Smaller Default Larger

Отець Полікарп Булик ЧСВВ (1885-1961)

 

Стаття о. Атанасія Пекаря ЧСВВ

«СВІТЛО», СІЧЕНЬ, 1972

НА НОВИХ ЗЕМЛЯХ

Ієромонах Полікарп, названий при хрещенні Петро, народився 24 січня 1885 р., в селі Пристань, Жовківського повіту. З ранніх своїх літ, як ідейний юнак, вирішив піти за покликом Христа і віддати себе всеціло на службу Богові. Так у 1904 році вступив він на Новіціят зреформованого Василіянського Чину в Добромилі та під умілим проводом бл. п. о. Діонісія Ткачука ЧСВВ, пізнішого Архимандрита, старанно приготовився до монаших обітів. У 1909 р. склав він торжественну професію, а вже 5 січня 1913 р. на ревного й покірного монаха сплила ласка Священства.

Воєнне лихоліття звернуло увагу Настоятелів на шляхетного і зрівноваженого ієромонаха і тому, коли в 20-их рр. виринула потреба Василіянської реформи на Срібній Землі, тодішній Протоігумен бл. п. о. Анастасій Калиш ЧСВВ не завагався включити до піонерської трійці теж о. Полікарпа Булика ЧСВВ. Після різних пригод, 2-го листопада 1920 р., до Святомиколаївської Василіянської Обителі на Чернечій Горі біля Мукачева прибуло шістьох монахів Василіян, тобто трьох отців: 1) о. Єронім Маліцький, як Настоятель; 2) о. Гліб Кінах, як Вчитель новиків; 3) о. Полікарп Булик, як помічник Ігумена, та троє Братів-Помічників: 1) Бр. Гавриїл Ханик, як кухар; 2) Бр. Симеон Бужара, як кравець та 3) Бр. Йосиф Нижник, як столяр.

 

 

Перед тим, як приступити до реформи, треба було полагодити різні формальності, відреставрувати від самих основ Монастир і церкву (дуже знищені підчас війни) та перебрати в свої руки завідування монастирськими добрами, які опинилися в руках селян. Труднощів було багато, бо навіть свої (тобто нереформовані Василіяни та змадяризоване духовенство) «кидали під ноги колоди». І тут виявилося, який вдалий був вибір о. Полікарпа на це Боже діло, бо ж йому головно прийшлося промощувати дорогу для реформи Василіян на Закарпатті.

Його надлюдським зусиллям і дипломатичному хистові можна у великій мірі завдячувати, що вже 28 лютого 1921 р. була формально започаткована реформа. Тому й не дивно, що 1923 р. повний посвяти і монашого духа о. Полікарп Булик ЧСВВ став Ігуменом Мукачівського монастиря, а по несподіваній смерті бл. п. о. Єроніма Маліцького ЧСВВ, в 1925 р., перебрав у свої руки провід цілої реформи.

 

 

НА ПРОВІДНОМУ СТАНОВИЩІ

Ставши Ігуменом Мукачівського монастиря, о. Полікарп мусів фактично перебрати в свої руки провід над відродженням монашого і релігійного життя на Срібній Землі. У 20-их роках спалахнув тут православний рух, як народній протест проти насильної мадяризації Церкви на Закарпатті. Його штучно викликали і підтримували владні круги (1919 р. Закарпаття опинилося у межах Чехословаччини), бо духовенство відмовило у своїй співпраці з новою владою. Левину пайку в усмиренні релігійної боротьби і консолідації греко-католицьких кадрів мали оо. Василіяни, на чолі з о. Полікарпом Буликом та о. Степаном Решетилом (див. статтю у Записки ЧСВВ, Жовква 1925, стор. 368-377).

 

 

Завдяки старанням і запопадливості о. Булика, Святомиколаївський монастир на Чернечій Горі біля Мукачева став твердинею католицької свідомості для цілого Закарпаття. Тут часто збиралося понад 50 000 прочан, а число Св. Причасть досягало вже 15 000. Магнітною силою, яка потягала на Чернечу Гору тисячі прочан з усіх закутин Срібної Землі, була чудотворна ікона Божої Матері (намальована 1453 р.), що її о. Булик виклопотав від Апостольської Столиці. Величава інтронізація ікони «Мукачівської Божої Матері» відбулася при участі самого Владики та численного духовенства й вірних 1926 р., перед самим відпустом (див. Записки ЧСВВ, Жовква 1926, стор. 411-416).

 

 

У тих часах на Закарпаття прибули з Галичини теж СС. Василіянки. І їм у пригоді став о. Булик, як про це довідуємося від самої Настоятельки: «Свою діяльність в Ужгороді ми зачали 1922 р., але нам ішло тяжко, бо там ми не мали жадної своєї власності і прийшлося нам починати працею в єпархіяльних закладах (сиротинці). Однак ми зустрінули шляхетну особу о. П. Булика, який у тяжких початках був для нас щирим приятелем, постійним помічником і дорадником, головно ж у духовних справах» (3 листа до Всеч. о. В. Ларя).

 

 

Протягом десятьох років бл. п. о. Полікарп Булик ЧСВВ довів реформу оо. Василіян на Закарпатті до такого розквіту, що вже можна було думати про самостійну зреформовану Закарпатську Провінцію, яку Священна Конгрегація для Східних Церков заснувала своїм декретом із 2 квітня 1932 року. Новостворена Провінція Святого Миколая нараховувала тоді вже 78 монахів (13 ієромонахів, 28 схолястиків-богословів, 18 братів-помічників та 19 новиків), хоч реформу почали в 1921 р. тільки з двома зреформованими ієромонахами та 8-ма новиками. І не дивно, що першим Протоігуменом був 22 липня 1932 р. назначений не хто інший, як о. Полікарп Булик, а його вибір ціле Закарпаття вітало «з великою радістю і задоволенням» (див. Душпастир, Ужгород 1932, стор. 302).

 

 

Щоб забезпечити на Закарпатті здорову пресу, о. Булик розбудував при Ужгородському монастирі, де він осів як Протоігумен, Василіянську друкарню і пресу. Та найвищим осягненням його стремлінь було відкриття класичної Василіянської Гімназії в Ужгороді, яка розпочала свою працю у вересні 1937 року. Тим то на Закарпатті було забезпечене виховання свідомої і духовно здорової молоді.

На жаль, з розпадом Карпатської України в 1939 р., Мадяри знову окупували Закарпаття і більш свідомі монахи-Василіяни мусіли покидати Срібну Землю. Так і сам о. Протоігумен Полікарп Булик ЧСВВ опинився на еміграції, а провід над закарпатськими монастирями перебрали в свої руки мадярські Василіяни з Маріяповчі.

 

 

ІСПОВІДНИК ВІРИ

У 1939 р. о. Полікарп Булик ЧСВВ опинився на еміграції, спочатку в Чехії, відтак, на прохання Преосвященного Павла Ґойдича ЧСВВ, на Пряшівщині, де душпастирював у Банськім, Торисках, а накінець у Межилабірцях, де при парафії був зорганізований чернечий дім. Тут о. Полікарп був Парохом і Ігуменом. Уже 1945 року оо. Василіяни набули у Пряшеві свій дім, який став Осідком нової Василіянської Провінції св. Кирила і Методія на теренах повоєнної ЧСР. Коли відтак у 1947 р. утворено в Пряшеві Василіянський Новіціят, Протоігумен Кирило-Методіївської Провінції, Впр. о. Севастіян Сабол, назначив о. Полікарпа Вчителем новиків і Настоятелем дому в Пряшеві.

На початку 1948 р. владу Чехословаччини перебрали в свої руки комуністи. Треба було побоюватися про майбутнє Греко-католицької Церкви й оо. Василіян. Уже в серпні того ж року о. Протоігумен Сабол мусів покидати свою батьківщину, а провід над молодою Провінцією лишився знов у руках о. Полікарпа Булика ЧСВВ. Коли ж 22 лютого 1949 р. комуністи зліквідували Василіянський монастир у Пряшеві, о. Булик – як Протоігумен, переніс тоді свій осідок до Межилабірців.

Однак і в Межилабірцях він перебував не довго. Ще перед ліквідацією Греко-католицької Пряшівської Єпархії (на т.зв. Пряшівськім Синоді, дня 28. IV. 1950 р.), вночі з 13 на 14 квітня 1950 р., міліція провела облаву на всіх монахів і монахинь. Тоді теж многозаслужений ієромонах Полікарп Булик ЧСВВ, що тоді очолював Василіянську Провінцію в Чехословаччині, опинився за колючими дротами концентраційного табору в м. Бач, біля Братіслави, як ісповідник за св. віру. Коли інші монахи були змушені працювати при господарці в невиноснім кліматі (гаряч і комарі), то 65-річного виснаженого о. Полікарпа призначили до праці при квітах. Тут у квітнику наш ісповідник мусів обкопувати квіти, здалека носити відрами воду та пильнувати, щоб вони не висохли.

 

Остання фотографія о. Полікарпа Булика ЧСВВ, зроблена у таборі в м. Бач (Словаччина), 1961 р.

 

У таборі він теж був завжди послушний, ніяке страждання не було в силі зігнати усмішку з його лиця; своєю терпеливістю він присвічував усім прикладом доброго монаха. Підчас свого таборового життя зазнав він іще й трохи потіхи, бо в 1958 р. комуністи спровадили до Бачу кількадесят монахинь, які мали доглядати немічних і старих священиків. Між цими Сестрами було 12 наших Сестер Василіянок, для яких о. Полікарп зразу став духовним провідником.

Коли о. Полікарп підупав на силах так, що не міг був виходити до тяжкої праці, одна з його доглядачок-Сестер згадує: «Його характеризувала правдиво християнська покора. Він на нікого не гнівався, усім прощав. У його кімнаті (№ 13) мешкало аж 5 хворих священиків, яким він намагався послужити і в найнижчих прислугах. Радо помагав іншим, у кімнаті сам робив порядки і приносив дрова й вугілля на опал та старався, щоб хворим не було холодно. Все, що діставав, роздавав іншим, бо вони більше потребували від нього. Неповодження у других все старався оправдати, у кожного зумів знайти добру сторінку, ніколи на нікого не жалівся» (З листа до Всеч. о. В. Ларя).

 

 

Один з його співбратів писав до мене: «Своїм золотим серцем, пересяклим християнським оптимізмом, о. Полікарп полонив серця усіх, що його знали. При кінці вересня 1961 р., коли він значно підупав на силах, всі старалися ще його відвідати і бодай востаннє діткнутися його. Побачивши душевними очима свій клунок готовий на дорогу до вічності, на його зморщенім чолі показався зимний піт і він тихо просив «своїх» Сестер, що окружили його ліжко: – Моліться за мене, щоб я якось устоявся на Божім суді, бо я так мало міг зробити для Бога і нашого Чину!»

Сказавши ці слова, вмираючий узяв у свої руки вервицю і зачав разом із Сестрами молитися. Закінчили вервицю. Сестри зачали стиха співати пісню, «Величає душа моя Господа». Однак Христовий ісповідник уже не доспівав її. Він спокійно схилив свою сиву голову й віддав у руки Небесного Отця свою шляхетну душу.

 

 

21 вересня 1961 р. бл. п. о. Полікарп Булик, один з найвидатніших Синів св. Василія Великого, ісповідник за св. віру, закінчив свій життєвий шлях, його тлінні останки зложив на відпочинок у могилу римо-католицький єпископ Амврозій Лазік таки там у Бачу. На його могилі напис по латині:

 

ТУТ СПОЧИВАЄ У ГОСПОДІ

ВПР. О. ПЕТРО ПОЛІКАРП БУЛИК,

ПРОТОІГУМЕН ЧИНУ СВ. ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

24.01.1885 – 21.09.1961

 

 

«На Тебе, Господи, надіюся, не дай мені засоромитися повіки!»

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 

Авторські права 2018 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.