Smaller Default Larger

Останні дні митрополита Андрея та похоронні церемонії

 

Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ, народився 29 липня 1865 року, у с. Прилбичі (тепер Яворіського району, Львівської області). Упокоївся в Господі 1 листопада 1944 року. З 17 січня 1901 року до смерті – Митрополит Галицький та Архиєпископ Львівський, Глава УГКЦ.

 

ОСТАННІ ДНІ ЖИТТЯ МИТРОПОЛИТА

Про останні дні і похорон Митрополита Андрея Шептицького існують спогади Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого, священиків Петра Кревзи-Жевуського і Йосифа Кладочного із оточення митрополита Андрея.

 

Згідно з свідченням о. Йосифа Кладочного, вже у вересні хвороба митрополита Андрея почала прогресувати і йому дошкуляла сильна біль і поступово відмовляли руки. Потім він занедужав на грип, і це дало ускладнення на серце. 

 

 

 

 

Про тяжкий стан митрополита Андрея знали і за його здоров’я згідно з розпорядженням архиєпископа Йосипа Сліпого вірні молилися по церквах м. Львова. Хворий майже ніколи не залишався наодинці. Він був забезпечений постійною лікарською опікою завдяки чергуванню лікара Василя Кархута і догляду сестер із медичною освітою із Згромадження Милосердя св. Вінкентія та з Чину Святого Василія Великого. Коло нього постійно перебував рідний брат ігумен Святоуспенської Унівської студитської лаври Климентій Шептицький і кімнатний братчик студит Атанасій Кольбенка, що був із митрополитом протягом 15 років. Крім того, його постійно відвідував архиєпископ Йосиф Сліпий і хтось із духовенства з найближчого оточення (Володимир Грицай, Іван Котів, Йосиф Кладочний).

 

 

Спершу митрополит Андрей щодня брав участь у літургії в каплиці, яку з ним співслужив о. Кладочний, і причащався. Коли він вже не міг рухатися, то причастя йому приносив його рідний брат Климентій Шептицький. До нього також мало не щодня приходили люди, щоб підтримати і засвідчити свою пошану і любов.

 

Не зважаючи на біль і прогресуючу хворобу, через яку вже із середини жовтня навіть не міг сісти на ліжку, митрополит Андрей продовжував управління Львівською архиєпархією і підписував всі документи, а коли руками не міг володіти, то важніші документи та письма підписував в цей спосіб, що брав ручку пера в уста і, нахилений, клав в той спосіб свій підпис на документі. Коли його стан дуже погіршився, то троє священиків (оо. Климентій Шептицький, Йосиф Кладочний та Іван Котів), уділили йому тайну єлеопомазання. 

 

 

Вночі 31 жовтня, помираючи, митрополит Андрей Шептицький вголос молився французькою та українською мовами, а потім, після паузи, в присутності священиків, що жили в митрополичих палатах, промовив свої останні і, як виявилося згодом, пророчі слова про важкі часи для церкви та її відродження:

 

«Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками, але ви держіться, не відступайте від віри, від Святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який паде на нашу Церкву, є хвилевий. Виджу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давньої, та буде обнімати цілий наш нарід. Україна, – продовжував дальше говорити Митрополит, – двигнеться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єдиненою, величною, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу. Тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися над нашим бідним замученим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка Божа тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі в вірі, витривалі і ревні в служінню Господу Богу. І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшнім Суді».

 

Йосиф Кладочний зазначив, що після цих слів „Митрополит замовк, і хоч жив ще до години першої тридцять вдень пополудні, то було 1 листопада 1944 року, не промовив ні до кого вже ані одного слова”.

 

 

 

 

 

ПОХОРОННІ ЦЕРЕМОНІЇ 2-5 ЛИСТОПАДА

 

Вже 2 листопада тіло митрополита, вбране в архиєрейські ризи, перенесли до катедри, яка скоро наповнилася людьми, що постійно йшли і йшли:

Вістка про смерть Митрополита розійшлася блискавично по Львові та цілому краю. Ріки людей зачали пересуватися попри домовину, щоби попрощатися, віддати честь, помолитися та подякувати за всі добродійства Митрополита, який був найвизначнішою людиною нашого часу. Він був батьком і добродієм бідних, опущених, сиріт та правдивим Пастирем.

 

 

 

Попри домовину з тілом митрополита Андрея протягом 2,5 діб перейшли великі маси народу різних національностей і різних релігійних переконань. Йосиф Кладочний зазначає, що прийшла і група львівських євреїв на чолі з равином Давидом Кагане, які переховувалися у митрополичих палатах в час німецької окупації. Приходили віддати останню шану митрополитові і чоловіки у радянській військовій формі. Люди, які за життя архиєрея неодноразово отримували від нього і моральну, і матеріальну підтримку, вірили в те, що і після смерті митрополит вислухає їхні прохання, тому „тіло було дослівно покрите карточками з різними молитвами про ласки”.

 

 

 

 

2 листопада оо. Іван Котів та Гавриїл Костельник з повідомленням про смерть митрополита, дату і місце порохону відвідали голову Львівської міськради П. Бойко і в кабінеті облвиконкому – С. Даниленка-Каріна. Останній, на відміну від П. Бойка, який повівся з ними надзвичайно грубо, був дуже ввічливий і саме в його особі священики просили радянську владу про дозвіл на оголошення по радіо і друк 150 повідомлень по смерть Митрополита та порядок похоронної церемонії, а також про сприяння виїзду до м. Львова на похорон духовенству із Станіславівської, Дрогобицької, Тернопільської областей і м. Перемишля, адже війна тривала і сполучення було вкрай утруднене, а в м. Львові після 18.00 год. починалася «комендантська година». Даниленко-Карін відразу ж пообіцяв виконати останнє прохання, не даючи, разом з тим, гарантії про приїзд єпископів та клиру із Перемишля, що знаходився в межах Польщі. Проте і єпископ-ординарій Перемишльський Йосафат Коциловський, і його єпископ-помічник Григорій Лакота таки приїхали до Львова і брали участь у похороні. Не було лише обох Станиславівських владик – преосвященного Григорія Хомишина й Івана Лятишевського.

 

 

 

 

5 листопада о 8 год. ранку у катедральному соборі св. Юра почалося соборне архиєрейське богослуження. У ньому взяли участь крім греко-католицьких єрархів і понад 200 священиків, архиєпископ Римо-Католицької Церкви Болеслав Твардовський і його помічник єпископ Євгеній Базяк, а також вірменський капітулярний вікарій монсеньйор Діонісій Каєтанович. Проникливу проповідь про митрополита Андрея сказав його правонаступник Йосиф Сліпий.

 

 

 

 

Після цього, о 13.30 год. розпочалася багатолюдна похоронна хода по центральній частині м. Львова за маршрутом вул. Міцкевіча – Ягелонська – Легіонерів – Коперніка – Сапєги – Шептицьких. Згідно спецповідомлення начальника Управління НКДБ по Львівській області О. Вороніна про похорон можна детально відтворити порядок побудови процесії. Перед колоною несли 40 хоругов і 31 вінок з різними написами від учнів, студентів, вірних сіл, наукових працівників, медсестер, тощо, на яких до померлого митрополита крім офіційних звернень „Його Екселенції», «Князю Церкви» писали «Нашому батькові», «Батькові народу», «Другові народу» і просто «Батькові». Далі йшов «хор церкви Святого Юра» в кількості 100 чоловік (насправді ж хор семінаристів), монахині близько 200 осіб, єпископи і митрополит Йосиф Сліпий, після нього несли гріб із тілом митрополита Шептицького, за яким йшов його брат – ігумен Шептицький Климентій. В кінці колони йшло понад 10 тисяч українського населення, серед якого більшість була жінки і студенти. В 17.00 год. гріб помістили в крипту катедрального собору. Згодом у таємних документах спецслужб почали називатися й інші цифри учасників похорону і порохонної ходи: до 20 тисяч і 5 тисяч відповідно. Похід розтягнувся майже на кілометр, а крім того, багато людей стояли по обох боках вулиць, по яких проходила похоронна хода.

 

 


 

 

Доповнюють картину свідчення о. Йосифа Кладочного:

 

Вздовж улиць, куди переходила процесія, стояло дуже багато людей, а навіть в парку коло університету маси людей стояли в мовчанню, віддавали честь покійному. Стояли вони і в брамах домів тих вулиць, кудою йшла процесія. Багато новоприбулих мешканців питали:

– Кого ж то хоронять? Такого многочисленого похорону, мабуть, у Львові ще не було.

 

Міліція, ані дружинники, ані військо не нарушували порядку, а навіть старалися піддержувати його. Трамваї ще тоді не ходили, але всякий рух на трасі процесії був задержаний. Заки процесія перейшла вищеназваними вулицями, пройшло майже дві і пів години.

 

 

 

 

Радянська влада, побоючись можливих антирадянських виступів, подбала про посиленні заходи безпеки, проте все пройшло спокійно. Траур за померлим тривав до 11 листопада, а наступного дня, 12 листопада, відбулося введення на митрополичий престол правонаступника Митрополита Андрея Шептицького Йосифа Сліпого, який через 4 місяці разом з іншими єпископами та священиками був заарештований і вивезений з м. Львова і так ніколи за свого життя і не зміг туди повернутися. Влада почала відкритий наступ на Українську Греко-Католицьку Церкву, кінцевою метою якого була її повна ліквідація, як і передбачав на своєму смертному ложі митрополит Андрей.

 

 

 

 

В три останні місяці свого життя митрополит Андрей Шептицький, бажаючи забезпечити можливість своїй Церкві нормально діяти і сприймаючи як позитивні прояви толерантнішого ставлення держави до Російської Православної Церкви, радо вдався до переговорного процесу із радянськими урядовцями, які насправді були оперативними працівниками служби безпеки високого рангу і маніпулюванням підштовхували архиєрея до «правильних» вчинків, як от написання подячного листа Йосифу Сталіну та підготовка офіційної делегації від УГКЦ до Києва і Москви. Лист був написаний і делегацію сформовано, проте 1 листопада митрополит Андрей Шептицький відійшов у вічність. Його похорон виявився для нової влади ще одною наочною демонстрацією величезного авторитету, любові та поваги до померлого не лише українців, але й людей інших національностей, які масово прийняли участь у похоронній церемонії, що тривала протягом 2-5 листопада. Показово, що дубова домовина з прахом митрополита Андрея Шептицького залишалася у крипті собору св. Юра протягом всього радянського періоду, бо навіть після офіційної ліквідації УГКЦ ніхто не наважився її рухати і кудись переміщати. Сьогодні кожен може відвідати крипту, де покоїться прах Великого Митрополита, як і звернутися до його багатої духовної спадщини.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2018 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.