Smaller Default Larger

Урочисте відкриття нової величавої церкви в селі Марселіно – Бразилія

 

  • Цей новозбудований храм збудований за проектом відомого чи не всім українцям світу храму паломницького центру у Зарваниці, Тернопільської обл., Україна.

У неділю 4 червня 2017 року, на свято Зіслання Святого Духа, відбулося офіційне відкриття нової церкви Пресвятої Тройці в селі (колонії) Марселіно, муніципалітет Сан-Жозе-дос-Піньяйс, штат Парана, Бразилія, урочистим богослуженням, яке очолив Високопреосвященний владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, архиєпископ і митрополит Куритибський, у співслужінні з Преосвященним владикою Мироном Мазуром, ЧСВВ, єпископом Прудентополіським, з участю представників церковної та цивільної влади, священиків, сестер-монахинь і багатьох віруючих, які прибули з різних місцевостей, щоб особисто взяти участь в інавгурації і чині освячення воістину монументальної архітектурної споруди: сучасної церкви у візантійсько-українському стилі.

Українська католицька громада в селі Марселіно є однією з найстаріших громад і завжди відзначалася своїми працьовитими людьми та любов’ю до релігійних та культурних цінностей свого власного народу, а водночас мирним співжиттям з іншими. Назва села нагадує про давнього власника всіх земель цієї місцевості, полковника Марселіно Жозе Ноґейра, який посприяв продажу земельних ділянок для іммігрантів українців і поляків та їх нащадків. Перші родини, які прибули з місцевості Кастелянос, оселилися в селі Марселіно близько 1897 року, що засвідчено хрестом, встановленим у 1899 році, який тепер замінений іншим, бетонним, та мармуровою плитою.

Бувши приналежною до парафії Богородиці – Помічниці християн у м. Куритибі, громада була заснована в 1902 році й нараховувала тоді 265 парафіян. Перша дерев’яна церква була побудована в 1904 році, наступна церква, мурована, розміром 25×18 м, була побудована між 1924 і 1932 роками (за свідченням Дмитра Ногаса – в 1927 році). Священиком, який служив громаді, був о. Рафаїл Криницький, ЧСВВ, а будівником церкви – Андрій Пограничний, той самий, що побудував теперішню церкву у м. Прудентополіс. Художниками розпису храму були Іван Шевчук і Василь Козлинський, обидва з Антоніо Олінто.

Дзвіниця була побудована в 1967 році. Перші сестри служебниці Непорочної Діви Марії – Євстахія Угрин, Амбросія Сабатович і Христофора Мельник – прибули 7 травня 1931 року, давши початок пасторальній праці, освітній діяльності та доглядові за хворими. Школа, як і монастир, була названа «Школою Пресвятого Серця Марії». У 1951 році був побудований мурований монастир, під постійним наглядом о. Рафаїла Лотоцького, ЧСВВ, отримавши велику допомогу від усієї церковної громади, як української, так і латинської. Парафіяльний будинок був побудований у 1962 році, а парафіяльний зал – у 1980 році; пізніше він був розширений двічі: перший раз – під керівництвом Петра Ногаса в 1983 році, коли були побудовані кав’ярні; і другий, у січні 2003 року, під керівництвом Маріо Ногаса, який розширив павільйон.

У межах української громади виділяється присутність старечого дому Божої Матері Неустанної Помочі, який вважається найкращим серед подібних закладів у регіоні. Його будівництво, задумане тодішнім єпархіальним єпископом Єфремом Василієм Кривим, ЧСВВ, почалося в січні 1986 року і його відкриття відбулося 11 грудня 1988 року. Як офіційний медичний заклад старечий дім був заснований 24 червня 1991 року. Адміністрація дому була доручена Згромадженню Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, на даний час його директором є с. Маврикія Гайович, СНДМ.

Громада з Марселіно віддала на служіння Церкві значне число священиків і сестер-монахинь. Це отці василіяни: Домінік і Степан Стареправо, отці Крефери – Доротей (уже покійний), Матей, Єфрем, Арсеній та Адріян – і Сергій Баран Іванкіо. Сестри служебниці Непорочної Діви Марії: нині вже покійні Таісія Паранка Пуделко, Елевтерія Марія Шкробот, Еміліяна Софія Стареправо, Зіта Софія Бойко, Мелетія Ольга Дрогомирескі, Марія де Лурдес Іваїнські, Андрея Ольга Стареправо; а також: Дженовефа Цєслінскі та Марія Анізія Цєслінскі (згодом обидві вийшли), Деонізія Дядьо, Йосифа Анжеліка Ґузік, Валдоміра Анна Ґузік, Василина Йосифа Іванкіо, Бернарда Параскевія Іванкіо, Вірджинія Тереза Іванкіо, Аделія Ольга Крефер, Надія Крефер, Емілія Ногас, Марія Інес Ногас, Терезіньня де Лурдес Ногас, Вероніка Ногас, Домініка Павліна Стареправо, Ана Моніка Стареправо.

Місцеві газети і сайти наголошують той факт, що українська громада дбає про збереження своїх звичаїв і традицій, і тому ця місцевість стала одним з головних місць відвідування туристами: українські іммігранти, які оселилися в цьому регіоні, побудували «одну з найбільш шанованих громад в муніципальному окрузі». «Від приготування страв до релігії, від народних звичаїв до будівель – все це приносить трохи історії України та її народу. У церкві Пресвятої Тройці літургії служаться українською і в них беруть жваву участь віруючі, які до сих пір зберегти мову країни походження їхніх батьків і дідів». Фольклорний гурт «Соловейко», який був заснований у 1994 році з метою збереження живих народних традицій історичної України, складається в основному з нащадків українців. Високо цінується традиційне Свято пшениці, яке в цьому році відзначило 51-шу річницю. У той час, коли всі вирощували пшеницю, це свято започаткував о. Тарас Олійник, ЧСВВ. У вдячності за гарний врожай, Свято пшениці має на меті вказати на значення і збереження традиції та культуру українських іммігрантів та їх нащадків. Учасники свята можуть смакувати типовими українськими стравами, такими як кутя, вареники, голубці та інші делікатеси. Все це – завдяки сім’ям, які зберігають до сих пір традиції, успадковані від перших поселенців, як у харчуванні, так і в мові, а також у вірності Українській Католицькій Церкві, в житті віри, в релігійних практиках та збереженні візантійсько-українського обряду.

Символічно кажучи, якраз у цей дуже родючий релігійно-культурний ґрунт було посіяне насіння нової церкви Пресвятої Тройці, яке проросло, виросло, зміцнилося і стало величезним деревом, яке зроджує квіти і дуже гарні та смачні плоди. Саме в цьому багатому соціально-культурному контексті виникла ідея будівництва нової церкви – копії іншої, збудованої в Україні, а точніше в селі Зарваниця, – яка була урочисто відкрита на свято Зіслання Святого Духа. Задум та поштовх до будівництва подав пан Петро Ногас, один з головних представників села Марселіно, а між проектом, здійсненням та завершенням робіт минуло 13 років, протягом яких вся громада працювала на благо будівництва. Воно було започатковане і здійснене їхніми власними ресурсами, які походили, головним чином, із щорічного проведення традиційного Свята пшениці.

В інтерв’ю Митрополичому Порталові, 3 червня 2017 року, пан Петро Ногас розповів про свій досвід, як він взявся за таку величну справу. Він розпочав із розповіді про поїздку в Україну, коли він не був ще виконавчим директором, але яка була джерелом великого натхнення. Владика Єфрем (Кривий), який брав участь у цій поїздці, сказав йому, щоб він вибрав одну з церков як модель для нового храму в Марселіно. Коли прибули в Зарваницю і відвідали чудову церкву, єпископ сказав йому: «Петрусю, що якби таку в Марселіно»? На це Петро відповів, що це практично неможливо через брак ресурсів. Вони зробили багато фотографій і кінозйомок і продовжували про це думати. Після повернення до Бразилії, о. Теодор (Ганиш) дійшов до висновку, що пан Петро найбільш готовий, щоб розпочати роботу, роботу з будівництва, хоч ще нічого не говорилося про модель. Будучи обраним виконавчим директором, навіть за наполяганням проводу, не хотів прийняти обов’язок через втому від попередніх справ і трудових та сімейних зобов’язань. Але його батько Дмитро (вже покійний), який був дуже хворий, сказав йому: «Сину, якщо обрали тебе, йди! ». З цього натхнення і батьківського імпульсу, Петро взяв на себе відповідальність і, таким чином, відважно, компетентно і цілковито зайнявся цією будівлею, «не у вигляді намету, але церкви, яка має своє значення». Тим, які чинили опір через високу вартість, він відповів: «Якщо щось робити, то зробімо хорошу річ, визначну річ». Логічно, він зіткнувся з багатьма труднощами і проблемами, тому що велике будівництво створює проблеми ввесь час і викликає багато стресу.

Але все було подолане, завдяки допомозі більшої частини громади. «Коли така велична споруда, як ця, готова до урочистого відкриття, – це велика честь, і це дає велике задоволення і радість», – сказав з полегшенням пан Петро, який, крім важкої праці в поті чола громади, також особливо визнав допомогу своєї дружини Неонілії. Зворушений і з відчуттями гонору і щастя, пан Ногас згадав про дуже професійну іконографічну роботу своєї сестри, монахині Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, Вероніки, піклуючись про її стан здоров’я, тому що розпис храму ще не є завершений. У свою чергу, пані Неонілія підкреслила відданість своєї власної сім’ї та громади і кінцеві живі відчуття в ці останні дні: «всі були дуже добрі, всі співпрацювали ... останнім часом ми дуже переживали ..., робота підійшла до кінця ... тепер нам здається, що ми на небі», сказала вона Митрополичому Порталові.

Дня 27 січня 2008 року на 42-му Святі пшениці, після завершення Божественної Літургії, коли будівельний котлован був приготований, відбулося встановлення і благословення наріжного каменя фундаменту нового храму на честь Пресвятої Тройці, яке довершив Преосвященний владика Володимир Ковбич, ЧСВВ, єпарх Куритибський, єпископ українських католиків у Бразилії; був також присутній Преосвященний владика Єфрем Кривий, ЧСВВ, єпископ-емерит. О. Теодор Ганиш, ЧСВВ, після того як вказав на значення святкування цього дня, запропонував спільноті взяти участь у Літургії, сказавши такі слова: «Я запрошую всіх, щоб подякувати Богові за цей довгоочікуваний момент, і в той же час молитися і просити про силу й наполегливість у довершенні цієї великої і важкої роботи, під яку українська громада Марселіно підставляє плечі». У своїй проповіді єпископ Володимир сказав: «Отець Теодор і пан Петро Ногас, Виконавчий президент, заслуговують на вітання задля естетичного смаку і сміливості вийти назустріч викликові реалізувати будівлю такого розміру».

Настав великий день слави і хвали Богові та радості громади, яка, разом із друзями і гостями, взяла участь в церемонії відкриття храму, який є плодом її важкої праці і навіть сліз, – неділя 4 червня, свято П’ятидесятниці. Зодягнені в ризи у старій церкві, під слова пісні про Покров Пресвятої Тройці, о 9 год. ранку, священнослужителі процесійно вирушили до сходів нової церкви, де відбулося привітання архиєпископа і митрополита Кир Володимира Ковбича, ЧСВВ, інших представників церковної і цивільної влади та зібраної громади. У своєму слові о. Теодор відзначив: «Сьогодні, у це таке урочисте свято, і в цей день так повний благодаті, хочемо подякувати і віддати славу Богові за все, за багатство благословень, нескінченно більше, ніж всі наші труднощі, скарги і розчарування. Українська громада, на чолі з головою адміністративної ради і його радниками, виявила віру, міцні плечі, відвагу і постійну посвяту у зведенні цієї величної споруди». Катехити Мілена Ногас Рамос і Едуардо Жозе де Алмейда, і молоді кузени Таісія Ногас та Енріке Ногас вручили букет митрополитові. А виконавчий голова Петро Ногас і його дружина пані Неонілія зустріли його з хлібом і сіллю.

 

  • Джерело: сайт Куритибської митрополії УГКЦ metropolia.org.br
  • Український переклад: о. Діонисій Заведюк, ЧСВВ, та о. Степан Стареправо, ЧСВВ
  • Див. також опис цієї події на сайті svitua.com.ua

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

@Mail.ru