Найдавніші зображення Зіслання Святого Духа

Деталі

Категорія: ДУХОВНІСТЬ

Опубліковано: Середа, 04 червня 2014, 17:31

Перегляди: 6294

Найдавніше зображення Зіслання Святого Духа – на основі фрагменту Діянь апостолів (2, 1-13) – датоване VI століттям; це – мініатюра кодексу Рабули з 586 року. У верхній частині цієї мініатюри бачимо Вознесіння Христа; характер іконографії цієї події на найдавніших зображеннях тісно повʼязаний із Воскресінням Христа. Властиво сама сцена Зіслання Святого Духа зображена у нижній частині мініатюри. Тут у центрі стоїть Богородиця у молитовній позі оранти, це – символ Церкви, що молиться. Обабіч Богородиці зображено двох ангелів, а біля них – апостолів зі здійнятими руками.

Уже на зображеннях кодексу Рабули над головами апостолів бачимо вогненні язики, згідно з текстом Діянь (див.: Ді. 2, 3). Зʼявляється тут і мотив Божої десниці, що вказує на Богородицю. А в середньовічному візантійському мистецтві мініатюри та стінного живопису, у верхній частині ікони зображено півколо, з якого сходить промінь світла на кожного з апостолів.

У композиції Зіслання Святого Духа довершується древній мотив законодавства, повʼязаного з Мойсеєм: Божа рука подає закон Церкві, яку на іконі символізує Богородиця. Але вже й у візантійському середньовіччі настає зміна: у IX столітті перед апостолами, що сидять півколом, зʼявляються кілька фігур, це вказує на місійну діяльність апостолів. Згодом їх замінює єдина постать – старець, що тримає сувої. На цей час зображення Богородиці вже відсутнє. Цей спосіб зображення в іконографії візантійської Церкви постає після скликання Вселенських Соборів.

Загальний опис давніх зображень Зіслання Святого Духа

Іконописець, при зображенні події Зіслання Святого Духа, вибирав найбільш суттєвий елемент, який описаний в Діяннях Апостолів: «І зʼявились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді. 2, 3-4).

Хоча повний текст оповідає про динамічні події, що супроводжують зіслання Святого Духа – подув буйного вітру, що стряс будинком, зʼява язиків вогню, великий натовп біля будинку, де перебували апостоли – ікона празника випромінює цілковитий спокій, урівноваженість і – попри її строгу впорядкованість – святковість і радість. Якщо довго вдивлятися в ікону Зіслання Святого Духа, можна відчути себе учасником зображеної події: глядач ніби потрапляє у товариство присутніх на ній осіб. Він стає співпричасним до того прагнення, тієї готовності прийняття Святого Духа, про яку свідчить поведінка апостолів, і може одержати досвід сповнення Ним так само, як і апостоли. Це насамперед уможливлює відкритість ікони.

Бо ікона – «відкритої композиції», сцену зображеної події поміщає на піднесену, широку площину, у горницю Тайної вечері, нічим необмежений церковний простір якої обіймає собою весь світ. Зверху простір ніби відкривають концентричні півдуги, спрямовані вгору, і це створює враження пориву до небес, до Отцівського джерела, з якого виливаються язики вогню – божественні енергії, зібрані у Святому Дусі. Водночас ікона відкривається і донизу, де в темній печері бачимо одягненого у царський одяг старця, що втілює у собі гріховно упалий світ. І врешті вигляд апостолів, що сидять півколом, також посилює ефект відкритості: серед них, приналежним до Церкви, може себе відчути і той, хто споглядає ікону, і відтак – ніби виходячи з ікони – коло може стати повним.

Іконописець намагається продемонструвати те, що можна досвідчити лише вірою: апостоли приймають силу Святого Духа, Ним і через них діє Божий Дух у Церкві й у світі. Пʼятдесятниця – це хрещення Церкви вогнем (див.: Мт. З, 11), вияв спасенної дії Святого Духа, з якою Церква зустрічається під час Зіслання.

Композиція ікони однозначна і зрозуміла. Її доповнюють елементи, що допомагають увійти у надзвичайно глибоку тайну Церкви. Так, на іконі, навіть на перший погляд, завважуємо кілька дуг. Це своєрідна риса візантійського мистецтва – незвичайна перспектива, тут глибина відкривається угору, що й творить ці дуги.

На іконах Зіслання Святого Духа можна зауважити дві дуги. Перша з них – блакитна – спрямована вниз, вона символізує божественний світ, що є типовим для деяких ікон. Звідси виливається божественний вогонь, Святий Дух. На центральній дузі розміщено апостолів. У її верхній точці – порожнє місце, що зарезервоване для Глави Церкви – Христа. Цей спосіб зображення нагадує святилище храму, де розміщене горне сідалище, яке може бути місцем тільки єпископа, що сопричасний до архисвященства Христа, і поряд з горним сідалищем місця для священиків. На деяких древніх іконах тут зображено окремий престол – «престол приготований» – для Христа.

Апостоли, що сидять півколом, символізують єдність, що її колись зруйнувала людська пиха і марнославство. На деяких іконах Зіслання Святого Духа, старця, у нижній частині композиції, теж зображено під аркою, в якій панує темрява. Отже, ця арка творить третю дугу. Старець символізує світ, що чекає на спасіння і прийняття Святого Духа. Так, найвища і найнижча сфери спрямовані одна до одної і зустрічаються у центрі ікони, біля престолу Христа, який символізує Його самого.

Загальний вигляд ікон являє «образ діалектики, що перебуває у русі між небесно-трансцендентною – до якої людина відчуває природний потяг – і земною дійсністю, де тепер присутня людина як підмет переходу, що має відбутися вже зараз, завдяки знакам».

Отак ікона Пʼятдесятниці стає вираженням тайни кожної живої церкви, що є Церквою: переходом із земного світу у небесний. Отже ікона Зіслання Святого Духа – «однин із найкращих і найповніших прикладів еклезіологічного сенсу празника Пʼятдесятниці, який повʼязаний із центральною догмою святотроїчного єдиного Бога християнства».

Оскільки у візантійській Церкві Пʼятдесятниця – празник Зіслання Святого Духа – тісно повʼязаний зі святом Пресвятої Тройці, на «Зіслання» особливо почитають і її ікону. Обидві ікони – по своїй суті – показують внутрішнє життя Церкви. Святий Дух здійснив свою дію у Церкві. Про це пише вже святий Василій Великий: «„У світлі Твоїм побачимо світло” (див.: Пс. 35, 10), тобто при просвітленні Святого Духа, що є „справжнє ...світло – те, що просвітлює кожну людину...” (Ів. 1, 9). Воно, отже, показує саме в собі славу Єдинородного і саме в собі передає богопізнання для тих, що праведно моляться. Отже, з одного-єдиного Духа виходить шлях пізнання Бога, і одним-єдиним Сином провадить до одного-єдиного Отця, і від Отця виходить царська гідність, яка через Сина простягається і на Святого Духа».

Світло Духа у верхній частині ікони – золото божественної сфери, – світло без тіні, як, зрештою, на кожній іконі. «Джерело Духа зійшло на землю і, розлившись, зросило духовно вогняними річками, просвічуючи і освіжуючи апостолів; з хмари упав на них вогняний дощ, який їх освітив і освіжив» (Сідальний Утрені Зіслання).

Роса і потік вогню зійшли не тільки на апостолів, але – за вченням святого Йоана Золотоустого – і на всіх присутніх. Цим здійснилося пророцтво Йоіла: «...Виллю мій Дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитися і ваші юнаки будуть бачити видіння. Та й на рабів та на рабинь того часу я виллю мій Дух» (Йоіл 3, 1-2).

Так само сходить Він на кожного вірного, що відкриється перед Ним. «Сповнивши попередню обітницю, Твого Утішителя у вогняних язиках послав Ти світові, щоб гріхи усіх божественним вогнем попалити, і подати нам істинне Його причастя ...» Так їх освячує Святий Дух. Отож, кожен може стати сопричасником життя Христа і жити в єдності Пресвятої Тройці, бо Пʼятдесятниця стає особистим прийняттям Духа для кожного християнина.

ДЖЕРЕЛО:

• Іванчо І., «Ікона і Літургія», В-во Свічадо, Львів, 2009, с. 393-406.

• < Попередня
• Наступна >