснованої під час першої капітули в 1617 році у Новгородовичах, сучасна Білорусь. Вони, а передусім натхненник і батько реформи, митрополит Рутський, намагалися сягнути, у своєму прагненні досконалого життя на славу Божу, самих основ спільножительного монашества, цілюще і вічносвіже джерело якого б’є із творів святого Василія Великого та прикладу праведного життя заснованих ним спільнот. Але одразу й іншою думкою керувалися вони всі: відповідності способу життя до вимог і обставин часу, а також використання євангельського духа чернечих спільнот на служіння Церкві. Тому, встановлюючи правила життя новоутвореної спільноти, вони брали також під увагу досвід та приклад життя й організації тодішніх чернечих спільнот Римо-Католицької Церкви, зокрема єзуїтів, кармелітів тощо, які відіграли велику роль у здійсненні католицької церковної реформи у ХVI та наступних століттях.

Ці дві риси: шукання чистих цілющих джерел автентичного духовного життя із спадщини як східного, так і західного християнства, та реалізм у його влаштуванні в конкретних умовах часу й місця, з увагою на діяльну участь монашества в місії Церкви та жертвенну працю на благо Божого народу, – притаманні усім поколінням василіян, у тому числі й Чинові у наш час.

Дивлячись із пошаною і вдячністю в минуле, живучи теперішньою хвилиною, наш Чин не тільки вдивляється у майбутнє, а й готує його. На це спрямована наша душпастирська й виховнича праця, провід духовних навчальних закладів, шкіл та релігійних товариств, видавничо-просвітницька діяльність, проведення реколекцій та народних місій, різноманітні інші види діяльності. Спільноти й ченці Чину беруть участь у різних ініціативах, які організовують Церкви та місцеві католицькі спільноти.

Окрасою монаха є, передусім, особисте духовне життя, яке залежить від особистої єдності з Богом та рівня спілкування з Ним. Щоб бути світлом для світу, за Христовою заповіддю, чернець має сам просвічуватися тим Світлом, яким є Христос Господь, єднати своє життя з Його життям і стражданнями, щоб брати участь у радості Його воскреслого.

Тож нехай, дорогі Отці і Брати, цей ювілей 400-ліття Чину для всіх нас буде новим порогом, з якого вирушаємо як спільнота в нашу дальшу подорож дорогами Небесного Царства, яке могутньо присутнє вже тут, на землі, але повнотою здійсниться у вічності. Наше завдання – голосити Христове Євангеліє словом і прикладом життя: як особистого, боговгодного й чеснотливого, так і спільнотного, у братній любові та єдності духа, – а також служити іншим тими дарами, які ми прийняли від Бога у його щедрості, а нашій дбайливості. Як колись, так і тепер, «жнива великі, та робітників мало», тож і надалі не переставаймо просити «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт. 9, 37-38).

Закінчуючи цей рік ювілею 400-ліття, виходимо назустріч невідомому, пам’ятаючи, що Бог – володар історії, який дає вірним йому слугам перемогу та участь у своєму житті. Тож нехай будуть відважними наші серця, розсудливими наші уми й повними довір’я до Господа наші задуми.

Нехай Господь Бог усіх щедро благословить а Пречиста Діва Марія огортає своїм материнським покровом.

о. Ґенезій Віомар, ЧСВВ

Протоархимандрит

Рим, 25 листопада 2017 р. Б., у свято св. свщмч. Йосафата за юліанським календарем